Учительська світлиця

Урок 22
Тема. Демократичні революції, особливості
їх здійснення. політичні, економічні
та соціальні трансформації
посткомуністичного суспільства. Роль
країн центральної та східної Єропи
в сучасних міжнародних відносинах.
Мета: охарактеризувати процес здійснення демократичних революцій в країнах цен-тральної та Східної Європи, розкрити основні риси розвитку країн на сучасному
етапі; виховувати повагу до історії вказаних країн, розвивати вміння аналізувати
факти, робити висновки; продовжити формування навичок аналізу політичних,
соціальних та економічних явищ у житті країн центральної та Східної Європи.
Очікувані учні зможуть аналізувати факти, робити висновки; пояснювати причини демократичних
результати: революцій, методи їх здійснення; характеризувати особливості внутрішньопо-літичного розвитку країн центральної та Східної Європи наприкінці ХХ — на
початку ХХІ ст., пояснювати причини демократичних революцій, методи їх
здійснення.
Основні поняття: демократичні революції, оксамитова революція, «Солідарність», шокова
терапія, реприватизація.
Обладнання: карта.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
ХІД УрокУ
I. Організаційний мОмент
II. актуалізація ОпОрних знань і вмінь учнів
;Бесіда
1) Визначте наслідки Другої світової війни для країн Цен-тральної та Східної Європи.
2) Коли і як було встановлено комуністичний режим у цих
країнах?
3) Порівняйте зміст комуністичного режиму в Польщі та Че-хословаччині; Болгарії й Угорщині; Румунії та Югославії.
III. мОтивація навчальнОї та пізнавальнОї
діяльнОСті учнів
;Слово вчителя
На кінець 80-х рр. ХХ ст. тоталітарні режими у Східній Єв-ропі вичерпали свої можливості для прогресу суспільства. Пер-
шими симптомами кризи, яка насувалась, стало погіршення еко-номічної ситуації і поява нових соціальних проблем. З’явились
риси, не притаманні тоталітарному соціалізму, — безробіття,
інфляція, падіння життєвого рівня, почали зникати ті, що ра-ніше асоціювались із «завоюванням соціалізму», — стабільність,
тверді ціни. Тоталітарна система вичерпала останні аргументи
на свій захист. Замовчувати й приховувати масштаби кризи
виявилось неможливим у силу більшої відкритості східноєвро-пейських країн, а також через відсутність значних стратегічних
ресурсів, які могли б згладжувати негативні прояви кризи. Ма-сове невдоволення існуючими порядками робило неефективною
колишню систему контролю над суспільною свідомістю, без якої
тоталітарне суспільство не може існувати.
Спроби придушити невдоволення силою були безперспек-тивними, тому що саме по собі посилення репресивного характе-ру режиму не вирішило б економічних проблем, а лише відтяг-нуло процес падіння тоталітарної системи. Яскравим прикладом
цього є введення воєнного стану в Польщі, жорстокість режимів
у Румунії та Албанії.
Криза тоталітарного режиму у Східній Європі виявилась
загальною. Вона включала економічну, соціальну, політичну
і моральну кризи. Для переростання кількісних показників (на-копичення невдоволення) в якісні (зміна суспільного устрою)
потрібні носії нового суспільного ладу. В умовах тоталітарної
системи носіями демократичних ідей може бути інтелігенція
(це пов’язано із специфікою її праці, соціальним статусом тощо)
і студентська молодь, схильна до сприйняття свіжих ідей. Але
ці дві верстви суспільства, не маючи економічної основи для
своїх дій і будучи залежними від тієї ж тоталітарної держави,
нездатні здійснити соціальну революцію. Для соціальних рево-люцій у країнах Східної Європи потрібен був зовнішній поштовх,
який би послабив тоталітарну державу. Таким поштовхом стала
перебудова в СРСР.
За своїм характером революції у Східній Європі були де-мократичними і антитоталітарними. Крім Румунії та Югославії,
зміна влади відбулась мирним шляхом.
Майже в усіх країнах події розгорталися з приходом до
влади прихильників «оновлення соціалізму» в компартіях (Поль-ща, Угорщина, Болгарія, Албанія). Прихильники «оновлення»
на перших демократичних виборах отримали більшість на хви-лі критики тоталітаризму, комунізму і комуністичних партій.
Прийшовши до влади, вони здійснювали реформи, які вели не
до оновлення соціалізму, а до побудови капіталізму: проводи-лась приватизація державного сектору економіки, заохочувався
бізнес, створювались ринкові структури. У політичній сфері про-голошувався плюралізм і багатопартійність.
У зовнішній політиці утвердився курс на радикальну пере-орієнтацію на Захід, ліквідацію Ради економічної взаємодопомоги
і Організації Варшавського договору, виведення радянських військ.
Таким чином, спочатку відбувалась зміна влади, а потім
під неї підводилась відповідна політична (ліберальна демокра-тія), соціальна та економічна бази (створення соціально орієн-тованого господарства). За таким швидким переходом від тота-літаризму до демократії не встигали ні політична, ні соціальна,
ні економічна структури східноєвропейських суспільств. Зна-чна частина населення морально не була підготовлена до життя
у суспільстві, де кожен сам за себе і держава вже не гарантує
відносно стабільного рівня життя.
Труднощі революцій значною мірою були викликані невід-повідністю політичної системи принципам ліберальної демократії.
Отриманий у спадщину економічний стан зробив перехід еконо-міки на ринкові рейки досить болючим: спад виробництва, інфля-ція, зниження соціального статусу значної кількості громадян.
IV. вивчення нОвОгОматеріалу
1. криза комуністичного режиму в країнах центральної та
Східної європи.
;Розповідь учителя
Країни Центральної та Східної Європи, які умовно назива-ють східноєвропейськими, синхронно пройшли у другій половині
XX ст. два типи модернізації — соціалістичну і ліберальну. Обом
етапам розвитку передували процеси демократизації у вигляді
періодів народної демократії 1945—1948 pp. і «перебудови», чи
революції свідомості, 1985—1988 pp. У першому випадку віді-грав свою роль демонстраційний ефект досягнень СРСР у по-будові соціалізму, а у другому — західних країн у підвищенні
якості життя. Об’єктивні передумови для антикомуністичних
революцій у країнах ЦПСЄ склалися у другій половині 80-х pp.
ХХ ст. Ці країни опинилися у глибокій соціально-економічній
і політичній кризі. Економічна модель соціалізму, запозичена
у СРСР, яка характеризувалася екстенсивним типом розширеного відтворення, суспільною власністю на засоби виробництва,
плановим господарством, вичерпала свої можливості і не могла
конкурувати з ринковою економікою розвинутих країн світу.
Особливо помітним було відставання у таких галузях, як елек-троніка, обчислювальна та побутова техніка, запровадження
новітніх технологій. Для усіх країн східноєвропейського регі-ону була характерною відстала техніка і технологія та низька
ефективність сільського господарства.
Економічна криза призвела до зниження життєвого рів-ня населення. Дефіцит товарів широкого вжитку, погіршення
якості товарів викликали зростання соціальної напруженості.
В умовах впливу «демонстраційного ефекту» західних стандар-тів життя сформувалася усталена орієнтація на зростання рівня
споживання. Існуюча соціалістична система стала сприйматися
населенням країн ЦПСЄ як нездатна забезпечити рівень життя,
адекватний західному. Влада намагалася перетворити матеріаль-не споживання на стимул економічного зростання і запоруку
політичної підтримки народу. Але в умовах тоталітарної держа-ви з її планово-розподільчою економічною системою споживчі
очікування зростали швидше, ніж можливості їх задоволення.
Особливе невдоволення основної маси населення країн
ЦПСЄ викликала монополія комуністичних партій на владу,
злиття партійного і державного апарату, антидемократизм сис-теми, придушення інакодумства.
Не виправдали себе також форми і методи співробітництва
країн Східної Європи. Комплексна програма економічного спів-робітництва, розроблена Радою Економічної Взаємодопомоги, не
давала достатніх стимулів для подальшої взаємодії, не сприя-ла розвитку співробітництва на взаємовигідній основі. Якщо
у 50-х pp. ХХ ст. країни РЕВ забезпечували щорічно приріст
свого сукупного національного доходу на 9,5 %, у 60-ті pp. — на
6,7 %, у 70-ті — на 4,5 %, то за 1981—1989 pp. — менш ніж на
2 %. Влада номенклатурної еліти країн «реального соціалізму»
вже давно спиралася не на підтримку народу, а на репресивний
апарат. Потужною силою, що захищала інтереси «братніх» дер-жав, була також Радянська армія. Радянські війська вже давно
перетворилися з «противаги» НАТО на наглядача за внутрішнім
розвитком цих країн, обмежуючого їх суверенітет.
Зовнішнім поштовхом, який посприяв переростанню кризи
тоталітарного соціалізму в революцію, була політика «перебу-дови» в СРСР.
У той час, коли під контроль М. Горбачова перейшов Ра-дянський Союз, країна вже фактично втратила статус другої
воєнної наддержави та останньої світової імперії. Радянська еко-номіка надірвалася, узявши на себе непосильний тягар витрат.
«Холодну» війну СРСР програв. Саме тому радянське керівни-цтво на чолі з М. Горбачовим, намагаючись врятувати соціалізм
у власній країні, змушено було нарешті відмовитися від витрат
великих коштів на протистояння країнам Заходу у «холодній»
війні й на підтримку тоталітарних режимів у країнах ЦПСЄ.
М. Горбачов добре усвідомлював складність відносин з кра-їнами соцспівдружності. На першій же нараді з керівництвом
країн Варшавського Договору і РЕВ у листопаді 1985 р. він
заявив, що віднині кожна партія і її керівництво несуть повну
відповідальність за те, що відбувається у власній країні.
Водночас радянське керівництво не спромоглося зроби-ти жодних новаційних кроків щодо країн ЦПСЄ: не поставило
завдання виводу з них радянських військ, запізнилося з пе-реоцінкою катинської трагедії 1940 p., подій в НДР у червні
1953 p., угорської революції 1956 p., Празької весни 1968 р.,
не налагодило жодних контактів із впливовими громадськими
організаціями, роль яких у східноєвропейських країнах швидко
зростала. Команда М. Горбачова так і не зуміла створити нової
системи відносин з «братніми» країнами, побудованої на прин-ципах справжньої рівності.
Польща йшла до мирної революції 1989 р. від середини
1950-х pp. Контури «нової Польщі» проступали під час «криз
соціалізму» 1956, 1970 і 1980 pр., кожна з яких підвищувала
ступінь зрілості громадянського суспільства. У 1980 р., на ґрунті
протесту проти комуністичного режиму, виник суспільний рух
у формі профоб’єднання «Солідарність», яке переслідувало не
тільки економічні, але й політичні цілі. Польське керівництво на
чолі з генералом В. Ярузельським не наважилося на масовий те-рор проти «Солідарності», а пішло шляхом проведення «кругло-го столу» з опозицією. Отже, мирна революція 1989 р. у Польщі
стала результатом домовленості між реформаторським крилом
правлячої ПОРП і поміркованою частиною політичної опозиції,
а не наслідком розвитку масового суспільного протесту.
Глибокі коріння мала і демократична революція в Угор-щині. Уся друга половина XX ст. була заповнена спробами ре-формування угорського соціалізму, побудованого на радянський
зразок. Намагання пристосувати його до угорських національних
умов призводило або до зовнішньої заборони, або до проведення
непослідовних і приречених на поразку реформ. Завдяки лібе-ральним політичним змінам, здійсненим керівництвом Угорської
соціалістичної робітничої партії (УСРП) на чолі з Я. Кадаром,
революція 1989 р. пройшла у специфічній формі переговорної чи
конституційної революції в межах Національного круглого столу
і завершилася скасуванням комуністичного режиму й крахом
усієї суспільно-політичної системи «реального соціалізму».
На відміну від Польщі та Угорщини, де передання влади
антикомуністичній опозиції відбулося цивілізованим, реформіст-ським шляхом, у Чехословаччині, Болгарії, НДР комуністи були
відсторонені від влади шляхом тиску багатотисячних мітингів
і демонстрацій, але без кровопролиття.
Своєрідність чеського досвіду соціальної революції полягає
в тому, що тут поряд зі Східною Німеччиною перехід до соці-алізму наприкінці 40-х pp. ХХ ст. відбувався на основі інду-стріально розвинутого суспільства. Пройшовши етап форсованої
реіндустріалізації, чехословацьке суспільство в особі найбільш
освіченої та активної частини компартії ініціювало реформуван-ня соціалістичної системи в напрямку її демократизації. Празька
весна 1968 р. стала останньою спробою відходу Чехословаччини
від радянської моделі розвитку і повернення до національних
шляхів побудови соціалізму. Військове втручання у внутрішні
справи Чехословаччини країн Організації Варшавського Дого-вору поклало край демократичним реформам у ЧССР. Чехосло-вацькому суспільству був нав’язаний курс на «нормалізацію»,
а країнам ЦПСЄ — доктрина обмеженого суверенітету, яку на
Заході називали «доктриною Брежнєва». Ситуація, що склалася
в Чехословаччині напередодні революції 1989 p., керівні праців-ники КПЧ характеризували як морально-політичну кризу. Від-сутність перебудови в КПЧ пояснювалася «синдромом 1968 р.».
Без відповідної переоцінки подій Празької весни не можна було
рухатись далі шляхом змін. М. Горбачов не наважувався змінити
оцінку подій 1968 p., пояснюючи свою позицію, зокрема, тим,
що це могло б зашкодити авторитету Г. Гусака, якого він ха-рактеризував як відомого антифашиста, політика, який сміливо
виступив за демократизацію Словаччини у повоєнні роки.
Першими засудили ввід військ у Чехословаччину парла-менти Польщі, Угорщини і НДР. У другій половині листопада
1989 р. за перегляд цих подій висловилися і керівники ЧССР:
уряд на чолі з Л. Адамецем і КПЧ. І тільки на початку грудня на
нараді керівників країн Варшавського Договору у Москві СРСР
зробив офіційну переоцінку подій 1968 р. Були опубліковані два
коротких повідомлення — від імені учасників наради і радян-ське про те, що серпнева акція 1968 р. була помилковою.
Зволікання з цим принциповим рішенням радянського
керівництва і особисто М. Горбачова, яке різко контрастувало
з його загальним рішучим настроєм на кардинальні зміни, не-гативно вплинуло на встановлення відносин довіри і справж-нього партнерства з новою владою у колишніх державах
соцспівдружності.
Чехословацька Оксамитова революція 1989 р. уже через
п’ять днів після початку привела до відставки ЦК КПЧ і па-діння уряду комуністів.
Однією з головних вимог Оксамитової революції у Чехос-ловаччині, так само як і в Польщі, НДР, Угорщині, став по-вний вивід з цих країн радянських військ. Так, новий президент
Чехословаччини В. Гавел у лютому 1990 р. відвідав Москву
і отримав вибачення керівництва СРСР за збройне вторгнення
1968 p., а на поставлене запитання щодо виводу радянських
військ з ЧССР — обіцянку розв’язати цю проблему до липня
1991 р. У Румунії грудневі антикомуністичні мітинги 1989 р.
закінчилися збройними сутичками, у яких загинуло 1104 особи
і було поранено 3321. В іншій балканській країні — багатона-ціональній Югославії — теж пролилося багато крові, але вна-слідок міжнаціональних суперечок, а не боротьби за подолан-ня соціалізму. Ідеї реформування соціалізму у більшості країн
ЦПСЄ втратили свою популярність, суспільний розвиток пішов
новим шляхом.
Отже, не зменшуючи значення внутрішніх чинників —
зрілості об’єктивних причин для антикомуністичних револю-цій у країнах ЦПСЄ, зовнішній чинник — повне невтручання
СРСР в їх внутрішні справи відіграв вирішальну роль у перемозі
революцій.
Принципове дотримання радянським керівництвом позиції
силового невтручання у внутрішні справи країн «реального со-ціалізму» активізувало натиск опозиції в них і деморалізувало
правлячі режими, які мали реальні сили для запобігання ви-рішальним подіям у своїх країнах, але не наважилися їх за-стосувати в умовах зовнішньополітичної ізоляції.
Важливою причиною пасивності радянського керівництва
під час антикомуністичних революцій була не тільки принципо-
ва відмова від «доктрини Брежнєва», але й суттєве ускладнення
ситуації всередині власної держави. Кінець 1989 р. позначив-ся зростанням економічної і політичної нестабільності в СРСР,
активізацією опозиції М. Горбачову як справа, так і зліва, за-гостренням боротьби за позбавлення КПРС монополії на владу.
Використання традиційних методів «впливу» на країни соцспів-дружності в цих умовах стало б політичним суїцидом лідерів
«перебудови».
Чи дало б налагодження чіткої співпраці у реформуван-ні соціалізму у східноєвропейських країнах можливість пере-творити його на гуманний та демократичний — цього вже не
можна дослідити. А ось індиферентність М. Горбачова та його
союзників у СРСР до демократичних сил країн ЦПСЄ і зволікан-ня з розв’язанням нагальних внутрішніх проблем цих держав
(виводом військ СРСР, своєчасною переоцінкою резонансних
подій) призвели до їх повної геополітичної переорієнтації і втра-ти посткомуністичними країнами Європи багатьох позитивних
надбань не тільки в економічній, політичній, оборонній, але
й у науковій, культурній та інших сферах міжнародної і між-державної взаємодії.
V. узагальнення й СиСтематизація знань учнів
;Робота с підручником
Опрацювати відповідний матеріал підручника, виконати
завдання.
1) Дати визначення понять: оксамитова революція, соціа-лістичний табір, РЕВ, Варшавський договір, Берлінська
стіна, самоврядування, «Солідарність», шокова терапія,
реприватизація.
2) Доповнити ланцюжок понять: Л. Валенса — «Солідар-ність» — «круглий стіл» … .
ДоДаткова ІнформацІя
Рада Економічної Взаємодопомоги — міжурядова органі-зація соціалістичних країн, створена для економічної інтегра-ції та взаємодопомоги, створена на противагу Європейському
Союзу. Створена 1949 р., існувала до 1991 р.
Члени РЕВ: Албанія (припинила участь у роботі РЕВ
у 1961 р.), Болгарія, Угорщина, В’єтнам, НДР, Куба, Мон-голія, Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина). Частково
співпрацювала Югославія.
Секретаріат був розташований у Москві. За статутом
кожен член мав право не погоджуватися з ухвалами решти.
Торгівля поміж членами РЕВ регулювалася двосторонніми
договорами. РЕВ ще не мав спільної валюти й однакових цін.
Внутрішні економічні плани членів РЕВ координувалися, іс-нував обмін науково-технічною інформацією, від 1971 р. —
спільний інвестиційний банк.
Близько третини всієї зовнішньої торгівлі УРСР (вклю-чаючи й торгівлю з іншими країнами СРСР) припадало на
країни РЕВ поза СРСР, причому експорт України до цих країн
(здебільшого до НДР, Чехословаччини й Польщі) перевищував
імпорт у 1965 р. на 42,5 %. Україна була також головним
ринком збуту країн РЕВ до СРСР. Чехословаччина вкладала
свої капітали у розбудову Криворізьких родовищ, а Болгарія
робила інвестиції для розбудови заводу «Азовсталь».
Шокова терапія — це економічна теорія 60-х — 90-х рр.
ХХ ст., а також комплекс радикальних економічних реформ, які
базувались на цій теорії. Ці реформи були спрямовані на оздо-ровлення економіки держави і виведення її з кризи. До таких
реформ належать: моментальна лібералізація цін, скорочення
грошової маси і приватизація збиткових державних підприємств.
У більшості випадків застосування шокової терапії призводило
до катастрофічних наслідків, навіть до державних переворотів.
На сьогоднішній день ця теорія не розглядається серйозними
економістами, адже вона довела свою повну неспроможність.
У 1985 р. Болівія терпіла гіперінфляцію і була неспромож-на відповідати за фінансовими зобов’язаннями перед МВФ. Сакс,
який став тоді економічним радником правління Болівії, узяв
курс на екстенсивний розвиток, який пізніше став відомий як
шокова терапія — різке зниження інфляції шляхом лібералізації
болівійського ринку, припиненням урядових субсидій, відміною
мита і «прив’язки» болівійської економіки до долара США.
Польща розглядалась як зразок застосування шокової те-рапії. Із установленням демократії уряд країни зменшив регу-лювальні заходи, ціновий контроль і субсидії промисловості,
які перебували в державній власності. Проте з урахуванням
приватизації державного сектора поступові зміни відбувалися
дуже повільно. Приватизація державних компаній затягнула-ся до тих пір, поки процедура роздержавлення не стала звич-ною для всіх. Обсяги виробництва зросли, але одночасно зросло
й безробіття.
227
Оксамитова революція 1989 р. — безкровне повалення ко-муністичного режиму в Чехословаччині в результаті вуличних
акцій протестів 16 листопада — 29 грудня. Початок революції
поклала студентська демонстрація.
• 18 листопада — до акцій студентів приєдналася творча
інтелігенція з театрів.
• 21 листопада — опозицію підтримав кардинал Чехії
Ф. Томашек.
• 29 листопада — Парламент скасував статтю Конституції
про провідну роль комуністичної партії.
• 10 грудня — Г. Гусак сформував перший від 1948 р. не-комуністичний уряд.
• 29 грудня — Парламент обрав В. Гавела на пост
президента.
Успіх Оксамитової революції був забезпечений сприятли-вим міжнародним становищем (падіння Берлінської стіни і пе-ребудова в СРСР).
;Бесіда
1) У чому виявилися ознаки загальної кризи тоталітарної
системи країн Центральної і Східної Європи?
2) У який спосіб були встановлені нові демократичні режими
в країнах Центральної і Східної Європи?
Vі. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Підготуватися до залікової контрольної роботи за темою
«Країни Східної та Центральної Європи в 1945 р. — на
початку ХХІ ст.».