Учительська світлиця

Уроки № 11—12
Тема. Культурне життя в роки Великої Вітчизняної війни.
Мета: охарактеризувати місце і роль освіти, науки і культури в роки війни, розкрити внесок
української творчої інтелігенції в перемогу над фашизмом; виховувати моральні якості на кращих
зразках національної культури.
Тип уроку: урок засвоєння нових знань.
Обладнання: підручник, стінна карта «Україна в роки Другої світової війни», репродукції,
портрети діячів культури.
Основні терміни і поняття: евакуація, фронтові бригади.
Основні дати і події: осінь 1941 р. — евакуація Академії наук УРСР до Уфи, 1943 р. — вихід на екрани кінофільмів О. Довженка «Перед боєм», «Мати», «Україна в огні»; 1944 р. — написання вірша В. Сосюри «Любіть Україну».
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: характеризувати діяльність представників української науки, літератури, мистецтва під час війни; аналізувати державні підходи до
релігійного життя в роки Другої світової війни.
Хід уроку

II. актуалізація ОпОрних знань
III. перевірка дОМашньОгО завдання
Заслуховування та обговорення повідомлень учнів.
IV. вивчення нОвОгО Матеріалу
1 евакуація культурних цінностей. діяльність української культури
і науки в тилових районах срср
 Розповідь учителя
Культурно-освітні установи республіки з початком Великої
Вітчизняної війни тимчасово припинили свою діяльність. Перестали друкуватися книги, виходити газети, журнали. Згодом
евакуйовані з України видавництва об’єдналися в одне — Українське державне видавництво, яке розміщувалося в Саратові,
а потім у Москві. Воно видавало політичну та художню літературу, журнали, листівки, газети, плакати. За роки евакуації ним
було видано близько 900 назв книг, брошур і журналів загальним тиражем 19 млн примірників. Значну роботу з випуску наукової й науково-популярної літератури здійснювало видавни
69
цтво АН УРСР, яке розміщувалося в Уфі: із червня 1941 р. воно
видало близько 40 назв книг.
В умовах окупації України її урядові установи, різноманітні
заклади науки і культури функціонували на територіях інших республік. Так, у радянському тилу інтенсивно працювали над розробкою важливих наукових проблем і підготовкою висококваліфікованих спеціалістів понад 70 вузів, евакуйованих з України.
У лютому 1942 р. поновив роботу в Кзил-Орді (Казахська РСР)
Об’єднаний український державний університет у складі викладачів і студентів Київського та Харківського університетів. Одеський
університет був розташований у місті Байрам-Алі (Туркменська
РСР), Харківський хіміко-технологічний інститут — у місті Чирчик (Узбекська РСР), Київський індустріальний інститут — у Ташкенті, Миколаївський кораблебудівний інститут — у місті Пржевальськ (Киргизька РСР) та ін. Деякі з вузів України діяли як
факультети у складі місцевих навчальних закладів. На цих факультетах працювали відомі українські вчені. Наприклад, у Башкирському педінституті в Уфі А. Булаховський очолював кафедру
російської мови, а М. Петровський — кафедру історії СРСР і загальної історії. Професорами Башкирського медінституту були
М. Стражеско, О. Палладін, В. Василенко.
У глибокому тилу країни діяли школи й класи з українською
мовою навчання. Вони відкривалися здебільшого в областях, куди
була евакуйована значна кількість українців. Зокрема, у Саратовській області було 30 українських шкіл і класів, Свердловській —
18, Новосибірській — 11, Молотовській (нині Пермська) — 19.
У тилу працювали також евакуйовані з України дитячі будинки,
ремісничі училища тощо.
Із початком Великої Вітчизняної війни основні науково-дослідні установи з України також було перебазовано у східні райони
СРСР. Переважна більшість їх, а також Президія АН УРСР розміщувалися в Уфі (влітку 1943 р. АН УРСР було переведено з Уфи
до Москви). Деякі інститути АН УРСР працювали безпосередньо
на базі промислових підприємств у Середній Азії, Поволжі, на Північному Уралі, у Сибіру.
При президії Академії наук УРСР було створено Науково-технічний комітет сприяння обороні на чолі з президентом АН УРСР
О. Богомольцем.
2 розвиток науки в роки війни
 Розповідь учителя
Науковці України разом з ученими всієї країни розв’язували
важливі оборонні й народногосподарські проблеми, наприклад технології виробництва високоякісного металу, створення нових зразків
зброї, бойової техніки тощо. Великий внесок у зміцнення обороноздатності Червоної армії зробили вчені Інституту електрозварювання на чолі з Є. Патоном. Вони впровадили нові методи електрозварювання у виробництво танків та інших видів озброєння. За
визначні праці в галузі електрозварювання Є. Патону було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а 11 науковців Інституту було нагороджено орденами і медалями. Розвитку військового приладобудування, літако- й моторобудування, проектування
приладів для радіолокації й пеленгації, створенню нових матеріалів для військових потреб сприяли вчені Фізико-технічного інституту та Інституту фізики АН УРСР.
Українські вчені розробили нові ефективні методи лікування
хворих. Інститут клінічної фізіології, яким керував академік О. Богомолець, створив цінні препарати для лікування ран і переломів
кісток. За ці праці О. Богомольцю було присвоєно звання Героя
Соціалістичної Праці. Працівники Харківського інституту переливання крові — однієї з найбільших наукових установ країни в ряді міст східних районів країни — організували пункти із заготівлі
та консервування крові, підготували чимало спеціалістів для роботи в них та відправили для поранених воїнів у фронтові медичні
установи кілька тонн консервованої крові. Колектив науковців Інституту біохімії АН УРСР, очолюваний академіком О. Палладіним,
створив препарат, що сприяв згортанню крові. Відомий хірургофтальмолог, академік АН УРСР В. Філатов, який очолював Український інститут очних хвороб, що розміщувався в Ташкенті, удосконалив методи лікування, пов’язані з тканевою терапією, тобто
пересадкою рогівки ока як засобом боротьби зі сліпотою.
Інститути історії, економіки, археології, мовознавства й літературознавства були об’єднані в Інститут суспільних наук. Історики
видали праці «Боротьба українського народу проти німецьких загарбників», «Жовтень в Україні», серію брошур про народних героїв в Україні тощо. Ці видання мали важливе значення в ідеологічній боротьбі з ворогом, відіграли важливу роль у задоволенні
інтересу радянської громадськості до історії України. У їх напи
санні взяли участь М. Петровський, К. Гуслистий, В. Дядиченко,
Ф. Лось, М. Супруненко, Л. Славін та ін. Економісти підготували
збірник «Народне господарство радянської України», у якому було
охарактеризовано довоєнний стан народного господарства республіки, а також взяли активну участь у розробці плану відбудови економіки УРСР. Фахівці в галузі гуманітарних наук вели активну
агітаційно-пропагандистську роботу серед воїнів Червоної армії та
трудящих, виступали з численними лекціями, статтями в газетах
і журналах.
3 роль преси, радіомовлення, засобів масової інформації в розгортанні
ідейно-політичної роботи
 Розповідь учителя
Велику роль у розгортанні ідейно-політичної роботи серед широких мас трудящих під час війни відігравала преса. Широку популярність у населення мали центральні газети «Правда», «Известия», «Красная звезда», «Комсомольская правда» та ін. У 1942 р.
в радянському тилу почали видаватися українські республіканські
газети «Комуніст» (із січня 1943 р. — «Радянська Україна») і «Советская Украина» (із січня 1944 р. — «Правда Украины»), «Література і мистецтво» — орган спілок письменників, художників
і композиторів УРСР, а також журнали «Україна», «Українська
література» та «Перець». У них працювали провідні літератори та
діячі культури, які висвітлювали героїчну боротьбу радянських
людей проти ворога, життя й трудові подвиги населення України,
евакуйованого в радянський тил. Систематично друкувалися повідомлення Радінформбюро, ТАРС, пропагандистські матеріали.
У період Великої Вітчизняної війни ще більше зросла роль радіомовлення як засобу масової інформації та ідейно-політичної роботи. Уже в листопаді 1941 р. почали функціонувати радіостанції
ім. Т. Шевченка в Саратові та «Радянська Україна» в Москві,
а з 1943 р. — пересувна радіостанція «Дніпро» у прифронтовій
смузі. Ці радіостанції щодня інформували населення радянського
тилу, а також окупованої території про найважливіші новини й події на фронтах і в цілому в країні.
4 внесок у перемогу діячів української літератури, кіномистецтва,
театрів, образотворчого мистецтва
 Розповідь учителя
Війна активізувала творчі сили української радянської літератури. Високим патріотичним пафосом, ненавистю до ворога й глибокою вірою в перемогу сповнені поетичні, прозові, драматичні
й публіцистичні твори письменників П. Тичини «Творча сила народу», М. Рильського «Народ безсмертний», М. Бажана «Клятва»,
А. Малишка «Україно моя», Я. Галана «Фронт в ефірі», О. Левади
«Плач полонянок», Ю. Яновського «Земля батьків» та ін. Як самобутній яскравий письменник виступив О. Довженко. Його твори
«Ніч перед боєм», «Воля до життя», «Україна в огні», де розкриваються мужні характери воїнів Червоної армії, відзначаються силою художнього пафосу й своєрідністю стилю.
У цілому українська література в роки Великої Вітчизняної
війни зробила великий внесок у справу перемоги над ворогом.
Вона зміцнювала почуття любові до Батьківщини й ненависті до
загарбників, розкривала всесвітньо-історичне значення боротьби
з фашизмом.
Із великим натхненням працювали в цей період колективи
майже 50 евакуйованих з України театрів, яким доводилося готувати вистави на нових, іноді зовсім малопридатних для цього
сценах, власними силами виготовляти реквізит, декорації тощо.
Долаючи труднощі воєнного часу, актори прагнули наблизити
мистецтво до життя. Головна увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах,
заводах, фабриках, колгоспах. Особливо активну творчу діяльність розгорнули Київський драматичний театр ім. І. Франка,
Харківський драмтеатр ім. Т. Шевченка, Сумський драмтеатр
ім. М. Щепкіна, Полтавський драмтеатр ім. Т. Шевченка, Дніпропетровський драмтеатр ім. О. Горького, Запорізький музичнодраматичний театр ім. М. Щорса та ін. Репертуар театрів орієнтувався на глибокі патріотичні почуття радянських людей: центральне
місце посіли п’єси «Фронт» О. Корнійчука, «Навала» Л. Леонова, «Російські люди» К. Симонова та ін. За час евакуації театри
УРСР поставили близько 180 нових вистав. Перед радянськими
воїнами на фронтах виступали понад 100 фронтових концертних
бригад від театрів України.
Глибокого патріотизму було сповнене й кіномистецтво. Евакуйовані українські кіностудії (Київська — до Ашхабада, а Одеська — до Ташкента), як і вся радянська кінематографія в той
час, брали участь насамперед у створенні короткометражних
фільмів, що виходили на екрани у складі кінозбірок. Тривала
робота і над художніми фільмами, особливо відомими серед них
стали «Олександр Пархоменко» режисера Л. Лукова, «Як гартувалася сталь» М. Донського, «Партизани в степах України»
І. Савченка. Але найвищим досягненням радянського кіномистецтва в умовах війни вважався фільм «Веселка» М. Донського за сценарієм Ванди Василевської. Ця картина одержала багато призів і, зокрема, «Оскара» — премію Академії кіномистецтв
із США. У 1946 р. картина була удостоєна Державної премії
СРСР. Інший фільм М. Донського — «Нескорені» — одержав
Золоту медаль на VII Венеціанському міжнародному кінофестивалі (1946 р.).
У 1943 р. кінооператори УРСР паралельно з роботою для Центральної студії кінохроніки почали створювати власні кіножурнали. У квітні цього року на екрани вийшов перший номер кіножурналу «Радянська Україна». З’явилися також кілька спеціальних
кіновипусків. Особливе місце серед воєнної кінопубліцистики посідають документальні повнометражні фільми О. Довженка «Битва
за нашу Радянську Україну» (1943 р.) і «Перемога на Правобережній Україні та вигнання німецьких загарбників за межі українських радянських земель» (1944 р.).
Війна не зупинила й розвитку українського образотворчого мистецтва. Захист Вітчизни став головною темою українських художників. Створені ними плакати, листівки, «агіт-вікна», що розповсюджувалися вже з перших днів війни, закликали до боротьби із
загарбниками.
Плідно працювали в роки війни українські скульптори. Наприклад, К. Діденко створив серію скульптурних портретів С. Ковпака, О. Федорова, С. Руднєва та інших партизанів України.
Понад 100 фронтових концертних бригад, до складу яких входили відомі актори українського театру З. Гайдай, І. Паторжинський, П. Вірський, Ю. Тимошенко, Ю. Березін та інші, було відряджено на фронт.
У цілому в роки війни митці України разом з усіма радянськими народами наближали Перемогу, своїм словом, майстерністю
мобілізуючи трудящих на самовіддану працю.
5 відновлення роботи середньої і вищої школи після звільнення
від окупації
 Розповідь учителя
На визволених територіях відновлювали свою роботу школи,
вищі навчальні заклади, підрозділи АН УРСР. Мільйони дітей,
а також дорослого населення сіли за парти, велика кількість молоді заповнила студентські аудиторії вузів. У 1945 р. в Україні
стали до ладу 30,5 тис. шкіл, 154 вищі навчальні заклади, сотні
середніх спеціальних навчальних закладів. Відновлюються науководослідні інститути системи Академії наук України, утворюється
низка нових, зокрема в галузі кібернетики. Інститут мови та літератури в 1945 р. видає «Нариси історії української літератури»,
проте вже за рік приймається розгромна постанова ЦК КП(б)У про
перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в зазначеному нарисі. Постанова засуджувала «прояви ворожих буржуазно-націоналістичних тенденцій» у дослідженні літературних процесів.
Відновлення зруйнованих під час війни шкіл, закладів культури, наукових установ почалося після визволення території України
від німецько-фашистських загарбників. Поширення набув рух за
відбудову зруйнованих і спорудження нових шкільних приміщень
силами й засобами самого населення — «методом народної будови».
У 1944—1945 рр. у республіці було відбудовано і побудовано
1669 шкіл. На 1950 р. не тільки було відновлено довоєнну мережу,
а й споруджено 1300 нових шкіл.
6 пограбування цінностей українського народу
 Розповідь учителя
Трагедією для України стало пограбування нацистами її культурних цінностей. Спеціальна інструкція, яка надійшла з Берліна до окупованих областей, повідомляла: «Тільки-но війська
займуть яке-небудь велике місто, негайно туди виїздять начальники спецкоманд із різними спеціалістами. Вони оглядають музеї, картинні галереї, виставки, культурні й художні установи,
з’ясовують, у якому вони перебувають стані, і конфісковують
усе, що становить цінність». За матеріалами Державної Надзвичайної Комісії з розслідування злочинів нацистських загарбників
було встановлено: в Україні окупанти зруйнували 151 музей, 9 тис.
клубних приміщень, 660 кінотеатрів, 110 корпусів вузів, понад
8 тис. шкіл, 62 театральні приміщення, вивезли до Німеччини
330 тис. найцінніших музейних експонатів та понад 50 млн книг.
Зруйновано і пошкоджено велику кількість пам’ятників архітектури. Жертвами нацистського «нового порядку» стали відомі представники української інтелігенції: І. Рогач, О. Теліга, О. Кандиба (Ольжич) та багато інших.
V. ОсМислення нОвих знань і вМінь
 Бесіда
1. Що вам відомо про функціонування закладів освіти і культури
під час Великої Вітчизняної війни?
2. Яке місце займали твори діячів культури в ідейно-політичній
роботі серед воїнів, населення України?
VI. підсуМки урОку
Тяжкі роки окупації, величезні втрати не припинили культурного розвитку України. Діячі української культури не схилилися
під наступом фашизму. Культура народу надійно служила його
самозбереженню, утвердженню гуманістичних ідеалів.
(Учитель аналізує й оцінює роботу учнів на уроці.)
VII. дОМашнє завдання
1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
2. Використовуючи матеріал підручника та розповідь учителя на
уроці, складіть таблицю «Культура України в роки Великої Вітчизняної війни».

3. Підготуйтеся до повторювально-узагальнювального уроку.