Урок 22
Тема. СРСР у 1920—1930-х рр.
Мета: охарактеризувати процес становлення сталінського режиму в СРСР; пояснити, як відбувалося
здійснення індустріалізації та колективізації в СРСР; визначити особливості суспільно-політичної
ситуації в СРСР у цей період; пояснити значення термінів і понять: «індустріалізація», «колек-тивізація», «розкуркулення», «масові репресії»; сприяти подальшому розвитку в учнів навичок
критично-аналітичного мислення; виховний аспект уроку реалізується на підставі формування
в них негативного ставлення до політики тоталітарних режимів.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Європи в 1919—1939 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний
матеріал.
Основні терміни та поняття: індустріалізація, колективізація, розкуркулення, масові репресії.
Основні дати: 1925 р. — початок здійснення політики індустріалізації в СРСР; 1928 р. — схвалення курсу на
форсовану колективізацію сільського господарства в СРСР; 1929 р. — установлення сталінського
режиму в СРСР.
Хід уроку
Пропонуються два варіанти проведення цього уроку.
І варіант
I. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів про завершення розгляду теми
«Росія—СРСР у 1917—1939 рр.», повідомляє тему й основні завдан-ня уроку.
II. Перевірка дОмашньОгОзавдання
;Бесіда за запитаннями
1. Порівняйте наміри й потенціал «білих» і «червоних» у грома-дянській війні.
2. Які заходи включала політика «воєнного комунізму»?
3. Схарактеризуйте розгортання бойових дій на фронтах громадян-ської війни влітку 1918 — у 1920 р.
4. Назвіть основні події, пов’язані з установленням радянської вла-ди на Далекому Сході, у Закавказзі та Середній Азії.
5. Схарактеризуйте підсумки громадянської війни в Росії.
6. Революцію 1917 р. і громадянську війну вважають грандіозним
за своїми масштабами переломом в історії Росії. Висловіть власну
думку щодо їх основних підсумків та історичного значення.
7. Які причини зумовили перехід радянського керівництва до непу?
Назвіть складові непу.
8. У чому полягали головні суперечності непу?
9. Чому відбувалася гостра боротьба навколо питання про форму
об’єднання радянських республік? Хто переміг у цій боротьбі?
10. Порівняйте проекти створення СРСР В. Леніна і Й. Сталіна, ви-значте суть розбіжностей.
11. Чи міг неп стати довготривалою політикою?
ііі. актуалізація ОПОрниХзнань
;Запитання та завдання
1. Покажіть на карті територію СРСР станом на 1924 р. Назвіть
радянські республіки, що стали його засновницями.
2. Що таке індустріалізація? Із якою метою вона здійснювалася?
3. Що таке тоталітаризм? Якими є ознаки тоталітарного режиму?
IV. вивчення нОвОгОматеріалу
;Випереджальне завдання
Відомі сучасні російські історики М. Геллер та М. Некріг у кни-зі «Утопія при владі» писали: «Після завершення колективізації все
економічне життя країни опинилося повністю в руках Сталіна, усі
громадяни були повністю залежні від держави і в політичному, і в еко-номічному відношенні. Водночас була завершена і монополізація духо-вного життя». Упродовж розгляду нового матеріалу складіть перелік
фактів, на підставі яких можна дати таку характеристику.
1. установлення сталінського режиму в срср.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи особливості становлення сталінського режиму в СРСР.
Учитель систематизує й уточнює результати роботи учнів, використо-вуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Протягом травня 1922 — березня 1923 р. стан здоров’я радян-ського лідера, вождя більшовиків В. Ульянова (Леніна) значно погір-шився. Він зазнав трьох інсультів, що призвели до втрати можливості
повноцінно працювати. У зв’язку з хворобою його було повністю усунуто
від політичної діяльності. Незважаючи на це, у моменти покращання
стану здоров’я Ленін продиктував кілька статей і листів до його со-ратників — лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхніх особистих
якостей, указавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким
для єдності та стабільності в партії. Він пропонував усунути Сталіна від
партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат
у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.
В останні роки життя Леніна непокоїло й питання перспектив росій-ської соціалістичної революції. Указуючи на те, що ця революція сталася
в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови,
Ленін говорив про необхідність здійснення культурної революції, яка лікві-дувала б «напівазіатське невігластво мас» і відкрила шлях до соціалістичного
суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу та пе-рейнявся ідеєю створення суспільства «цивілізованих кооператорів». 21 січ-ня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби
за владу, за лідерство в партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.
Основними суперниками в цій боротьбі виступали секретар
ЦК ВКП(б) Й. Сталін і Л. Троцький.
ПОСТАТь В ІСТОРІї
Йосип Сталін (Джугашвілі) (1879—1953) народився в невелич-кому містечку Горі (Грузія). До 1899 р. навчався в духовній семінарії.
Під час навчання почав читати марксистську літературу і брати участь
у роботі марксистських гуртків. За порушення дисципліни був виключе-ний із семінарії. Його головним заняттям стала революційна діяльність.
Із 1902 по 1913 р. Сталіна (партійний псевдонім) шість разів арештову-вали й відправляли в заслання. У період між арештами він брав участь
у роботі з’їздів партії, схилявся до більшовиків. У 1912 р. його було
введено до складу Бюро ЦК РСДРП(б). На VII Всеросійській конференції
РСДРП(б) Сталіна було обрано членом ЦК. Активний учасник Жовтне-вого збройного повстання в Петрограді. Після приходу до влади біль-шовиків Сталін став наркомом у справах національностей (до 1922 р.).
У національному питанні був прихильником централізаторських ідей.
Маючи репутацію здібного організатора, у роки громадянської війни
був спеціальним уповноваженим партії на важливих ділянках фронту.
У квітні 1922 р. його обрали Генеральним секретарем ЦК РКП(б), і на цій
посаді він перебував понад 30 років. Сталін поступово зосередив у своїх
руках усі важелі влади, зокрема призначення основних керівників на
місцях. Брав активну участь у розробці та здійсненні політики партії,
планів будівництва соціалізму. У 1939 р. Сталін уклав із Гітлером союз
і розширив кордони СРСР. У травні 1941 р. Сталіна було призначено
головою Раднаркому СРСР (із 1946 р. — Голова Ради Міністрів СРСР),
у червні 1941 р. — наркомом оборони СРСР, із серпня — Верховним Го-ловнокомандувачем Збройними Силами СРСР. Поступово склався культ
особи Сталіна, який потягнув за собою грубі порушення законності.
ХХ з’їзд КПРС (1956 р.) засудив культ особи як явище. Помер у 1953 р.
Ще 1923 р. у ВКП(б) оформилася «Ліва опозиція» на чолі з Троць-ким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спро-би Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.
243
Старі соратники Леніна, побоюючись диктаторських амбіцій
і прагнень Троцького узурпувати владу, знехтувавши властолюбством
самого Сталіна, підтримали його в боротьбі. У результаті Троцький
був усунений від державних справ, його вплив у партії обмежений,
а 1929 р. його взагалі було вислано з країни.
На цьому боротьба за лідерство не завершилася. У 1925 р.
у ВКП(б) оформилася група «Нова опозиція», яку очолили Каменєв
і Зинов’єв. Спираючись на підтримку Ленінградської партійної організа-ції, вона виступила проти монополізації Сталіним права на тлумачення
«ленінської спадщини» і проти політики, яка проводилася в сільському
господарстві.
Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі пар-тійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів.
Лідерів опозиції було усунено від партійного та державного управління,
керівництва Комінтерном.
Спроба групи Каменєва—Зинов’єва взяти в 1926 р. реванш
у боротьбі за владу успіху не мала. Останній виступ опозиції стався
1927 р. — «Платформа 83». Основними вимогами опозиції було вико-нання «політичного заповіту» Леніна. Але час було згаяно.
1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна в боротьбі про-ти ленінських соратників за владу. Він також став роком утвердження
сталінського режиму в СРСР.
Причинами встановлення режиму особистої влади Сталіна в СРСР були:
9відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних де-мократичних свобод;
9низький рівень політичної культури населення СРСР;
9зосередження політичної влади в руках однієї партії;
9невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП(б), обмеженість
його політичної культури;
9низький освітній рівень низових керівників і рядових членів
ВКП(б);
9сакральний характер менталітету суспільства (наповнення релігійним
змістом громадських інститутів);
9внутрішня природа радянської влади, яка являла собою диктатуру
класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можли-вості диктатури однієї особи;
9наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого зале-жав від збереження командно-адміністративної системи.
Основним методом установлення та підтримки існування тако-го режиму був тотальний контроль над суспільством і постійний терор
проти всіх його верств. Таким чином, у СРСР, як і в Італії, складав-ся тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської
тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологією
визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася
Всесоюзна Ленінська Комуністична Спілка Молоді (ВЛКСМ). Їй було
доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської ор-ганізації (діти віком 10—15 років), а при піонерських дружинах ство-рювалися об’єднання жовтенят — школярів 7—9 років.
Після встановлення одноосібної влади в 1929—1930 рр. та
в 1933 р. були проведені чистки партійних рядів, у 1935—1936 рр. —
перевірка й обмін партійних квитків. Замість виключених із партії ста-рих більшовиків набирали молодь, фанатично віддану вождю і партії.
У результаті відбулася докорінна зміна в лавах партії, посилилася її
централізація, вона фактично, за висловом «вождя», перетворилася на
«орден мечоносців».
2. Початок індустріалізації та колективізації в срср.
;Розповідь учителя
Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової
та громадянської війн, поставила перед більшовиками питання про
подальший розвиток країни. Усім було зрозуміло, що вона потребує
модернізації, яка вивела б її з економічної відсталості. Питання по-лягало в тому, як це здійснити.
На ХІV з’їзді ВКП(б) у грудні 1925 р. було схвалено стратегію
прискореного розвитку промисловості, здійснення імпортозамінної ін-дустріалізації.
;Робота з термінами та поняттями
Індустріалізація — процес створення великого та просто машин-ного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед
у промисловості.
Імпортозамінна індустріалізація — створення промислової
бази, що забезпечить умови для заміни імпортної промислової про-дукції продукцією власного виробництва.
;Робота з документом
ІЗ РеЗОЛЮЦІї ХІV З’їЗДУВКП(Б) (23 гРУДНЯ1925 р.)
…Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб
СРСР із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на
країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СРСР
в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на еко-номічний придаток капіталістичного світового господарства, а був
самостійною економічною організацією…
…Поставити завдання повного забезпечення перемоги соціаліс-тичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення моно-полії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості
та залучення під її керівництво і за допомогою кооперації дедалі біль-шої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва…
;Запитання до документа
1) За текстом документа з’ясуйте мету індустріалізації в СРСР.
2) Які ще цілі індустріалізації ви можете назвати?
3) Чи було досягнуто всіх цілей індустріалізації? Відповідь аргумен-туйте.
Початком проведення політики індустріалізації стало здійснення
плану ГОЕЛРО (1920 р.) — плану електрифікації країни. Остаточно цю по-літику було схвалено після затвердження директив першого п’ятирічного
плану розвитку народного господарства на 1928/29—1932/33 рр.
Основою дискусії, що розпалилася в партійному керівництві, було
питання про темпи й масштаби промислового будівництва в СРСР. Ви-рішальним у цьому став ідеологічний чинник і культ особи Сталіна,
що невпинно зростав. У зв’язку з цим у партійному керівництві були
дві основні позиції:
9О. Риков, голова Раднаркому, виступав за збалансований розви-ток сільського господарства і промисловості;
9Л. Троцький вимагав здійснення надіндустріалізації (високі тем-пи розвитку промисловості в найкоротший термін).
Більшість членів ЦК ВКП(б) підтримала Рикова, але з 1928 р.
Сталін почав проводити політику надзвичайних заходів щодо селянства
та прискорення темпів індустріалізації. Така ситуація вплинула й на
вироблення завдань першого п’ятирічного плану. Із двох пропонованих
варіантів — мінімального, який передбачав 18 % зростання темпів еко-номічного розвитку на рік, та оптимального, що передбачав 20—22 %
зростання, було схвалено останній, який згодом коригували в напрям-ку різкого підвищення показників розвит ку галузей важкої промисло-вості (коригований план передбачав зростання вже на 37 % щорічно).
Перша п’ятирічка виконувалася у складних економічних і полі-тичних умовах. Завищення планових показників розвитку економіки
спричинило диспропорції та призвело до зриву виконання завдань.
Офіційна пропаганда вирішила не знайомити радянський народ із та-ким провалом і, повторюючи слова з промов Сталіна, говорити про
дострокове виконання завдань першої п’ятирічки за чотири роки і три
місяці. Реальні темпи зростання становили близько 16 %, але й вони
були феноменальними для розвитку економіки. А заплановані показ-ники першої п’ятирічки з випуску деяких груп товарів були досягнуті
лише в середині 1950-х рр.
Для реалізації таких грандіозних зрушень необхідні були значні
ресурси. Основними джерелами індустріалізації були:
9використання доходів державного сектору економіки;
9націоналізація промисловості;
9збільшення прямих і непрямих податків;
9використання трудового ентузіазму трудящих і дармової праці
політичних в’язнів;
9примусова колективізація сільського господарства тощо.
Надіндустріалізація призвела до падіння продуктивності праці,
зменшення кількості споживчих товарів, посилення грошової емісії
(червінець перестав бути конвертованим), інфляції, погіршення мате-ріального становища народу і, як наслідок, запровадження карткової
системи й падіння життєвого рівня населення.
Одним із джерел індустріалізації була колективізація, яка водно-час мала забезпечити контроль із боку ВКП(б) над селянством і при-душити будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпо-чалася за рішенням XV з’їзду партії більшовиків (1927 р.) і стала
важливою складовою формування тоталітарної системи.
;Робота з термінами та поняттями
Колективізація — об’єднання індивідуальних сільських госпо-дарств в союзи, які засновані на колективній власності на засоби ви-робництва. У СРСР у 1928—1937 рр. було проведено насильницьку
колективізацію, яка призвела до відчуження селян від власності на
землю і від результатів своєї праці.
Здійснення індустріалізації загострило становище в аграрному сек-торі. Восени 1928 р. розпочалися перебої з постачанням хліба. За умов
зростання ринкової ціни на хліб селянство відмовлялося продавати держа-ві хліб за нижчими цінами. Становище можна було легко скоригувати змі-ною цінової політики — зниженням цін на промислові товари й підвищен-ням закупівельних цін на продукцію сільського господарства. Порушуючи
рішення XV з’їзду ВКП(б) про збалансований розвиток галузей економіки,
політбюро ЦК ВКП(б) у січні 1928 р. винесло рішення про примусове ви-лучення в селянства зернових надлишків і необхідність форсованої колек-тивізації сільського господарства. Група членів ЦК ВКП(б) під проводом
М. Бухаріна виступила проти відновлення воєнно-комуністичних методів
економічної політики, але зазнала поразки. Перемогли прихильники точ-ки зору Сталіна, які наполягали на необхідності проведення суцільної
колективізації, тобто суцільного насадження системи колгоспів. А також
було прийнято рішення про ліквідацію заможного селянства — куркулів.
Суцільна колективізація і розкуркулення почали здійснювати-ся вже в 1929 р., названому «роком великого перелому». Керівники
окремих районів змагалися, хто першим прозвітує про завершення
колективізації. Виникла велика кількість абсолютно нежиттєздатних
колективів-комун і колгоспів-гігантів. У відповідь на ці заходи селяни
почали масовий забій худоби, аби тільки вона не потрапила до колгоспу.
Було багато повідомлень про підпали, терористичні акти, масові селян-ські виступи. Виникла загроза зриву весняної посівної. І Сталін пішов
на поступки. 2 березня 1930 р. у «Правді» з’явилася його стаття «Запа-морочення від успіхів», у якій зазначалися серйозні помилки на селі,
а саме порушення принципу добровільності вступу до колгоспів і від-
мова від урахування різноманітності умов у різних регіонах. У помил-ках «вождь народів» звинуватив лише місцевих партійних керівників.
Стаття й опублікована після неї постанова ЦК ВКП(б) були не
чим іншим, як тактичним кроком сталінського керівництва, спрямо-ваним на заспокоєння громадської думки. Селяни сприйняли нові на-станови як сигнал до виходу з колгоспів. До червня 1930 р., порівняно
з березнем, рівень колективізації знизився з 58 до 24 %. Але після
XVІ з’їзду ВКП(б) почалася нова хвиля колективізації.
Соціальний склад селянства напередодні колективізації відзна-чався неоднорідністю, і ставлення його прошарків до радянської влади
також було неоднозначним. Незаможні (бідняцькі) та «пролетарські»
категорії селянства стали соціальною базою радянської влади на селі
під час проведення колективізації. Щодо середняка радянська влада
впродовж деякого часу виявляла толерантність.
Головне вістря «класової боротьби» було спрямоване проти кур-кулів (заможних селян), яких передбачалося «знищити як буржуаз-ний клас», хоча куркулі 1920-х рр. — це ті селяни, що, повіривши
радянській владі, воювавши за неї, своєю працею досягли відносного
благополуччя. Ця верства селянства стала головним противником со-ціалістичного експерименту на селі.
З осені 1929 р. радянська влада розпочала активний наступ про-ти куркульських господарств. Спочатку наступ здійснювався методом
адміністративного тиску — установленням підвищеного податку на
зерно, забороною оренди землі та вступу до колгоспів. У грудні 1929 р.
радянська влада перейшла до політики відкритого терору. Було вста-новлено категорії «класових ворогів на селі».
Відповідно до категорії визначалися міра покарання та кількість
«ворогів».
Конкретні цифри розкуркулення передбачали, що до першої ка-тегорії (активні вороги радянської влади) належать 60 тис., до другої
(активні саботажники колгоспного будівництва) — 150 тис. родин. По-ступово політика розкуркулення перетворилася на засіб боротьби про-ти всіх селянських господарств, які чинили опір колективізації. Вона
поширилася на господарства середняків, навіть на бідняків. Загалом
було розкуркулено до 15 % селянських господарств, а адміністративно
вислано 20 % селян.
Колективізація призвела до повної дезорганізації сільськогоспо-дарського виробництва. Збір зернових упав до рівня 1921 р. Поголів’я
великої рогатої худоби скоротилося вдвічі, свиней — у 2,2 разу (поголів’я
не змогли відновити протягом наступних 30 років). Порушився баланс
у розвитку сільського господарства та промисловості, що призвело
до хронічного відставання аграрного сектору. Було фізично знищено
найбільш кваліфіковану частину сільськогосподарських працівників.
3. суспільно-політична ситуація в СРСР.
;Розповідь учителя
Завершення громадянської війни не зупинило терору, який був
частиною державної політики (конституції 1918 і 1924 р. проголошу-вали диктатуру пролетаріату).
Наприкінці 1920 — у першій половині 1930-х рр. репресії було
спрямовано здебільшого проти «класово ворожих» верств суспільства:
буржуазних спеціалістів, непманів, куркулів. Найбільш гучними про-цесами того періоду були «Шахтинська справа» (1928 р.), процеси над
членами «підпільної Трудової селянської партії» (1929 р.), так званої
«Промпартії» (1930 р.) та ін.
Поряд із репресіями вдосконалювалася система тотального конт-ролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську
й піонерську організації виховувалося в дусі ненависті до «ворогів на-роду», необхідності непримиренної боротьби зі «шпигунами», «шкід-никами» на виробництві, куркулями, заохочувалися навіть доноси на
батьків. Сили дітей та молоді спрямовувалися на активнішу участь
в індустріалізації країни й колективізації сільського господарства,
зміцнення дисципліни й підвищення якості навчання.
У містах у 1924 р. було введено паспортну систему. Вона забез-печила адміністративне скорочення кількості жителів міст, які по-стачалися продуктами харчування централізовано.
Було прийнято закон, згідно з яким робітника за найменшу про-вину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, із подаль-шим виселенням його родини з квартири.
Із 1930 р. розширювалася мережа виправно-трудових таборів,
об’єднаних у систему ГУЛАГу (рос. — Главное управление лагерей).
Кількість ув’язнених у цих таборах за десять років зросла до 4 млн
осіб. Було відновлено каторгу та смертну кару.
Від середини 1930-х рр. репресії набули масового характеру й до-сягли апогею в 1937—1938 рр. Вони знекровили інтелектуальну силу
радянського суспільства в політиці, армії, науці. Це — один із найбіль-ших злочинів сталінського тоталітарного режиму проти власного народу.
Опір режиму існував, але не мав масового характеру. Це були пооди-нокі виступи тих, хто не змирився. Усі ці виступи жорстоко придушувалися.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ*
1929 р. Постанова ЦК: директор підприємства як одноосібний
керівник отримав право звільнення робітників без повідомлення проф-спілок. Робітники втрачали соціальне право відстоювати свої права на
виробництві.
* Учитель може включити до своєї розповіді наведені факти про порушення
прав людини й масові репресії в СРСР у цей період.
1932 р. Закон «Про охорону майна державних підприємств, кол-госпів і кооперативів і зміцнення громадської (соціалістичної) власності»
вказував: до ворогів народу, які зазіхають на соціалістичну власність,
застосовувати «як захід судових репресій» розстріл із конфіскацією
всього майна або позбавлення волі терміном на десять років.
Незабаром Закон було поширено на «широке коло злочинів»,
у тому числі на спекуляцію і саботаж сільськогосподарських робіт.
1932 р. Постанова ЦВК і РНК «Про встановлення єдиної пас-портної системи по Союзу РСР та обов’язковій прописці паспортів» за-стосовувалася для обліку населення міст, робітничих поселень і ново-будов, «розвантаження» їх від осіб, не пов’язаних із суспільно корисною
працею, і «очищення» їх від «куркулів, карних злочинців та інших
антигромадських елементів, що переховуються». Паспорт обмежував
свободу пересування громадян, забезпечуючи контроль за громадянами
з боку держави. Колгоспники, які були позбавлені права на отримання
паспорта, відповідно, були позбавлені права виїздити із села.
1934 р., 8 червня. Запровадження «вищої міри соціального за-хисту» за зраду Батьківщини, відповідальність усіх дорослих членів
сім’ї за злочин одного з них, покарання для тих, хто знав про наміри
родича, — 2—5 років таборів, якщо не знав — 5 років заслання.
1934 р., листопад. Створення Особливих нарад для спрощення
судочинства при покаранні «ворогів народу» і членів їх родин.
1934 р., 1 грудня. Постанова ЦВК про розгляд справ про терорис-тичні організації та терористичні акти проти робітників радянської вла-ди: слідство обмежувалося терміном у десять днів, слухання справи від-бувалося без участі прокурора й адвокатів, прохання про помилування
не допускалося, вирок про вищу міру покарання здійснювався негайно.
1935 р. Установлення кримінальної відповідальності, аж до роз-стрілу, починаючи з 12 років.
1937 р. Постанова від 1 грудня 1934 р. поширювалася на справи
про шкідників і диверсантів.
V. закріПлення нОвиХзнань
;Бесіда за запитаннями
1. Коли відбулося встановлення сталінського режиму в СРСР?
2. Що таке індустріалізація?
3. Із якою метою в СРСР здійснювалася індустріалізація?
4. Назвіть основні джерела індустріалізації.
5. Коли розпочалася суцільна колективізація? Якими були її наслідки?
6. Що таке «політика розкуркулення»?
7. Коли в СРСР було запроваджено паспортну систему?
8. Коли масові репресії в СРСР досягли найвищого рівня?
ІІ ВАРІАНТ
Урок проводиться у формі практичної роботи на основі самостій-но опрацьованого учнями параграфа. Упродовж уроку учні складають
та обговорюють таблицю «Формування тоталітарного режиму в СРСР»,
виконуючи завдання.
Спираючись на раніше вивчений матеріал — ознаки тоталітар-ного режиму, — визначте основні етапи його становлення в СРСР.
Проілюструйте прикладами з історії СРСР ознаки тоталітаризму, за-повнивши таблицю.
Ознаки тоталітаризму Приклади з історії СРСР
Установлення однопартійної системи та культу вождя
(Б. Муссоліні, й. Сталін, гітлер та ін.)
Зрощування партійного й державного апарату
Створення системи масових громадсько-політичних
організацій, які охоплюють усі вікові верстви су-спільства (жовтенята, піонери, комсомольці, члени
профспілок, комуністи — у СРСР)
Одержавлення економіки. Установлення повного
контролю над виробництвом і розподілом продукції,
суспільних благ
Мілітаризація економіки
Агресивний характер зовнішньої політики
Створення образу ворога (справжнього чи міфічного)
Використання примусової праці
Масові репресії як засіб боротьби з опонентами і як
система залякування
Ідеологічна обробка населення. Повний контроль
над системою освіти, засобами масової інформації
тощо
Ігнорування прав людини. Людина є «гвинтиком»
великого державного механізму
Прагнення уніфікації: культури, свідомості, моди
тощо
Опора на власні сили (автаркія) тощо
VI. Підсумки урОку
Учні разом з учителем самостійно підбивають підсумки
уроку, обговорюючи проблемне завдання, сформульоване перед по-чатком розгляду нового матеріалу.
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. Повторити матеріал про зміни, що відбулися в Центральній
і Східній Європі після Першої світової війни.
|
