Головна » Статті » Методика проведення уроку » Методичні прийоми

Використання принципів виховання В.О.Сухомлинського на уроках історії та правознавства
У сучасних умовах державотворення в Україні зростає роль гуманістичного виховання підростаючого покоління. Велика роль у цьому процесі належить вчителю, адже школа й учителі повинні формувати особистість відповідно до вимог сьогодення: «Учительська професія — це людинознавство, постійне проникнення в складний духовний світ людини, яке ніколи не припиняється».
Проблема виховання моральних цінностей засобами слова, на думку В.О.Сухомлинського, — одна з найскладніших і найгостріших проблем, над якими треба працювати і в теоретичному, і в практичному планах, адже слово вчителя, як інструмент впливу на душу вихованця, нічим не замінити.
Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична, органічно поєднує класичну і народну педагогіку.
Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури. Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й рідного Слова.
«Ми мусимо навчитися чути себе українцями», - ці слова Івана Франка залишаються актуальними сьогодні, через 100 років після того, як були сказані. Однак реалізувати їх не так легко. І тут важливе місце посідає викладання історії в школах.
Ідея гуманізму, людяності й доброчинності провідне місце займає у творчій спадщині видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. У сучасних умовах гуманізації й демократизації, індивідуалізації та диференціації навчального процесу як ніколи актуальні дидактичні заповіді В.О.Сухомлинського. У книзі «Сто порад учителеві» він писав: «Немає абстрактного учня. Мистецтво й майстерність навчання й виховання полягає в тому, щоб розкривати сили і можливості кожної дитини, дати їй радість успіху в розумовій праці (в характері завдань), і в часі». Визнання учня головною фігурою всього освітнього процесу і є особистісно-орієнтована педагогіка.
Особистісно-орієнтоване навчання історії передбачає відмову вчителя від традиційної монологічної дидактики і перехід до діалогізованого спілкування з учнями в ході навчального процесу (розігрування ролей, колективне обговорення, диспут, дискусія, «словесний теніс»). При будь-якому обговоренні суті історичного явища учителеві слід вчити, як саме вести обговорення та знаходити кілька різних варіантів вирішення проблеми.
Ставлю перед учнями на початку уроку проблемне питання, відповідь на яке повинна буде прозвучати наприкінці уроку при підведенні підсумків. Це питання різного характеру. Наведу кілька прикладів.
1. Під час вивчення теми «Утворення Галицько-Волинської держави» у 7 класі ставлю питання: «У «Галицько-Волинському літописі» зазначається, що князь Роман Мстиславович «мудрістю ума додержувався заповідей Божих». А у «Велико-польській хроніці» стверджувалось, що він був жорстоким тираном. Як можна пояснити такі різні погляди на одну історичну особу?»
2. У 1635 р. з ініціативи польського уряду на Дніпрі було збудовано фортецю Кодак. Чому козаки сприйняли побудову фортеці негативно і зруйнували її, вирізавши весь гарнізон?

Нестандартні форм роботи, які з’явились як альтернатива традиційним, загальноприйнятим нормам, є ніщо інше, як розвиток пройденого руху вперед з опорою на практичний вчорашній досвід з урахуванням інтересів сучасних дітей. Неабияка роль тут відводиться інтерактивним вправам та іграм.
В.О.Сухомлинський звертався до ігор і це давало можливість не тільки нейтралізувати зверхність, монотонність оповіді учителя, стимулювати позитивні емоції, але й створити атмосферу здорового змагання, яке змушує школяра не просто механічно згадувати відоме, а й мобілізувати всі свої знання, думати, добираючи відповідне, зіставляти та оцінювати.
На уроках я використовую різноманітні дидактичні ігри. Наведу приклади деяких з них.
1. Гра-вправа. Із зацікавленням виконують учні вправу «Історична кухня»: з існуючого у безладі набору завдань – «продуктів» - скласти «історичну страву» - єдино правильне вирішення. Складовими частинами страви можуть бути розсипані імена, дати, назви, уривки з тексту, документи.
2. Ігри-загадки. Цю форму ігор використовую майже на кожному уроці. Адже це засіб розвитку мислення дітей, який викликає азарт змагання – хто швидше вгадає. Їм стає легше вивчити історичні назви, поняття. Наприклад:
З цим князем вже знайомі ми,
Про нього слава між людьми.
Він землі батьківські з’єднав,
Від ворогів обороняв,
Бо мав він надзвичайну силу.
І звали князя всі… (Данило).
3. Гра «Низка намиста». У ній можуть брати участь як окремі школярі так і цілий клас. Пропонується тема, скажімо, «Національно-визвольна війна українського народу середини 17 ст.». Перший учасник гри називає ім’я когось з історичних діячів того періоду, наприклад «Богдан Хмельницький». Наступний повторює назване попереднім і додає якесь слово чи словосполучення за темою: «Богдан Хмельницький, Жовті Води,…» Третій повторює твердження попередника і додає своє: «Богдан Хмельницький, Жовті Води, Гетьманщина…». Врешті-решт виходить довгий ланцюг слів – справжнє намисто до певної теми. Учень, який довго мовчить або помиляється, вибуває з гри. Переможцем стає той, хто лишається останнім і правильно повторить всю низку намиста.
Використовую різні типи запитань в ігровій формі, при цьому дотримуюсь певних правил:
1. Підручник, першоджерела, методичні посібники тощо не повинні містити прямої відповіді на поставлені запитання.
2. Підготовка до відповіді повинна включати як мінімум 2 мислительні операції.
3. Запитання має бути сформульоване в ігровій формі, але відповідь повинна бути однозначною.
1.«Історичні рівняння». Наведемо два приклади:
1. Народ грецькою + прилад для укладки волосся = історичний діяч Греції. Назвіть його.
Відповідь: Демосфен.
2. Бог в Єгипті + музичне вітання + одна з голосних букв = слово, пов’язане з середньовічним містом.
Відповідь: Ратуша.
2.«Що єднає?» Що єднає одну з форм рельєфу в Африці (географія), «Пісню про нібелунгів» (зарубіжна література), та «Міф про золоте руно» (історія)?
Відповідь: В Африці є Драконові гори, а в «Пісні про нібелунгів» і в «Міфі про золоте руно» дійова особа - Дракон. Отже, єднає Дракон.

В. О. Сухомлинський розглядав творчу діяльність учня не лише як вищу форму активності й самостійності, а й як найбільшу радість у духовному житті людини, за допомогою чого відбувається моральне виховання: «Творчість відкриває в дитячій душі ті куточки, в яких дрімають джерела добрих почуттів».
Розвиток творчого мислення на уроках історії здійснюється під час виконання завдань, що передбачають проведення певних процедур творчої діяльності: бачення нової проблеми у знайомій ситуації, пошук альтернативи рішення або способу розв’язання, бачення нової функції об’єкта тощо.
1. Учням пропонується утворити словосполучення з кожним із наведених слів. Наприклад, бібліотека, Бог, джерело, населення, маєток, храм, закон, повелитель, земля.
2. Учні отримують 15 слів, які мають різні значення. Завдання: протягом 8 хвилин записати максимальну кількість значень(слів-синонімів) для кожного слова. Наприклад, такі слова: орда, ратуша, церква, гості, кінець, дума, поганий, ярлик, цех, урок, рада, тьма, погост, лава, люди.
Природні задатки, нахили, обдаровання складають зміст індивідуальних особливостей учнів, а їх виявлення — зміст принципу особистісно орієнтованого підходу до навчання й виховання — принципу врахування індивідуальних особливостей учнів. Індивідуалізація навчально-виховного процесу — це, по суті, навчання і виховання кожного учня за індивідуальним планом. «Досвід переконує, — пише В.О.Сухомлинський у статті «Народний учитель», — якщо в школі, скажімо, шістсот учнів, то це означає, треба шукати шістсот індивідуальних стежок».
Наснагу, наукові сили В. О. Сухомлинський черпав, насамперед, з духовних народних глибин, невичерпних джерел народної мудрості. Він вважав, що школа - це «колиска народу», «народне вогнище виховання», «найважливіший центр духовного життя народу». Покликання школи в цивілізованому суспільстві - не лише вчити і виховувати дітей, але і формувати історичну спільність, ім'я якої - народ.
Педагог був переконаний, що ефективну виховну роботу школа може будувати лише на основі тисячолітнього досвіду народної педагогіки, культурно-історичних традицій і звичаїв. При цьому у учнів формується "корінь духовності", "серцевина людини - любов до Батьківщини". Мудрий досвід народного виховання свідчить про те, що любов до Батьківщини зароджується в людині змалечку і починається з любові до матері і до батька, дідуся і бабусі, рідної мови, колискової пісні, казки, культури та вітчизняної історії.
Майже кожен урок історії України – це урок виховання патріотизму та громадськості.
Наведу деякі приклади завдань патріотичного виховання на уроках історії.
1. Історик О.Бойко пише: «На середину ХVІІ ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувались». Наведіть приклади зростання авторитету та впливу козацтва. Чому польська влада вдавалась до утисків козацтва?
2. Англійська газета після битви під Корсунем 1648 р. написала: «Польща в пилу та крові впала під ноги козакам». Що мав на увазі автор статті?
3. Історик М. Чмихов вважає, що населення України виживало лише завдяки тому, що «рівень його розвитку ніколи не був нижчим за рівень східних або західних прибульців». Доведіть або спростуйте цю думку.
4. Український історик М. Костомаров визначав, що толерантність є властивістю українського народу, яка була зумовлена всією його історією. Що мав на увазі вчений? Обґрунтуйте свою думку.
5. Спробуйте пояснити популярний у 1919 р. вислів: «У вагоні Директорія, під вагоном територія».

Щоб виховати творчу особистість, самому вчителю треба бути творчою людиною, професіоналом у своїй справі. Творчо викладати – означає постійно шукати нові шляхи активізації діяльності учнів на всіх етапах навчальної роботи, шукати нові, оригінальні форми пояснення матеріалу, вдосконалюватися самому, переймати досвід кращих вчителів. Учитель повинен вчитися протягом всього життя, прагнучи досягти вершини своєї педагогічної майстерності.

Золоті слова сказав В.О.Сухомлинський : «Що таке хороший вчитель? Це, перш за все, - людина, яка любить дітей, знаходить радість у спілкуванні з ними, вірить у те, що кожна дитина може стати хорошою людиною, вміє дружити з дітьми, і не забуває, що й сам він був дитиною. Це - людина, яка добре знає науку, на основі якої побудований предмет,який викладає, закоханий в науку, знає її горизонти - новітні відкриття, дослідження, досягнення. Це - людина, що знає педагогіку і психологію, розуміє і відчуває, що без знання науки про виховання працювати з дітьми неможливо. Хороший учитель - це людина, що досконало володіє вміннями і навичками в тій чи іншій діяльності, майстер своєї справи».
Категорія: Методичні прийоми | Додав: manechka9907 (01.10.2017) | Автор: Саліванова Марина Володимирівна E
Переглядів: 34 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: