Урок 26
Тема. Індія в другій половині ХХ — на початку
ХХІ ст.
Мета: розкрити особливості розвитку Індії в другій половині ХХ — на початку ХХІ ст.;
розглянути релігійні та національні проблеми; розвивати вміння аналізувати
факти, робити висновки; виховувати повагу до історії країни.
Очікувані учні зможуть характеризувати курс Дж. неру та І. ганді у внутрішній та зовнішній
результати: політиці; аналізувати розвиток Індії наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст.; давати
оцінку діяльності політичних діячів Дж. неру, І. ганді.
Основні поняття: деколонізація, модернізація.
Обладнання: карта, пк(з виходом в Internet), ппз«всесвітня історія. новітня історія.
1939—2003».
Тип уроку: комбінований.
ХІД УрокУ
I. Організаційний мОмент
II. актуалізація ОпОрних знань і вмінь учнів
;Робота з картою
З’ясуйте, які території Китаю тривалий час у другій по-ловині ХХ ст. були володіннями окремих європейських країн.
Коли вони здобули незалежність і повернулися під китайську
юрисдикцію?
;Бесіда
1) Поясніть, у чому проявлявся культ особи Мао Цзедуна.
2) Простежте, як у Китаї в період правління Мао Цзедуна ре-алізувалися маоїстські утопії («великий стрибок» у 1957—
1976 рр., «культурна революція» у 1966—1976 рр.). Ви-значте їх основні ідеї, гасла, перебіг та наслідки для
країни.
3) Які основні напрямки реформування економіки Китаю на-прикінці ХХ — на початку ХХІ ст. ви можете назвати?
4) Дайте географічну характеристику Індії.
5) Охарактеризуйте англійське домінування в Індії до 1945 р.
III. вивчення нОвОгОматеріалу
;Випереджальне завдання
Під час самостійної роботи або розповіді вчителя заповніть
таблицю «Економічний і соціальний розвиток Індії та Пакистану».
Критерії характеристики Індія Пакистан
економічний розвиток
Соціальний розвиток
культурний розвиток
Варіант І
;Робота з ПК (за наявності виходу в Internet)
Відкрити сторінку http://school.xvatit.com, опрацювати
матеріал теми «Індія».
Варіант ІІ
;Розповідь учителя (за матеріалами тієї самої сторінки)
Утворення Індії та Пакистану.
1. перемога народів індії в боротьбі за незалежність.
Ще однією могутньою країною Азії є Індія.
Національно-визвольний рух у цій найбільшій англійській ко-лонії значно посилився після Другої світової війни.
Керували ним дві партії — ІНК (Індійський національний
конгрес), лідером якої був Джавахарлал Неру, і Мусульманська
ліга на чолі з Мухаммедом Ал-Джинною. ІНК виступав за збереження цілісності та єдності країни, а Мусульманська ліга ви-магала створення незалежної мусульманської держави Пакистан.
Англійці намагалися маневрувати, шукали компроміси,
щоб якось примирити позиції сторін.
Проте новий віце-король Індії лорд Л. Маунтбеттен після
тривалих консультацій з лідерами обох провідних партій зрозумів, що примирення неможливе. Тому в червні 1947 р. з’явився
план розділу Індії лорда Маунтбеттена, за яким країну перед-бачалося переділити за релігійною ознакою на дві держави —
Індію (або Індійський Союз) і Пакистан, які мали увійти до
складу Британської співдружності націй на правах домініонів.
План ліг в основу закону «Про незалежність Індії», прийнятого
парламентом Великої Британії. Вивід британських військ було
завершено 15 серпня 1947 р. На картах світу з’явилися дві нові
держави — Індійський Союз (Індія) і Пакистан.
Кордони між новоутвореними державами не відбивали осо-бливостей національного складу, географії та історичних тради-цій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакис-таном. Перший з них виник восени 1947 р. у князівстві Кашмір.
Магараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індус,
хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення,
мусульмани, — до Пакистану. У жовтні 1947 р. між Індією
й Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, який
змогли припинити лише за посередництва ООН.
Політика протистояння спричинила переселення мільйонів
людей з однієї країни до іншої. За приблизними підрахунками,
мігрувало понад 6 млн мусульман і 4,5 млн індусів. Близько
700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.
Проти індусько-мусульманської ворожнечі різко виступав
М. Ганді. Він у черговий раз оголосив голодування на знак про-тесту. Але позицію Ганді не поділяли екстремісти з обох боків.
У січні 1948 р. його було смертельно поранено під час одного
з мітингів. Смерть М. Ганді дещо згасила пристрасті, змусила
лідерів ІНК та Мусульманської ліги піти на поступки.
Протягом 1947—1949 рр. відбулося приєднання 555 індій-ських князівств (із 601) до домініону Індія, інші увійшли до
складу Пакистану. Індійський уряд провів реформу князівств,
ліквідувавши чимало з них.
26 листопада 1949 р. було ухвалено нову конституцію Ін-дії. Після набрання чинності конституцією 26 січня 1950 р.
країна стала повністю незалежною. За державним устроєм Ін-дія — федеративна республіка. Голова держави — президент,
що обирається на 5 років колегією виборців. Найвищий орган
законодавчої влади — парламент, що складається з двох па-лат — Народної палати (545 місць) і Ради штатів (250 місць).
Уряд Індії — Рада міністрів — формується парламентською
фракцією партії, що перемогла на виборах до Народної палати.
Фактично прем’єр-міністри та уряд Індії зосереджують у своїх
руках значну владу.
Судова влада існує окремо, як третя гілка влади.
2. курс Джавахарлала Неру у внутрішній та зовнішній політиці.
Першим прем’єр-міністром незалежної Індії став
Джавахарлал Неру.
Із вступом Індії на шлях незалежності почалася нова епоха
в житті її народу, перед яким постало історичне завдання подо-лання колоніального минулого і вибору шляху розвитку.
Курс Дж. Неру в розвитку економіки передбачав створення
державного сектора у промисловості, покликаного зайняти про-відні позиції. Держава також опікувалася приватним капіталом,
який зміцнював свої позиції. Крім того, створювався змішаний
сектор, фінансування якого здійснювалося як державою, так
і приватними особами (переважно це були підприємства сучасних
галузей економіки). У промисловості було створено три сектори:
• державний — важка промисловість, енергетика, транспорт-ні засоби, зв’язок;
• змішаний — сучасні галузі економіки;
• приватний — легка і харчова галузі.
Індустріалізація Індії збіглася з початком НТР у розвине-них країнах. Через це Індії, за образним висловам Дж. Неру,
«перш ніж навчитися ходити, довелося вчитися бігати». Уряд
ІНК докладав великих зусиль для створення в країні сучасних га-лузей промисловості, що вимагало величезних капіталовкладень,
яких постійно не вистачало. Західні країни, і насамперед Велика
Британія і США, надавали Індії свій технічний досвід, кредити,
вкладали кошти в індійську промисловість. Конкуренція на ін-дійському ринку змушувала західних підприємців пом’якшувати
умови подання допомоги. Із 1955 р. швидкими темпами по-чали розвиватися економічні відносини між Індією та СРСР.
За роки незалежності Індія досягла великих успіхів у роз-будові економіки. З’явилися нові сучасні галузі промисловості —
аерокосмічна, приладобудівна, нафтохімічна та ін. Індія виго-товляє електронну апаратуру, легкові автомобілі, ліки тощо.
В аграрній сфері справи склалися значно гірше. Головна
соціальна проблема індійського села — малоземелля основної
маси сільських трудівників — вирішувалася з величезними труд-нощами. Уряд спромігся ліквідувати інститут посередників, які
орендували землю в поміщиків, а потім віддавали її в суборенду
селянам, ввести фіксовану орендну плату, у деяких районах ви-купити частину поміщицьких земель і передати її селянам. Од-нак головний зміст аграрної політики ІНК зводився до розвитку
великих господарств, які мали б високу продуктивність. У дея-кому зростанні виробництва зернових певну роль відіграла «зе-лена революція» — комплекс агротехнічних заходів, пов’язаних
із застосуванням високоврожайних сортів культур, штучних
добрив, сучасної сільськогосподарської техніки. Втім, «зелена
революція» мала обмежений характер. Вона охопила порівня-
но невелику кількість поміщицьких і заможних господарств,
оскільки вимагала значного збільшення капіталовкладень.
Зовнішньополітичний курс ІНК в 1947—1964 рр. вирізнявся
чіткістю позицій у таких нагальних питаннях, як боротьба за мир,
безпеку і співробітництво, протидія агресії, колоніалізму і расизму.
Разом із чотирма іншими країнами Азії (Пакистан, Індо-незія, Бірма, Цейлон) Індія стала ініціатором скликання конфе-ренції в індонезійському м. Бандунг у квітні 1955 р., у роботі
якої взяли участь керівники урядів 29 держав Азії та Африки.
Бандунзька конференція, на якій провідна роль належала Індії
та КНР, виступила від імені більшості населення земної кулі (по-над 1,5 млрд осіб) на підтримку миру й національної свободи.
Дж. Неру і його країна стояли біля витоків руху непри-єднання. З ініціативи Індії, Індонезії та Югославії у вересні
1961 р. в Белграді відбулася перша конференція керівників дер-жав та урядів країн, що не приєдналися, у якій взяли участь
25 держав.
У ті роки ускладнилися відносини з Китаєм. Наприкін-ці 50 — на початку 60-х рр. ХХ ст. КНР висунула претензії
на деякі райони в Гімалаях, провадила шовіністичну політику
щодо народів Тибету. Це призвело до втечі з Тибету «живого
бога» всіх буддистів далай-лами до Індії. Підтримка далай-лами
індійським урядом погіршила відносини між державами. Спа-лахнув збройний конфлікт. Китайські війська захопили частину
індійської території в Гімалаях. Ці негаразди згубно вплинули
на стан здоров’я Дж. Неру, і в травні 1964 р. він помер.
3. уряд і. ганді.
Після смерті Дж. Неру 1964 р. прем’єр-міністром
Індії став Лал Бахадур Шастрі. У своєму першому виступі
по радіо він заявив, що його уряд неухильно йтиме курсом
Дж. Неру.
Однак у січні 1966 р. Шастрі несподівано помер від серце-вого нападу. Незважаючи на протидію опозиції на чолі з М. Де-саї, третім прем’єр-міністром незалежної Індії стала Індіра Ганді,
дочка Дж. Неру.
Уряд І. Ганді розумів необхідність рішучих соціально-економічних реформ. Перша програма їх здійснення передба-чала націоналізацію банків і системи загального страхування,
поступове передання до рук держави експортної та імпортної
торгівлі, організацію кооперативної торгівлі товарами широкого
вжитку в містах і сільській місцевості, встановлення обмежень
на міське землеволодіння, якнайскоріше здійснення земельної
реформи, скасування пенсій і привілеїв князів.
І. Ганді рішуче приступила до виконання програми дій.
Проте вона зіткнулася з величезними труднощами як в еконо-мічній, так і в політичній сфері.
Світова енергетична криза середини 1973 — початку
1974 р. призвела до кількаразового збільшення витрат на імпорт
нафти, за рахунок якої покривалися 2/3 потреб Індії у цьому
виді сировини. Відбувся різкий спад виробництва в енергети-ці, — що, у свою чергу, негативно позначилося на промисловості.
Тривали зростання цін та інфляція.
Сільському господарству завдала значної шкоди страшна
посуха, що тривала чотири роки поспіль. Падав і без того неви-сокий життєвий рівень населення. Незважаючи на оголошений
урядом І. Ганді курс на досягнення економічної самостійності,
Індія мусила знову вдатися до великих іноземних позик. В умо-вах економічної кризи наростав опір опозиції. За цієї ситуації
уряд вдався до екстраординарних заходів: 26 червня 1975 р.
оголосив надзвичайний стан у країні.
Тим часом опозиція консолідувала свої сили. Депутати
парламенту від правих партій об’єдналися в одну фракцію, що
отримала назву «Джаната фронт», перетворену потім на «Джа-ната парті» (Народна партія).
На виборах до парламенту у березні 1977 р. більшість місць
(270) отримали представники «Джаната парті», а ІНК здобула
лише 153 місця. Відтак було сформовано уряд «Джаната парті»
на чолі з Морарджі Десаї. Скінчилася 30-річна епоха перебу-вання при владі ІНК.
Поразка ІНК призвела до його остаточного розколу. На
початку 1978 р. І. Ганді оголосила про створення нової партії,
названої її ім’ям, — Індійський національний конгрес (Індіри),
що стояв на позиціях М. Ганді та Дж. Неру.
4. розвиток індії наприкінці XX — на початку XXI ст.
На позачергових виборах до народної палати в січні
1980 р., викликаних урядовою кризою, ІНК(І) досяг значного
успіху, отримавши 2/3 мандатів. Індіра Ганді після 33-місячної
перерви знову стала на чолі уряду, який продовжив курс реформ
лівоцентристського напрямку.
Однак, крім економічних проблем, які поступово вирішува-лись, в Індії ще існують проблеми етнічні та релігійні. Сепаратистські течії використовують їх у своїх цілях, зокрема вони прагнуть
перетворити окремі регіони країни на самостійні держави. Ця про-блема залишається чи не найголовнішою для індійського уряду.
Так, сикхи прагнуть створити незалежну державу Халістан
на території Пенджабу (північно-західна частина Індії). Вони,
закликали до розчленування Індії, тероризували населення, вби-вали небажаних їм політичних і громадських діячів, провокува-ли зіткнення між різними релігійними громадами. Сикхи були
організаторами низки диверсій на залізницях, індійських авіа-лайнерах. Спроби переговорів з їхнім керівництвом результатів
не принесли, хоча індійський уряд готовий був піти на деякі
поступки. Більше того, навесні 1984 р. вони захопили Золотий
храм в Амрітсарі (таку собі сикхську Мекку), перетворивши його
на штаб-квартиру. Сикхи розраховували, що ніхто не зазіхне
на їхню святиню. Розрахунок деякою мірою виявився вірним:
воєнна операція урядових військ «Блакитна зірка» з очищення
Золотого храму від сикхських терористів у червні 1984 р. не
тільки не поставила крапки у вирішенні пенджабської кризи,
а й стала відправним пунктом для її подальшого трагічного роз-витку — вбивства сикхськими екстремістами прем’єр-міністра
І. Ганді 31 жовтня 1984 р.
На загальних виборах до центрального парламенту у грудні
1984 р. індійський народ рішуче висловився на підтримку на-ціональної єдності й суверенітету республіки. У переконливій
перемозі ІНК(І), який здобув рекордну більшість депутатських
мандатів (401 із 508), важливу роль відіграла загальнонаціональ-на хвиля симпатій до загиблої І. Ганді та віра в те, що її син
Р. Ганді буде гідним наступником на посаді прем’єр-міністра.
Уряд Р. Ганді (1984—1989 рр.) вжив рішучих заходів щодо
забезпечення законності й порядку. Він проголосив основними
завданнями у внутрішній політиці подальше зміцнення єднос-ті країни, боротьбу проти сепаратистських елементів і «старих
ворогів» індійського суспільства — бідності, безробіття, непись-менності, хвороб. Проте втілення цих завдань зіткнулося з чис-ленними труднощами.
Хронічним явищем стало безробіття (у 1985 р. — 25 млн
осіб), зростали корупція і зловживання владою в апараті прав-лячої партії, що, звісна річ, викликало обурення різних верств
індійського суспільства.
Напередодні виборів 1989 р. сім опозиційних партій ство-рили блок під назвою Національний фронт. Цей блок переміг
на виборах у листопаді 1989 р. У новому коаліційному уряді
провідні позиції посіла релігійно-громадська «Бхаратія джана-та парті» (БДП). Новий уряд роздирали протиріччя. У травні
1991 р. було призначено дострокові вибори до парламенту. Під
час виборчої кампанії 21 травня 1991 р. терористи вбили Р. Ган-ді. Але це вбивство не змогло завадити перемозі партії ІНК(І),
яка сформувала уряд на чолі з Нарасімхою Рао.
Він почав здійснювати кардинальні зміни в економіці, ба-гато в чому відступився від лівоцентристських традицій ІНК(І).
Було проведено лібералізацію економічної системи, розірвано
пута різного роду регламентацій, країна стала відкритою для
іноземного капіталу, збільшилися капіталовкладення у промис-ловість і сільське господарство. Економічне зростання в 1991—
1995 рр. перевищило 5 % на рік. Уряд намагався співвіднести
свою економічну політику із законами ринку.
Проте уряд ІНК(І) спромігся вирішити далеко не всі про-блеми. На виборах у травні 1996 р. перемогу здобула опозиційна
БДП. Її лідер Атал Біхарі Ваджпаї став новим прем’єр-міністром
Індії. Самостійно керувати державою партія не змогла, почали
створюватися коаліційні уряди. Ваджпаї на певний час втратив
владу, однак у лютому 1998 р. знов очолив коаліцію, а в жовтні
1999 р. його партія перемогла на позачергових парламентських
виборах. 1998 р. ознаменувався ще однією важливою подією —
у травні в Індії було здійснено випробування ядерної зброї. Від-так те саме вчинив Пакистан. Світ був шокований звісткою про
те, що ці дві держави стали членами «ядерного клубу».
Отже, Індія вступила у XXI ст. ядерною державою, що про-демонструвало можливості її економіки. Але найбільша у світі
демократія, як полюбляють називати Індію журналісти, має
багато складних проблем як в економічній, так і в політичній
сферах. Головні з них — низький рівень доходів на душу на-селення, яке вже перевищило мільярд, і сепаратизм етнічних
меншин, що підриває цілісність країни.
IV. узагальнення й СиСтематизація знань учнів
;Фронтальна бесіда
1) Назвіть основні напрямки розвитку Індії та Пакистану
у 50—70-ті рр. ХХ ст.
2) Схарактеризуйте міжнародні відносини Індії з іншими кра-їнами світу.
Учитель організовує роботу із перевірки заповнення та-блиці «Економічний і соціальний розвиток Індії та Пакистану».
V. підСумки урОку
Індія, яка лише наприкінці 40-х рр. ХХ ст. позбулася
статусу колонії, здобула незалежність і створила демократичну
систему управління, стала сьогодні безумовним лідером у регіоні
Південної Азії, із кожним роком набуває дедалі більшого авто-ритету в міжнародних справах, претендує на місце постійного
члена РБ ООН. За цей час Індія, передусім завдяки економічним
реформам останніх п’ятнадцяти років, перетворилася з пере-важно аграрної країни на індустріалізовану космічну й де-факто
ядерну державу із третіми у світі за кількісним складом зброй-ними силами з потенціалом ядерного стримування.
Індія завдяки своїм розмірам і потребам має величезний
потенціал розвитку практично в усіх сферах, і як наслідок є гі-гантським і привабливим ринком, зокрема у сфері науково-технологічної діяльності. Поки що ринок Індії є відкритим і для
України, яка добре відома в наукових колах Індії як потужний
інтелектуальний центр на теренах колишнього СРСР, але цей
період не може тривати довго, оскільки Індія інтенсивно спів-працює в галузі науки і технологій із багатьма країнами світу
й конкуренція тут стає дедалі жорсткішою.
VI. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Підготувати електронні презентації за темою «Країни Аф-рики, Сходу і Латинської Америки»: «Крах апартеїду на
Півдні Африки», «Утворення держави Ізраїль», «Близь-косхідна проблема та шляхи її врегулювання», «Кубин-ська революція», «Революція в Чилі», «Українці в країнах
регіону».
|
