Головна » Статті » Конспекти уроків для старших класів » Конспекти уроків із української мови 10 клас

Урок № 49 Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Тематичні випис­ки з публіцистичної статті.


Урок № 49
Тема. Розвиток зв’язного мовлення. Тематичні випис­ки з публіцистичної статті.
Мета: удосконалювати вміння фіксувати висловлю­
вання різних стилів та жанрів мовлення взагалі
й робити тематичні виписки зі статті публіцис­
тичного стилю зокрема; розвивати культуру мов­
лення, збагачувати словниковий запас, розширю­
вати кругозір, виховувати почуття самоповаги,
бажання до самоосвіти та самовдосконалення.
обладнання: підручник, роздруківки статей.
Хід УРоКУ
I. АКТУАлізАція опоРниХ знАнь Учнів
1. Бесіда.
— Які є форми запису прочитаного?
— Чим відрізняється план від тез, тези — від конспекту?
2. перевірка домашнього завдання.
II. оГолоШення ТеМи, МеТи й зАвдАнь УРоКУ
III. МоТивАція нАвчАльної діяльносТі ШКоляРів
IV. спРийняТТя й зАсвоєння УчняМи нАвчАльноГо МАТе-РіАлУ
1. Робота з підручником.
(Учитель може запропонувати учням прочитати теоретичний
матеріал підручника.)
2. Розповідь учителя.
Згодом у вас виробиться своя індивідуальна система ведення
записів у конспекті, яка повинна відповідати найголовнішій за­
саді — бути доцільною і зрозумілою.
тематичні виписки — особлива форма запису прочитаного.
Це дослівно чи документально точний запис певного тексту (фак­
ти, дати, цифри, схеми, влучні вислови, теоретичні положен­
ня),— відомості, які мають важливе значення для читача. Іноді
цей матеріал потрібен для подальшого його аналізу, вивчення,
іноді він використовується відразу ж, під час підготовки до висту­
пу, повідомлення чи доповіді.
Пам’ятка «як працювати над виписками»
1) Виписка робиться на окремому аркуші. Вона повинна
охоплювати одну тему, питання чи проблему. Скорочення
у тематичній виписці не допускаються.
2) Є різні варіанти оформлення виписок. Пропонуємо два
з них.
а) З тексту вибирається потрібний матеріал і виписується
на картку в такій послідовності: цитата, прізвище та
ініціали автора твору, назва твору, видавництво, рік
і місце видання, розділ книги чи том, сторінка.
Зразок
«Найголовніша ознака літературної мови — це її унормованість,
властиві їй норми. Мовною нормою виступає будь­яке мовне явище —
звук, сполучення звуків, морфема, значення слова чи фразеологізму,
форма слова, словосполучення і речення,— що сприймається як
зразок. Мовні норми є обов’язковими для всіх її носіїв».
Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика: Пробний підруч. для
гімназій гуманіт. профілю.— К.: Вежа, 1994.— С. 15.
б) На окремому аркуші, зліва, на неширокому полі, вка­
зуємо тему виписки. Справа записуємо потрібний мате­
ріал у вигляді цитати.
Зразок
Велика школа
розумової праці.
Періодичний
закон Д. І. Мен­
делєєва. Періо­
дична таблиця
хімічних елемен­
тів. Історія
відкриття
Д. І. Менделєєв про своє відкриття: «…Мимоволі
народилася думка про те, що між масою і хімічни­
ми властивостями повинен бути зв’язок. А так як
маса речовини, хоча і не абсолютна, а лише віднос­
на, обов’язково виражається у вигляді ваги атомів,
то потрібно шукати функціональну відповідність
між індивідуальними властивостями елементів і їх
атомною вагою. Шукати ж щось, хоча б гриби; чи
якусь залежність, неможливо інакше, ніж дивля­
чись і пробуючи…»
Зворотній бік виписки фіксує її джерело:
У кн.: Петрянов Н. В., Трифонов Д. Н. Великий закон.— М., 1976.—
С. 11–12.
3) На відміну від плану, тез, виписки можна робити під час
першого читання тексту.
Цитування
Дослівний витяг з певного тексту, твору чи дослівно викладені
чиїсь слова називаються цитатою.
Роль цитати в тексті конспекту:
а) вона є посиланням на авторитетне висловлювання для під­
кріплення думки автора конспекту;
б) це запозичення фактичного матеріалу;
в) якщо хочуть порівняти свої погляди з поглядами опонен­
та, довести помилковість його позиції, цитують протилеж­
ну точку зору.
Цитата — самостійне речення — оформляється як пряма
мова.
Схематичні варіанти:
«…___/».
«\___…».
«\___…___/».
— Під час цитування, як правило, опускаються деталі. На міс­
ці пропуску ставляться три крапки. Якщо ж у цитаті пропущено
ціле речення або кілька суміжних речень, то тоді крапки беруться
у кутові лапки: <…>.
— Якщо цитата є складовою частиною думки того, хто пише,
то вона береться в лапки і починається з малої букви.
— Крім лапок, у кінці цитати обов’язково слід вказати її дже­
рело. У конспекті достатньо поставити у дужках сторінку, з якої
взято цитату, оскільки на початку конспекту подають бібліогра­
фічний опис джерела.
4) При цитуванні необхідно відтворювати і різні авторські
виділення в тексті. Їх прийнято позначати відповідними
підкресленнями: напівжирний шрифт — прямою лінією;
курсив — хвилястою; р о з р я д к у — пунктиром.
Щоб навчитися цитувати, корисно під час читання тексту ви­
писувати на картки думки, що особливо сподобалися, вдалі порів­
няння, факти, потім детально проаналізувати виписки (чи немає
серед них повторів, чи всі вони достатньо цікаві і переконливі).
Записувати цитати можна і за такою формою:
№ Автор Назва твору, місце,
рік видання
Глава
(розділ)
Сторінка Цитата
Цитата, котра наводиться в заголовку твору чи перед окреми­
ми главами, називається епіграфом. Його значення в тому, що
в ньому переважно виражається головна думка автора чи його
ставлення до описаних подій.
3. завдання учням.
yПрочитайте текст, визначте його тему й основну думку. Розді­
літь текст на смислові частини і складіть простий питальний
план цього тексту. Запишіть відповіді на кожне з питань пла­
ну, оформивши їх як цитати.
епіграф
Як відомо, чужі слова в тексті беруться в лапки. Лапки —
знак, що служить для виділення чужих слів з­поміж авторських.
Але таку ж функцію можуть виконувати й інші знаки. Написан­
ня епіграфа справа на листку (тобто зміщення його відносно тек­
сту) уже виділяє його, тому епіграфи не беруться в лапки. Якщо
посилання на автора слів наведеного епіграфа подається відразу
після останнього слова, то ініціали (або один ініціал — для пись­
менників) і прізвище записуються в дужках, а після них ставить­
ся крапка. Якщо фраза епіграфа закінчувалась знаком питання
або знаком оклику, то вони пишуться після останнього слова,
автор зазначається в дужках, а після дужки все ж ставимо крап­
ку. Якщо ж посилання на автора подається з нового рядка — як
підпис (а так краще, особливо для епіграфа у віршованій формі),
то ініціали і прізвище в дужки не беруться, а після прізвища ста­вимо крапку.
(Зан. Бабич)
4. продовження розповіді вчителя.
Мовні засоби, що дозволяють виразити хід думок автора та
логіку викладу матеріалу.
1) Словесні формули, що вказують на характер змістової і ком­
позиційної структури тексту:
Книга присвячена темі (проблемі, питанню) … .
У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється) … .
Книга складається з … .
У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання … .
Сутність проблеми полягає … .
Висунуте твердження ілюструється (підкріплюється, підтвер­джується) такими прикладами (фактами, цифрами) … .
Автор наводить цитату з … .
Автор доходить висновку … .
Із сказаного випливає, що … .
На закінчення робиться висновок … .
2) Лексичні засоби передачі різних відношень між компонента­
ми інформації:
— причинно­наслідкових (у зв’язку з цим,залежно від цього,
в силу цього,завдяки цьому,внаслідок цьоготощо);
— зіставлення та протиставлення (з одного боку,з іншого боку,
саме так, аналогічно цьому, на противагу цьому тощо);
— переліку (насамперед, у першу чергу, по­перше, поряд із
цим,у подальшому,нарешті,по­друге,по­третєі т. д.);
— логічного зв’язку (як було сказано,як уже згадувалось,як
зазначалося раніше,як буде показано далітощо).
V. зАКРіплення вивченоГо МАТеРіАлУ
завдання учням.
1) Уважно прочитайте текст. Визначте його тему, проблеми
й основну думку. Складіть тематичні виписки статті.
футурошок по-українськи,
або майбутнє у країні трієчників
Це дуже тяжке прозріння,коли хочеш дороги,
а бачиш прірву прямо перед собою…
Ліна Костенко
Моя бабуся, професорка органічної хімії, частенько любила
повторювати цитату з вірша Винокурова: «Учень має переверши­
ти свого вчителя, щоби було в кого вчитися». Звичайно, така фі­
лософія зобов’язує до того, що викладач, носій певної сукупності
знань у результаті опрацьованих, осмислених корпусів джерел­
текстів тощо постає відповідальним за якість освіти майбутньої
нації; він свідомий того, що його мета — не просто забезпечити
успішне засвоєння інформації, а й також спромогтися на те,
щоб учні, студенти зробили «якісний стрибок» у навчанні. Тоб­
то в такий спосіб має відбутися геометричне прирощення знань.
Насправді саме цей результат освіти — вкрай складне завдання,
адже й досі ніхто точно не може визначити, що потрібно зробити
для того, аби цей якісний приріст відбувся, власне, щоб учні пере­
вершили свого вчителя і забезпечили спадковість знання. І в цьо­
му, одразу зазначу, мабуть, немає нічого поганого.
Звичайно, можуть спрацьовувати не наукові, а людські ам­
біції, мовляв, я — викладач, а учні — апріорно нижчі за мене,
їм ще вчитися і вчитися, допоки вони досягнуть мого рівня. Але
така система навчання, власне, такий погляд на освіту відлунює
радянською методою (я начальник, ти дурак…). Світові освітні
системи зорієнтовано на встановлення діалогу і співпраці як
у середній школі, так і в університетах між викладачем та його
учнями (студентами). Як казав мій дід, професор української фі­
лології Володимир Дроздовський: «Науковець, який не залишив
після себе школи, тобто учнів, — поганий науковець». Так, він
може зробити блискучу кар’єру для себе, але в такому разі він
нічого не залишить для нащадків, для науки, для держави. На­
справді ж науковець мусить забезпечити перетікання знань із
одного часового резервуара в інший, і не його мета — замкнути на
собі цикл, показавши, якої висоти він досягнув. Ця висота нічого
не дає самій науці, якщо не сформовано критичний ґрунт, тобто
покоління послідовників, апологетів і опонентів. Науковець має
забезпечити функціонування знання після себе — природно, що
це знання буде переосмислено, уточнено, щось заперечено і відки­
нуто, а щось доповнено і ускладнено. Це загальні тенденції науки.
Але не лише про це мені хотілося б сказати в цій статті.
Нещодавно закінчилося тестування (принаймні його основна
частина, без повторного кола тестів). Звичайно, що така система
оцінювання викликала різні відповіді суспільства: хтось із бать­
ків каже, що це тестування — психоемоційна мука для дитини,
хтось — що жоден тест не здатен перевірити, як мислить дитина,
а хтось вбачає в цій системі протидію системі корупції, яка має
потужні традиції в університетах України. Припустімо, що тес­
ти все ж таки здатні показати більш­менш об’єктивну картину
результатів сучасної освіти за останні 10–11 років Незалежної
України (звичайно, мені як філологу також здається, що навіть
розроблена зараз система оцінювання з української літератури не
передбачає діалогу між учнями і текстами, не передбачає потреби
в тих, хто надалі готуватиметься за цими тестами (з молодших по­
колінь) відчувати на дотик складну естетичну систему цінностей.
Що ж маємо ми?
Одразу мені хотілося б звернутися до результатів тестування,
бодай із двох дисциплін. Дуже часто у пресі можна прочитати про
позитивні результати тестування, про те, що міністр освіти і на­
уки України зустрівся з учнями, які набрали абсолютну більшість
(це десь із півсотні учнів середніх навчальних закладів України).
Звичайно, акцентування на здобутках — річ природна і потрібна,
але все ж таки подивімося на те, в якому інтервалі перебуває біль­
шість учасників тестування, якими є їхні результати. Адже саме
від цього залежатиме, яким буде майбутнє України, хто і з яким
знанням прийде керувати нашою державою, хто прийде в науку,
у виробництво, в політику і журналістику…
От, приміром, таблиці з близької мені української мови та
літератури.
12 балів (абсолютний рекорд) має лише 0,32 відсотка від
загальної кількості учасників (461 210 учнів). «Десять» балів
(останній поріг традиційної «п’ятірки» подолали лише майже
7 відсотків). Отже, в Україні надалі здобуватимуть вищу освіту,
а потім і працюватимуть у фінансово­економічній, виробничій
сфері, в політиці, врешті­решт, лише майже 10 відсотків від­
мінників (сума всіх тих, хто набрав від 10 до 12 балів). А де ж
решта? Де перебуває найбільша кількість випускників середніх
навчальних закладів? Дивимося в таблицю і бачимо, що най­
більше число — 17,74 % — відповідає оцінці «6» балів. Таким
чином, трієчники мають найпотужніші сили, тобто ядро україн­
ського майбутнього з випускників 2008 року формуватимуть ті,
хто написав тести з української мови та літератури на трійку.
Але треба сказати, що і цей результат не найжахливіший, адже
трійкою можна вважати оцінку від 4 до 6, а отже, загалом ма­
ємо: 12,14 % + 14,49 % + 17,74 % (близько 44 % від загальної
кількості). Як можна помітити, більшість випускників шкіл знає
українську мову і літературу на трійку. Скажіть мені, будь ласка,
чи можливий такий результат у цивілізованих країнах (де, до
речі, також викладачі скаржаться на те, що освітній рівень дуже
впав, зокрема у Великій Британії)? Але в нас ситуація ще гірша:
керувати країною прийдуть ті, хто не вміє грамотно написати за­
яву; хочемо чи ні, але з цих трієчників будуть і журналісти, яких
не цікавитиме якість матеріалу, чіткість формулювань, багатство
і стилістичні можливості мовних ресурсів, а цікавитимуть матері­
али про те, хто з ким одружився, скільки вбивств сталося в Укра­
їні за останню годину… І все поспіхом, все на трієчку. Школа
формує особистість, і саме тому результати цьогорічного зовніш­
нього тестування для мене постають украй тривожними. Або ми
далі скотимося до масової безграмотності, або… Розумію, що одна
з глобальних проблем гуманітарної освіти сьогодні — ситуація
постмодерну, яка, закравшись у суспільну свідомість, причаїла­
ся, знищуючи поступово прагнення до «висоти», тепер­бо навіть
не модно володіти знаннями, не модно багато читати і бути носієм
інтелігентності, духовного аристократизму. Будь­яку відповідь
можна знайти в Інтернеті, тож для чого «перезавантажувати свою
оперативну систему»?!
Але в такому разі навіть якщо не школяр, то вже студенти
можуть писати підручники: а чом би й ні, понишпорити в хащах
Інтернету впродовж кількох годин, провести кілька десятків
операцій «copy — paste» (скопіювати, вставити)… І все: підруч­
ник готовий, без посилань, без пояснень термінів, без методології.
А для чого? Наразі майже зовсім знецінено поняття «відповідаль­
ності за роботу», в погоні за наживою ми забуваємо про те, що
результати нашої роботи — це не дріб’язок, а досягнення кож­
ного працівника мусять додаватися, врешті, тоді йтиметься і про
якісний приріст у виробництві, в науці. Такий підхід формує
комплексну стратегію на досягнення результатів. На жаль, цієї
системності в нас бракує. Звичайно, робота мусить і гідно вина­
городжуватися. А про що може йтися, як для півкраїни, тієї, що
становить майбутнє України, найкращим подарунком може бути
орфографічний та тлумачний словники?
А що й казати про ситуацію з українською літературою? Літе­
ратура «в загоні», в зашморгу, а разом із нею також і естетичне ви­
ховання, здатність до емпатії, співчуття в майбутніх вершителів
долі України. Брак літературно­гуманітарної освіти — чи не най­
страшніша катастрофа, на яку можна очікувати; людство, яке не
має естетично­гуманістичного виховання, постає набагато страш­
нішою загрозою, ніж падіння метеориту чи землетрус. Людська
жорстокість, закладена апріорно в нас і не олюднена літературою,
призведе до катастрофічних наслідків. Літературний текст, чи то
вірш, чи то роман,— це жива система, в її основі — психологічне
сприйняття і відтворення в художній формі фрагменту дійснос­
ті. Якщо ж відчуття світу через художній текст не відбувається,
якщо молоде покоління оглухло до слова (тобто до Слова оглухло
і наше майбутнє), то на що сподіватися в Україні?! В радянські
часи до влади приходили ті, хто готові були служити великій
кривавій ілюзії, в часи перебудови і післяімперського хаосу при­
йшли ті, хто займалися рекетом, бандитизмом, а в найближчому
«демократичному» майбутньому прийдуть люди з напівосвітою,
але ж за умов демократії все можливе, чи не так? На жаль, і «уто­
пленість в морі плебейства».
Щасливе майбутнє не звалиться з неба, а формується вже за­
раз, і формується переважно з трієчників, а відмінники, ті нещас­
ні десять відсотків, не дай Боже, ще поїдуть кудись на закордоння
і будуть заробляти пристойні гроші і робити внесок у розбудову
іншої держави. А в нас що? Консьюмеризм? Постмодерн? Темні
сили, які не дають Україні самореалізуватися? Та хто ж не дає
формувати нам європейську державу, якщо часто в основі наших
проблем не зовнішні надумані вороги, а ми самі, розхлябані, не
готові діяти рішуче і відповідально. Якщо рішуче — то демаго­
гічно, профанно, по­базарному. Якщо сьогодні в обличчях нових
поколінь часто зовсім не бачиш ані краплини «обезображенности
интеллектом», які натомість страждають на брак лексичного роз­
маїття, на пивний алкоголізм…
А в такому разі ставиш інше запитання: для чого нам серйозна
наука? Серйозна журналістика? А з критикою та есеїстикою —
золоті верби ростуть. І не варто скидати свою звичайну лінь, не­
робство, неосвіченість (а ще страшніше — напівосвіченість) на
постмодерн. Хто заважає бути людиною серед свинопасів, яких
в Україні вистачало завжди, але не в такій геометричній прогресії
вони множилися.
Отже, українська мова, що постає джерелом консолідації на­
ції, визначення національної самобутності, самоідентифікації,
залишається для більшості незрозумілою абракадаброю. А укра­
їнська література, мабуть, така нецікава і маргінальна, що її
зовсім не обов’язково вивчати, читати і розуміти. Мені здається,
що проблема гуманітарного виховання багато в чому залежить від
матеріалів: підручників і усталеного літературного канону, який
сьогодні потребує значної ревізії, але не спрощення до рівня міні­
мального мінімуму. Якщо в нас із зарубіжної літератури в новій
програмі (керівник колективу — Ю. Ковбасенко) немає десятків
імен світової класики, на яких було виховано не одне покоління,
то про що взагалі ми говоримо? Скажімо, цього ще не було у про­
грамі, над якою працював колектив під керівництвом професора
Б. Шалагінова, але деградація прокралася і до програм.
На жаль, наведені результати тестування з української мови
та літератури не відображають ситуації в окремих регіонах, адже
якщо взяти Південь України, Крим, то, переконаний, що там
ситуація просто моторошна. І куди в такому разі дивиться Мініс­
терство освіти і науки? Чи вже треба віддавати ситуацію в освіті
в підпорядкування РНБО чи й самого Президента, який дуже
любить пафосно говорити про українську націю, яка скочується
у прірву безграмотності і безкультур’я?!
Але перед тим, як робити загальніші висновки, хочу зверну­
тися до ще однієї дисципліни, до цариці наук, як казали рані­
ше,— математики. Здається, що від її царювання залишилися
лише об’їдки, а справжнє розкошування математичним знанням,
алгеброю і геометрією, розуміння тригонометрії та основ аналі­
зу — «чужие на этом празднике жизни».
Результати цього тестування ще менш утішні, але ж саме
математика споконвічно була запорукою гармонійності освіти,
саме математика поряд із музикою, класичними мовами форму­
вала цілісну і глибоку особистість, готову розуміти світ як велику
систему систем, адже математика — не лише шкільний предмет,
а форма інтерпретації дійсності, ставлення до ситуацій, що дає
людині здатність розв’язувати проблеми якнайшвидше і якнай­
ліпше. Саме математика формує в людини цілісний погляд, здат­
ність охопити будь­яку ситуацію в її вузлових проблемах. А звід­
ки візьметься системне мислення, коли в нас більшість перебуває
на позначці: «5 балів» (трійка), тобто 20,58 % (46 519 учнів),
а поряд із цією цифрою компанія також вельми пристойна, поди­
вімося лише на таблицю:
3 бали 19 805 8,76
4 бали 23 697 10,48
6 балів 33 636 14,88
Отже, в нас трієчників із математики — майже 46 %. А двієч­
ників (за шкільною дванадцятибальною системою оцінювання) —
ще також майже 20 (від 1 до 3 балів). Результати колосальні:
на сімнадцятому році Незалежності ми знаємо, що математика
в Україні (а з цього випливатимуть і знання з фізики, хімії, інфор­
матики тощо) нікому не потрібна. Чого й очікувати від країни, де
на астрономію відводяться мізерні години, де креслення виведено
зі шкільного курсу, а математику скорочено в загальних закладах
до непристойного мінімуму у старших класах. Та ніколи за часів
радянської імперії не вивчали математику в таких «грандіозних»
обсягах і за таку кількість годин!
І тепер, говорячи про світовий науково­інформаційний про­
грес, не варто безапеляційно стверджувати, що в Україні від­
буваються потужні зрушення в бік формування інформаційного
суспільства. Не варто говорити, що Україна готова до євроінте­
грації. Чи потрібна Європі країна трієчників? Чи готова Україна
визнати свою духовну потребу в європейському культурному
просторі, якщо в ній самій духовна субстанція постає вкрай упо­
слідженою! Думаю, що спочатку треба вивчити математику, а то
так незабаром і помножити в межах ста не зможемо без кальку­
лятора… Що ж, процес нищення математичної освіти в Україні
зазнав нечуваних обсягів. Ось так і живемо: тези «без граматики
не буде математики», «математика — цариця наук» уже давно
порожні кольорові бульбашки у країні, де українською мовою,
що є державною, можуть грамотно послуговуватися ті, хто пе­
ребуває в меншості. А порахувати до ста за десять років також
зможе небагато, не кажучи вже про квадратні чи кубічні корені,
про диференціали та логарифми. Будемо впроваджувати мате­
матичну освіту, як у США: дробові числа мають вивчатися лише
в університетах. А нам і калькулятора вистачить. Пощо мучити
себе зайвим?!
Результати незалежного зовнішнього тестування засвідчили,
в яку чорну діру ми потрапили, а власне, наша освіта, наше май­
бутнє. Такі результати — не провина дітей, а ґандж усієї систе­
ми освіти, в якій не плекають учителів­новаторів. Це і провина
держави, яка не дбала і не дбає про вчителів, які змушені часом
виживати, а не думати про вдосконалення системи викладання.
Це провина і авторів підручників (деякі з цих посібників можна
було б успішно спалити, і шкоди від цього не буде), які часто по­
стають яловими, в них немає цілісної концепції, зокрема в гума­
нітарних. Хоча знаю, що така проблема є нагальною і для мате­
матиків, і для хіміків. Ще потужну двадцять років тому систему
освіти,— коли українські вчені (зокрема і математики) їхали
в США, у країни Латинської Америки і там здобували дипломи
професорів у лічені роки, держава давала їм квартири і фінансу­
вала наукові проекти,— зруйновано. В Україні — пустка.
Довелося прочитати подив першого заступника міністра осві­
ти і науки України пана М. Стріхи, що покоління кандидатів
наук в Україні не тримало жодного світового фахового видання…
Дивно чути таке: а куди ж дивилося Міністерство освіти весь цей
час? У який бік? Чи ця звістка впала з неба (в нас, як подивитися
на політику і освіту, здається, багато чого робиться не за планом,
розробленим фахівцями­стратегами, а падає з неба). Невже не
можна було передплатити ці видання раніше? Невже у країні
не знайшлося б коштів для цього? А стан вітчизняних фахових
видань просто жалюгідний, вони потребують насамперед фінан­
сової допомоги і підтримки. Без інноваційних обмінів нічого не
відбудеться, без потужної наукової бази жодний поступ уперед —
ілюзія, фікція, демагогія. Та й наука не робиться «на показ», на­
ука робиться в кабінетах, у бібліотеках, у лабораторіях і архівах.
І держава мала б подбати про те, щоб поновити престиж учителя,
науковця, а не ріелтера, фінансиста чи правника… Інакше не вар­
то дивуватися, чому в Україні таку велику популярність має Вєр­
ка Сердючка. У нас півкраїни сьогодні не володіють українською
мовою, тобто перебувають у світоглядному полі Сердючки та її
«мами». І жодні перемоги на «Євробаченні» не зможуть прикри­
ти страшну небезпеку втрати високого освітнього рівня, який був
колись. І можна сто разів нагородити народним артистом Філіпа
Кіркорова, але від цього імідж України у світі не буде кращим.
Потрібно дбати насамперед про освіту і науку, а не хизуватися
ілюзорними досягненнями, за якими — порожнеча, адже статей
вітчизняних науковців не знайти бодай в англомовних фахових
виданнях із внутрішньою системою рецензування.
Страшно, панове, що з такою тенденцією ми скотимося до
мови Еллочки з роману Ільфа і Петрова, а через кілька десятиліть
ті, хто вмітимуть множити без калькулятора, будуть схожі на
бронтозаврів із пережитками минулого на тлі масової безграмот­
ності і безкультур’я.
(За Д. Дроздовським)
2) Складіть план статті (складний). За планом стисло перекажіть
текст.
VI. підБиТТя підсУМКів УРоКУ
VII. доМАШнє зАвдАння
Виписати із тлумачного словника 5 словникових статей до
багатозначних слів. Визначити пряме та переносні значення слів.
Підготувати повідомлення про явище полісемії в українській
мові.

Категорія: Конспекти уроків із української мови 10 клас | Додав: uthitel (18.02.2018)
Переглядів: 1048 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: