Методичний белетень "Можливості дитячого творчого колективу в сприянні успішній соціалізації учнів в умовах школи-інтернату" - Методичні прийоми - Методика проведення уроку - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Методика проведення уроку » Методичні прийоми

Методичний белетень "Можливості дитячого творчого колективу в сприянні успішній соціалізації учнів в умовах школи-інтернату"
Необхідність реформування системи освіти України, її удосконалення і підвищення рівня якості є важливою соціокультурною проблемою, яка значною мірою обумовлюється процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для індивідуального розвитку людини, її соціалізації та самореалізації у цьому світі, соціального досвіду суспільства в цілому і досвіду конкретного середовища, до якого людина належить.
Соціальна адаптація – специфічна форма соціальної активності, пов’язана із входженням та приведенням об’єкта та суб’єкта особистості у відповідність до нових соціальних умов. Процес адаптації є комплексним утворенням соціального буття особистості, універсальною властивістю людини, що забезпечує засвоєння нею соціальних стандартів поведінки, ціннісних орієнтацій, гармонізацію взаємозв’язків із соціальним оточенням. Освіта та виховання здійснюється в загальноосвітніх закладах, метою яких є сприяння соціальній адаптації особистості у відкритій системі соціалізації, і розглядається як гнучкий засіб залучення сім’ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків, базується на історично визначених традиціях виховання особистості, створених представниками національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях: ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах. Загальноосвітні навчальні заклади нового типу, а саме спеціалізовані школи-інтернати, прямуючи до мети навчально-виховного процесу, – розвитку обдарованої особистості, реалізують принципи навчання та виховання, які максимально сприяють соціальній адаптації особистості учня, такі як:
– науковість – тісний зв’язок і взаємодія навчального предмету з наукою, що відбувається на основі ознайомлення дітей з об’єктивними науковими фактами, проблемами, закономірностями і забезпечує формування наукового світогляду;
– активність – активна роль особистості в ході засвоєння знань, умінь та навичок, їх повноцінна та ефективна реалізація на практиці, включення дитини у безперервний процес самотворення;
– індивідуальний підхід – оптимальні умови для ефективного навчання і практичної творчої діяльності кожної дитини в ході організації фронтальних і групових форм роботи з урахуванням вікових особливостей, системи характерних суспільних зв’язків і стосунків у соціоприродному середовищі;
– синтез інтелектуальної і практичної діяльності – здобуті вихованцями теоретичні знання трансформуються у внутрішні стимули, підґрунтя для нових можливостей пізнання найрізноманітніших сторін людського буття як свідомої творчої діяльності, що вимагає великих інтелектуальних зусиль і відкриває широкі перспективи для саморозвитку та самовдосконалення;
– єдність свідомості та поведінки – формування свідомості дитини у процесі її практичної діяльності, основою якої є оволодіння соціальним досвідом поведінки у соціоприродному середовищі і свідоме утвердження себе як непересічної творчої особистості;
- оптимальний вибір змісту форм, методів та засобів навчання відповідно до освітніх запитів, інтересів і можливостей вихованців тощо.
Головне завдання, яке ставиться перед педагогами нашої школи - забезпечення школяра усіма необхідними знаннями, уміннями, навичками суспільного досвіду й поведінки, притаманним молодій людині української держави. Здобуття соціального досвіду більшою мірою відбувається під час спеціально організованої діяльності, яка відповідає потребам, інтересам й можливостям учнів, є для них значущою й цікавою, спонукає їх до розвитку й удосконалення природних задатків, здібностей.
У процесі естетичної соціалізації школярів важлива роль належить мистецтву, естетичному вихованню. Загальновідомо, що мистецтво активізує розвиток таких елементів творчого мислення, як асоціативність, образність, уява, фантазія. Безпосередньо діючи на почуття, а через них на інтелект, мистецтво глибоко впливає на соціальну практику. Універсальну функцію виконує продуктивна (творча) уява, об’єднуючи чуттєве і логічне пізнання, активізуючи пошуки нестандартних рішень у будь-якій сфері практичної діяльності. Кращі педагоги здавна замислювалися над пошуками раціональних методів організації системи освіти. Особливу увагу приділяли засобам впливу на розвиток і розквіт людських здібностей і таланту. Виховання естетичних почуттів – це один із засобів утвердження творчої особистості.
Оцінюючи роль колективу у вихованні особистості, значення колективізму як риси особистості, слід мати на увазі, що «ніякі благородні цілі ніколи не були досягнуті без об'єднання людей на певних засадах (безперечно, це не стосується творчості, морального вибору тощо). Отже, ми не можемо відкидати все краще, що стосувалося колективістського виховання: вироблення навичок взаємодії і взаємодопомоги, свідомої дисципліни як поваги до інших, до суспільства, вміння рахуватися з нормами життя. Без цього неможливо виховати свідомого громадянина, повноцінного члена суспільства».
Колектив — організована форма об'єднання людей на основі цілеспрямованої діяльності.
Дитячий колектив — об'єднання дітей, згуртованих спільною корисною діяльністю (навчанням, працею, спортом, громадською роботою).
Характерними рисами колективу є суспільне значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. Дитячий колектив відрізняється від інших колективів віковими межами, специфічною діяльністю (навчання), послідовною мінливістю складу, відсутністю життєвого досвіду, потребою в педагогічному керівництві.
У творчому колективі розвиток і навчання особистості, формування соціального досвіду дитини здійснюються на основі її власного бажання, особистих прагнень. природних нахилів і задатків. Принципами роботи є індивідуалізація, добровільність, пріоритет виховання, співтворчість, єдність розвитку й саморозвитку, емоційна привабливість спілкування. У творчих колективах діти теж навчаються, але творчої справи за власним бажанням. І тому психолого-педагогічний процес цих закладів можна вважати нерегламентованим. Він будується з урахуванням психічного стану й настрою дитини і залежить від конкретної ситуації. Тому найхарактернішими особливостями цієї сфери є невимушене спілкування й самовиявлення, вільний вибір форм і засобів діяльності, використання їх на свій розсуд, керуючись внутрішніми мотивами. Цільова установка творчого колективу – захопити дітей цікавою творчою діяльністю, створити їм максимальні умови для всебічного самовиявлення й самоствердження.
Дуже важливим є психологічний комфорт, можливий за умов: дозволу дитині відмовлятись від дискомфортної діяльності; уникнення практики примусу; надавання права на власний вільний час; надавання змоги доводити розпочату справу до кінця й бачити кінцевий результат своєї діяльності; забезпечення спокою вдома, відмови від авторитарних дій, стимулювання бажання самостійно проявляти творчість, ініціативу. Дитина, яка зростає в умовах психологічного комфорту, вміє власними зусиллями організувати себе, сприймати навколишній світ оптимістично, здатна вийти зі складної ситуації, мобілізуватись на подолання труднощів, у неї розвинене почуття власної значущості й цінності.
Позитивним чинником стимулювання творчої активності учнів є залучення їх до художньо-творчої діяльності, до колективного музикування в різних ансамблях.
Ансамбль – це колективна форма гри, у процесі якої музиканти спільно розкривають виконавськими засобами художній зміст твору. Виконання творів в ансамблі передбачає не лише уміння грати разом, тут важливим є інше – відчувати та творити разом.
Саме творча та продумана робота в такому колективі сприяє успішній соціалізації учнів, їх адаптації до умов життя. Працюючи з творчими колективами, створеними в нашій школі, я переконалася що це саме так. Адже тут працюють вихованці різних класів, різні за віком та своїм розвитком. Діти, які щойно прийшли до школи, повинні звикнути до режиму школи-інтернату. В цьому їм допомагає робота в творчих колективах, де їх підтримають, завжди допоможуть старші учні, які вже мають знання, уміння, навики. Кожен колектив має свої традиції, свої правила та історію.
Багато залежить від керівника, від його вміння організувати цікаву, творчу та виховну роботу. Учням надоїдає постійно навчатися, потрібно і відпочивати, тому я організовую години відпочинку для своїх учнів, і вважаю, що це необхідно, адже нові діти зближуються, шукають собі однодумців, швидше адаптуються в колективі, і намагаються принести користь у роботу такого колективу.
Позитивною і найважливішою стороною роботи творчого колективу вважаю творчий підхід до складання репертуару та професійної креативної інтерпретації кожного музичного твору. Більшість пісень, що виконують учні в моєму колективі, опрацьовані колективно, тобто кожен учасник долучається до інтерпретації твору, подає ідеї, які разом обговорюють і приймають до уваги. Я переконана, що така колективна творча співпраця дуже цінується, у результаті такого спілкування учасники колективу обмінюються досвідом, знаннями та уміннями, намагаються стати кращими у своїй роботі. Надзвичайно важливим є те, що у процесі набуття музично-виконавських під час творчої роботи формуються такі риси творчої особистості як здатність творчо, яскраво, емоційно сприймати і відтворювати музичний твір; зосередженість; рельєфне художнє бачення твору; велике бажання передати слухачам емоційний зміст художнього образу; творче самопочуття, високий інтелектуальний рівень; технічна майстерність. Така колективна форма музикування допомагає учням відчути себе частинкою злагодженого музичного колективу, підпорядковує колективне виконання загальному задуму, а головне – закріплює і розвиває його музично-виконавські уміння і навички.
В своїй роботі я намагаюсь створити справжню творчу атмосферу, а це потребує постійного стимулювання учасників колективу. Важливими чинниками,які стимулюють і заохочують виконавців до творчої дисципліни і одночасно до творчої активності є:
• Творча і дружня обстановка на уроках та репетиціях;
• Згуртованість учасників колективу;
• Ретельно відібраний високохудожній репертуар, робота над яким приносить задоволення учням;
• Концертна діяльність.
Саме концертні та публічні виступи без перебільшення відіграють важливу роль в успішній соціалізації учнів, у формуванні їх самосвідомості. Концертні виступи – це завжди свято, і, водночас, іспит на творчу зрілість.
Виховне значення концертних виступів полягає в тому, що дітей радує публічне визнання, у них з’являється відчуття важливості своєї справи, росте впевненість у власних силах, формується і розвивається артистизм, з’являється бажання піднятися на одну сходинку вище у своїй виконавській майстерності.
Виходячи з цього в своїй роботі з вихованцями школи-інтернату я дотримуюсь загальних принципів: визнання цінності кожної дитини;ставлення до дитини як до особистості; уникання обіцянок, які неможливо виконати; демонстрація позитивних моделей поведінки; позитивне ставлення до всіх дітей; повага думки, почуття та добровільного вибору дитини; акцентування уваги дитини на власних позитивних якостях та здобутках.
Найголовнішою умовою навчально-виховного процесу, на мою думку, є його особистісна зорієнтованість, спрямована на те, щоб кожний вихованець став повноцінним, самодостатнім, творчим суб'єктом діяльності, пізнання, спілкування, вільною і самодіяльною особистістю. Саме в цьому і полягає гуманістична спрямованість навчально-виховного процесу, центром і метою якого є особистість вихованця.
Я вважаю, що успішна виховна робота не можлива без згуртованого колективу. Саме через колектив вчитель чи вихователь впливає на ставлення школярів до навчальних обов'язків, до суспільно корисної праці, на їхню дисципліну та успішність. Під впливом добре організованого й згуртованого колективу школярі зростають політично, морально й культурно, набувають організаторських навичок. У колективі розвивається їхня творча ініціатива, міцніють узи дружби й товариськості, народжуються нові норми поведінки.
Виховуючи учнівський колектив, я, як керівник колективу водночас формую особистість кожного учня. Цей процес спирається у своїх починаннях на самодіяльність та ініціативу учнів, на силу громадської думки. Який би великий не був авторитет керівника, він все-таки не може замінити собою вплив правильно організованого колективу.
У колективі учні засвоюють правила спілкування з іншими людьми, правила колективістських відносин і культурної поведінки в суспільстві. Під впливом добре організованого колективу набагато легше виробити організаторські навички, навчити керувати й підкорятися, поєднувати особисті інтереси з громадськими.
Практика роботи в моєму творчому колективі показує, що тільки в колективі і з його допомогою можна виховати й розвинути у дітей почуття відповідальності за доручену справу, колективізм, товариську взаємодопомогу та інші цінні якості. Неможливо виховати колективіста поза колективом, поза колективними відносинами та переживаннями.
Висновки… Отже, аналіз психолого-педагогічної літератури з проблеми розвитку соціальної адаптації дітей в процесі творчої діяльності в умовах навчальних закладів дозволяє стверджувати, що побудова навчально-виховного процесу та дозвіллєвої діяльності гуртків, творчих об’єднань на засадах технологій співробітництва та співтворчості педагога і його вихованців у процесі творчої діяльності забезпечують розвиток соціальної адаптації яка, в свою чергу, забезпечує:
– творчу спрямованість особистості дитини, усвідомлення нею значення творчих потреб, мотивів, як провідних у її саморозвитку та життєдіяльності;
– розвиток творчих рис характеру (цілеспрямованості, ініціативності, наполегливості, самостійності, оригінальності, організованості, працелюбності тощо);
– розвиток творчих якостей інтелекту учасників навчально-виховного процесу (логічного, діалектичного та цілісного сприйняття дійсності, творчої уяви та фантазії, інтуїції, уваги і пам’яті, що формуватиме вміння спільно визначати і розв’язувати життєві задачі, розробляти творчі проекти);
– постійне зростання потенціалу творчої діяльності – бажання систематично здобувати нові знання, набувати вміння, навички, творчо їх використовувати;
– формування психічних якостей творчої особистості, її темпераменту, властивостей нервової системи (чутливості, пластичності, працездатності) та відповідно до них доцільного індивідуального стилю діяльності й поведінки, у процесі чого використовуються найкращі та коригуються слабкі (з точки зору вимог творчої діяльності) якості нервової системи конкретного вихованця та педагога.
Людське ставлення до дитини – це усвідомлена, цілеспрямована праця, що виключає жорстокість, праця з надією на формування найкращих рис і якостей. Потрібно любити дітей такими, якими вони є, бережно ставитися до кожного з них, спиратися лише на позитивне і вести боротьбу зі слабостями. А головне, щоб діти були завжди далеко від полюса зла. Треба виховувати дітей своєю любов’ю, вірити їм, допомагати бути добрими і великодушними. Ні в якому разі не зневажати, не пригнічувати, а навпаки, підносити власну гідність кожного.

ЛІТЕРАТУРА
1. Бобнєва М.И., Шорохов Е.В. Психологические механизмы регуляции социального поведения. – М.: Наука, 1979. – 334 с.
2. Выготский Л.С Педагогическая психология / Под ред. В.В.Давыдова. – М.: Педагогика, 1991. – 479 с.
3. Головин С.Ю. Словарь практического психолога. – Минск: Харвест, 1998. – 800 с.
4. Закон України ”Про освіту” // Директор школи. – 2002. – №8 – С.7-10.
5. Кононко О.Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника (Системний підхід). – К.: Стилос, 2000. – 336 с.
6. Кононко О.Л. Шкільна адаптація та психологічний вік // Початкова школа – 2002. – №4. – С.5.
7. Концепція загальної середньої освіти // Початкова школа. – 2002. – №2. – С.3-5.
8. Сущенко Т.Г Творча спрямованість позашкільного педагогічного процесу // Збірник наукових праць ЗОІУВ №4. – Запоріжжя, 1995. – С.135-139.
9. Фурман А.В. Методика визначення особистісної адаптованості школярів // Психологія. Вип.41. – К.: Освіта, 1993. – С. 29-48.
10. Фурман А.В. Психодіагностика особистісної адаптованості вчителів і учнів. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – 197 с.
11. Шапар В.Б. Психологічний тлумачний словник. – Х.: Прапор, 2004. – 640 с.
12. Щербань П.М. Прикладна педагогіка: Навчально-методичний посібник. – К.: Вища школа, 2002. – 215 с.
13. Кравченко Т. В. Соціалізація особистості і соціальне середовище / Т. В. Кравченко // Теоретико-методологічні проблеми дітей та учнівської молоді : зб. наук. праць. –К., 2006. –Вип. 9. Кн. 2. –С. 23–29.
14. Микитюк О. М.Наукові дослідження школярів : навч.-метод. посіб. / Микитюк О. М., Соловйов В. О., Васильєва С. О. ; під ред. І. Ф. Прокопенка. –Харків : ХДПУ ім. Г. Сковороди, 2003. –80 с.
15. Милославова И. А. Адаптация как социально-психологическое явление / И. А. Милославова // Социальная психология и философия. –1999. –№ 2. –С. 116–118.
16. Пустовіт Г. П. Концептуальні засади сучасної позашкільної освіти і виховання учнів : наук.-метод. посіб. / Г. П. Пустовіт. –К. : Грамота, 2005. –208 с.
Категорія: Методичні прийоми | Додав: gritsay2403 (11.11.2015) | Автор: Грицай Оксана Дмитрівна E
Переглядів: 410 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: