Урок 23
Тема. Польща, Чехо-Словаччина, Угорщина.
Мета: проаналізувати й порівняти соціально-економічний і політичний розвиток Польщі, Чехо-Словач-чини й Угорщини в цей період; визначити основні риси демократичних та авторитарних режимів,
що встановилися в цей час у названих країнах Центральної та Східної Європи; охарактеризувати
роль провідних державних і політичних діячів у тогочасній історії цих країн; пояснити значення
термінів і понять: «Національна держава», «режим санації», «регент», «авторитаризм», «диктатура
Хорті»; розвивати вміння учнів визначати спільне й відмінне в історичних процесах, порівнюючи
їх перебіг; виховний аспект уроку реалізується на підставі усвідомлення учнями складного про-цесу, подоланого народами цих країн у створенні власних національних держав.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Центральної та Східної Європи в 1919—1939 рр.», атлас, ілю-стративний і дидактичний матеріал.
Хід уроку
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів, що на цьому та наступному уроках
вони розглянуть тему «Країни Центральної та Східної Європи в умовах
1920—1930-х рр.», повідомляє тему й основні завдання уроку.
II. Перевірка дОмашньОгОзавдання
;Бесіда за запитаннями
1. Схарактеризуйте встановлення сталінського режиму в СРСР.
2. Як у СРСР розпочалися індустріалізація та колективізація?
3. Визначте особливості суспільно-політичної ситуації в СРСР у цей
період.
4. Порівняйте ознаки тоталітарного режиму в сталінському СРСР
і нацистській Німеччині.
III. актуалізація ОПОрниХзнань
;Запитання та завдання
1. Покажіть на карті території імперій, що розпалися внаслідок
Першої світової війни.
2. Покажіть на карті народи Європи, які на початку ХХ ст. не мали
власної державності й вели національно-визвольну боротьбу.
3. Які зміни в Центральній та Східній Європі спричинила система
договорів із післявоєнного облаштування світу?
IV. вивчення нОвОгОматеріалу
;Випереджальне завдання
Учитель доручає учням упродовж цього та наступного уроків
в усній або письмовій формі скласти порівняльну таблицю «Країни
Центральної та Східної Європи в 1920—1930-х рр.».
Назва держави Особливості розвитку
соціально-економічного політичного
1. крах імперій. відновлення Польської держави.
;Розповідь учителя
Напередодні Першої світової війни більшість народів Східної
Європи перебували під владою трьох імперій: Російської, Австро-Угорської та Німецької.
Війна загострила всі проблеми багатонаціональних імперій, се-ред яких головною стає національна. Підкорені народи вже не бажали
миритися зі своїм становищем. Розпад імперій був закономірним про-цесом, і припинити його було неможливо. Першою не витримала на-пруження війни Російська імперія, яка почала швидко втрачати свої
національні околиці. Наступними стали Австро-Угорська та Німецька.
Усі спроби зберегти владу імперських центрів шляхом створення конфедерацій, федерацій народів наражалися на опір національних рухів.
Таким чином, Перша світова війна та революційні події 1917—
1919 рр. були вагомим чинником становлення нових національних
держав у Центральній і Східній Європі. (Учитель звертає увагу учнів
на таблицю.)
УТВОРеННЯ НАЦІОНАЛьНиХ ДеРжАВ У ЄВРОПІ
Дата Назва
Червень 1917 р. Проголошення незалежності Литви
грудень 1917 р. Утворення незалежної Фінляндії
Січень 1918 р. Проголошення незалежності Української Народної Республіки
Лютий 1918 р. Утворення незалежної естонії
жовтень 1918 р. Утворення Чехо-Словаччини
Листопад 1918 р. Проголошення Західноукраїнської Народної Республіки
Листопад 1918 р. Відновлення Польської держави
Листопад 1918 р. Проголошення Австрійської Республіки
Листопад 1918 р. Проголошення Угорської Республіки
Листопад 1918 р. Утворення незалежної Латвії
грудень 1918 р. Створення Королівства сербів, хорватів і словенців
Червень 1919 р. Проголошення Веймарської республіки в Німеччині
;Робота з термінами та поняттями
Національна держава — вища форма національного самовизна-чення народу; держава з чітко вираженими національними ознаками
(національна мова, національна економіка, етнічна домінанта тощо).
Поляки, утративши незалежність унаслідок трьох поділів кінця
ХVІІІ ст., постійно боролися за відновлення своєї державності. У роки
Першої світової війни склалися два політичні табори, які в боротьбі
за відновлення польської державності покладали надії на одну з во-рогуючих сторін. Сили, що гуртувалися навколо Партії національних
демократів (ендеків), очолюваної Р. Дмовським, спиралися на під-тримку Антанти. У Парижі вони створили Польський національний
комітет, який восени 1917 р. було визнано представником польського
народу. На території Франції сформувалася польська армія («Блакитна
армія» — дістала назву за колір уніформи), якою командував генерал
Ю. Галлер.
Інші політичні сили на чолі з Юзефом Пілсудським виступа-ли за співробітництво з центральними державами, зокрема Австро-Угорщиною. Ще на початку війни Пілсудський із допомогою австрій-ського генштабу сформував польський легіон, що взяв участь у боротьбі
проти російської армії. Також були створені ще два польські легіони
в складі німецької армії.
Утративши в 1915 р. польські землі, Росія намагалася хоч яки-мось чином їх утримати. 5 листопада 1916 р. цар Микола ІІ видав до-кумент, за яким «після перемоги» Царству Польському буде даровано
автономію. У відповідь Австро-Угорщина й Німеччина заявили, що
теж «після перемоги» створять Польську державу, і дозволили сфор-мувати Тимчасову державну раду (ТДР), до якої увійшов і Пілсуд-ський. Щоб перехопити ініціативу, цар заявив, що Польська держава
об’єднає всі польські землі, що перебувають під владою Німеччини,
Австро-Угорщини та Росії. Цю позицію підтримали і країни Антанти.
Революційні події в Росії, Німеччині та Австро-Угорщині при-скорили процес утворення Польської держави. Так, у березні 1917 р.
Тимчасовий уряд Росії «визнав право Польщі на незалежність». На
території Росії почалося формування Польського корпусу. У відпо-відь у вересні 1917 р. Німеччина та Австро-Угорщина заявили про
утворення незалежного Королівства Польського на завойованих у Росії
польських землях. На чолі Королівства стала Регентська Рада у складі
трьох осіб, яка мала діяти до обрання короля.
Наприкінці 1917 р. між Пілсудським і німецьким командуванням
виник конфлікт. Тоді Пілсудський відмовився включити польський
легіон до складу німецької армії, після чого опинився у в’язниці.
Поразка Австро-Угорщини та Німеччини прискорила утворення
Польської держави.
У листопаді 1918 р. представники лівих партій у Любліні сформу-вали уряд на чолі з Ігнацієм Дашинським, який проголосив утворення
Польської Республіки. Але цей уряд проіснував недовго і не зміг поши-рити свою владу на всі польські землі.
10 листопада до Варшави повернувся звільнений із в’язниці
Пілсудський. Наступного дня він отримав від Регентської Ради влад-ні повноваження та одразу ж утворив уряд на чолі із соціалістом
Е. Морачевським, а себе оголосив «тимчасовим вождем держави».
Передавши Пілсудському владу, Регентська Рада самоліквідувалася.
Спочатку влада уряду, який розмістився у Варшаві, поширювалася
лише на територію Королівства Польського, яке за рішенням Віден-ського конгресу 1814—1815 рр. входило до складу Росії, та Західну
Галичину (Мала Польща), яка входила до складу Австро-Угорщини.
Тільки наприкінці грудня 1918 р. в результаті народного повстання
частину західних польських земель (Велика Польща) було звільнено
з-під влади Німеччини.
ПОСТАТь В ІСТОРІї
Юзеф Пілсудський (1867—1935) — польський політичний діяч
національного напрямку. У 1892 р. став членом Польської соціаліс-тичної партії (ПСП), її литовської секції, а після її розколу заснував
та очолив праве націоналістичне крило. Будучи людиною амбітною,
Пілсудський уже на ІІ з’їзді ПСП у лютому 1894 р. ввійшов до складу
її центрального комітету. У 1894 р. почав видавати газету «Робітник»,
яка мала націоналістичне спрямування. Загалом ідеї соціалізму ціка-вили Пілсудського настільки, наскільки вони здатні були мобілізувати
польське населення на боротьбу проти Росії.
У роки російської революції 1905—1907 рр. Пілсудський фак-тично очолив Бойовий відділ ПСП. Під час Першої світової війни Піл-судський командував польським легіоном, що бився проти Росії на
боці Австро-Угорщини. У 1918—1922 рр. став диктатором польської
буржуазно-поміщицької держави. Під його керівництвом Польща взя-ла курс на відновлення Речі Посполитої «від моря до моря» та ство-рення на цьому просторі об’єднання держав, колишніх західних окраїн
Російської імперії (Польща, Литва, Україна, Білорусія). Це призвело
до війн і збройних конфліктів із Німеччиною, Чехо-Словаччиною, Лит-вою, Україною та Радянською Росією. З усіх цих конфліктів Польща,
отже, і Пілсудський вийшли переможцями. Проте в країні Пілсуд-ський не мав підтримки і в грудні 1922 р. змушений був піти у від-ставку. Тимчасовий відхід від політичної діяльності Пілсудський ви-користав для створення свого позитивного іміджу, перетворившись на
легендарну особу. У травні 1926 р. він здійснив державний переворот,
не зустрівши опору з боку населення. Прийшовши до влади, Пілсуд-
ський установив режим, який дістав назву «санація» (оздоровлення).
У зовнішній політиці дотримувався принципу рівновіддаленості від
Москви та Берліна, підписавши з ними пакти про ненапад, а також
франко-англійські гарантії. Помер 10 травня 1935 р.
Одночасно з процесом відновлення незалежності в Королівстві
Польському почали виникати ради, але вони не мали такого впливу,
як у Росії.
У січні 1919 р. було проведено вибори до Установчого сейму,
на яких більшість здобули ендеки. Пілсудський залишився «вождем
держави». Його роль обмежувалася конституційними нормами.
Установчий сейм прийняв низку соціально-економічних законів:
було закріплено 8-годинний робочий день, розроблялася земельна ре-форма, що передбачала обмеження землеволодіння 180 гектарами.
Улітку 1919 р. по всій території Польщі було ліквідовано ради.
Паризька мирна конференція визначила західний кордон
Польщі, а щодо східного кордону питання залишилося відкритим.
Англійський міністр закордонних справ Керзон запропонував ви-значити його лінією розселення етнічних поляків, що й було за-тверджено Верхов ною радою Антанти в грудні 1919 р. Але неви-значеність становища на теренах колишньої Російської імперії дала
можливість польському уряду претендувати на землі, які колись
входили до складу Речі Посполитої. Претензії на східні території
призвели до війни із Західноукраїнською Народною Республікою
(ЗУНР) у листопаді 1918 — липні 1919 р., унаслідок якої Польща
загарбала Західну Україну.
До 1920 р. Польща перебувала в стані неоголошеної війни з Ра-дянською Росією. Усі спроби країн Антанти спонукати Польщу до
більш рішучих дій зазнали поразки. Це було пов’язано з тим, що
представники «білого руху» в Росії не визнавали польської держав-ності і польський уряд не був зацікавлений у їхній перемозі. Тільки
після поразки основних сил білогвардійців Пілсудський зважився на
рішучі дії. 21 квітня 1920 р. між урядом Української Народної Рес-публіки та Польщею було укладено Варшавський договір. Польща за-кріплювала за собою західні області України. Вона визнавала право
України на незалежне державне існування і верховну владу УНР на
чолі із С. Петлюрою. Після укладення договору та військової конвенції
польська армія та війська УНР повели наступ проти більшовиків і на-віть увійшли до Києва. У травні 1920 р. їхній наступ було зупинено,
а в серпні Червона армія стояла вже під стінами Варшави. Радянські
лідери розглядали похід на Варшаву як спосіб підштовхнути світову
революцію, але завдяки допомозі країн Антанти більшовицьким вій-ськам було завдано поразки. Ці події ввійшли в історію під назвою
«диво на Віслі». Польська армія перейшла в наступ та здобула Західну
Україну й Західну Білорусію.
18 березня 1921 р. в Ризі між Польщею, РСФРР та УСРР було
укладено мирний договір, за яким Польща закріплювала за собою
територію Волині, Полісся, Холмщини, Галичини та інших земель
Північно-Західної України, а також Західної Білорусії (Ризький мир).
Остаточно кордони Польщі склалися в 1923 р. На сході вони включали
території Західної України та Західної Білорусії, а також Віленську
область, захоплену в Литви в 1920 р. На заході Польща не змогла
приєднати території Вармії та Мазури, де населення на плебісциті ви-ступило проти приєднання. У жовтні 1921 р. Польщі було передано
третину Силезії (протягом 1919—1921 рр. польське населення тричі
піднімалося тут на збройну боротьбу). За рішенням Паризької мирної
конференції до Польщі було приєднано частини Помор’я і Пруссії та
Познань. Завдяки територіальним придбанням близько 35 % населен-ня Польщі становили національні меншини, щодо яких проводилася
політика полонізації. Польща стала багатонаціональною державою.
За своїм розвитком Польща була переважно аграрною країною.
Щонайменше 65 % її населення було зайнято в сільському госпо-дарстві.
Конституційне оформлення нової держави відбулося в 1921 р.
переважної більшості народу, посідає в державі провідне становище
з-поміж рівноправних віросповідань.
;Запитання до документа
Чи можна охарактеризувати Конституцію Польської Республіки
як демократичну?
2. Польща в 1921—1929 рр.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
аналізують тогочасний розвиток Польщі та працюють із випереджаль-ним завданням, отриманим перед початком розгляду нового матеріалу.
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використо-вуючи наведений матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У 1921 р. було прийнято конституцію Польської Республіки,
у якій проголошувалися демократичні права громадян. Згідно з нею
Польща стала парламентською республікою. Повноваження президента,
обраного парламентом на сім років, були обмеженими. Закріплювалося
привілейоване становище католицької церкви.
У листопаді 1922 р. відбулися перші парламентські вибори, на
яких жодна з партій не набрала більшості голосів. На той час налічу-валося близько 200 партій. Праві партії на чолі з ендеками намагалися
сформувати правоцентристську урядову коаліцію, а також обрати свого
президента. Але під час голосування за кандидатуру президента біль-шість голосів отримав Г. Нарутович, підтриманий лівими, центристськи-ми партіями та представниками національних меншин. Пілсудський,
який відмовився балотуватися на посаду президента, передав Наруто-вичу всі владні повноваження та усамітнився в маєтку Сулеювек. Але
ендеки, які не бажали миритися з поразкою, улаштували справжнє
цькування новообраного президента в пресі. 16 грудня 1922 р., через
два дні після вступу на посаду, Нарутович був застрелений фанатичним
прихильником ендеків. Це призвело до гострої політичної кризи, яку
з великими труднощами вдалося мирно розв’язати. Новим президентом
було обрано колишнього члена ПСС С. Войцеховського; уряд сформу-вали ендеки.
Новий уряд у своїй політиці взяв курс на стимулювання еконо-мічного зростання шляхом надання дешевих кредитів. Така політика
сприяла пожвавленню економічного життя, проте воно виявилося корот-кочасним. Відсутність єдиного внутрішнього ринку, повоєнна розруха,
економічна блокада з боку Німеччини, неврегульованість торговельних
відносин із сусідами, неповернення кредитів призвели до стрімкої ін-фляції та знецінення польської марки (запроваджена в 1920 р.). Різко
впав життєвий рівень населення, зросло безробіття, пройшла хвиля еко-номічних страйків у промислових центрах. Крім того, комуністи, підбу-рювані Комінтерном, спробували підняти повстання в Кракові (1923 р.),
що було придушене (загинуло кілька десятків осіб).
На тлі економічних негараздів відбулася зміна уряду. Новий уряд
взявся до рішучих реформ. Позапартійний прем’єр-міністр В. Грабський
першочерговим завданням вважав фінансову стабілізацію. Було при-пинено друк знецінених банкнот. Уряд звернувся до багатих громадян
із проханням поділитися своїми доходами для збалансування бюджету.
У квітні 1924 р. було проведено грошову реформу: запроваджено поль-ський злотий, створено Польський банк — незалежну фінансову уста-нову, акції якого були продані на вільному ринку. Також уряд активно
взявся за аграрну реформу, за якою парцеляції (розподілу) підлягали
маєтки площею понад 180 га (на «східних кресах» — 300 га). Парцеля-ція мала вестися особисто землевласником упродовж двох років, тоді він
отримував від держави повну грошову компенсацію. Натомість селянам
для розвитку господарства держава надавала дешеві кредити. Розпо-чалося залізничне будівництво, яке мало сполучити економічні центри
держави з новим портом — Гдиня, що почав будуватися на Балтійсько-му узбережжі поряд із Гданськом. Такі заходи швидко дали позитивні
результати. Виробництво сягнуло 70—80 % довоєнного рівня.
У той самий час політичне життя країни залишалося бурхливим.
Нестійкість коаліцій призводила до політичних криз і частих змін уря-дів, що, у свою чергу, негативно позначилася на економічному житті.
Залишилася нерозв’язаною проблема національних меншин. Активна
полонізаторська політика, яку проводили ендеки, викликала опір із
боку національних меншин, особливо українців. Ця боротьба посили-лася після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини
Польщі (1923 р.).
Вище зазначені обставини свідчили про слабкість парламентської
республіки. Вади парламентського ладу, відстала економічна структура,
нерівномірність розвитку країни, економічна блокада з боку Німеччини
та СРСР, криза в армії зрештою призвели до перевороту.
12 травня 1926 р. військові під командуванням Пілсудського,
який вирішив повернутися до політичного життя, почали наступ на
Варшаву. У триденних вуличних боях урядові війська зазнали пораз-ки. Путч значною мірою підтримувало населення, яке сподівалося на
покращення життя.
Прийшовши до влади, Ю. Пілсудський не вчинив розправи над
своїми політичними противниками, не розпустив парламенту. Натомість
він сформував новий уряд К. Бартела, який запропонував програму са-нації (оздоровлення) держави, що передбачала:
9домінуючий вплив Ю. Пілсудського в політичному житті, хоча він
формально був лише воєнним міністром, формування його «культу
особи»;
9значний вплив у політичному житті суспільства військових, особливо
однополчан Ю. Пілсудського;
9існування парламентської опозиції;
9складну виборчу систему;
9обмеженість свободи слова та друку;
9відносно незначні масштаби політичних репресій;
9спроби знайти порозуміння з національними меншинами.
;Робота з термінами та поняттями
Санація — авторитарний режим на чолі з Пілсудським, установ-лений у Польщі в умовах кризи парламентської системи й держав-ності, базувався на лавіруванні між різними політичними силами, що
не дозволяло опозиції чітко організуватися. Влада відверто зневажала
сенат і сейм, видаючи тимчасові успіхи в економіці за свої заслуги.
Програма санації була спрямована на посилення влади президента
та зменшення повноважень парламенту, реформу армії та збільшення
капіталовкладень в економіку.
Початок реалізації плану збігся з економічною стабілізацією
в країні, що дало можливість закріпитися встановленому режиму. Згід-но зі змінами до конституції («серпневі новели»), Пілсудський отримав
право видавати укази, що мали силу законів. Утричі збільшився екс-порт вугілля, пожвавилися машинобудівні галузі промисловості, зросли
транспортні перевезення. В економіку Польщі було залучено англійські,
американські та німецькі інвестиції. Удалося добудувати порт Гдиня.
Зменшилося безробіття, зміцнів курс злотого. На селі, де було продо-вжено аграрну реформу, збирали добрі врожаї. Почалося переозброєння
та реформування армії.
На хвилі позитивних зрушень Пілсудський шляхом нових ви-борів намагався закріпити перемогу. Проте вибори 1928 р. засвідчили,
що сили, які його підтримали, не мають більшості. Щоб реалізовувати
свою політику, Пілсудському доводилося формувати уряд без згоди пар-ламенту й керуватися у своїх діях указами, а не законами. Це призве-ло до гострого протистояння з парламентською та позапарламентською
опозицією. І лише відсутність єдності між опозиціонерами рятувала
Пілсудського, давала можливість «начальнику» держави маневрувати
та громити своїх опонентів поодинці, удаючись і до антидемократичних
заходів. Він розпустив парламент, а лідери опозиції були заарештовані,
засуджені або змушені емігрувати.
Незважаючи на такі антидемократичні дії, Ю. Пілсудський зберіг
свій авторитет і повагу в суспільстві, а режим санації мав серйозну со-ціальну опору.
3. Польща в 1930-х рр.
;Розповідь учителя
Економічна криза 1929—1933 рр. зумовила еволюцію режи-му праворуч. Щоб утриматися при владі, Пілсудський розпочав
репресії проти своїх противників та обмежив права парламенту.
У 1935 р. було прийнято нову конституцію, яка закріпила режим
особистої влади.
У травні 1935 р. Пілсудський помер. Після його смерті розгор-нулася боротьба між генеральним інспектором збройних сил генера-лом Е. Ридз-Смігли та президентом І. Мосцицьким, яка завершилася компромісом і поділом влади.
Період 1935—1939 рр. у внутрішньому становищі країни був від-носно стабільним. Основні події, пов’язані з Польщею, розвивалися на
зовнішньополітичній арені. На початку 1930-x рр. Польща пішла на
зближення з Німеччиною та уклала з нею в 1934 р. пакт про ненапад.
Тим самим Польща відмовилася від укладення договору про колектив-ну безпеку між Францією, Чехо-Словаччиною та СРСР.
У 1938 р. Польща взяла участь у поділі Чехо-Словаччини, повер-нувши собі Тешин. Така недалекоглядна політика призвела до втрати
реального союзника. Восени 1938 р. Німеччина запропонувала Польщі
дати згоду на приєднання до Німеччини міста Данциг, проте Польща
відмовилася. Між двома країнами став поширюватися конфлікт. 1 ве-ресня 1939 р. Німеччина здійснила агресію проти Польщі. Почалася
Друга світова війна.
Лідери Польської Республіки під час її створення заклали не-безпечний потенціал саморуйнування, загарбавши етнічно непольські
території та проводячи щодо них політику колонізації. Це неодмінно
породжувало опір непольського населення (ОУН на українських зем-лях) і давало можливість сусіднім державам висувати територіальні
претензії та підтримувати сепаратистські рухи. Але головною причи-ною загибелі Другої Речі Посполитої стало те, що вона опинилася між
двома своїми запеклими ворогами (Німеччиною і СРСР), які прагнули
знищити Польщу. А передвоєнна зовнішня політика країни не створи-ла умов, які б унеможливили спільну агресію Німеччини та СРСР.
4. утворення чехо-словаччини.
;Розповідь учителя
В умовах розпаду Австро-Угорської монархії 6 січня 1918 р. збо-ри чеських депутатів австрійського рейхстагу і земських сеймів при-йняли декларацію, у якій, посилаючись на принцип національного
самовизначення, зажадали утворення суверенної, демократичної та со-
ціально справедливої держави «у межах історичних чеських земель
і своєї словацької парості».
Улітку 1918 р. Чехо-Словацький національний комітет у Пари-жі (очолював Т. Масарик) визнали Франція, а потім Велика Британія
і США як «першооснову майбутнього чехословацького уряду». Тоб-то уряд держави визнали ще до того, як держава була проголошена
та створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний ко-мітет у Празі, який згуртував усі чеські політичні партії. Під керів-ництвом празького Національного комітету діяла створена у вересні
Соціалістична рада, у якій об’єдналися соціал-демократи й Чеська со-ціалістична партія. Наприкінці вересня Національний комітет виник
і в Словаччині. Отже, з’явилися структури, які в сприятливий момент
проголосили б утворення Чехо-Словацької Республіки.
;Робота з документом
ІЗДеКЛАРАЦІї ЧеСьКиХ ДеПУТАТІВ АВСТРІйСьКОгО ПАРЛАМеНТУ(30 ТРАВНЯ1917 р.)
Депутати чеського народу, виходячи з глибокого переконання,
що теперішню дуалістичну форму держави було створено… на шкоду
спільним інтересам панівних і пригноблених народів, і тільки пере-творення Габсбурзько-Лотаринзької монархії на федеративну державу
вільних і рівноправних національних держав усуне будь-які національні
привілеї та забезпечить усебічний розвиток кожної нації в інтересах
імперії та династії.
У цей історичний момент, спираючись на природне право наро-дів на самовизначення і вільний розвиток, посилене в нас, крім того,
і невід’ємними історичними правами, і повністю визнаними держав-ними актами, ми на чолі свого народу будемо домагатися об’єднання
всіх гілок чеської нації в чеську демократичну державу, включно зі
словацькою гілкою нації, яка проживає в нерозривній єдності з чеською
історичною батьківщиною.
;Запитання до документа
1) Які основні вимоги лідерів чеського національно-визвольного
руху? Чим вони аргументували свою позицію?
2) У який спосіб мало відбуватися відновлення чеської державності
згідно з декларацією?
Восени 1918 р. правлячі кола Австро-Угорщини, передчуваючи
свою поразку, почали вивозити з чеських земель продовольчі товари,
промислове обладнання, транспортні засоби. Це пограбування зачіпало
інтереси всього населення. Націо нальний комітет доручив Соціалістич-ній раді провести одноденний страйк протесту. Його учасники вступа-ли в сутички з військами та поліцією, проголошували гасло «Хай живе
Чехо-Словацька Республіка!», але Соціалістична рада не взяла на себе
ініціативу створення Чехо-Словацької держави, вважаючи це справою
Національного комітету. Лише 28 жовтня 1918 р., коли стало оче-видним, що монархія Габсбурґів припиняє існування, Національний
комітет проголосив створення Чехо-Словацької Республіки. 30 жовтня
Словацька національна рада заявила про відділення Словаччини від
Угорщини й визнала право словацького народу вирішувати свою долю
на основі повної незалежності. Водночас вона проголосила словацьку
націю частиною єдиної чехословацької нації в культурному та мовному
відношенні.
Перший уряд республіки сформувався на основі «всенародної
коаліції» чеських і словацьких правих і націоналістичних партій та
соціал-демократів. Він обіцяв провести «соціалізацію» промисловос-ті, запровадити 8-годинний робочий день, визнати право на страйки.
В умовах піднесення селянського руху Національні збори прийняли
закон про аграрну реформу, що встановив максимум земельного во-лодіння у 250 га, або 150 га ріллі.
Конституція, прийнята Національними зборами 20 лютого
1920 р., закріпила утворення ЧСР як демократичної республіки. У її
основу було закладено принцип захисту приватної власності. Усі гро-мадяни одержали рівні права. Вищим законодавчим органом стали
двопалатні Національні збори, вибори до яких здійснювалися на основі
загального виборчого права. Національні збори обирали президента на
сім років. Він мав широкі повноваження. Першим президентом обрали
Т. Масарика.
Виходячи з тези про єдину «чехо-словацьку націю», конституція
відкидала самобутність словаків. Рівноправність націй трактувалася
лише як мовно-культурна. Отже, Чехо-Словаччина стала унітарною
державою, що в подальшому спричинило розгортання сепаратист-ських рухів, адже з 13,5 млн населення чехи становили 7 млн, нім-ці — 3 млн, словаки — 2 млн, угорці — 750 тис., поляки — 100 тис.,
українці (русини) — 450 тис. осіб.
У квітні 1920 р. в Чехо-Словаччині відбулися перші парламент-ські вибори, на яких перемогли соціал-демократи й соціалісти. Кор-дони республіки визначилися повоєнними (1919—1920 рр.) мирними
договорами країн Антанти з Німеччиною, Австрією та Угорщиною.
До складу нової держави за Сен-Жерменським договором увійшла
й Закарпатська Україна (на правах автономії, але реалізоване це
право було лише в 1938 р.). У Чехо-Словаччині її називали Підкар-патською Руссю.
У квітні 1919 р. чехо-словацькі війська з дозволу Антанти пере-йшли кордон Угорщини з метою приєднати частину її земель. Про-те угорська армія відкинула противника і в червні вступила на його
територію. Під впливом революційних подій в Угорщині в Пряшеві
16 червня 1919 р. було проголошено Словацьку Радянську Республіку
(СРР). Словацький уряд запровадив 8-годинний робочий день, націо-налізував промислові й торговельні підприємства, банки, транспорт,
конфіскував поміщицькі маєтки й землі церкви розміром понад 50 га.
Але він не розподілив ці землі між селянами, а передав їх державним
і виробничим господарствам, що об’єднували сільськогосподарських
робітників і найбідніших селян. Уряд Радянської Словаччини почав
створювати Червону армію для взаємодії з Угорською Червоною ар-мією. Проте СРР проіснувала недовго, до 7 липня. Із падінням ра-дянської влади в Угорщині празький уряд остаточно заволодів усією територією країни.
5. чехо-словаччина в 1920—1930-х рр.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
продов жуючи роботу з таблицею «Країни Центральної та Східної Єв-ропи в 1920—1930-х рр.». Учитель систематизує й уточнює результати
роботи учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Чехо-Словаччина успадкувала 4/5 промислового потенціалу ім-перії Габсбурґів і в 1920-ті рр. перетворилася на високорозвинену єв-ропейську державу. Вона посіла місце в десятці найбільш промислово
розвинених країн світу. Економічну й політичну стабільність країни
забезпечував значний прошарок середнього класу — 13 % працездат-ного населення було зайнято підприємницькою діяльністю. Порівняно
швидкими темпами тут розвивалися провідні галузі виробництва, особ-ливо важкої промисловості. Проте слід зауважити, що промисловість
ЧСР ніколи не працювала на повну потужність через вузькість вну-трішнього ринку й залежність від експорту.
У важкій промисловості провідне місце належало акціонерному
товариству «Шкода», що випускало машини, літаки, верстати, облад-нання, зброю тощо. Взуттєвий концерн Томаша Баті забезпечував до
80 % виробництва взуття в країні. Значна його частка експортувалася.
Філіали цього концерну були розташовані майже на всіх континентах.
Швидкі темпи розвитку економіки приваблювали іноземний капітал,
частка якого становила 20 % усіх інвестицій в економіку. Проте сло-вацькі й закарпатські землі були розвинені набагато гірше, ніж чеські
та моравські. У них переважав аграрний сектор економіки. Життєвий
рівень там був значно нижчим, що породжувало невдоволення та со-ціальну напруженість.
У політичному розвитку Чехо-Словаччина була найдемократич-нішою державою Європи. Тут діяло близько 20 основних партій. Най-більшу підтримку мали центристські й лівоцентристські партії, які
утворювали урядові коаліції. Стабілізуючу роль у політичному житті
відігравали неформальні зустрічі президента країни Т. Масарика з ліде-рами провідних партій, на яких усувалися найсерйозніші розбіжності.
У 1930-ті рр. впливовою політичною силою в країні стають на-ціональні партії (німецькі, словацькі, угорські, українські), які ви-ступають за федеративний устрій унітарної ЧСР.
На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Фран-цію, а в 1920—1921 рр. разом із Румунією та Королівством СХС ство-рила Малу Антанту. Незмінним керівником зовнішньої політики ЧСР
у 1918—1935 рр. був Е. Бенеш, якого після відставки Т. Масарика
обрали президентом.
Т. Масарик мав тісні зв’язки з Україною. Він із розумінням ста-вився до українських визвольних змагань і підтримував українську
еміграцію. У роки між двома світовими війнами в Празі постали та
активно діяли Український вільний університет, Високий український
педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, українські мистецька сту-дія, гімназія, історико-філологічне товариство, наукова асоціація, Му-зей визвольної боротьби України, у Подебрадах — Українська госпо-дарська академія.
У 1921 р. в Чехії проживало 370 тис. карпатоукраїнців, а в Сло-ваччині — 85 тис. Хоча Чехо-Словаччина була найдемократичнішою
з новоутворених держав, проте питання про автономію Закарпаття не
розв’язувалося. Чеські землі розвивалися успішніше, ніж словацькі
та закарпатські, де до того ж був значно нижчим життєвий рівень
населення.
Економічна криза 1930-х рр. завдала серйозного удару ЧСР.
Вузькість внутрішнього ринку, велика залежність від експорту при-звели до значного й тривалого спаду виробництва. Найнижча точка па-діння виробництва припадала на 1933 р. — 44 % порівняно з 1929 р.
Безробітних налічувалося близько 1 млн осіб. Щоб подолати кризу,
уряд отримав надзвичайні повноваження. Під державний контроль
було поставлено діяльність 25 концернів, до яких входило 75 % під-приємств. Було встановлено державну монополію на торгівлю хлібом.
Зрештою, становище пощастило стабілізувати, і з 1936 р. почалося
зростання виробництва.
Під час економічної кризи 1929—1933 рр. загострилися соціа-льні, а ще більше — національні протиріччя в країні. Райони, де про-живала німецька меншина, найбільше постраждали від кризи. Цим вирішив скористатися Гітлер. У Чехії було створено Судето-німецьку
партію на чолі з К. Генлейном, яка домагалася автономії Судетської
області, заселеної переважно німцями. На Німеччину орієнтувалася
також Словацька національна партія Глінки, що вимагала автономії
Словаччини.
На теренах Карпатської України та Словаччини угорські на-ціональні партії виступали за приєднання цих земель до Угорщини.
Поряд із ними діяли політичні партії, які прагнули автономії для Кар-патської України.
У березні 1938 р. Гітлер заявив, що не бажає миритися з гноб-ленням німців у Чехо-Словаччині. За наказом Берліна судетські німці
почали висувати вимоги національно територіальної перебудови Чехо-Словаччини. Велика Британія від початку заявила, що відмовляється
надати гарантії Чехо-Словаччині, і закликала її лідерів піти на поступ-ки Німеччині. Така позиція Великої Британії підштовхнула Гітлера
до рішучих дій.
У травні 1938 р. Німеччина почала концентрувати війська на
кордонах Чехо-Словаччини.
Чехо-словацький уряд виявив твердість та оголосив часткову мо-білізацію. Спроби організувати масове безладдя були невдалими, Гіт-лер змушений був відступити. Але конфлікт не було ліквідовано. Для
розв’язання кризи прем’єр-міністр Великої Британії Чемберлен двічі
зустрічався з Гітлером. Вони домовилися, що справа буде розв’язана
на міжнародній конференції. Зустріч керівників урядів Великої Бри-танії, Франції, Німеччини та Італії відбулася в Мюнхені 29—30 вересня 1938 р. Представників Чехо-Словаччини навіть не запросили.
На зустрічі фактично було прийнято німецькі вимоги, подані Чехо-Словаччині у вигляді ультиматуму. Головною з них була передача
Німеччині судетських територій, де, за словами Гітлера, «катують»
німців. Чехо-Словаччина, залишившись віч-на віч із Німеччиною, зму-шена була поступитися тиску. Виконання договору між СРСР і Чехо-Словаччиною, укладеного в 1935 р., залежало від дій Франції, яка,
підписавши Мюнхенську угоду, фактично зрадила Чехо-Словаччину.
Додатковий протокол до радянсько-чехо-словацького договору перед-бачав, що допомога у випадку агресії надаватиметься лише за умови,
якщо Франція підтримає жертву нападу.
У жовтні німецькі війська окупували Судетську область. Польщі
ЧСР вимушена була віддати Тешинську Силезію. У листопаді 1938 р.
за рішенням І Віденського арбітражу Угорщині було передано частину
Словаччини та Карпатської України.
Чехо-Словаччина втратила 1/3 своєї території з населенням 5 млн
осіб, а ще прикордонні укріплення і 40 % промисловості. ЧСР було
перетворено на федеративну республіку чехів, словаків та українців (ру-синів). Вона опинилася в залежності від Німеччини.
14 березня 1939 р. Словаччину було проголошено незалежною.
Головою уряду став Й. Тісо.
15 березня було проголошено незалежність Карпатської Украї-ни на чолі з А. Волошиним, але вона відразу зазнала агресії з боку
Угорщини.
15 березня президент ЧСР Е. Гаха підписав акт про ліквідацію
респуб ліки, і на територію країни вступили німецькі війська. Чехію та
Моравію було оголошено протекторатом Німеччини.
6. угорська революція 1918 р.
;Розповідь учителя
Восени 1918 р. Австро-Угорщина була охоплена демонстраціями
й мітингами, учасники яких висували антивоєнні, антиурядові й наці-ональні гасла. Уряд фактично втратив можливість управляти країною.
Угорщина також зазнавала революційної кризи, причинами якої були
прагнення виходу країни з війни, її важке соціально-економічне стано-вище, бажання відновити національну Угорську державу в межах «істо-
ричної Угорщини». До рішучих дій угорців спонукала Російська револю-ція 1917 р. Лідером угорської ліберальної опозиції став граф М. Карої.
Уряд Карої розпочав здійснення низки реформ:
9запровадження свободи союзів і зборів, створення політичних
організацій, загального виборчого права;
9заява про надання автономії всім національним меншинам;
9розробка проекту земельної реформи, за якою держава мог-ла вилучати без компенсації в поміщиків маєтки від 200 до
500 хольдів (1 хольд — 0,57 га) і розподіляти ці землі ділянка-ми в 5—20 хольдів між селянами на умовах вічної оренди або
викупу протягом 50 років;
9запровадження 8-годинного робочого дня.
Однак діяльності уряду Карої заважав ряд чинників. 24 листопа-да виникла Комуністична партія Угорщини (КПУ). Її основу складали
військовополонені угорці, які повернулися з Радянської Росії. Серед
них було чимало учасників Жовтневого перевороту і громадянської
війни, що боролися за владу разом із більшовиками. Комуністи всі-ляко намагалися дискредитувати діяльність уряду Карої та прагнули
встановити в Угорщині радянську владу.
Держави Антанти ігнорували спроби Карої здобути їхню підтрим-ку. Після укладення перемир’я Угорщина мала негайно демобілізувати
всі свої збройні сили, крім восьми дивізій, що спричиняло багато проб-лем для країни. Її спроби зберегти Словаччину, Хорватію та Воєводи-ну, що забезпечували вихід до Адріатичного моря, та інші території не
знайшли підтримки в держав-переможниць. Територіальні претензії до
Угорщини висували сусідні країни, підтримувані Антантою. У самій
країні стрімко погіршувалася економічна ситуація. Навесні 1919 р. її
охопила інфляція, зросло безробіття, багато підприємств закрилися.
У березні 1919 р., після того як Антанта зажадала від Угорщини пе-редати дві третини своєї території сусіднім Румунії, Чехо-Словаччині,
Королівству сербів, хорватів і словенців, Карої подав у відставку й за-пропонував соціал-демократам сформувати новий уряд.
7. угорська радянська республіка (урр).
;Розповідь учителя
Соціал-демократи вирішили об’єднати свої зусилля з комуніс-тами, лідери яких із лютого перебували у в’язниці. Під час перего-ворів у пересильній в’язниці керівник КПУ Б. Кун запропонував їм
об’єднатися та створити єдину партію на основі програми комуністів.
Він запевняв соціал-демократів, що основних противників Угорщини,
зокрема Румунію, можна буде подолати завдяки допомозі Радянської
Росії. Соціал-демократи погодилися. 21 березня 1919 р. в результаті
об’єднання цих двох політичних сил утворилася Соціалістична пар-тія Угорщини (СПУ). Того самого дня було оголошено про створення
Угорської Соціалістичної Республіки (УСР). Її уряд, що називався Ре-волюційна урядова рада (РУР), очолив колишній правий соціал-демо-крат Ш. Гарбай. У першій телеграмі лідеру російських більшовиків
В. Леніну він запропонував створити «військовий союз» радянських
Росії та Угорщини.
На першому засіданні Революційної урядової ради було скасова-но всі чини та звання, ліквідовано посади урядових уповноважених,
відокремлено церкву від держави. Нова влада націоналізувала або
взяла під контроль державні банки, підприємства, де працювало по-над 20 робітників, транспорт, прибуткові будинки в містах, перукарні,
ремісничі майстерні. Для керівництва економікою було утворено Раду
народного господарства. Завдяки цим заходам у руках держави були
сконцентровані майже всі наявні ресурси. Спроба розгорнути соціаліс-тичне будівництво за прикладом Радянської Росії призвела до втрати
урядом УСР підтримки з боку підприємців і власників.
У сільському господарстві здійснювалася конфіскація та наці-оналізація маєтків, розміри яких перевищували 100 хольдів. Проте
розподіл земель між селянами не відбувся, їх передали сільськогоспо-дарським робітникам на кооперативних засадах. Унаслідок цього без-земельні й малоземельні селяни, що становили 4/5 від загальної кіль-кості, не отримавши землі, не стали опорою нового режиму.
Уряд УСР запровадив 8-годинний робочий день, підвищив заро-бітну плату, установив оплачувані відпустки, загальне соціальне стра-хування від хвороб і нещасних випадків. Родини робітників переселя-лися в будинки заможних верств населення, у конфіскованих маєтках
розміщувалися дитячі садки і ясла, у середніх та вищих навчальних
закладах запроваджувалося безкоштовне навчання, безкоштовним ста-ло й медичне обслуговування. Замість загального виборчого права мож-ливість обирати й бути обраними отримали лише трудящі (чоловіки
і жінки) віком від 18 років. У червні 1919 р. на Всеугорському з’їзді
Рад було прийнято нову конституцію, за якою вся влада переходила
до Рад. Для захисту УРР утворено Угорську Червону армію (УЧА)
кількістю 300 тис. осіб.
Становище нової влади було складним. У РУР постійно спалаху-вали супе речки між комуністами і соціал-демократами. Якщо перші
вважали, що необхідно удаватися до нещадного застосування диктатури
пролетаріату, то другі, виступаючи за більш стриману політику, перед-бачали можливість легальної діяльності противників радянської влади.
Складним залишалося міжнародне становище УРР. Із сусідів її визнала
і заявила про свій нейтралітет лише Австрія. Повністю її визнала також
Радянська Росія, але надати допомоги через власну складну ситуацію не
мог ла. 20 березня держави Антанти виступили зі спільною заявою («Вік-ська нота»), де проінформували уряд Радянської Угорщини, що введуть
до країни свої війська для усунення від влади комуністів, які захопили
її всупереч демократичним нормам.
16 квітня 1919 р. перейшли в наступ румунські війська з метою
оволодіти територіями Угорщини, переданими їй Антантою. 2 травня
вони зайняли Трансільванію та зупинилися в 140 км від Будапешта. Роз-почали наступ й чехословацькі війська, які до початку травня установи-ли контроль над Словаччиною і Закарпаттям. 19 травня УЧА перейшла
в контрнаступ проти чехословацьких частин та увійшла до Словаччини,
де було проголошено Словацьку Радянську Республіку, що заявила про
приєднання до Угорщини. Однак, проіснувавши менше ніж місяць, це не
підтримане населенням державне утворення після відступу частин УЧА
зникло.
Політика радянської влади дедалі більше викликала незадоволен-ня угорців. Фактичне копіювання політики «воєнного комунізму» при-звело до перебоїв із продовольством і предметами першої необхідності.
У червні 1919 р. влада проголосила країну Угорською Соціалістичною
Союзною Радянською Республікою. Здійснення масових експропріацій
і застосування «червоного терору» проти незадоволених спричинили
розкол у СПУ і сприяли консолідації контрреволюційних сил. Зако-лоти, що спалахували в Будапештському гарнізоні й інших місцях,
жорстоко придушувалися урядовими військами. На територіях, окупо-ваних французькою армією, почали збиратися антикомуністичні сили
й виник новий уряд. 6 червня в місті Сегед контр-адмірал М. Хорті
(1868—1957), який обіймав у ньому посаду військового міністра, роз-почав формування нової угорської національної армії. Її командири
неодноразово застосовували терор до своїх противників, обґрунтовуючи
його необхідністю «наведення ладу».
13 червня прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо від імені дер-жав — учасниць Паризької мирної конференції оприлюднив ультима-тум до уряду УРР: зупинити наступ своєї армії та вивести її зі Словач-чини, обіцяючи натомість евакуювати румунські війська, що діяли на
сході Угорщини. Радянський уряд прийняв ультиматум і відвів свою
армію за лінію, установлену Антантою. Однак після цього перед РУР
поставили вимогу демобілізувати УЧА, а румунські війська не зали-шили зайнятої території взагалі. Тоді 20 липня армія УРР перейшла
в наступ проти румунських військ, але останні, завдяки зрадникам
в угорському генеральному штабі, були попереджені про це. Румуни
перейшли в контрнаступ, що завершився поразкою УЧА.
Опинившись у складній ситуації, не маючи можливості отримати
допомогу від Радянської Росії, уряд УРР розпочав переговори з дер-жавами Антанти про припинення війни. Спроба Б. Куна та його при-бічників підняти повстання проти «зрадників революції» провалилася.
1 серпня РУР подала у відставку. Було сформовано новий «профспіл-ковий» уряд, у складі якого не було комуністів. Однак через деякий
час до Будапешта вступили румунські війська, які роззброїли УЧА
й сприяли поваленню «профспілкового» уряду.
Тим часом західною та південною частинами Угорщини оволоді-ли війська адмірала Хорті. На цій території розгорнулися пересліду-вання прибічників радянської влади, ліквідовувалися її перетворення
та відновлювалося законодавство дореволюційного періоду.
8. угорщина в 1920—1930-х рр. диктатура м. Хорті.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи характерні риси режиму диктатури М. Хорті в Угорщині.
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використо-вуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Після повалення радянської влади прибічники поновлення монар-хії проголосили правителем Угорщини ерцгерцога Габсбурзького, але
держави Антанти виступили проти цього й підтримали Хорті. 14 лис-топада 1919 р. його 50-тисячна армія урочисто ввійшла до Будапешта.
Хорті тоді представляв єдину реальну загальнонаціональну силу в кра-їні. Незабаром він сформував коаліційний уряд і провів вибори до пар-ламенту — Національних зборів.
1 березня 1920 р. Національні збори прийняли рішення про від-новлення в країні монархії. Антанта й держави — спадкоємиці Австро-Угорщини (Румунія, Чехословаччина, Королівство сербів, хорватів і сло-венців) заперечували відновленню влади Габсбурґів в Угорщині. У цих
умовах завдяки підтримці армії регентом країни парламент обрав Хорті.
Перед тим як погодитися на цю посаду, він висунув умови з розширення
повноважень, що були прийняті.
;Робота з термінами та поняттями
Регент — у монархічних державах тимчасовий правитель, який
виконує обов’язки голови держави замість монарха.
Ставши головою держави, Хорті зберіг посаду головнокомандува-ча армією. Від його згоди залежало затвердження законодавчих рішень
у питаннях війни і миру. Хорті представляв країну перед зовнішнім сві-том. Свої виконавчі функції він реалізовував через призначуваний ним
уряд. Хорті користувався правами законодавчої ініціативи, скликання
і розпуску парламенту. Політична опозиція зберегла можливості для
легальної діяльності, але діяльність усіх лівих сил, за винятком Угор-ської соціалістичної партії, була заборонена. Вибори до представниць-ких органів влади зберігалися, однак на них застосовувалося відкрите
голосування. У своєму правлінні Хорті спирався на створену в 1921 р.
Партією національної єдності систему легальних і таємних товариств,
якою він керував через «Раду семи вождів». Фактично в Угорщині сфор-мувалася диктатура Хорті, що мала характер авторитарного режиму.
;Робота з термінами та поняттями
Авторитаризм — державний лад, який характеризується режи-мом особистої влади, диктаторськими методами управління за допо-могою репресивного апарату й соціальної демагогії.
У 1920 р. Угорщина уклала Тріанонський мирний договір, за
яким вона зберігала лише 33 % своєї довоєнної території. Для роз-палювання націоналістичних настроїв і пропаганди ідеї відродження
«Великої Угорщини» Хорті використовував те, що за межами держави
залишилося близько 3 млн угорців.
У березні та жовтні 1921 р. в Угорщині відбулися заколоти, ме-тою яких було поновлення на престолі Карла IV Габсбурґа. Через проти-дію держав Малої Антанти, що розпочали мобілізацію своїх армій, вони
провалилися. Під тиском Антанти Національні збори прийняли закон
про позбавлення Габсбурґів прав на престол Угорщини.
У квітні 1921 р. прем’єр-міністром країни Хорті призначив свого
приятеля графа І. Бетлена. Період існування очолюваного ним кабі-нету міністрів в історії Угорщини дістав назву «ера Бетлена» (1921—
1931 рр.). Саме прем’єр-міністр був ініціатором створення двопалатно-го парламенту, що базувався на багатопартійній системі і став одним
з основних інститутів режиму Хорті. Депутати нижньої палати обира-лися, а верхньої — призначалися. Хоча регент у своїй політиці в ціло-му дотримувався консервативного курсу, за його правління в Угорщині
зберігалися представницькі, демократичні інститути влади, діяла права
і ліва опозиція.
Заходи початку 1920-х рр. дали позитивні результати та ста-білізацію режиму. До того ж удалося домогтися й економічної ста-білізації. Виникали нові галузі виробництва, але країна залишалася
аграрно-індустріальною. Було проведено часткову аграрну реформу.
З урахуванням можливостей радянського ринку І. Бетлен в 1924—
1926 рр. неодноразово пропонував Хорті налагодити торговельні від-носини із СРСР, але наштовхувався на категоричну відмову регента,
який заявляв, що Радянська Росія є джерелом «одвічної червоної не-безпеки».
Щоб убезпечити правлячий режим від можливих зазіхань із боку
опозиції, у 1925 р. було запроваджено новий виборчий закон (уводився
освітній ценз, який фактично обмежив виборчі права робітників і се-лян) і проведено парламентську реформу. Створювалася верхня палата
парламенту, депутати якої фактично призначалися.
На міжнародній арені Угорщина прагнула перегляду Тріанонсько-го договору та зменшення репарацій. Незважаючи на обіцянки Великої
Британії, реальних результатів не було досягнуто. У 1927 р. Угорщина
почала зближення з Італією, а в 1934 р. Італія, Угорщина й Австрія
підписали Римський протокол, який передбачав взаємну підтримку
в перегляді Версальської системи.
V. закріПлення нОвиХзнань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення виконання учнями випереджального завдання, ви-значеного перед початком розгляду нового матеріалу.
ІІ ВАРІАНТ
;Бесіда за запитаннями
1. Коли було створено Польську республіку?
2. Що таке режим «санації»?
3. На зближення з якою державою пішла Польща на початку
1930-х рр.?
4. На скільки років обирався президент Чехо-Словаччини за Кон-ституцією 1920 р.?
5. Разом із якими державами Чехо-Словаччина створила Малу Ан-танту?
6. Який президент Чехо-Словаччини підписав акт про ліквідацію
республіки в 1939 р.?
7. Хто очолив угорський уряд після перемоги революції 1918 р.?
8. Яку назву мав уряд Угорської Радянської Республіки?
9. Що таке авторитаризм?
Vі. Підсумки урОку
9Перша світова війна створила сприятливі умови для відроджен-ня Польщі. Відновлення Польщі супроводжувалося процесом
пошуку ефективної форми держави. Парламентська республіка
виявилася неефективною в тих умовах і не сприяла розв’язанню
нагальних проблем країни. В умовах політичної кризи в 1926 р.
в країні встановився авторитарний режим — режим «санації»
на чолі з Ю. Пілсудським. Але й авторитарний режим не забез-печив політичної стабільності. Зовнішньополітичний курс країни
виявився неадекватним міжнародним відносинам, що склалися.
Зрештою СРСР і Німеччина домовилися про розподіл Польщі.
9Після Першої світової війни на політичній карті Європи поста-ла нова держава — Чехо-Словаччина, яка успадкувала значну
частину промислового потенціалу Австро-Угорської монархії.
Засновники держави при її розбудові взяли курс на побудову
країни як унітарної держави. Але цей курс виявився помилко-вим. Національні меншини — німці, словаки, угорці, українці
(русини) — вимагали задоволення своїх національних прав. За-гострення національних проблем під впливом економічної кризи
1930-х рр. і зовнішніх чинників призвело до кризи унітарної
моделі розвитку ЧСР. Мюнхенська угода і І Віденський арбі-траж, з одного боку, сприяли перебудові ЧСР на федеративних
засадах, з іншого — ЧСФР виявилася нежиттєздатним утворен-ням. 15 березня 1939 р. ЧСР припинила своє існування. Розпад
Австро-Угорщини поставив на порядок денний питання про по-дальшу долю Угорського королівства. Початок становленню но-вої Угорщини поклала національна революція (1918—1919 рр.),
у результаті якої було проголошено республіку. Перед новою
державою відразу постала ціла низка важких для розв’язання
питань: миру, кордонів, влади, налагодження повоєнного жит-тя, розв’язання соціальних проблем, проведення аграрних пере-творень тощо. Усі ці проблеми ускладнювалися тиском із боку
країн Антанти, які прагнули перекласти відповідальність імпер-ського уряду на новий, який був непричетним до розв’язання
Першої світової війни. Ні уряд Карої, ні радянський уряд не
змогли впоратися із цими проблемами. Угорщина була змушена
підписати Тріанонський мир (1920 р.), за яким вона не лише
втрачала 2/3 своєї території, а була ще й принижена. Установ-лення режиму М. Хорті, який прагнув відновити «нормальне»
життя часів імперії, було сприйнято населенням без опору. Хор-тиський режим головним своїм завданням уважав скасування
умов Тріанонського миру й об’єднання всіх угорців у межах од-нієї держави. Таке прагнення призвело до зближення Угорщини
з нацистською Німеччиною.
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про виникнення держав Румунія, Болгарія
та Сербія.
