Цікава історія: Скандинавські першопроходці - Тиждень історії - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Тиждень історії

Цікава історія: Скандинавські першопроходці

Скандинавські першопроходці

Починаючи з епохи вікінгів Скандинавія славилася своїми мореплавцями. Сміливість, відважність, зневага до смерті, жадібність, хвалькуватість, заповзятливість, допитливість, уміння терпіти негоди й втрати, чудове знання морського суднобудування й судноводіння зробили вікінгів господарями в Європі. В епоху Нової історії Скандинавія подарувала світові нових дослідників. Вони відкрили нам Арктику й Антарктику. І сьогодні продовжують дивувати своїми ідеями.
Воїн із бурхливою фантазією
Якщо уважно подивитися на географічну карту й знайти на ній найбільший острів у світі, то легко не помітити таку дивину — сувора північна земля, здебільшого вкрита льодовиками, названа зовсім невідповідно. Цікаво, кому й чому забаглося назвати край вічної зими Гренландією, дослівно — Зеленою країною? Як не дивно, ця ідея спала на думку вікінгові Еріку Рудому.

Цей північний воїн був суворим і вирізнявся крутою вдачею. Так сталося, що в рідній Норвегії він убив знатну людину, за що був вигнаний із країни разом із родиною. У ті часи вікінги володіли Ісландією, куди Ерік і перебрався з домочадцями, слугами й усім господарством. Але й на новому місці неспокійний норвежець не впорався зі своїм характером. Коли від його руки 982 року загинули два місцеві жителі, родині довелося зазнати другого вигнання.
Отут-то й згадав Ерік Рудий про існування великого острова, про який норвежці знали, але ніколи не бачили. Ерік Рудий, або Ерік Торвальдсон, зумів знайти шлях до цього острова. На Зеленій землі й улаштувався рід Торвальдсона. Три роки вони прожили на новому місці, не зустрівши жодної чужої людини, хоча Ерік багато часу провів у дослідженнях острівного узбережжя. 986 року Ерік Рудий з’явився в Ісландії й почав агітувати місцевий народ перебиратися на його землі в Гренландію. Історики дотепер ламають голову — обманював вікінг своїх земляків, бажаючи залучити до переселення більше народу, чи острів у ті часи справді був зеленішим і привітнішим? У кожному разі народ за Еріком пішов, і назва прижилася. Уважають, що до кінця життя Еріка Торвальдсона кількість жителів Зеленої країни становила приблизно три тисячі.
Щасливий вікінг
В Еріка був син Лейф, що ввійшов в історію як Лейф Щасливий. З ім'ям Лейфа Еріксона пов’язана видатна історична подія, яку часто визначають як відкриття Америки майже за 500 років до Колумба.

Про дитинство та й узагалі про життя сина відкривача Гренландії майже нічого невідомо, в основному тільки те, про що оповідають прадавні ісландські саги. Ось як його там описано: «Лейф був рослий і сильний, приємно глянути, до того ж розумний і у всьому помірний, усіма шанований.
Поселення скандинавів у Гренландії проіснували кілька століть. Гренландці вели активну торгівлю з жителями Європи, постачаючи їм моржеві бивні, китову кістку, хутро, моржеві й тюленячі шкури. Натомість вони одержували зерно й залізо. Але вже до XVI століття європейські поселення в Гренландії були остаточно залишені, і на острові мешкали тільки ескімоси.
Одного разу Лейф почув розповіді моряка Б’ярне Херулфссона, який збився з курсу під час плавання з Норвегії до Гренландії. Б’ярне розповів, що бачив невідому землю з лісами. Здивований Лейф купив у Б’ярне його бувалий, але ще міцний корабель, набрав команду з 35 осіб і вирушив на захід. Щастя усміхнулося йому — недарма Лейф увійшов в історію як Лейф Щасливий .
Першу землю, що трапилася на шляху, мореплавці назвали Хеллюланд — Країна плаского каміння, тому що там були суцільне гладеньке каміння й льодовики. Пливучи далі в південному напрямку, мандрівники виявили землю, яку назвали «Лісовою країною» — Марклендом.

Нова земля вразила уяву гренландців своїм м’яким кліматом і величезною кількістю лісів. Вона дістала назву Вінленд — Земля винограду. Найімовірніше, легендарний Вінленд — це сучасний Ньюфаундленд, на території якого на початку XI століття міг рости виноград. А можливо, виноградом Лейф і його товариші називали чорниці або аґрус, з яких теж можна робити вино.
Людина світу
Нинішній рік в Україні оголошений роком відомого норвезького гуманіста, відомого вченого, дипломата й лауреата Нобелівської премії миру — Фритьофа Нансена.

Нансен народився 10 жовтня 1861 року неподалік від сучасного Осло.

Дитинство його проходило в спілкуванні з природою. Разом з ватагою друзів-хлопчиськ він грав у диких індіанців, улітку ловив рибу й купався в річці, а взимку ходив на лижах і катався на ковзанах. Таке привільне життя загартувало юнака, зробило його міцним і сильним. Ставши в 17 років чемпіоном Норвегії з бігу на лижах, він 12 разів захищав це звання. Фритьоф завжди прагнув бути першим як у спорті, так і в навчанні.
Знаючи про його цілеспрямованість, наполегливість і працездатність, один із професорів університету рекомендує двадцятилітнього студента спостерігачем на промислове судно «Вікінг», яке вирушало в плавання Північним Льодовитим океаном. Подорож справила на хлопця незабутнє враження й визначила його майбутнє.
Один зі скандинавських дослідників з’ясував, що у прадавніх скандинавів «Вінленд» насправді перекладали як «багата країна», «родюча країна», «земля лугів і пасовищ».
Арктика назавжди підкорила його своєю суворою красою. Він вирішив стати полярним дослідником, вивчати невідомі до того райони Льодовитого океану. У першу чергу Нансен прагнув зайнятися Гренландією, яка на той час була практично не досліджена.

Готуючись до переходу через крижаний панцир Гренландії, Нансен винайшов безліч корисних пристроїв: «нансенівський примус» — піч зі спиртовим пальником, який дозволяв заощаджувати гас, маленький вітряний млин, який забезпечував нормальний світловий режим в умовах полярної ночі, «сани Нансена», гнучкі й легкі, виготовлені без єдиного цвяха — окремі частини зв’язували ременями.

До кінця ХІХ століття нікому так і не вдалося перетнути цей гігантський острів, крижаний подих якого відчувається навіть в Америці і Європі. Висунувши сміливий план, Нансен звернувся за фінансовою допомогою до уряду й одержав відмову. Газети вибухнули уїдливими заголовками, висміюючи ідею Нансена. «Було б злочином надати допомогу самогубцеві», — писали газети. Але незважаючи на це, експедиція вирушила в дорогу 1888 року. Гренландія зустріла дослідників лютими морозами.

Температура на гребені крижаного щита знижувалася до -45ºС градусів. За день мандрівники могли проходити тільки 8–10 км. Але вони впоралися!

Разом із п’ятьма товаришами Нансен дістався західного узбережжя, зробивши перший перехід через льоди Гренландії. Мандрівники повернулися до Норвегії героями нації.
За перехід Гренландії Нансен удостоївся двох високих нагород, що присуджували лише у виняткових випадках: Королівське географічне товариство в Лондоні вручило йому 1891 року медаль Вікторії, а ще раніше Шведське товариство антропології й географії — медаль «Вега».

Нансен відразу ж розпочав підготовку до нової експедиції — на Північний полюс. Він особисто розробив проект судна, яке могло витримати льодове стискання. Експедиція у складі 13 сміливців стартувала в червні 1893 року.

До вересня «Фрам» міцно вмерзнув у паковий лід. Нансен і його команда приготувалися до дрейфу до Гренландії.

Однак Нансен спробував здійснити прорив до полюса, і в березні 1895 року в супроводі Йохансена залишив корабель. Вони не дісталися полюса, але підійшли до нього ближче, ніж усі попередні мандрівники. Через три місяці Нансену і Йохансену вдалося дістатися Землі Франца-Йосифа. Улітку 1896 року туди прибула англійська експедиція Джексона, на судні якої він і повернувся 13 серпня додому, пробувши в Арктиці три роки. Рівно за тиждень до Норвегії повернувся й «Фрам», блискуче завершивши свій історичний дрейф.

«Нансенівський паспорт» — таку назву дістали введені Лігою Націй з ініціативи Нансена 1922 року тимчасові посвідчення особи, що заміняли паспорти для осіб без громадянства й біженців, які були розсіяні по багатьох країнах світу. Це дозволило повернутися понад 400 тисячам військовослужбовців з 26 країн.

Нансен був відомим полярним дослідником, ученим-зоологом, засновником нової науки — фізичної океанології, відомим норвезьким політичним діячем, філантропом, гуманістом і суспільним діячем.
Був послом Норвегії у Великобританії, представником Норвегії в США, верховним комісаром Ліги націй у справах репатріації військовополонених із Росії.
Видатний полярний дослідник Амундсен ледь не став жертвою однієї з перших в історії застібок — «блискавок». Експедицію було споряджено за останнім словом тогочасної техніки. Намет, як і решта речей, застібали на блискавку. Ті, хто споряджав полярника, не врахували одного — металеві зубці «зипера» першого ранку після ночівлі в Арктиці покрилися інеєм завтовшки в кілька сантиметрів. Щоб вибратися назовні, намет довелося різати ножем.
1921 року за дорученням Міжнародного Червоного Хреста створив комітет «Допомога Нансена» для порятунку голодуючих у Росії й Україні. 1922 року його було визнано гідним Нобелівської премії миру, й більшу її частину Нансен витратив, щоб надати допомогу селянам.
Нансена справедливо вважають першим правозахисником ХХ століття. На його честь щорічну правозахисну премію було названо «Медаллю Нансена».
Замість Арктики в Антарктиду!
Трохи більше ніж 100 років тому, 14 грудня 1911 року, люди вперше побували на Південному полюсі — у самому серці крижаного материка Антарктиди. Вони були учасниками тривалої й складної полярної експедиції, яку очолив знаменитий норвезький мандрівник Руаль Амундсен.

Ще п’ятнадцять років Руаль поставив перед собою мету — стати полярним дослідником. Він рано визначив своє майбутнє і з дивовижною цілеспрямованістю почав до нього готуватися. Він активно займається спортом: багато ходить на лижах, грає у футбол, для загартування організму спить узимку при відчиненому вікні. І найголовніше — вчиться керувати судном.
Зараз поряд із найпівденнішою точкою планети розташована полярна станція Амундсен-Скотт, названа на честь двох першопрохідників Південного полюса. До речі, Скотт зі своїми чотирма супутниками дійшов до Полюса тільки 18 січня 1912 року.

Нарешті Амундсен вирушає у свою першу експедицію до Арктики. Він визначив Північний геомагнітний полюс Землі і знайшов Північно-Західний морський шлях, діставшись 1906 року Сан-Франциско. Наступною метою Амундсена було досягнення Північного полюса. Але виявилося, що його випередили! Американська експедиція вже дісталася до Північного полюса. І тоді відважний дослідник вирішує досягти Південного полюса.
1911 року учасники експедиції нарешті почали просуватися до Південного полюса. Щоб не брати із собою занадто багато їжі, Амундсен вирішив, що в дорогу вирушить тільки п’ятеро мандрівників. Із собою вони взяли 52 собак й четверо нарт, навантажених консервами.

Перехід тривав майже два місяці. Увесь цей час мандрівники йшли за сильного штормового вітру й морозу понад –20⁰С. Їм довелося піднятися на 1800 метрів, щоб подолати гори. Все ж таки вони досягли своєї мети! На Південному полюсі було встановлено норвезький прапор.
Романтик ХХ століття
У невеликому норвезькому містечку Ларвик 6 жовтня 1914 року народився хлопчик, якому судилося здивувати світ незвичайними подорожами й довести, що й у стародавні часи люди на вутлих суденцях вирушали в далекі морські плавання.

Найбільш дивно, що в дитинстві майбутній мореплавець двічі ледь не потонув і тому панічно боявся води. Зате обожнював антропологічний музей, де працювала його мама. Дивовижні експонати, давні кістки, відбитки слідів... А які захопливі книги з антропології зберігалися вдома! Не дивно, що незабаром вони замінили Туру Хейєрдалу дитячі казки.
Острах води минув тільки в 22 роки. Була зима, і молоді люди дуріли на березі. Один з товаришів жартома штовхнув Тура в спину, і той, не втримавшись на ногах, звалився в крижану воду. Отоді йому й довелося показати, що він нащадок легендарних вікінгів: подолати свій жах і вижити.

1947 року Хейєрдал і п’ятеро його соратників побудували з бальсового дерева «Кон-Тікі» — копію плота давніх перуанців і подолали 8000 кілометрів водного простору від Перу до Полінезії. 101 день увесь світ пильно стежив за ходом експедиції. Успішне плавання «Кон-Тікі» разом із серйозними науковими дослідженнями Хейєрдала довело, що острівні архіпелаги Тихого океану були заселені не тільки з Азії, але й Південної Америки.

А ще через 20 років Тур Хейєрдал довів, що давні єгиптяни могли проникнути на американський континент задовго до Христофора Колумба. Для цього вони збудували папірусні човни «Ра» і «Ра-2», на яких ­перетнули Атлантичний океан.
Човен було названо ім’ям верховного божества давніх єгиптян — бога сонця. Із двана­дцяти тонн стебел папірусу (зовні дуже схожих на очерет), зібраного на африканському озері Чад, під керівництвом місцевих майстрів було споруджено копію давньоєгипетського судна.
У 2000−2001 роках Хейєрдал проводив археологічні розкопки в Азові, розшукуючи джерела цивілізації вікінгів у шарах дельти, що сягають періоду заселення Дону північнокавказькими народами. На підставі знахідок на Кавказі і в пониззях Дону Хейердал дійшов висновку, що предки норвежців були вихідцями зі степів Кубані і переселилися на північ Європи близько 2000 років тому.

Книга Хейєрдала «Подорож на Кон-Тікі» стала світовим бестселером її було перекладено приблизно 70 мовами, а документальний фільм «Кон-Тікі» дістав «Оскар».
Подається за: Літо С., Астахова О. Скандинавські першовідкривачі \\ Історія для допитливих. — 2012. — № 10(22).
Категорія: Тиждень історії | Додав: uthitel (20.01.2014)
Переглядів: 653 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: