РОЗВИТОК МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ - Метод проектів - Методика проведення уроку - Каталог статей - Учительська світлиця
Головна » Статті » Методика проведення уроку » Метод проектів

РОЗВИТОК МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

РОЗВИТОК МЕТОДУ ПРОЕКТІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕХНОЛОГІЇ

У передмові зазначалося, що метод проектів не є принципово новим для педагогічної практики, але разом із тим його сьогодні вважають інноваційним. Він стає все більш актуальним тому,

що розвиває в дитині уміння адаптуватися у світі, що стрімко змінюється. Як явище, саме під такою назвою метод проектів виник на початку XX століття у СІЛА в сільськогосподарських школах. А вже згодом почав застосовуватися в школах загаль­ноосвітніх. Насправді ідеї методу проектів ґрунтуються на де­яких освітніх ідеях другої половини XIX століття. Аналітичні дослідження пов'язують цей період з переглядом теоретичного підґрунтя освіти. Причиною перегляду визначають неадекват­ність рівня розвитку педагогічної думки і реально існуючих освітніх систем.

Понад століття тому педагоги почали усвідомлювати, що жорстке регламентування інтелектуальної діяльності, абсолют­на заданість розвитку загрожують стати гальмівним фактором ініціативи і творчих можливостей того, хто навчається. Саме у цей час народжуються ідеї «вільного виховання». При всьому їхньому розмаїтті вони мали спільне: впевненість у необхід­ності розвитку творчих задатків учнів, у наданні їм можливості пізнавати світ за допомогою власного досвіду під час активної діяльності.

У СІЛА в другій половині XIX століття була створена тео­ретична основа методу проектів — «прагматична педагогіка» американського філософа-ідеаліста Джона Д'юї (1859—1952). Основними концептуальними положеннями його теорії були такі:

• істинним і цінним є тільки те, що дає практичний резуль­тат;

• дитина в онтогенезі повторює шлях людства в пізнанні нав­колишнього світу (від приватного до загального, індуктив­ним методом);

• засвоєння знань — це стихійний, некерований процес;

• дитина може засвоювати інформацію тільки завдяки потребі в знаннях, будучи активним суб'єктом свого навчання. Умовами успішності навчання, згідно теорії Д. Д'юї, є:

• проблематизація навчального матеріалу;

• пізнавальна активність дитини;

• зв'язок навчання з життєвим досвідом дитини;

• організація навчання як діяльності (ігрової, трудової).
Таким чином, Д. Д'юї запропонував перетворити абстрак­тне, відірване від життя, направлене на просте заучування те­оретичних знань сучасне йому навчання на систему навчання «шляхом праці», яка збагачувала б особистий досвід дитини і полягала б в освоєнні*нею способу самостійного пізнання нав­колишнього світу.

Ідеї Д. Д'юї мали величезний вплив на систему освіти XX сто­ліття. Понад тисяча його статей і книг радикально вплинули на становлення сучасної американської та європейської освіти.

Д. Д'юї вважав, що роль дитинства не обмежується підго­товкою до майбутнього дорослого життя. Дитинство — само­стійний, повноцінний, період людського буття. А це означає, що освіта повинна.давати не тільки знання, які у майбутньому знадобляться дорослому, але також знання, вміння та навички, здатні вже сьогодні допомогти дитині в рішенні її життєвих проблем. Іншими словами, школа — це не місце підготовки майбутніх дорослих, а місце, де дитину навчають жити у світі, який її оточує, навчають співпраці з ровесниками та дорослими. Тому навчання має орієнтуватися на інтереси і потреби учнів і спиратися на особистісний досвід дитини. Саме тоді школа виконає своє призначення, якщо дитина навчиться самостійно планувати, виконувати, аналізувати й оцінювати власні дії, працюючи індивідуально, в групі, з допомогою чи без допомоги дорослого.

Для поширення своїх педагогічних ідей Д. Д'юї часто здій­снював міжнародні лекційні турне. Його ідеї отримали подаль­ший розвиток в роботах його учнів і послідовників — амери­канських педагогів X. Паркхерст та У. Килпатрика. Одним зі шляхів реалізації ідей Д'юї було навчання за «методом про­ектів ».

Послідовник Джона Д'юї, професор педагогіки вчитель­ського коледжу при Колумбійському університеті Уїльям Херд Килпатрик вважав надзвичайно важливим викликати у дітей їх особисту зацікавленість у знаннях, які можуть і повинні стати в нагоді у їхньому подальшому житті. «Уявіть собі дівчину, яка зшила собі сукню. Якщо вона вклала душу у свою роботу, працювала охоче, з любов'ю, самостійно зробила викрійку

і створила фасон сукні, самостійно її зшила, то це і є зразок ти­пового проекту, у самому педагогічному значенні цього слова». Килпатрик визначав проектну діяльність як «від усього серця проведену доцільну діяльність, яка виявляється у відомих сус­пільних умовах». Навчальна програма, що послідовно застосо­вує цей метод, будується як серія взаємопов'язаних проектів. Проекти створюються як наслідок тих чи інших життєвих задач. Для того, щоб виконати колений новий проект, необхід­но вирішити декілька корисних цікавих задач, пов'язаних із реальним життям. Обов'язковою вимогою до дитини є вміння координувати свої дії з діями та зусиллями інших. Щоб досягти успіху, дитині необхідно постійно здобувати знання, застосо­вуючи які вона може виконати конкретну роботу. Це можуть бути знання з різних галузей, які допоможуть вирішити цілий комплекс проблем.

Учениця і послідовник Д. Д'юї, американський педагог Хелена Паркхерст, почала розробляти свій метод з 1919 року н місті Дальтон, цей метод відомий також під назвою Дальтон-план. Його метою було індивідуалізувати процес навчання, дати можливість кожній дитині навчатися в найбільш зручному для неї режимі.

Першу половину дня учні працювали самостійно, без роз­кладу, на підставі інструкцій з окремих навчальних предметів. У другій половині проходили заняття у групах за інтересами (групи створювалися з урахуванням бажань самих учнів). Кожна дитина працювала за окремим планом (проектом), який був складений нею разом із педагогами. Через певні проміж­ки часу учень звітував про виконання плану, «захищав» свій проект.

У науковій педагогічній літературі можна знайти спроби изаємозв'язати метод проектів з Дальтон-планом, були також спроби їх протиставити. Насправді Дальтон-план — швидше форма організації освіти, а метод проектів — один зі шляхів (методів) реалізації навчання. Причому метод проектів як  спосіб реалізації роботи ідеально вписується в організаційні особливості Дальтон-плану. І це відбувається не тільки тому, що Дальтон-план має більшу пластичність, а швидше тому, що Дальтон-план будується на базі дослідницької поведінки учня.

Метод проектів і є одним зі шляхів реалізації дослідницького навчання.

Метод проектів в уявленні багатьох — американський ви­нахід. Але це не так. Цей метод використовувався в Україні і в Росії у шкільй-ому і вузівському навчанні в минулому столітті (наприклад, в педагогічній практиці С. Т. Шацького, А. С. Макаренко і ін.). Невелика група педагогів під керів­ництвом С. Т. Шацького виникла ще в 1905 році. Члени групи намагалися активно впроваджувати в педагогічну практику нові освітні методики, які дуже нагадували американські проекти. Яку ж методичну задачу ставив перед педагогами С. Т. Шацький? Його метод ґрунтувався на чотирьох елемен­тах. На основі реального досвіду дитини (особистий досвід), відомими способами виявленим педагогом, організовуються заняття в школі (організований досвід). Потім дитина знайо­миться з накопиченим досвідом людства (готові знання). До цієї роботи додаються вправи, які розвивають потрібні дитині навички. Отже, головна методична задача — зв'язати всі ці елементи в єдиний процес.

У 1911—1918 роках в місті Корнін під Києвом А. Г. Рівіним впроваджується навчання у парах змінного складу. У цій сис­темі навчання передбачалася парна робота учнів один з одним у процесі організованого діалогу, який отримав назву «кор-нінського діалогу». Заняття проводилися без уроків і розкладу, пост|йно змінювався склад пар. Метод Рівіна був заборонений, тому що протистояв формалізму, авторитарності радянської освіти. Але навчання в парах зі змінним складом стало прото­типом колективного способу навчання В. К. Д'яченко [1].

Можна стверджувати, що на ідеях методу проектів ґрун­тується «Декларация о единой трудовой школе» 1918 року. Ідеї методу проектів використовувалися як в процесі навчання, так і у виховній роботі. Пізніше, у 20-х роках, метод проектів впроваджувався як основний напрям навчання. Дуже крас­номовним свідченням захоплення цією технологією є стат­тя Великої радянської енциклопедії: «У 20-тих роках метод проектів став частково застосовуватися в практиці вітчизня­них шкіл — спочатку дослідних, потім і в деяких масових. Прихильники методу проектів (В. Н. Шульгін, М. В. Крупеніна

та ін.) проголосили його єдиним засобом перетворення школи навчання на школу життя, де надбання знань буде здійснюва­тися на основі й у зв'язку з працею учнів» [4, с. 474].

Метод проектів широко обговорювався в педагогічній пе­ріодиці 20-х років. Його використовували багато педагогів. Трансформація методу відповідно до нових ідей розвитку освіти в Радянській Росії породила так званий комплексний метод, метод життєвих завдань, метод пошуку тощо. Видозміненим поєднанням декількох «американських» методів (Дальтон-план, зокрема) була бригадна-лабораторна система.

Непослідовність і непродуманість впровадження ново­го інколи перетворювала гарну ідею на майже анекдотичну.

У багатьох школах використання методу давало бажані результати. Створювалися комплекси проектів, які включали основні програмні знання. Але, на жаль, ця педагогічна но­вація не завжди застосовувалася достатньо продумано і послі­довно.

У 1931 році рішенням ВКП (б) метод проектів був засудже­ний, про що також повідомляє Велика Радянська Енциклопедія [4, с. 474], оскільки він не сприяв формуванню глибоких тео­ретичних знань учнів. Було зроблено висновок про те, що за допомогою цього методу неможливо збільшити знання з загаль­ноосвітніх предметів. Сучасні дослідники історії педагогіки відзначають, що використання «методу проектів» у радянській школі в 1920-тих років дійсно призвело до неприпустимого падіння якості знань. Причинами цього явища дослідники вважають:

• відсутність педагогічних кадрів, здатних працювати з про­ектами;

• слабку розробку методики проектної діяльності;

• гіпертрофію «метода проектів» порівняно з іншими метода­ми навчання;

• поєднання «методу проектів» з педагогічне неграмотною

ідеєю «комплексних програм,».

Про метод проектів забули аж до середини 80-х років: він не практикувався у педагогіці Радянського Союзу. За роки ра­дянської влади освіта під впливом авторитарно-бюрократичної держави перетворилася на тоталітаризовану систему, в яку індивідуальність дитини не вписувалася. («Сірі починають і виграють», — пам'ятна з часів СРСР красномовна фраза, яка

може бути ілюстрацією до вищесказаного.) У зарубіжній же педагогіці метод проектів активно й успішно розвивався. До радянської школи він повернувся у другій половині 80-х років, коли на хвилі демократизації суспільства радянська освіта по­чила змінюватися. Стали відроджуватися ідеї пріоритетності суб’єктності дитини в освітньому процесі, орієнтації на її ін­тереси й особливості, націленості освіти на інтелектуальний, дотичний і фізичний розвиток учнів.

В англомовних країнах — США, Канаді, Великобританії, Австралії, Новій Зеландії, на відміну від СРСР, метод застосо-нували активно й достатньо успішно. В Європі він прижився н школах Бельгії, Німеччини, Італії, Нідерландів, Фінляндії і багатьох інших країн. Ясна річ, з часом відбулися зміни; сам метод не стояв на місці, ідея обросла технологічною підтрим­кою, з'явилися докладні педагогічні розробки, які дозволяють перевести метод проектів із категорії педагогічних «витворів мистецтва» у категорію «практичних прийомів». Народившися з ідеї вільного виховання, метод проектів поступово «самодис­ципліну вався» й успішно інтегрувався др структури освітніх методів. Але сутність його залишилася незмінною — стимулю­вати інтерес учнів до знань і навчати практично застосовувати ці знання для вирішення конкретних проблем поза межами школи. Сучасна людина мусить багато чого вміти, щоб досягти успіху: працювати в команді, самостійно здобувати, аналізува­ти й обробляти інформацію, виконувати дослідницьку роботу, мати комунікаційні навички. Невипадково в сучасній педа­гогічній науці все частіше йдеться про діяльнісний підхід до пивчення предметів шкільного курсу. Метод проектів здатний вирішити всі ці завдання.

У зв'язку з новими умовами навчальної, культурної, со­ціальної ситуації, метод проектів як педагогічна техноло­гія потребує ґрунтовного вивчення. Педагогічні дослідження в області проектування освітнього процесу ведуться багатьма вченими. (Т. В. Бєлєвцева, М. Ю. Бухаркіна, Г. Г. Ващенко, Є. С. Заір-Бек, Є. І. Казакова, В. М. Монахов, Є. С. Полат, Н. Д. Раховських, Е. І. Сундукова, І. Д. Чечель та ін.) Метод навчальних проектів у наш час переживає своє «друге народ­ження» , адже він не тільки відповідає підходам до модернізації

освіти в цілому компетентнісному підходу зокрема, — завдан­ня методу співпадають і з вимогами особистісно орієнтованого і розвивального навчання — педагогічних технологій, які на­були поширення в останні роки.

Категорія: Метод проектів | Додав: uthitel (08.12.2013)
Переглядів: 960 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: