Виховання патріотизму на прикладі життя та творчості Т. Г. Шевченка - Шевченківський тиждень - Предметні тижні - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Предметні тижні » Шевченківський тиждень

Виховання патріотизму на прикладі життя та творчості Т. Г. Шевченка

Виховання патріотизму на прикладі життя та творчості Т. Г. Шевченка
Мета: визначити місце Т. Г. Шевченка в українському національному відродженні; на прикладі його життя та творчості виховувати в учнів почуття патріотизму, національної гідності, любові до рідного краю; сприяти формуванню активної життєвої позиції.
Оформлення кабінету: портрет Т. Г. Шевченка, державна символіка України, «Кобзар», квіти, фотоматеріали «По Шевченківських місцях».
Хід заходу

Учитель. Сьогодні ми з вами проводимо захід, на якому поговоримо про найважливіше почуття громадянина, яке він має пронести крізь все життя, — це почуття патріотизму, глибокої любові до рідного краю.
Що таке «патріотизм»? Зрозуміло, кожна людина розуміє це почуття по-різному. Хтось каже, що це праця на користь суспільства, всієї країни, інші вважають, що патріотизм — це самопожертва у важку для країни хвилину, а для когось — це бути просто закоханим у свою країну, в її поля, ріки та ліси, в її людей та історію.
Бесіда
1) А як ви розумієте слово патріот?
2) Що таке, на вашу думку, бути патріотом?
— Сьогодні ми з вами познайомимося з видатним сином України, справжнім патріотом і Великим Кобзарем — Т. Г. Шевченком.
На білому світі є різні країни,
Де ріки, ліси і лани…
Та тільки одна на землі Україна,
А ми її доньки й сини.
Усюди є небо, і зорі скрізь сяють,
І квіти усюди ростуть…
Та тільки одну Батьківщину ми маємо…
Її Україною звуть.

1-й учень. Дитинство Шевченка було жахливим, бо він не належав самому собі: хлопця вабило малювання, а його примушували прислужувати в панському будинку; захоплювала література, а треба було пасти овець. Для митця такого рівня, як Шевченко, найстрашніше — не важкі життєві обставини, які людина сильної волі все одно здолає, а усвідомлення того, що твоя неволя — це вічність, завчасно визначений кимось непорушний порядок, якому маєш коритися все життя.


2-й учень. Першими наставниками Тараса були звичайні сільські дяки, які навчили його читання та нехитрих навичок малювання. Якщо перше вміння юного кріпака не дуже імпонувало його панові, поміщику Енгельгарду, проте інший талант, живописний, обіцяв неабияку користь. Маючи намір зробити з Шевченка хатнього маляра, він віддав його в Петербурзі у навчання до малярних справ цехового майстра В. Ширяєва. Невідомо, як би далі склалося життя Тараса, коли б не випадкове знайомство зі слухачем Петербурзької Академії мистецтв Іваном Сошенком, яке ввело його до кола справжніх митців — Євгена Гребінки, Карла Брюллова, Василя Жуковського. Здібності юнака вони розгледіли й оцінили одразу, та як можна було сприяти їхньому розквіту, якщо над Тарасом тяжіло кріпацьке походження? Вихід, проте, було знайдено: Шевченка просто викупили, заплативши за нього великі гроші.
У 1838 р. Тараса прийняли до Петербурзької Академії мистецтв. Під час навчання молодий художник часто користувався бібліотекою Є. Гребінки, відвідував літературні вечори. Враження від них незабаром спонукають його до власних пошуків на ниві красного письменства.

Учитель української мови та літератури. Перші вірші — це роздуми поета над власною долею («Думка»), долею народу і батьківщини. Більшість з них були видані в 1840 р. окремою збіркою під простою назвою «Кобзар». Поява її стала справжньою подією не лише для української інтеліґенції, адже збірка заявила про існування цілого світу нової літератури з ясною, співучою мовою, стрункими формами й надзвичайно глибоким змістом.
«Кобзар» став видатною подією в громадсько-культурному житті українського народу. У поезіях цієї збірки Т. Шевченко відтворив життя українського народу з такою художньою глибиною і правдивістю, якої не було в жодного з його попередників в українській літературі. Маючи саме це на увазі, І. Франко писав: «Ця маленька книжечка одразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову».
3-й учень. Шевченко почав працювати в усіх існуючих на той час поетичних жанрах: баладах, ліричних піснях, ліро-епічних поемах, посланнях тощо. Він створив історичну поему «Гайдамаки», прозову трагедію російською мовою «Никита Гайдай». Відвідуючи рідні місця, Тарас Шевченко багато малював: це історичні місцевості і просто краєвиди, які пізніше складуть серію чудових офортів «Живописна Україна». Його глибоко вразили злиденність кріпацького побуту й неосвіченість народу, знедоленого поміщицькою й чиновницькою сваволею. Відтепер його поезія набула виразної політичної спрямованості — альбом «Три літа» відкрито викривав російське самодержавство, дикі звичаї кріпосників, брутальну торгівлю живими людьми.
В ком нет любви к стране родной,
Те сердцем нищие калеки,
Ничтожные в своих делах
И суетны в ничтожной славе.
Учитель української мови та літератури. Національно-визвольний рух кожного народу неможливий без духовної основи, якою є національна ідея.
Українська національна ідея — це усвідомлення українцями себе як окремого народу з власною історією, своїми політичними, економічними і культурними запитами, власним поглядом на майбутнє України.
Українська національна ідея пройшла тривалий шлях формування — від думок і переконань окремих людей до їх сприйняття широкими народними масами. Від національної ідеї пролягає прямий шлях до відродження державності.
У перші десятиліття XIX ст. українська національна ідея була справою одинаків — освічених представників козацької старшини. Проте переважна більшість козацької старшини не вірила у можливість майбутнього відродження Української держави. Своє зникнення з історичної арени й розчинення в середовищі російського дворянства вона сприймала як кінець українства взагалі.
4-й учень. Гідним представником нового покоління патріотів України став Тарас Шевченко. Він розумів, що перетворення славних козацьких нащадків на несхибних царських чиновників — це ще не втрата України, бо залишається багатомільйонне селянство — надійний фундамент національних традицій українського народу. Звернення до народу додало нового потужного імпульсу в розвитку української національної ідеї, зробило її незламною, як незламним був сам народ.
Учитель історії. Визначний внесок у розвиток української національної ідеї зробило Кирило-Мефодіївське братство.
Кирило-мефодіївці — це нове покоління українських діячів, яке вступило на суспільну арену на зламі 1830–1840 рр. Центральними фігурами товариства були Микола Костомаров, Пантелеймон Куліш і Тарас Шевченко.


Учитель української мови та літератури. Найбільш визначною постаттю у цьому тріумвіраті був Тарас Шевченко. Адже, послуговуючись у своїй творчості народною мовою, поет творив новий її варіант на основі трьох українських діалектів (південно-східного, північного і північно-західного), елементів церковнослов’янської мови, а також мовного матеріалу більш ранніх українських літературних творів. Шевченко тим самим заклав міцні підвалини сучасної української літератури, а в ширшому значенні — і української національної самосвідомості.
Шевченкова муза засвоює нові мотиви, в яких звучать туга за «золотим віком» України та козацькою вольницею («Великий льох»), заклик до братерства слов’ян і гнівний осуд насадження російським самодержавством порядків («Кавказ», «Наймичка»).
Чи буде суд? Чи буде кара
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда між людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить.
Учитель історії. Велике значення мав політичний аспект творчості Т. Г. Шевченка. Найбільш плідними з цього погляду були 1843–1845 рр., коли Шевченко написав такі поеми, як «Сон», «Кавказ», «Великий льох», «І мертвим, і живим...», та «Заповіт». Його пристрасна поезія не обмежувалася, як у інших українських романтиків, оплакуванням героїчного минулого. Вона пробуджувала національні почуття і давала бачення майбутнього: якщо Україна у минулому користувалася правами самостійної держави, то це має служити вагомою підставою для здобуття політичної незалежності у майбутньому.
5-й учень
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тільки, щоб панувать…
Учитель історії. Основну вину за поневолення України Шевченко перекладав на Росію та російських імператорів. Для Шевченка російські царі — це тирани, які позбавили Україну свободи.
О люди, люди небораки!
Нащо здалися вам царі?
Нащо здалися вам псарі?
Ви ж таки люди, не собаки!
1-й учень. Іншою великою заслугою Шевченка було те, що у своїй творчості він поєднав два до того часу розділені струмені козацької традиції. Шевченка могли читати всі — і селяни, і дворяни. Кожна з верств українського суспільства знаходила в його поезії відображення своїх інтересів. Його вірші справляли величезний вплив на сучасників. За словами Костомарова, «...муза Шевченко раздирала завесу народной жизни. И страшно, и сладко, и больно, и упоительно было заглянуть туда». Шевченко творив нову українську ідеологію своїми натхненними віршами.
Учитель історії. Невідомо, чи був Шевченко членом Кирило-Мефодіївського братства, але не викликає сумніву, що кирило-мефодіївці зазнали впливу його поезії. Саме тому Шевченка було покарано більш суворо, ніж інших членів братства (читання документа «Запис рішення в ділі Т. Шевченка, зроблений жандармським відділенням» [С. 72]).
Члени товариства не встигли перейти до безпосереднього розв’язання поставлених політичних завдань — ліквідації самодержавства, монархії, встановлення республіки, утворення Української держави та об’єднання слов’янських народів у федеративну державу на засадах добровільності та виборності. Але, як писав Грушевський: «…думки кирило-мефодіївських братчиків зоставили глибокий слід, вони жили далі й будили політичну і соціальну українську думку… Від Кирило-Мефодіївського братства веде свою історію весь новий український політичний рух».

Учитель української мови та літератури. Т. Г. Шевченко став однією з найбільш яскравих постатей в українському громадсько-політичному руху середини XIX ст. Один з небагатьох, він пройшов тернистий шлях від кріпосного пастушка до загального визнання його як художника і поета.
З глибоким болем Шевченко сприймав нещастя свого народу, національне і соціально-економічне гноблення. Це породжувало в ньому почуття протесту, бажання боротися проти царської тиранії. Митець перетворив на зброю своє слово.
Що ж таке патріотизм у Шевченка?
Він «…основується свідомо та твердо на любові до всіх людей, на бажанні загальнолюдського братерства, на прихильності до всіх пригноблених і покривджених, між котрими перша і найближча серцю поета його рідна Україна». (І. Франко «Темне царство»)

Тому в «Заповіті» звертається (1845 р.) Т. Шевченко до всіх пригноблених у власній країні:
...Вставайте. Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
Поет був готовий повести за собою весь український народ, його поезія стала прапором боротьби за незалежність України та соціальну справедливість на багато років вперед.
Учитель української мови та літератури. Значення Т. Шевченка в українському національному відродженні важко переоцінити. Його поетичні твори справляли могутній вплив на формування національної самосвідомості та політичної активності передової громадськості та широких народних мас.
Все життя він присвятив своїй країні, своєму народові. Патріотизм став основним сенсом його життя.
(По закінченні заходу звучить музично-літературна композиція «Любить Україну, як любив її Великий Кобзар».)
Пролунав Тарасів голос
Та й по всьому світі:
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте!»
Хвала й слава Кобзареві
Од роду й до роду,
Що сміливо кликав люд
Битись за свободу.
Розірвали ми кайдани,
Волю окропили,
На землі твоїй любимій
Сади посадили.
Розцвіте у щасті
Наша Україна,
Співа славу Кобзареві
Трудова родина.
Стали нині запорожці
Щасливі, багаті,
Кобзаря портрет квітчатий
У кожного в хаті.
Мов троянда, розквітає
Вільна Україна,
Народ повік не забуде
Великого сина.
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
Подається за: Климович О. Ю. Позакласний захід «Виховання патріотизму на прикладі життя та творчості Т. Г. Шевченка» \\ Історія та правознавство. — 2008. — 5 (141)
Категорія: Шевченківський тиждень | Додав: uthitel (13.12.2013)
Переглядів: 9680 | Рейтинг: 2.5/4
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: