Урок 21
Тема. Завершення громадянської війни. Неп.
проголошення СРСР.
Мета: визначити, що таке «воєнний комунізм», якими були мета його впровадження і наслідки; оха-рактеризувати «червоний терор» і «білий рух» у роки громадянської війни; пояснити, якими
були основні підсумки громадянської війни; визначити причини переходу більшовиків до непу;
охарактеризувати створення СРСР; пояснити значення термінів і понять: «терор», «білий рух»,
«воєнний комунізм», «Комінтерн», «неп», «СРСР», «автономізація»; розвивати вміння учнів на
підставі аналізу окремих фактів формувати уявлення про історичне явище; виховний аспект уроку
реалізується на підставі усвідомлення учнями трагічності громадянської війни для життя країни.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, настінна карта «Країни Європи в 1919—1923 рр.», атлас, ілюстративний і дидактичний
матеріал.
Основні терміни та поняття: «білий рух», терор, «воєнний комунізм», Комінтерн, неп, СРСР, автономізація.
Основні дати: 1917—1922 рр. — громадянська війна в Росії; 3 березня 1918 р. — укладення Брест-Литовського
договору; 1918—1921 рр. — здійснення більшовиками політики «воєнного комунізму»;
1921 р. — початок запровадження нової економічної політики (непу); 1922 р. — створення СРСР.
Хід уроку
і. Організація навчальнОї діяльнОсті
Учитель інформує учнів про тему й основні завдання уроку.
іі. Перевірка дОмашньОгОзавдання
;Бесіда за запитаннями
1. Схарактеризуйте суперечності, які спричинили Російську рево-люцію 1917 р.
2. Як розпочалася революція та утворилися нові органи влади?
3. Чому і як у Росії сформувалося двовладдя?
4. Схарактеризуйте причини виникнення та способи подолання
криз Тимчасового уряду.
5. Якою була мета й причини провалу заколоту генерала Л. Кор-нілова?
6. Як відбувся Жовтневий переворот?
7. Проаналізуйте процес становлення більшовицької диктатури.
8. Схарактеризуйте причини й початок громадянської війни.
9. Лідери більшовиків про Жовтневий переворот 1917 р. образно
висловлювалися, що влада в той час «просто валялася на дорозі
й вони лише підняли її». Чи можна з цим погодитися? Проана-лізуйте чинники, які сприяли відносно легкій перемозі Жовтне-вого перевороту 1917 р.
ііі. актуалізація ОПОрниХзнань
;Запитання та завдання
1. На які три гілки поділялася влада в провідних державах світу
початку ХХ ст.?
2. Поясніть, що таке громадянська війна.
3. Що ви знаєте про утворення та діяльність Першого та Другого
Інтернаціоналів?
IV. вивчення нОвОгОматеріалу
;Випереджальне завдання
Упродовж розгляду нового матеріалу виконайте завдання:
а) простежте за картою перебіг воєнних дій у роки громадянської
війни в Росії;
б) закінчіть складання таблиці «Революція 1917 р. і громадянська
війна в Росії», розпочате за матеріалом попереднього параграфа.
1. «червоні» і «білі».
;Розповідь учителя
Лінія фронтів відокремлювала центр країни, який утримувався біль-шовиками («червоними») під червоними прапорами диктатури пролета-ріату, від території, підпорядкованої їхнім противникам, яких називали
«білими» (білогвардійцями). Під якими гаслами вони воювали? З одного
боку, висувалися гасла «Хай живе світова революція!», «Смерть світо-вому капіталу!», «Мир хатинам, війна палацам!», з іншого — «Урятуємо
Росію!», «Вітчизна або смерть!», «Краще смерть, ніж загибель Росії!».
Більшовики, спираючись на економічні та кадрові ресурси утри-муваної території, за нетривалий час фактично заново створили зброй-ні сили — Червону армію. Вони відмовилися від проголошеного рані-ше добровольчого принципу її формування, запровадивши загальний
військовий обов’язок, і перейшли до призначення (замість виборів)
командного складу. За півроку кількісний склад Червоної армії збіль-шився з 300 тис. до 1 млн осіб. До її складу мобілізували близько
50 тис. офіцерів колишньої російської армії, які мали досвід участі
у великих воєнних операціях. Із робітників і селян створювалися нові
командні кадри. Серед них були С. Будьонний, Г. Котовський, В. Ча-паєв, М. Щорс та ін. Особливостями Червоної армії були її фанатична
відданість комуністичним ідеалам і нещадність до ворогів. Керував
створенням армії більшовиків нарком військових справ Л. Троцький.
Армія «білих» була більш численною і краще організованою,
оскільки спиралася на кадрові частини з досвідом світової війни, дис-ципліновані й доб ре навчені козацькі підрозділи. У її витоків стояли
відомі воєначальники і кращі офіцери. Вона мала значну закордонну
підтримку, продукцію великих промислових центрів (Урал) і майже
необмежені запаси продовольства. Головними труднощами білої армії
було те, що в її керівництві перебували люди різних політичних по-глядів від соціалістів до монархістів та існувала неподоланна стіна між
солдатами (із селян, робітників і козаків) та офіцерами (переважно
з дворян та заможних верств). Під час виконання великих стратегічних
завдань не дотримувалася взаємодія між окремими фронтами й армія-ми. Негативно впливало на її дії те, що в результаті гострої конкурен-ції між воєнними лідерами не було створено єдиного командування.
;Робота з термінами та поняттями
«Білий рух» — збройний рух громадян колишньої Російської
імперії, які не визнали радянську владу після Жовтневого переворо-ту 1917 р. Походження терміна пов’язане з традиційною символікою
білого кольору як кольору прихильників законного правопорядку.
Хід громадянської війни в цілому залежав від того, чи зможуть
вожді воюючих сторін запропонувати політичні програми, привабливі
для населення країни. Перші більшовицькі декрети й заходи радян-ської влади були досить привабливими для більшості трудящих. Прибічників «білого руху» за значної різнорідності в поглядах об’єднувала
ненависть до більшовиків, які, на їхню думку, хотіли зруйнувати
державність і культуру Росії. Штабом Добровольчої армії А. Дені-кіна було сформульовано програму «білого руху», яка передбачала:
9відновлення єдиної та неподільної Росії;
9знищення більшовицької анархії та наведення в країні право-вого порядку;
9скликання Установчих зборів на основі загального виборчого права;
9здійснення децентралізації влади через установлення обласної
автономії та широкого місцевого самоврядування;
9гарантія громадянських свобод і свободи віросповідання;
9здійснення земельної реформи;
9запровадження робітничого законодавства, захист робітників від
експлуатації державою та капіталом.
;Робота з термінами та поняттями
Терор — політика залякування, придушення політичних противників насильницькими методами. Використовується як засіб досягнення якої-небудь мети.
У роки громадянської війни «білі» і «червоні» вдавалися до терору, фізичного винищення тих, кого підозрювали в прихильності до
противника. Його головною метою було зламати волю до опору у во-рога і позбавити його можливих прибічників. У липні 1918 р. в Єка-теринбурзі більшовики розстріляли Миколу ІІ та членів його сім’ї,
у тому числі дітей. Улітку 1918 р. правоесерівські терористи вбили
комісара Петроградського ВНК М. Урицького й комісара у справах
друку В. Володарського. 31 серпня 1918 р. було здійснено замах на
В. Леніна. Ці події, а також важкі поразки на фронті призвели до
масового терору більшовиків у тилу та на фронті. 5 вересня Раднарком
прийняв декрет «Про червоний терор». Розпочалися масові розстріли
класових ворогів, ув’язнення їх у концтаборах і взяття заручників.
ВНК отримала право розстрілу без суду і слідства.
ЦІКАВО ЗНАТи
Похорон М. Урицького в Петрограді більшовики перетворили на ма-ніфестацію під гаслами: «Вони вбивають особистості, ми вб’ємо класи!»,
«За кожного нашого вождя — тисячі ваших голів!». Зинов’єв навіть запро-понував надати робітникам право самосуду. У вересні 1918 р. лише в Пе-трограді у відповідь на замах на Леніна більшовики розстріляли 500 заруч-ників. Голова ВНК Східного фронту вимагав від підлеглих: «Не шукайте
в справі звинувачувальних доказів: чи повстав він проти Рад зі зброєю чи
на словах. Першим обов’язком ви маєте його запитати, до якого класу він
належить, якого він походження, яка в нього освіта і яка його професія».
Звичним явищем періоду «червоного терору» на території, конт-рольованій більшовиками, стало друкування в газетах списків заруч-ників, до яких включали офіцерів, студентів, підприємців, поміщиків,
священиків, інженерів, кадетів, есерів та ін.
«Білі» також застосовували терор до своїх супротивників. За да-ними радянських істориків, у червні—серпні 1918 р. лише у 22 губер-ніях Центральної Росії вони стратили 4480 більшовиків, членів Рад,
робітників і селян.
2. «воєнний комунізм».
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
визначаючи характерні риси здійснюваної більшовиками політики «во-єнного комунізму». Учитель систематизує й уточнює результати роботи
учнів, використовуючи наведений нижче матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
У 1918—1921 рр. більшовики здійснювали політику, що дістала
наз ву «воєнний комунізм». Першим цей термін використав Ленін, по-значивши ним сукупність вимушених соціальних та економічних захо-дів періоду громадянської війни. Водночас народжений війною «воєнний
комунізм» став першим широкомасштабним комуністичним експеримен-том, спробою більшовиків негайно розгорнути будівництво комунізму
насильницькими методами, шляхом «лобової атаки на капіталізм».
;Робота з термінами та поняттями
«Воєнний комунізм» — внутрішня політика радянської влади,
запроваджена в роки громадянської війни з метою зосередження всіх
трудових і матеріальних ресурсів у руках держави.
У червні 1918 р. з’явився декрет про націоналізацію великої, се-редньої та дрібної промисловості. Націоналізації підлягали підприємства
з кількістю від п’яти робітників. До осені було націоналізовано понад
3 тис. підприємств, із яких лише 1,8 тис. діяли. Колишні власники, по-збавлені засобів існування, шукали роботу через біржі праці. На кінець
війни держава володіла 80 % промислових підприємств.
У містах більшовики конфісковували приватні будинки, підселя-ли у квартири «буржуїв» робітників і радянських службовців. Основ-ні продукти харчування і товари широкого вжитку розподілялися за
картками і талонами. До кінця 1918 р. в основному було ліквідовано
приватну торгівлю. Однак це призвело лише до поширення стихійних
ринків, де населення обмінювало цінні речі, коштовності, власні вироби
на продукти.
На фабриках і заводах заробітну плату стали видавати не гро-шима, а продуктами й товарами. Не маючи можливостей прогодувати
себе і свої сім’ї, робітники розкрадали майно. Масовими явищами ста-ли прогули. Виникли дисциплінарні суди. У зв’язку з нестачею робо-чої сили в грудні 1918 р. ВЦВК запровадив трудову повинність для
всіх громадян, у тому числі й школярів. Запроваджувалися трудові
армії, до яких мобілізовували населення для праці на підприємствах.
За пропозицією Л. Троцького виникли спеціальні трудові табори для
«буржуазних елементів». Крім цього, на заможні верстви наклали
конт рибуцію в 10 млрд крб, конфісковували під час обшуків золото
й коштовності.
Повноваження центральних виконавчих органів влади надзвичай-но зросли. Установилася всеохоплююча і суворо централізована верти-каль органів управління, очолювана Вищою радою народного господар-ства. Постійно виникали нові надзвичайні органи. Своєрідним символом
нової системи управління став «Чекволап» — надзвичайна комісія для
заготівлі й розподілу постолів.
3 січня 1919 р. в сільському господарстві запровадили продо-вольчу розкладку, за якою селянам залишали зерно лише для посіву
й особистого споживання, а решту («надлишки») вилучали за «тверди-ми» (тобто низькими, що не відповідали ринковим) цінами, фактично
безоплатно. Силою в селян також відбирали продовольство, яке за зако-ном не підлягало вилученню. Для забезпечення примусового вилучення
хліба створювалися спеціальні продовольчі загони, що мали право за-стосовувати зброю для виконання своїх завдань. Збирати продрозкладку
із заможних селян допомагала біднота, отримуючи за це частину за-готовлених продуктів. Запровадження продрозкладки призвело до роз-валу сільського господарства. Селяни стали скорочувати посівні площі,
поголів’я худоби, приховувати свої продукти.
У травні 1919 р. на VIII з’їзді Російської комуністичної партії
(більшовиків) (РКП(б)) більшовики заявили про наміри перейти від тор-
гівлі до продуктообміну, від індивідуальних селянських господарств до
колективних, узагалі скасувати гроші й перейти до максимально цен-тралізованого планового господарства. Виправдовуючи свою політику
умовами розрухи, голоду й блокади, більшовики поступово затверджу-вали думку про те, що вживають заходів до будівництва комунізму.
ЦІКАВО ЗНАТи
12 квітня 1919 р. робітники-комуністи станції Сортувальна
Московсько-Казанської залізниці у свій вихідний день вийшли пра-цювати без оплати на суботник із ремонту паровозів. Цей досвід безо-платної праці більшовики стали всіляко поширювати на підприємствах
і в установах. Суботники дістали назву «комуністичних». Ленін назвав
їх «великим почином», убачаючи в цьому початок нового комуністично-го ставлення до праці — свідомого, колективного й безоплатного. У Все-російському першотравневому суботнику 1920 р. взяли участь 1,5 млн
робітників, службовців і червоноармійців. Так ініціатива робітників-залізничників перетворилася на «теорію комуністичної праці».
3. Бойові дії на фронтах громадянської війни влітку 1918 —
у 1920 р.
;Розповідь учителя
Улітку 1918 р. для боротьби з виступом Чехословацького корпу-су й білими арміями місцевих урядів більшовики утворили Східний
фронт. У вересні, досягши кількісної переваги над противником за-вдяки прибуттю нових частин, Червона армія зупинила просування
противника й перейшла в наступ. Оволодівши Казанню, Симбірськом,
Самарою, вона звільнила Поволжя і витіснила антибільшовицькі сили
за Урал. Успіхи Червоної армії на Східному фронті спричинили значні
зміни в їх противників.
18 листопада 1918 р. адмірал О. Колчак в Омську розігнав Уфім-ську директорію та оголосив себе «верховним правителем Росії». Його
визнали всі антибільшовицькі сили й держави Антанти. З окремих
частин і підрозділів Колчак створив нову 120-тисячну армію, озбро-єну за допомогою Антанти, і рушив у похід на Москву. Однак похід
провалився. Узимку 1918—1919 рр. Червона армія здійснила контр-наступ на Східному фронті й примусила армію Колчака відступати.
На початку січня 1920 р. залишки його армії здалися в полон біль-шовикам, а самого Колчака заарештували в Іркутську й за вироком
більшовицького ревкому розстріляли.
Навесні 1918 р. з Кубані на територію, контрольовану більшо-виками, розгорнула наступ Добровольча армія, очолювана генералом
А. Денікіним. До літа вона оволоділа частиною Північного Кавказу.
У січні 1919 р. Денікін, підпорядкувавши білокозачі війська Дона,
Кубані й Терека, сформував «Збройні сили півдня Росії». Більшовики
для боротьби з Денікіним утворили Південний фронт. Навесні 1919 р.
денікінці розпочали наступ на Донбас і Південь України. При цьому
Денікін негативно ставився до існуючої Української Народної Респуб-ліки й заявляв про необхідність відновлення «єдиної та неділимої Ро-сії». 3 липня 1919 р. він оприлюднив так звану «московську директи-ву», за якою всі його армії переходили в наступ із метою захоплення
Москви. Однак Московський похід провалився. Наприкінці жовтня
1920 р. війська Червоної армії розгромили найкращі сили денікінців
у районі Орла і Воронежа. Розвиваючи наступ, вони витіснили їх спо-чатку до Північного Кавказу, а потім — до Криму. У квітні 1920 р.
Денікін передав командування генералу П. Врангелю та емігрував за
кордон.
У липні 1919 р. генерал М. Юденич в Естонії очолив білу
Північно-Західну добровольчу армію, яка восени розгорнула наступ
на Петроград. Більшовицькі армії Західного фронту в листопаді роз-громили війська Юденича на підступах до Петрограда й примусили їх
відступити до Естонії. Там його армію роззброїли, і вона припинила
своє існування.
Поразка в Першій світовій війні й революції примусила Німеч-чину й Австро-Угорщину залишити Прибалтику, Білорусь та Украї-ну. У січні 1919 р., після припинення німецької окупації, майже на
всій території Латвії установилася радянська влада, і країна стала
Латвійською Радянською Соціалістичною Республікою. На початку
1920 р. після повалення радянської влади Латвія здобула незалеж-ність. У листопаді 1918 р. Естонія стала радянською республікою під
назвою Естляндська трудова комуна. У квітні 1919 р. радянську владу
було повалено й Естонія стала самостійною державою. У грудні 1918 р.
проголошено Литовську Соціалістичну Радянську Республіку, а в січні
1919 р. — Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку, які в лю-тому об’єдналися в Литовсько-Білоруську СРР. Однак через кілька
місяців радянську владу в Литві було повалено, а Білорусь залишилася
радянською.
В Україні більшовики ігнорували її незалежність і визнава-ли лише радянський уряд. Цим планам відповідало проголошення
в січні 1919 р. Української Соціалістичної Радянської Республіки.
У червні 1919 р. ВЦВК прийняв декрет «Про об’єднання радянських
республік Росії, України, Латвії, Білорусі для боротьби зі світовим
імперіалізмом», за яким збройні сили, транспорт, фінанси, ресурси
й органи державного управління республік об’єднувалися. Цим кро-ком більшовики, усупереч проголошуваному праву народів на само-визначення, розпочали «збирання» колишньої Російської імперії під своєю владою.
Після розгрому основних армій «білих» проти більшовиків ви-ступила Польща. У квітні—жовтні 1920 р. спалахнула радянсько-поль-ська війна. Польща, поновивши свою державність, прагнула поверну-тися до кордонів 1772 р., а Радянська Росія ставилася до неї як до
потенційної радянської республіки. У квітні поляки, використавши як
привід допомогу УНР у війні з Радянською Росією, розгорнули наступ
на Київ, захопили місто й витіснили Червону армію на лівий берег
Дніпра. Радянське керівництво перекинуло в Україну знач ні сили.
У травні 1920 р. радянські війська Південно-Західного і Західного
фронтів перейшли в контрнаступ і відкинули поляків за межі України.
Розвиваючи його, Червона армія рушила на Варшаву, сподіваючись за
допомогою польських робітників і селян установити радянську владу.
Однак більшовики прорахувалися. Поляки рішуче встали на захист
своєї держави. Червона армія дійшла до Вісли, впритул наблизилася
до Варшави, але, не витримавши контрнаступу польських військ, від-ступила. «Диво на Віслі», як назвали цю подію, перешкодило планам
більшовиків розгорнути світову пролетарську революцію.
У 1919 р. на міжнародній конференції в Москві було створено
ІІІ Комуністичний Інтернаціонал (Комінтерн), метою якого стало здій-снення квітневої революції. Ця мета стала стержнем теоретичної та
практичної діяльності Комінтерну, а похід Червоної армії на Варша-ву — реальною спробою здійснення революції.
У червні 1920 р., у розпал радянсько-польської війни, із Криму
на Дон, Кубань і Донбас рушили сили армії генерала П. Врангеля.
Вони розраховували підняти місцеве населення на антибільшовицьке
повстання, але успіху не досягли. Зупинивши наступ «білих», війська
Південного фронту, очолюваного М. Фрунзе, підготували операцію зі
знищення військ Врангеля в Криму. У листопаді 1920 р. Червона ар-мія, здолавши сильні укріплення Перекопського перешийка, увірвала-ся до Криму. За допомогою суден Чорноморського флоту 145-тисячну
армію Врангеля й тих, хто не бажав залишатися на півострові під
радянською владою, евакуювали до Туреччини. Більшовики, устано-вивши свою владу над Кримом, розгорнули «червоний терор» проти
своїх колишніх противників і, зокрема, стратили близько 15 тис. офі-церів, що залишилися після відступу «білих».
Із розгромом Врангеля громадянська війна в основному завер-шилася. На Далекому Сході вона тривала до 1922 р. Перемогу у війні
здобули більшовики.
4. установлення радянської влади на далекому сході,
у закавказзі та середній азії.
;Розповідь учителя
Навесні 1920 р. на Далекому Сході з військ інтервентів зали-шалися лише японці. Ураховуючи, що подальший наступ на схід
може призвести до війни з Японією, Раднарком зупинив просування
Червоної армії. На території від озера Байкал до Тихого океану ви-никла радянська Далекосхідна Респуб ліка (ДСР), уряд якої розгор-нув боротьбу з білогвардійцями та японцями. Головнокомандувачем
Народно-революційної армії, воєнним міністром і головою Військової
ради став В. Блюхер. Розпочалися запеклі бої, що супроводжувалися
діями партизанських загонів у тилу білогвардійців і японців. Напри-кінці 1921 р. противники більшовиків захопили Хабаровськ. Після
цього уряд ДСР за допомогою РРФСР активізував боротьбу з ворогом.
Поразки білогвардійців у лютому—жовтні 1922 р. під Волочаєвкою
і Спасськом примусили Японію прийняти рішення про евакуацію своїх
військ. 25 жовтня Народно-революційна армія ДСР звільнила Влади-восток. Залишки білогвардійців відступили до Маньчжурії. У жовтні
1922 р. ДСР об’єдналася з РРФСР.
У середині листопада 1917 р. Азербайджанська партія «Мусават»
(азерб. букв. «Рівність»), Вірменська партія «Дашнакцутюн» (вірм.
букв. «Союз») і грузинські меншовики скликали Закавказький сейм,
на якому проголосили відокремлення Закавказзя від Росії. Лідери
партії «Мусават» намагалися перетворити Азербайджан на велику му-сульманську державу або об’єднатися з Туреччиною. «Дашнакцутюн»
прагнула створити незалежну Вірменію. При цьому їй доводилося вес-ти боротьбу проти Туреччини. Розбудова державності Грузії усклад-нювалася постійним утручанням у її справи Туреччини, Німеччини
й держав Антанти. Так, Грузії за надану Францією допомогу довелося
стати членом Малої Антанти.
У квітні 1920 р. в Баку більшовики підняли повстання робітни-ків і матросів. Після цього до Азербайджану вторглися частини Чер-воної армії, за допомогою яких було повалено уряд мусаватистів, уста-новлено радянську владу й проголошено Азербайджанську Радянську
Соціалістичну Республіку. У листопаді 1920 р. вірменські більшовики
за підтримки Червоної армії усунули від влади дашнаків і проголосили
Вірменську Радянську Соціалістичну Республіку. У лютому 1921 р.
в Грузії більшовики, внаслідок повстання і підтримки Червоної ар-мії усунули від влади меншовиків і створили Грузинську Радянську
Соціалістичну Республіку. Після цього всі три радянські республіки
Закавказзя уклали військово-політичний союз із РРФСР.
У 1920 р. за підтримки Червоної армії радянська влада була
встановлена в Казахстані й Середній Азії. Туркестанський край, як
називали цей регіон, у роки громадянської війни виявився надовго
відрізаним від Центральної Росії. Тут склалася своєрідна ситуація.
Поряд із незалежними державами Хівінським ханством і Бухарським
еміратом діяли уряди більшовиків (у Ташкенті) і білогвардійців. Ста-новище ускладнювалося втручанням інтервентів (британці прагнули
збільшити свої колоніальні володіння за рахунок Середньої Азії) та
діями збройних загонів басмачів — місцевих противників більшови-ків. У середині 1919 р. для сприяння встановленню радянської вла-ди в регіоні Раднарком утворив Туркестанський фронт, який очолив
М. Фрунзе. Під його командуванням Червона армія розгромила козачі
частини білогвардійських отаманів О. Дутова та Б. Аненкова. У люто-му 1920 р. радянські війська здобули Красноводськ — опорний пункт
«білих» у Середній Азії — і витіснили їх із регіону. Після цього від-бувся ІХ з’їзд Рад Туркестану, який проголосив створення Туркестан-ської Радянської Соціалістичної Республіки. У середині 1920 р. було
встановлено радянську владу в Киргизії та утворено Киргизьку Авто-номну Радянську Соціалістичну Республіку в складі РРФСР. У квітні
в результаті перемоги повстання в Хівінському ханстві місцеві біль-шовики утворили Хорезмську Народну Радянську Республіку.
Улітку 1920 р. в результаті повстання, підтриманого Червоною
армією, було повалено режим бухарського еміра, який, у свою чергу,
спирався на допомогу британців. У вересні 1920 р. на території емірату
було засновано Бухарську Народну Радянську Республіку.
Раднарком РРФСР визнав усі радянські республіки, утворені
в регіоні, завдяки чому він залишився у сфері впливу Росії, щоправ-да, уже радянської.
5. Підсумки громадянської війни в росії.
КОЛеКТиВНе ОБгОВОРеННЯ ПРОБЛеМи
Учні разом з учителем обговорюють результати, історичне зна-чення та уроки громадянської війни в Росії. За необхідності учитель
уточнює та допов нює відповіді учнів, використовуючи наведений ниж-че матеріал.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Громадянська війна в Росії завершилася перемогою більшовиків
та їхніх прихильників. Причинами такого результату були як значні
прорахунки противників більшовиків, так і здійснювані останніми за-ходи. Вій на продемонструвала, що здобути та втримати владу в Росії,
основну масу населення якої становило селянство, могли лише сили,
здатні забезпечити його підтримку. Противники більшовизму зробити
це не змогли. Вони також допустили прорахунки в національному пи-танні, виступаючи за відновлення «єдиної та неділимої Росії» та відмов-ляючись підтримати національні рухи. Негативно впливала на «білий
рух» неузгодженість дій і амбіційність його лідерів, вузькість підтримки
в суспільстві, спроба спиратися на допомогу інтервентів. Саме інтервен-ція 14 держав дала змогу більшовикам використати у своїх інтересах
патріотичні почуття населення.
Перемозі більшовиків сприяло те, що вони контролювали центр Росії
та використовували економічні й стратегічні переваги свого становища для
ведення воєнних дій. Здійснення ними надзвичайних заходів, політики «во-єнного комунізму» дало змогу мобілізувати всі ресурси країни. Інтенсивна
більшовицька пропаганда намірів створити справедливе суспільство (побу-дувати комунізм) сприяла появі значної кількості їхніх прибічників, гото-вих віддати життя за світле майбутнє своїх дітей. Водночас серед байдужих
до планів більшовиків за попередні роки накопичилася втома від безвладдя,
байдужість до подій у країні, прагнення відновлення спокою та порядку.
Громадянська війна мала величезні руйнівні наслідки для Ро-сії. Загальні втрати населення на фронтах і в тилу від голоду, хвороб,
терору досягали 8 млн осіб. Збитки, завдані народному господарству,
досягали 50 млрд рублів золотом. Промислове виробництво станови-ло лише 4—20 % від рівня довоєнної Росії, сільське господарство —
40 %. Країну було відкинуто у своєму розвитку майже на півстоліття.
Головним підсумком війни стало те, що після перемоги більшовиків
у громадянській війні Росія та інші радянські республіки опинилися
на шляху значних і тривалих експериментів, пов’язаних із реалізацією
комуністичної моделі перебудови суспільства.
6. криза більшовицького режиму.
;Розповідь учителя
Внутрішньополітична криза радянських республік на початку
1920-х рр., зумовлена політикою «воєнного комунізму», поставила пи-тання про можливість подальшого утримання влади більшовиками.
Республіки були охоплені масовим повстанським селянським рухом
(Україна, Поволжя, Кубань і Дон), страйками робітників. Активізу-вався рух басмачів (противників радянської влади) у Туркестані.
Найбільшим було повстання О. Антонова, що охопило Воро-незьку й Тамбовську губернії. Кількість учасників опору становила
50—70 тис. осіб. Проти загонів Антонова воювала регулярна армія
на чолі з М. Тухачевським. У цей самий час тривала повстанська бо-ротьба в Україні під керівництвом різних отаманів, найвідомішим із
яких був Н. Махно.
;Робота з документом
ЗІ ЗВеРНеННЯ КОМАНДУВАЧА НАРОДНОгО ОПОЛЧеННЯО. АНТОНОВА ДО
ЧеРВОНОАРМІйЦІВ
Червоноармійці!
Настав час нашого звільнення.
Настала мить позбутися червоних самодержців, які засіли,
мов Соловей-розбійник, у Москві білокам’яній, споганивши наші
святині, наші ікони зі святими мощами, проливши море невинної
крові батьків і братів наших, перетворивши на… пустелю нашу силь-ну багату державу…
Схаменись же, російський червоноармійцю, прокинься, росій-ський богатирю! Вітчизна кличе тебе на подвиг…
Для врятування Вітчизни, для рятування Москви з рук чер-воних катів я взяв на себе командування всенародним ополченням
у місті Тамбові, як колись Мінін і Пожарський збирали ополчення
народне... Тепер у моєму розпорядженні 12-тисячна армія.
Ось вам мій наказ:
Незважаючи на жодні перепони, негайно виступайте в похід
на з’єднання з моїм ополченням…
Не слухайте комісарів, які намагатимуться утримати вас
в Україні. Вони вас зрадять і загублять. Знайте, що українці готу-ють загальне повстання і ви з ними не впораєтеся. Цей народ дуже
хитрий і здібний…
Вітчизна в небезпеці, вона кличе нас на подвиг…
;Запитання до документа
1) Назвіть причини масового селянського повстанського руху проти
більшовицького режиму в 1920—1921 рр.
2) Наведіть приклади масових антибільшовицьких рухів у 1920—
1921 рр.
3) Якою була ідеологічна мотивація антибільшовицького повстання
Антонова?
Найбільш організованим і небезпечним було повстання моряків
Крон штадта навесні 1921 р. Поряд з економічними вимогами повсталі
висунули й політичні: Ради — без комуністів. Проти повсталих було
кинуто регулярну армію під командуванням М. Тухачевського. Штурм
Кронштадта тривав десять днів.
У ряді міст відбулися робітничі страйки. Так, західносибірські
залізничники, організувавши збройні загони, захопили і тримали під
контролем майже всю територію Тюменської губернії, перервавши за-лізничне сполучення Сибіру з центром країни.
7. нова економічна політика більшовиків.
;Колективна робота з підручником
Учні самостійно опрацьовують відповідний матеріал параграфа,
порівнюючи політику «воєнного комунізму» та неп за планом: 1) дата
запровадження; 2) причини запровадження; 3) основні заходи; 4) іс-торичне значення. Учитель систематизує й уточнює результати роботи
учнів, використовуючи наведений нижче матеріал і схему.
ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
Економічна та суспільно-політична криза 1921 р. змусила більшо-вицьке керівництво терміново переглянути економічну політику, особ-ливо щодо селянства. Перехід до нової економічної політики в 1920 р.
пропонував здійснити Троцький, але його пропозиції замінити прод-розкладку податковою системою не було підтримано. Та вже навесні
1921 р. Ленін спромігся переконати партійне керівництво в необхідності
зміни економічної політики.
Неп мав забезпечити виживання більшовицького режиму в умо-вах міжнародної ізоляції та масових виступів населення.
Початком здійснення нової економічної політики став Х з’їзд
РКП(б), який у березні 1921 р. прийняв резолюцію «Про заміну прод-розкладки продподатком». Податок установлювався вдвічі меншим, ніж
розмір продрозкладки, передбаченої на 1921 р.
Згодом селянам було дозволено продавати надлишок продукції
на ринку, організовувати кооперативи, а також орендувати землю та
використовувати найману працю.
Відповідно в промисловості було проведено децентралізацію
управління, підприємства об’єднувалися в трести і переводилися на
господарський розрахунок, деякі підприємства поверталися колишнім
власникам, упроваджувалася відрядна оплата праці, дозволялася орен-да, залучався іноземний капітал через створення концесій і спільних
підприємств.
Зазначені заходи сприяли відродженню ринкових відносин, фак-тично ліквідованих за доби «воєнного комунізму». Із метою їх нормаль-ного функціонування запроваджувалася нова система оподаткування,
уводилася нова конвертована грошова одиниця — червінець, забезпе-чений золотом (1 червінець дорівнював 10 золотим карбованцям). Ство-рювалися кращі умови для розвитку торгівлі підприємств усіх форм
власності.
Але більшість більшовицького керівництва вважало неп тимчасо-вою політикою, розрахованою на перехід від капіталізму до соціалізму,
і не бажало відмовлятися від комуністичних ідей. Основні економічні
важелі залишалися в його руках. Зберігався значний державний сектор
(важка та більша частина легкої промисловості), зовнішня торгівля була
державною монополією, діяв єдиний державний банк, держава формува-ла ціни на сільськогосподарську та промислову продукцію. У політичній
сфері РКП(б) утримувала всю повноту влади.
ОСНОВНІ ПРОТиРІЧЧЯ ЗДІйСНеННЯ НеПУ
Монополія більшовиків на владу
Плюралізм форм власності та господарських
укладів
Курс на будівництво соціалізму в одній
окремо взятій країні
Необхідність активізації зовнішньополітичної
діяльності, посилення контактів із зовнішнім
світом
Необхідність здійснення індустріалізації,
створення могутнього військово-промис-лового комплексу
Відсутність інвестицій у промисловість із ві-тчизняних і зарубіжних джерел
Курс на побудову суспільства соціальної
рівності та соціальної справедливості
Посилення соціальної диференціації. Формуван-ня «нової буржуазії» (непманів) і «нової аристо-кратії» (партійно-радянської номенклатури)
Таке суперечливе становище викликало неодноразові кризи хлі-бозаготівлі в 1925, 1927—1928, 1928—1929 рр. Приводом до їх виник-нення була відмова селян здавати хліб за заниженими цінами.
Кризи супроводжувалися загостренням політичної боротьби в пар-тійному керівництві між групою Бухаріна, Рикова, Томського (при-хильники збереження та розвитку непу) і групою Сталіна, Молотова,
Кагановича, Ворошилова. У цій боротьбі перемогла група Сталіна —
прихильників військово-комуністичних методів управління економікою,
які взяли курс на відмову від непу.
Хоча неп не став довгостроковою політикою, завдяки йому було
відновлено господарство, зруйноване в роки Першої світової та грома-дянської війн. Зросло промислове й сільськогосподарське виробництво,
пожвавилися торгівля й товарообмін, ослабла соціальна напруженість.
8. Проголошення срср.
;Розповідь учителя
Установлення комуністичних режимів у більшості новоутворених
на території колишньої Російської імперії держав, схожих за політич-ною системою, пов’язаних єдиним народногосподарським комплексом
і військово-політичним союзом (договори 1919—1920 рр.), поставило
на порядок денний питання про об’єднання цих новоутворень.
На початку 1920-х рр. розпалилася дискусія про форму
об’єднання. Серед різноманіття думок можна вирізнити два підходи
до розв’язання цієї проблеми.
Так, нарком національностей Й. Сталін висунув ідею утворення
радянської спільноти на засадах автономії. Тобто всі радянські респу-бліки мали увійти до складу РСФРР на правах автономії. Такий варі-ант об’єднання дістав назву проекту автономізації, але його розкрити-кували українські та грузинські більшовики. В умовах наростаючого
конфлікту між московським центром та більшовиками національних
республік у полеміку втрутився Ленін, який запропонував створити
радянську спільноту на засадах федерації (у федерацію об’єднувалися
рівноправні республіки, а не підпорядковані РРФСР). Цю пропозицію
схвалили представники всіх республік.
Протягом 1922 р. скликалися з’їзди Рад України, Білорусії,
Закавказзя, Російської Федерації, які підтвердили необхідність утво-рення федеративного рівноправного союзу націй. Наприкінці грудня
1922 р. в Москві пройшла конференція представників національних
республік, яка затвердила проекти декларацій про утворення Союзу
Радянських Соціалістичних Республік та проект союзного договору.
30 грудня 1922 р. відбувся І Всесоюзний з’їзд Рад. Основним
доповідачем на ньому був Й. Сталін. Він ознайомив учасників з’їзду
з проектами документів і вніс пропозицію затвердити їх. Відкриваючи
обговорення, представник УРСР М. Фрунзе запропонував доопрацю-
вати документи, а вже після цього схвалити їх на другому з’їзді Рад
СРСР. З’їзд підтримав цю пропозицію та утворив комісію для підго-товки остаточного варіанта документів. На з’їзді було проголошено
СРСР, обрано Центральний виконавчий комітет і Президію Союзу РСР,
а також чотирьох голів Президії ЦВК Союзу РСР, які мали по черзі го-ловувати на засіданнях: від РРФСР — М. Калінін, від УРСР — Г. Пе-тровський, від БРСР — О. Черв’яков, від ЗРФСР — Н. Наріманов.
Але союзний договір так ніколи й не було доопрацьовано і підпи-сано. «Комісію 13» з доопрацювання договору було ліквідовано. У січні
1923 р. ЦВК СРСР утворив Конституційну комісію, яка підготувала
проект конституції СРСР. Його було затверджено на ІІ Всесоюзному
з’їзді Рад у січні 1924 р. Конституція містила Декларацію та Договір
про утворення СРСР, який не мав нічого спільного з проектом дого-вору 1922 р. З’їзд рекомендував союзним республікам ратифікувати
текст конституції, що й було зроблено. Так відбулося конституційне
оформлення СРСР, про створення якого було оголошено ЦВК СРСР
у липні 1923 р. у «Зверненні до народів та урядів світу».
Через маніпуляції Сталіна союзний договір, що мав стати між-народним договором між суверенними державами, було замінено кон-ституцією, яка є внутрішньодержавним документом. (Далі вчитель
привертає увагу учнів до таблиці.)
ЗРОСТАННЯ КІЛьКОСТІ СОЮЗНиХ РеСПУБЛІК У СКЛАДІСРСР
Рік Республіки, що входили до складу СРСР
1922 Російська РФСР, Українська СРР, Білоруська СРР, Закавказька РФСР (Вірменська РСР, Азер-байджанська РСР, грузинська РСР)
1924 Туркменська РСР, Узбецька РСР
1929 Таджицька РСР
1936 Казахська РСР, Киргизька РСР
1940 Латвійська РСР, естонська РСР, Литовська РСР, Молдавська РСР, Карело-Фінська РСР
V. закріПлення нОвиХзнань
Пропонуються два варіанти проведення цього етапу уроку.
І ВАРІАНТ
Обговорення результатів виконання учнями випереджаль-ного завдання, визначеного перед початком викладу нового матеріалу.
ІІ ВАРІАНТ
;Бесіда за запитаннями
1. Що таке диктатура пролетаріату?
2. Коли було укладено Брест-Литовський договір?
3. Коли розпочалося повстання Чехословацького корпусу?
239
4. Назвіть імена відомих вам воєначальників «білих» і «червоних»
у роки громадянської війни.
5. Що таке «воєнний комунізм»?
6. Коли виник ІІІ Комуністичний Інтернаціонал?
7. Коли відбувся перехід від політики «воєнного комунізму» до непу?
8. Яка подія стала вирішальною в запровадженні непу?
9. Які заходи непу було здійснено в промисловості, у сфері торгівлі
й фінансів, у сільському господарстві?
10. Як ставилися до непу в партійному керівництві та у ВКП(б) у ці-лому?
11. Як був утворений СРСР?
12. Коли було проголошено створення СРСР?
Vі. Підсумки урОку
9Завершення громадянської війни не сприяло стабілізації біль-шовицького режиму. Проти політики «воєнного комунізму» зді-ймалася нова хвиля селянських і робітничих виступів. Найнебез-печнішим для більшовиків було повстання в Кронштадті.
9Під тиском обставин В. Ленін наполіг на запровадженні непу.
Більшовикам довелося піти на значні поступки населенню, від-новивши окремі елементи ринкової економіки, зокрема товарно-грошові відносини.
9Завдяки непу вдалося відновити зруйноване за роки бойових дій
господарство.
9Установлення в новоутворених на теренах колишньої Російської
імперії державах радянської влади, перебування при владі в них
комуністичних партій, спільне історичне минуле й існування
єдиного економічного комплексу — усе це спонукало радян-ських лідерів до об’єднання радянських республік у єдину дер-жаву. Після запальних дискусій про форму об’єднання 30 грудня
1922 р. було проголошено створення СРСР.
VII. дОмашнє завдання
1. Опрацювати відповідний параграф підручника.
2. За умови обрання вчителем другого варіанта проведення наступ-ного уроку учні отримують випереджальне завдання самостійно
опрацювати тему «СРСР у 1920—1930-х рр.».
|
