Урок 20
Тема. російська революція 1917 р. початок
громадянської війни.
Мета: визначити основні суперечності, що спричинили Російську революцію 1917 р., її завдання і періо-ди; охарактеризувати початок революції та процес формування нових органів влади; пояснити, як
утворилося двовладдя в Росії; охарактеризувати квітневу, червневу і липневу кризи Тимчасового
уряду; пояснити, як відбувся заколот генерала Л. Корнілова; визначати особливості підготовки
і здійснення більшовицького перевороту, установлення більшовицької диктатури; аналізувати
передумови й основні події громадянської війни; пояснити значення термінів і понять: «ло каут»,
«двовладдя», «більшовики», «більшовизм», «Тимчасовий уряд», «жовтневий переворот», «дикта-тура пролетаріату», «Брест-Литовський договір», «громадянська війна»; розвивати вміння учнів
аналізувати й систематизувати матеріал за певними критеріями; виховний аспект уроку реалі-зується на підставі усвідомлення учнями того факту, що революція в суспільстві є результатом
загострення соціальних суперечностей і нездатності правлячих кіл країни їх розв’язати.
Тип уроку: вивчення нового матеріалу.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Європи в 1919—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний
матеріал.
Основні терміни та поняття: локаут, двовладдя, більшовики, більшовизм, Тимчасовий уряд, жовтневий переворот,
диктатура пролетаріату, Брест-Литовський договір, громадянська війна.
Основні дати: 23 лютого (8 березня) 1917 р. — початок революції в Росії; 25 серпня — 1 вересня 1917 р. —
Корніловський заколот; 24—25 жовтня 1917 р. — жовтневий переворот, здійснений більшовика-ми у Петрограді; 1917—1922 рр. — громадянська війна в Росії; 3 березня 1918 р. — укладання
Брест-Литовського договору.
Хід уроку
і. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів про початок вивчення теми «Росія —
СРСР у 1917—1939 рр.», повідомляє тему й основні завдання уроку.
іі. актуалізація ОПОрниХзнань
;Запитання та завдання
1. Покажіть на карті територію Російської імперії та її столицю.
2. Якими були особливості державного устрою та політичного роз-витку Росії на початку ХХ ст.?
3. Яку роль відіграла Росія в Першій світовій війні?
ііі. вивчення нОвОгОматеріалу
1. Причини, завдання та періодизація російської революції
1917 р.
;Розповідь учителя
У роки Першої світової війни в Росії дедалі глибше відчувалася
криза влади. Наростання в країні незадоволення затягуванням війни
й поразками на фронтах спричиняло падіння авторитету Миколи ІІ,
який із серпня 1915 р. узяв на себе повноваження Верховного голов-нокомандувача. У цій ситуації загострилися суперечності, які й рані-ше викликали непримиренну боротьбу різних верств і груп російського
суспільства. Суперечності, що призвели до початку революції в Росії
1917 р., умовно можна об’єднати в три великі групи. Першу становили
загальноцивілізаційні суперечності, обумовлені необхідністю подолати
відставання країни від провідних індустріально розвинених держав сві-ту. Для того щоб наздогнати їх, Росії необхідно було здійснити черговий
історичний «стрибок». Він мав включати індустріалізацію країни, доко-рінну перебудову сільського господарства, демократизацію суспільного
життя, створення правової держави, розширення прав і свобод людини,
розв’язання національного питання тощо. Однак здійснити ці перетво-рення за умови збереження самодержавства було фактично неможливо.
Другу групу складали соціальні суперечності між селянами й по-міщиками, найманими робітниками і підприємцями, містом і селом,
центром та околицями, росіянами й представниками інших народів.
Але центральним було протистояння між самодержавною формою
правління та інтересами прогресивних верств населення. Увесь цей
спектр конфліктуючих інтересів представляли різноманітні партії та
громадські організації — монархічні, ліберально-демократичні, ліво-радикальні, національні тощо.
До третьої групи належали кон’юнктурні тимчасові суперечності,
викликані тягарем війни. Поглиблення економічної розрухи, загроза
голоду, утома від війни, мільйонні людські втрати, величезні жертви,
розчарування в цілях війни — усе це породжувало протест у різних
верствах населення і сприяло зменшенню підтримки самодержавства
в суспільстві. Саме ця група суперечностей, пов’язаних із війною, віді-грала головну роль у вибуху революції.
Основними завданнями, які мала розв’язати революція в Росії,
стали:
9ліквідація самодержавної форми правління й перехід до парла-ментської демократії;
9здійснення демократизації суспільно-політичного життя краї-ни;
9забезпечення самовизначення та вільного розвитку народів, які
населяли Росію;
9усунення перешкод для розгортання індустріалізації;
9розв’язання аграрного питання;
9захист соціальних прав трудящих;
9виведення Росії з війни.
На початок 1917 р. Росія опинилася біля критичної межі, коли
в країні дедалі більше зростало народне незадоволення, а правлячі
кола не робили нічого для того, щоб уникнути революційного вибуху.
Рівень «перегріву» суспільства досяг такого ступеня, що не вистача-ло лише приводу до початку революції. (Для розкриття питання про
періодизацію Російської революції 1917 р. вчитель може використати
наведену нижче таблицю.)
ПеРІОДиЗАЦІЯРОСІйСьКОї РеВОЛЮЦІї 1917 р. І гРОМАДЯНСьКОї ВІйНи
Дата Період
23 лютого — 3 березня 1917 р. Повалення монархії
Березень—липень 1917 р. Двовладдя
Липень—жовтень 1917 р. Революційна криза
жовтень 1917 — червень 1918 р. Установлення диктатури більшовиків, початок
громадянської війни
Червень 1918 — березень 1921 р. громадянська війна
2. Початок революції. Повалення монархії.
;Колективна робота з підручником
Учитель доручає учням самостійно опрацювати відповідний ма-теріал параграфа та розпочати складання таблиці «Революція 1917 р.
і громадянська війна в Росії».
Назва періоду Хронологічні межі Основні події
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, ви-користовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
23 лютого (8 березня за новим стилем) 1917 р. на Путилівському
заводі в Петрограді розпочався страйк, викликаний локаутом через тру-довий конфлікт між власником і робітниками. Його підтримали робітни-ки інших підприємств і представники інших верств населення, налякані
затримками з постачанням місту хліба й падінням свого життєвого рівня.
Цей стихійний вибух народного невдоволення дав привід до революції.
;Робота з термінами та поняттями
Локаут — закриття підприємства власником з одночасним звіль-ненням робітників із метою примусити їх відмовитися від своїх вимог.
ЦІКАВО ЗНАТи
У Росії до 1918 р. діяв юліанський календар. Відмінність між
ним і григоріанським календарем, яким користувалася більшість єв-ропейських країн у ХХ ст., становила 13 днів. У Росії григоріанський
календар був запроваджений декретом Раднаркому РРФСР від 26 січ-ня 1918 р. Відповідно до нього наступний після 31 січня день став
уважатися 14 лютого. У сучасному світі григоріанський календар ви-знається всіма країнами і вважається міжнародним.
Влада й опозиційні сили не були готові до такого повороту по-дій. 25 лютого в Петрограді розпочався загальний політичний страйк під
гаслами «Геть царизм!», «Геть самодержавство!», «Геть війну!», у якому
взяли участь близько 300 тис. осіб. Микола ІІ, дізнавшись про ситуацію,
надіслав телеграму командувачу Петроградським військовим округом із
вимогою «завтра ж припинити безладдя в столиці!». Але спроби поліції
виконати цей наказ призвели до сутичок із демонстрантами і лише погір-шили ситуацію. Залучення солдатів до каральних операцій викликало се-ред них обурення. 26 лютого солдати четвертої роти Павловського полку
відкрили вогонь по поліції, а наступного дня солдати запасного батальйону
Волинського полку відмовилися стріляти в демонстрантів і перейшли на
їхній бік. Ця подія стала поштовхом до переходу всього гарнізону Петро-града на бік повсталого народу. Погіршило ситуацію й оприлюднення ука-зу Миколи ІІ про призупинення діяльності Державної думи на два місяці.
Поки на вулицях столиці вирували демонстрації, лідери політич-них партій формували нові владні органи. Майже одночасно виникли два
центри, що намагалися очолити революцію. 27 лютого лідери лівих партій
(меншовики, більшовики, есери, анархісти та ін.) утворили Тимчасовий
виконавчий комітет Петроградської ради, який очолив меншовик М. Чхе-їдзе, а депутати Державної думи, що не підкорилися указу царя призупини-ти роботу, — Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з М. Родзянко.
Перемога революції залежала від того, на чий бік перейде армія, й оби-два центри влади розгорнули боротьбу за неї. Тимчасовий комітет Державної
думи закликав солдатів Петроградського гарнізону повернутися до казарм
і підкорятися офіцерам. 1 березня 1917 р. Петроградська рада оприлюдни-ла «Наказ № 1», який забезпечив їй підтримку солдатів. Згідно з наказом:
9в армії та на флоті створювалися виборні комітети із солдатів і матросів;
9у своїх діях військові частини підкорялися лише Радам робітничих
і солдатських депутатів та своїм комітетам;
9до Петроградської та інших рад обиралися представники військових;
9зброя перебувала під контролем солдатських комітетів і не видава-лася офіцерам;
9поза строєм і службою солдати отримували право користуватися рів-ними правами з усіма громадянами;
9скасовувалося титулування офіцерів, заборонялося грубе поводження
вищих чинів із солдатами і, зокрема, звернення до них на «ти».
Петроградська рада ухвалила також рішення про амністію політич-ним в’язням, відновлення політичних прав і свобод, обмежених в умовах
воєнного часу, необхідність проведення виборів до Установчих зборів тощо.
Тим часом столиця повністю перейшла в руки повсталого народу.
28 лютого на бік революції перейшли солдати Петроградського гарнізо-ну. «Відновлення порядку» в місті за допомогою частин, викликаних із
фронту, провалилося. Каральні загони не змогли дістатися залізницею
до міста через протидію робітників-залізничників.
1 березня Тимчасовий комітет Державної думи утворив Тимчасо-вий уряд, що складався з кадетів і представників інших правих партій.
Його очолив князь Г. Львов. Тимчасовий виконавчий комітет Петроград-ської ради вирішив не направляти своїх представників до нового уряду
й, залишаючи за собою право підтримувати лише ті його дії, що сприяти-муть розвитку революції, вимагав проголошення республіки, скликання
Установчих зборів, політичної амністії, скасування всіх станових, національних і релігійних обмежень, запровадження політичних свобод тощо.
2 березня Микола ІІ зрікся престолу на користь свого брата Михайла, однак той також відмовився від корони. Відтак монархія в Росії
припинила існування. 3 березня у «Зверненні до громадян і товаришів»
Тимчасовий уряд оприлюднив свою програму, що передбачала:
9повну й термінову амністію;
9політичні права та свободи для всіх громадян;
9скасування всіх станових, національних і релігійних обмежень;
9заходи з організації та проведення прямих, рівних, таємних і за-гальних виборів до Установчих зборів, які визначать майбутні форми
правління та устрою Росії;
9створення виборних органів місцевого самоврядування;
9заборону виведення зі столиці військових частин, які підтримали
революцію.
У березні 1917 р. услід за Петроградом хвиля революційних ви-ступів пройшла всією країною. Під час неї в регіонах виникали Ради
робітничих і солдатських депутатів, органи самоврядування та місцеві
структури Тимчасового уряду.
3. двовладдя.
;Розповідь учителя
Після повалення монархії в Росії встановилося двовладдя — владу
робітників і солдатів уособлювали Ради, а владу ліберальної інтелігенції,
підприємців і частини землевласників — Тимчасовий уряд. Ставлення
обох керівних органів один до одного було суперечливим і коливалося від
суперництва до співробітництва. Виникнення двовладдя в країні спри-чинили стихійність соціального вибуху, розрізненість дій і непідготовленість для взяття влади політичних партій як правого, так і лівого табору.
;Робота з термінами та поняттями
Двовладдя — одночасне існування після перемоги революції
в Росії протягом березня — початку липня 1917 р. двох систем вла-ди — Тимчасового уряду й Рад робітничих і солдатських депутатів.
Повалення монархії та здійснення заходів для демократизації
політичного життя країни спричинили розмежування в революційних
силах Росії: праві й ліберали вважали революцію завершеною, а для
лівих вона лише розпочиналася. Це призвело до загострення політич-ної боротьби в країні.
3 квітня 1917 р. з еміграції до Росії повернулася група росій-ських лівих, і серед них був лідер більшовиків Володимир Ілліч Улья-нов (Ленін). Його приїзду сприяли урядові кола Німеччини, розра-ховуючи, що прихід до влади більшовиків дозволить підписати мир
із Росією. Наступного дня на параді більшовиків Ленін оприлюднив
доповідь «Про завдання пролетаріату в цій революції», відому під на-звою «Квітневі тези». Він закликав своїх прибічників до розгортання
боротьби за перехід до соціалістичного етапу революції. При цьому
соціалістична революція в Росії мала стати початком світової соціа-лістичної революції.
;Робота з термінами та поняттями
Більшовики — представники політичної течії (фракції) у Росій-ській соціал-демократичній робітничій партії (від квітня 1917 р. —
самостійна партія), очолювані В. І. Леніним. Поняття «більшовики»
виникло на ІІ з’їзді РСДРП, після того як прибічники Леніна отрима-ли більшість під час виборів до керівних органів партії.
Більшовизм — радикальна революційна течія політичної думки
в російському й міжнародному робітничому русі, утілена в практичній
діяльності партії більшовиків.
ПОСТАТь В ІСТОРІї
Володимир Ілліч Ленін(1870—1924) — російський революційний
і державний діяч. Справжнє прізвище — Ульянов. Вирішальний вплив
на формування його поглядів мала, імовірно, страта старшого брата за
участь у змові проти імператора. У студентські роки захопився марк-сизмом, що був тоді популярним у Росії. У 1895 р. за його пропаганду
серед робітників Санкт-Петербурга був за арештований і засланий на
кілька років до Сибіру. Після цього став професійним революціоне-ром. Від 1900 р. перебував в еміграції, де жив на кошти РСДРП, став
лідером більшовиків. Під час революції 1905—1907 рр. на короткий
час повернувся до Росії, але незабаром знову емігрував. У своїх тео-ретичних працях Ленін доводив, що саме в Росії розпоч неться світова
соціалістична революція, яку очолить партія нового типу — бойова
організація революціонерів, що поведуть за собою робітників. Ця ідея
розколола російську соціал-демократію та виокремила з неї послідов-ників Леніна — більшовиків. Напередодні Першої світової війни віді-грав величезну роль в організації соціалістичного руху і пропаганді
соціалізму.
У квітні 1917 р., після початку революції, повернувся до Росії та
незабаром домігся встановлення в ній влади більшовиків. Ленін став
головою Ради народних комісарів і фактичним диктатором у новій дер-жаві. Вивів Росію з війни з Німеччиною, організував успішний опір
контрреволюційним силам під час громадянської війни. Його еконо-мічна політика «воєнного комунізму» зазнала краху і в 1921 р. була
замінена «новою економічною політикою». У 1922 р. Ленін домігся
утворення нової форми об’єднання радянських республік — Союзу Ра-дянських Соціалістичних Республік (СРСР). Після смерті в СРСР особу
Леніна було перетворено на об’єкт поклоніння.
4. кризи тимчасового уряду. заколот генерала л. корнілова.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
продов жуючи роботу з таблицею «Революція 1917 р. і громадянська
війна в Росії». Учитель систематизує й уточнює результати роботи
учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Революція в Росії спонукала уряди держав Антанти з’ясувати,
якою буде її подальша участь у війні. 18 квітня 1917 р. було оприлюд-нено заяву міністра закордонних справ Тимчасового уряду П. Мілюкова
до урядів держав Антанти, де наголошувалося «всенародне прагнення
довести світову війну до вирішальної перемоги». Ця заява викликала
хвилю демонстрацій протесту, організатори яких висували гасла недо-віри Тимчасовому уряду. Антиурядові виступи спричинили квітневу
політичну кризу. Її було розв’язано відставкою міністра закордонних
справ П. Мілюкова і воєнного й морського міністра О. Гучкова. Було
створено перший коаліційний уряд, до складу якого ввійшли представ-ники меншовиків та есерів. Уряд заявив про прагнення якнайшвидше
домогтися укладення миру без анексій і контрибуцій.
3 червня в Петрограді відкрився І Всеросійський з’їзд Рад. У допо-віді про організацію влади лідер меншовиків І. Церетелі заявив, що в Ро-сії відсутня партія, яка могла б одна взяти всю владу. У відповідь на це
В. Ленін вигукнув із залу: «Є така партія!» і, піднявшись на трибуну, ви-голосив політичну програму більшовиків. Однак тоді його заяву не сприй-няли серйозно. З’їзд утворив для керівництва роботою Рад Всеросійський
Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК).
Тим часом соціально-економічне становище в країні залишалося
складним. Зростаючим незадоволенням народу скористалися ліві партії,
які в червні провели в столиці та інших містах масові політичні де-монстрації під гаслом «Уся влада Радам!» проти політики Тимчасового
уряду й продовження війни. У Росії виникла друга, червнева, політична
криза. Для її розв’язання уряд організував наступ на фронті, але він
провалився й лише погіршив ситуацію.
У липні спалахнула нова політична криза. Її спричинили провал
літнього наступу російської армії на фронті з остаточною втратою Східної
Галичини й укладення Тимчасовим урядом угоди з українською Цен-тральною Радою (Другий Універсал). Міністри-кадети на знак протесту
заявили про вихід з уряду. Кризою спробували скористатися більшовики
для здобуття влади. Найбільш радикально налаштовані з них організу-вали антиурядовий збройний виступ частини солдатів Петроградського
гарнізону й спробували встановити контроль над містом. Ленін уважав
повстання передчасним і намагався скерувати виступ у мирне русло.
4 липня в Петрограді відбулася мирна демонстрація під гаслом «Уся
влада Радам!», у якій узяло участь понад 500 тис. осіб. Урядові сили
розігнали її за допомогою зброї. Проти більшовиків як шпигунів Німеч-чини і зрадників революції розпочалися репресії — арешти їхніх лідерів,
закриття газети «Правда» тощо. Ленін, який після цього був змушений
переховуватися в підпіллі, заявив, що двовладдя в Росії закінчилося.
Завершенням липневої кризи стало формування другого коаліцій-ного уряду, який оголосили «урядом порятунку революції». Його голова
есер О. Керенський обіцяв здійснювати жорстокі заходи в «надзвичайних
обставинах часу». Однак зусилля уряду з наведення ладу в країні не мали
знач них результатів і викликали незадоволення як правих, так і лівих.
Праві вважали єдиним порятунком для Росії встановлення диктатури
військових. Більшовики на VI з’їзді РСДРП(б) узяли курс на підготовку
збройного повстання для повалення Тимчасового уряду й захоплення влади.
Поразки на фронті, розвал армії, розгул анархії та насильства
в країні, самочинне захоплення землі селянами, виступи робітників, про-типравна діяльність екстремістських організацій, вимоги України надати
їй автономію, Польщі та Фінляндії — незалежність, повстання в Серед-ній Азії, катастрофічний спад виробництва, інфляція, параліч державного
управління — усе це схиляло частину великих підприємців і генералітету
до запровадження в країні режиму «твердої влади» — воєнної диктатури.
12—15 серпня в Москві відбулася Державна нарада, скликана
Тимчасовим урядом. На ній Верховний головнокомандувач російською
армією генерал Л. Корнілов закликав для порятунку Росії від загибелі
до проведення Установчих зборів створити сильну владу й «навести лад
у Петербурзі». 25 серпня Корнілов заявив Керенському, що готовий для
цього взяти всю владу у свої руки й наказав кавалерійському корпусу
рухатися на Петроград. У відповідь Керенський оголосив його бунтів-ником, позбавив посади Верхов ного головнокомандувача і закликав за-хищати революцію всіх її прибічників.
Для захисту Петрограда й інших міст створювалися революційні
комітети й загони Червоної армії, які переважно перебували під впли-вом більшовиків. Для придушення заколоту Корнілова, за дозволом
Керенського, Червона гвардія отримала зброю. На захист столиці став
гарнізон міста і кронштадтські матроси. Частини, спрямовані Корніло-вим до Петрограда, зупинилися та відмовилися рухатися далі. 1 вересня
Корнілов добровільно склав свої повноваження та був заарештований.
Заколот провалився.
Безпосереднім результатом Корніловського заколоту було зрос-тання впливу більшовиків як активних учасників порятунку революції
від спроби встановлення воєнної диктатури. Це сприяло розгортанню
«більшовизації» Рад, які стали підтримувати гасла більшовиків. Під
час Корніловського заколоту розпався другий коаліційний уряд. На
зміну йому прийшла Директорія — вищий виконавчий орган із п’яти
міністрів на чолі з Керенським. 1 вересня вона проголосила Росію рес-публікою, призначила вибори до Установчих зборів й оголосила про
скликання Демократичної наради.
5. Підготовка та здійснення більшовицького перевороту.
;Розповідь учителя
14—22 вересня в Москві працювала Демократична нарада. Її ке-рівництво відкинуло пропозиції про передачу влади Радам і формуван-ня однорідного соціа лістичного уряду. Пошуку соціального компромісу
й розширенню демократичних основ мало сприяти створення своєрідної
погоджувальної комісії — тимчасової ради Російської республіки (Пе-редпарламенту), яка мала вести підготовчу роботу до скликання Уста-новчих зборів. На нараді було обговорено, а через кілька днів після
неї сформовано новий склад Тимчасового уряду на чолі з Керенським.
Ленін розцінив участь більшовиків у Демократичній нараді як по-милку, закликав своїх прибічників бойкотувати Передпарламент й ак-тивізувати підготовку до збройного повстання. Уже починаючи з 15 ве-ресня він, перебуваючи в підпіллі, звернувся до керівництва і членів
РСДРП(б) із листами про невідкладність узяття влади і став закликати:
«Беріть владу негайно!», «Зволікання — це смерть!». 25 вересня головою
Петроградської ради обрали одного з лідерів більшовиків Л. Троцького,
що дозволило перетворити її на орган боротьби проти Тимчасового уряду.
5—18 жовтня відбулося кілька засідань ЦК РСДРП(б), на яких
Ленін, що повернувся до Петрограда, придушив опір і коливання одно-партійців у ставленні до повстання. Членів ЦК Л. Каменєва і Г. Зи-нов’єва, які свою незгоду висловили в інтерв’ю в газеті «Новая жизнь»,
тим самим сповістивши уряд про наміри більшовиків, Ленін назвав
зрадниками революції та висунув вимогу їх виключення з партії.
16 жовтня для безпосередньої підготовки повстання при Петроград-ській раді утворили Військово-революційний комітет, до складу якого
ввійшов Військово-революційний центр ЦК РСДРП(б). Спираючись на
ці організації, більшовики встановили контроль над більшістю вій-ськових підрозділів Петроградського гарнізону.
Керенський спробував організувати протидію більшовикам. Вірні
уряду частини спробували взяти під контроль основні райони міста.
Проте сил було недостатньо, а прохання Керенського до Передпарла-менту надати йому необмежені повноваження для порятунку респуб-ліки останній відхилив.
24—25 жовтня більшовики здійснили збройне повстання в Пе-трограді й захопили владу. Підпорядковані Військово-революційному
комітету частини встановили контроль над найважливішими об’єктами
столиці. Керенський залишив Петроград і виїхав до Пскова. Уранці
25 жовтня відбулося засідання ЦК РСДРП(б), на якому Ленін зажадав
рішучих дій з усунення від влади Тимчасового уряду. Було ухвалено
склад нового радянського уряду. Ленін також оприлюднив відозву «До
громадян Росії», де зазначалося: «Тимчасовий уряд повалено. Державна
влада перейшла до рук органу Петроградської Ради робітничих і солдат-ських депутатів — Військово-революційного комітету...» Це рішення за
його задумом мав схвалити ІІ Всеросійський з’їзд Рад робітничих і сол-датських депутатів, санкціонувавши цим узяття влади більшовиками.
ІІ Всеросійський з’їзд Рад відкрився 25 жовтня о 22 годині
40 хвилин, коли місто вже фактично було в руках більшовиків. Із
649 делегатів з’їзду більшовиків представляли 390. Завдяки наявно-му розкладу сил з’їзд схвалив відозву Леніна «Робітникам, солдатам
і селянам», де стверджувалося, що «спираючись на волю величезної
більшості робітників, солдат і селян, спираючись на здійснене в Пе-трограді переможне повстання робітників і гарнізону, з’їзд бере владу
у свої руки...» Цей документ було зачитано після того, як надійшли
повідомлення про те, що близько другої години ночі 26 жовтня загони
Військово-революційного комітету заарештували Тимчасовий уряд.
На з’їзді за доповідями Леніна було прийнято перші декрети нової
влади «Про землю» і «Про мир». Декретом «Про землю» скасовувалася
приватна власність на землю, і вона перетворювалася на загальнонародне
надбання. Усі конфісковані в поміщиків і церкви землі підлягали розпо-ділу серед селян у безкоштовне і безстрокове користування на зрівняль-них засадах. Декрет «Про мир» містив пропозиції радянського уряду
до урядів усіх воюючих країн і їхніх народів щодо припинення війни.
;Робота з документом
ВиТЯги З ДеКРеТУ«ПРО МиР», ЗАТВеРДжеНОгОІІ ВСеРОСІйСьКиМ З’їЗДОМРАД РОБІТНи-ЧиХ І СОЛДАТСьКиХ ДеПУТАТІВ26 жОВТНЯ1917 р.
Робітничий і селянський уряд... пропонує всім воюючим наро-дам та їхнім урядам негайно розпочати переговори про справедливий
і демократичний мир... без анексій і контрибуцій...
Таємну дипломатію уряд скасовує, висловлюючи зі свого
боку твердий намір вести переговори цілком відкрито перед усім
216
народом, розпочинаючи негайно повне опублікування таємних до-говорів, підтверджених або укладених урядом поміщиків і капіта-лістів із лютого по 25 жовтня 1917 р. ... Тимчасовий робітничий
і селянський уряд звертається також, зокрема, до свідомих робіт-ників трьох найпередовіших націй людства і найбільших держав,
що беруть участь у цій війні, — Великої Британії, Франції та Ні-меччини, закликає робітників цих країн усебічною, рішучою та
самовідданою енергійною діяльністю допомогти йому успішно до-вести до кінця справу миру і рівночасно справу визволення тру-дящих та експлуатованих мас населення від будь-якого рабства та будь-якої експлуатації.
;Запитання до документа
1) Якою була мета проголошення декрету?
2) Назвіть його основні положення.
3) Чи можна стверджувати, що декрет містить заклики до насе-лення інших держав розгорнути боротьбу проти своїх урядів?
Обґрунтуйте свою думку.
З’їзд, уважаючи себе вищим органом влади, скасував смертну
кару на фронті, закликав солдатів створювати тимчасові революційні
комітети для керівництва військовими підрозділами тощо. Було обра-но новий склад ВЦВК, у якому переважали більшовики і ліві есери.
Керівництво країною, за пропозицією більшовиків, з’їзд доручив ново-му радянському уряду — Раді народних комісарів (РНК), яку очолив
В. Ленін. Раднарком сформували виключно з більшовиків, оскільки
ліві есери від участі в ньому відмовилися, вимагаючи створення «од-норідного соціалістичного уряду». Через деякий час меншовики і ліві
есери, організувавши страйк залізничників, примусили більшовиків
піти на поступки. 10 грудня 1917 р. було сформовано коаліційний
склад уряду, до якого ввійшли п’ять лівих есерів.
6.установлення більшовицької диктатури. укладення Брест-литовського миру.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи, як відбулося встановлення більшовицької диктатури в Ро-сії та якими були основні умови Брест-Литовського договору. Учитель
систематизує та допов нює результати роботи учнів, використовуючи
наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Жовтневий переворот прискорив розпад системи державної влади
в Росії. Партійна програма більшовиків передбачала встановлення після
здобуття влади в країні диктатури пролетаріату, яка мала здійснюватися
через Ради. Однак Ради, бездумно відкинувши залишки системи дореволюційної центральної та місцевої влади (земства, міські думи, судові
установи тощо), зруйнувавши зародки демократичної влади й претенду-ючи на повноту державної влади, виявилися повністю не готовими до ви-конання нових функцій. Тому розпочався тривалий і болісний процес на-буття ними практичного досвіду, вибудови нової централізованої си стеми
влади, підготовки нових кадрів тощо. В основному старі органи влади
припинили свою діяльність і передали функції Радам до літа 1918 р.
;Робота з термінами та поняттями
Диктатура пролетаріату — у марксистській теорії — політич-на влада робітничого класу, здійснювана ним у союзі з найбіднішим
селянством та іншими прошарками населення.
Вищим органом нової влади став Всеросійський з’їзд Рад робітни-чих і солдатських депутатів, а між з’їздами його функції виконував Все-російський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК). ІІ Всеросійський
з’їзд Рад обрав його в складі 101 особи, із яких 62 були більшовиками,
29 — лівими есерами. Радянський уряд — Рада народних комісарів
(Раднарком) — був колегіальним органом, відповідальним перед з’їздом
Рад і ВЦВК. Народний комісаріат визнавався ІІ з’їздом Рад основною
ланкою серед центральних органів державного управління та мав очо-лювати певну сферу державної діяльності.
Характерною рисою нової влади стало поєднання законодавчих
і виконавчих функцій. ВЦВК через створені ним відділи видавав декре-ти й закони. Водночас декрети мав право видавати також Раднарком.
Більшовики сформували нові органи охорони громадського порядку
й нову армію. Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС) утворив
нову робітничо-селянську міліцію, що підпорядковувалася йому та міс-цевим Радам. Для боротьби з контрреволюцією заснували Всеросійську
надзвичайну комісію (ВНК), яку очолив більшовик Ф. Дзержинський.
Усі судові установи, що існували раніше, більшовики ліквідували й ство-рили замість них виборні народні суди. Для розгляду особливо небезпеч-них для радянської влади злочинів заснували революційні трибунали.
У січні—лютому 1918 р. було створено Робітничо-селянську Чер-вону армію (РСЧА) і Робітничо-селянський Червоний флот (РСЧФ).
До червня 1918 р. вони комплектувалися на добровільних засадах за
рекомендаціями партійних, робітничих, солдатських і селянських ор-ганізацій. В армійських частинах уводилася посада політкомісара, усі
військові звання скасовувалися, запроваджувався принцип виборності
командирів усіх рангів. У листопаді 1918 р. було утворено Раду робіт-ничої та селянської оборони на чолі з В. Леніним.
12 листопада 1917 р. відбулися призначені до Жовтневого пере-вороту Тимчасовим урядом вибори до Установчих зборів. Вони проде-монстрували коливання мас, але не принесли перемогу більшовикам:
із 715 місць 412 здобули есери, 183 — більшовики, 17 — меншовики,
16 — кадети, 87 — інші. Ленін розробив тактику, якої мали дотримува-тися його однопартійці щодо Установчих зборів. 5 січня 1918 р. голова
ВЦВК більшовик Я. Свердлов відкрив Установчі збори й запропонував
їм затвердити схвалену напередодні ВЦВК Декларацію прав трудящого
та експлуатованого народу, що фактично узаконювала Жовтневий пере-ворот і розпочаті більшовиками перетворення. Після того як Установ-чі збори відмовилися це зробити, більшовики та ліві есери залишили
зал, а Свердлов закрив засідання. Наступного дня депутатів до зали не
пустили, а ВЦВК прийняв постанову про розпуск Установчих зборів.
Демонстрації на їхню підтримку під гаслами «Уся влада Установчим
зборам!» у Петрограді більшовики розігнали.
10 січня в Петрограді зібрався ІІІ Всеросійський з’їзд Рад робіт-ничих і солдатських депутатів, а 13 січня — ІІІ Всеросійський з’їзд Рад
селянських депутатів. Обидва з’їзди об’єдналися та обрали новий ВЦВК.
Так склалася єдина система Рад у Росії, яку з’їзд оголосив Російською
Соціалістичною Федеративною Радянською Республікою (РСФРР, зго-дом — РРФСР). З’їзд прийняв Декларацію прав трудящого та експлуа-тованого народу та схвалив діяльність радянського уряду.
Російська революція 1917 р. сприяла активізації національно-ви-звольних рухів народів колишньої Російської імперії. Більшовики, захо-пивши владу, оголосили Декларацію прав народів Росії, де заявили про
визнання суверенітету народів, їх право на самовизначення, включаючи
відокремлення та утворення самостійних держав. Однак фактично на
місцях більшовики намагалися, як і в столиці, установити радянську
владу. Несприйняття більшовизму лідерами національно-визвольних ру-хів спонукало їх до боротьби за національно-державну самостійність.
В Україні спочатку було проголошено Українську Народну Республіку,
а пізніше її незалежність. У Закавказзі виникла Закавказька Федерація.
Державність здобули Польща, Фінляндія і народи Балтії. Про свою неза-лежність заявляли навіть окремі регіони колишньої імперії. Розуміючи,
що необхідно протидіяти «буржуазно-націоналістичній контрреволюції»,
більшовики під гаслом «Уся влада Радам!» розгорнули боротьбу за за-хоплення влади на місцях, ігноруючи власні заяви про право народів
на самовизначення.
Першочерговим завданням для більшовиків стало виконання обі-цянок про вихід Росії з війни. Однак з усіх воюючих сторін вести мирні
переговори погодилися лише держави Четверного союзу — 20 листопа-да 1917 р. у Брест-Литовську розпочалися переговори про перемир’я
між ними та Радянською Росією. 2 грудня сторони уклали угоду про
перемир’я та розпочали переговори про мир. Німецька делегація на-полягала, що від Росії має відійти територія площею 150 тис. км2
, за-селена поляками, латишами, литовцями, естонцями, українцями та бі-лорусами. 3 січня 1918 р. в переговорах брала участь делегація УНР,
яку голова радянської делегації Л. Троцький змушений був визнати
повноправним виразником інтересів України.
9 лютого 1918 р. Німеччина стала вимагати в ультимативній
формі укладання миру на своїх умовах. У відповідь, порушуючи ви-могу ЦК РСДРП(б) укласти мир у разі виставляння такого ульти-матуму, Троцький заявив, що Радянська Росія не буде вести війну,
негайно демобілізує армію, але й не укладатиме мир на умовах, запро-понованих німецькою стороною, і залишив Брест. Реагуючи на цю за-яву, німецьке командування розірвало перемир’я і 18 лютого 1918 р.
розгорнуло широкомасштабний наступ. Стара російська армія, не ви-тримуючи тиску противника, відступала. Уже наступного дня Раднар-ком відправив телеграму німецькому уряду про згоду дотриматися ви-мог Німеччини. Однак просування німецьких армій на схід тривало.
23 лютого 1918 р. новостворені полки Червоної армії відбили чис-ленні атаки противника й утримали Псков. Вони також чинили опір
просуванню ворога на інших ділянках російсько-німецького фронту.
Пізніше 23 лютого було визнано днем народження Червоної армії і стало
святом Радянської армії в СРСР.
Того самого дня німецький уряд телеграфував про згоду укласти
на своїх умовах мир із Росією. 3 березня 1918 р. у Брест-Литовську
радянська делегація уклала мир із Німеччиною та її союзниками, за
яким Радянська Росія:
9утрачала території Польщі, Литви, Латвії, Естонії, більшу частину
Білорусії;
9відмовлялася від претензій на Фінляндію;
9передавала Туреччині Карс, Батум та Ардаган;
9зобов’язувалася укласти мир з Українською Народною Республікою
та визнати її незалежність;
9проводила демобілізацію своєї армії, роззброювала флот і відновлюва-ла дію старого, вигідного для Німеччини торгового договору;
9мала сплатити Німеччині репарації в розмірі 6 млрд марок.
За умовами Брест-Литовського договору Радянська Росія втрачала
близько 800 тис. км2
території колишньої Російської імперії, де прожи-вало 26 % населення, вироблялося 32 % сільськогосподарської та 23 %
промислової продукції, видобувалося 75 % вугілля і залізної руди. Проте
більшовики змушені були з цим погодитися. 14 березня 1918 р. IV Надзви-чайний Всеросійський з’їзд Рад ратифікував Брест-Литовський договір.
Через незгоду з його умовами зі складу Раднаркому вийшли ліві есери.
Договір діяв до листопада 1918 р. Після Листопадової революції в Ні-меччині ВЦВК оголосив його таким, що втратив чинність, й анулював.
7. Передумови, періодизація та початок громадянської війни.
;Розповідь учителя
Жовтневий переворот сприяв прискоренню перебігу Російської
революції 1917 р. внаслідок загострення існуючих і появи нових со-ціальних суперечностей. На середину 1918 р. в російському суспільстві
виник глибокий внутрішній розкол на ліворадикальну радянську час-тину (значна частина робітників, сільська біднота, прихильники Рад
на місцях) та її противників, до яких належала більшість інших верств
населення, що не визнавала нагальну потребу соціалістичних перетво-рень у країні. Окремі збройні сутички поступово переросли в повно-масштабну громадянську війну в Росії. Ситуація ускладнювалася тим,
що збройна боротьба між більшовиками та їхніми против никами, що
обстоювали власне бачення подальшого розвитку країни, поєднувалася
з національно-визвольними рухами, збройною інтервенцією 14 держав,
селянською війною проти більшовицької політики «воєнного комуніз-му» й політики білогвардійських урядів.
;Робота з термінами та поняттями
Громадянська війна — збройна боротьба за державну владу між
різними соціальними групами всередині країни, найгостріша форма
соціальної боротьби.
Громадянська війна стала однією з найбільших трагедій в історії
народів колишньої Російської імперії. З обох сторін вона характери-зувалася надзвичайною жорстокістю та непримиренною злістю. Нама-гання заперечувати минуле й довести правильність своїх ідеалів стало
трагедією для тих, хто їх відстоював, і їхніх противників. На відміну
від звичайних війн, у громадянській важко однозначно назвати часові
й просторові межі, установити дати її початку й завершення, чітко визна-чити лінії фронтів і місця битв. Щодо періодизації громадянської війни
1917—1922 рр. в Росії не існує єдиної точки зору, наведена періодиза-ція є найбільш поширеною. (Учитель привертає увагу учнів до таблиці.)
ПеРІОДиЗАЦІЯгРОМАДЯНСьКОї ВІйНи 1917—1922 рр. В РОСІї
Період Характеристика
жовтень 1917 —
травень 1918 р.
Боротьба більшовиків із національно-визвольними рухами та окремими анти-більшовицькими виступами — П. Краснова під Петроградом, О. Каледіна на
Дону, О. Дутова на Уралі
Травень—
листопад 1918 р.
Боротьба за владу між соціалістичними партіями, що завершилася встановлен-ням більшовицької диктатури й однопартійної системи. Виступ проти більшо-виків Чехословацького корпусу. Початок інтервенції держав Антанти (висадка
десантів у Мурманську, Архангельську, Владивостоці, Закавказзі, на Півдні
України, у Середній Азії та інших місцях). Консолідація антибільшовицьких сил
Листопад
1918 — весна
1919 р.
Посилення воєнного протистояння «червоних» і «білих». Наступальні операції
білих армій О. Колчака, А. Денікіна, П. Краснова, Є. Міллєра та ін. Розгортання
інтервенції держав Антанти
1919 — весна
1920 р.
Подальший наступ головних сил «білого руху» та їх розгром Червоною армією.
евакуація основних сил іноземних інтервентів із території колишньої Російської
імперії
1920 р. Радянсько-польська війна. Розгром військ П. Врангеля
1920—1922 рр. Радянська інтервенція до Середньої Азії та Закавказзя, перемога на Далекому
Сході. Переможне завершення війни більшовиками на окраїнах колишньої Росій-ської імперії. Придушення національно-визвольних рухів і селянських повстань
Події першого періоду громадянської війни (жовтень 1917 —
травень 1918 р.) були пов’язані з прагненням більшовиків поширити
свою владу на регіони та намаганнями їхніх противників перешко-дити цьому й відновити владу Тимчасового уряду. Антибільшовицькі
виступи генерала П. Краснова під Петроградом, козацьких отаманів
О. Каледіна на Дону й О. Дутова на Уралі мали локальний характер,
не становили великої небезпеки для радянської влади й були швид-ко придушені. У квітні 1918 р. Ленін заявив: «Громадянська війна
в основному завершена». Однак його сподівання були передчасними.
У травні війна спалахнула з новою силою. Цьому сприяло, серед ін-шого, незадоволення більшовицькою політикою «воєнного комунізму»,
обурення патріотичних сил, особливо офіцерства, укладенням Брест-Литовського договору, надання підтримки антибільшовицьким силам
завдяки збройній інтервенції країн Антанти.
Найбільшу небезпеку для більшовиків у цей період становив
виступ Чехо словацького корпусу, сформованого влітку 1917 р. з вій-ськовополонених чехів і словаків австро-угорської армії, що мав вою-вати на боці Антанти. Після укладення Брест-Литовського договору,
за домовленістю з Антантою, його мали через Владивосток відправити
до Франції, щоб вести війну з Німеччиною. Навесні 1918 р. частини
корпусу загальною кількістю в 30 тис. осіб розтягнулися залізницею
від Волги до Владивостока. Наприкінці травня спроби більшовиків їх
роззброїти викликали повстання. У результаті всюди, де перебували
частини Чехословацького корпусу (Поволжя, Урал, Сибір, Далекий
Схід), було повалено радянську владу. До чехів і словаків приєднува-лися селянські загони, есери та інші антибільшовицькі сили.
На червень 1918 р. визначилася лінія фронтів. Вона охоплювала
центр країни, що перебував під владою Рад: від фінського кордону до
Уралу, від річки Біла по Волзі до степів Південного Уралу, Туркестан-ським краєм, від Каспію до Дону. За цією лінією перебували великі
воєнні угруповання противників більшовиків. На півночі — армія Пів-нічної області, на Сході — Чехословацький корпус та взаємодіючі з ним
антибільшовицькі сили, на Північному Кавказі — Добровольча армія,
створена генералами Л. Корніловим, А. Денікіним і М. Алексеєвим, на
Дону — козацькі частини, очолювані генералом П. Красновим. Против-ники більшовиків не мали єдиного центру керівництва та спиралися на
численні місцеві обласні уряди. У Самарі депутатами розігнаних Установ-чих зборів було створено Комітет членів Установчих зборів (Комуч), в Ар-хангельську — Тимчасовий уряд Північної області, у Баку — Диктатуру
Центрокаспію, у Єкатеринбурзі — Обласний уряд Уралу, в Омську — Си-бірський Тимчасовий уряд. У вересні 1918 р. на Державній нараді в Уфі
утворено Тимчасовий загальноросійський уряд (Уфімську директорію).
У той самий час Фінляндія, Прибалтика, Білорусія, Україна,
Закавказзя та деякі західні регіони Росії опинилися під контролем Ні-меччини та її союзників. У північних портах Мурманська й Архангель-ська та на Далекому Сході перебували воєнні десанти держав Антанти.
На кінець літа 1918 р. становище більшовиків було критичним,
вони зберігали контроль лише над четвертою частиною Росії (пере-важно центральними регіонами).
IV. закріПлення нОвиХзнань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів складання учнями таблиці «Революція
1917 р. і громадянська війна в Росії».
ІІ ВАРІАНТ
;Бесіда за запитаннями
1. Назвіть періоди Російської революції 1917 р. і громадянської
вій ни.
2. Які події започаткували революцію 1917 р. в Росії?
3. Що таке «двовладдя»?
4. Які події спричинили липневу кризу Тимчасового уряду?
5. Коли відбувся Корніловський заколот?
6. Як розв’язувалося питання власності на землю за декретом «Про
землю»?
7. Що таке диктатура пролетаріату?
8. Коли в Росії розпочалася громадянська війна?
V. Підсумки уроку
9Російська революція 1917 р. стала результатом загострення супе-речностей, накопичених країною до початку й на початку ХХ ст.
9Лютнево-березневий переворот був надзвичайно швидкоплин-ним, широким за складом учасників революційного виступу,
стихійним, хаотичним за обсягом розв’язуваних першочергових
завдань і столичним за характером перетворень (зміна централь-ної влади).
9У складній соціально-економічній ситуації, яка не могла швидко
змінитися на краще після повалення монархії, ліворадикальні
сили, насамперед більшовики, використовували ситуацію про-будження стихії масового незадоволення для дискредитації Тим-часового уряду й здобуття влади.
9Унаслідок здійсненого більшовиками Жовтневого перевороту
владу Тимчасового уряду було повалено. ІІ Всеросійський з’їзд
Рад своєю ліворадикальною частиною (права частина меншовиків
та есерів залишила з’їзд), своїм авторитетом освятив збройний
виступ більшовиків, передав владу в центрі та на місцях Радам.
До керівництва країною прийшли більшовики на чолі з В. Лені-ним. Розпочався процес становлення більшовицької диктатури.
9Після Жовтневого перевороту більшовики розгорнули на тери-торії колишньої Російської імперії формування нової системи
влади — диктатури пролетаріату.
9Необхідність негайного виходу Росії з Першої світової війни
у зв’язку з неможливістю продовжувати її примусила більшовиків
укласти на невигідних для себе умовах Брест-Литовський мир.
9Загострення протистояння між більшовиками та їхніми против-никами призвело до початку виснажливої та тривалої громадян-ської війни в Росії.
VI. дОмашнє завдання
Опрацювати відповідний параграф підручника.
|
