УРОКИ №110—113

Тема. Культура і освіта. Становище науки і наукових досліджень. Сучасний розвиток українського мистецтва.

Мета: охарактеризувати розвиток нових тенденцій у культурному і духовному житті України, шляхи розвитку і перспективи освіти, науки, мистецтва в сучасних умовах; розвивати вміння давати власну оцінку здобутків і проблем у культурному житті суспільства; виховувати повагу до духовних цінностей, почуття патріотизму, честі, гідності.

Тип уроку: семінарське заняття.

Обладнання: мультимедійне обладнання.

Основні терміни і поняття: культурно-освітні заклади, меценати, наука, комп'ютеризація, масова культура, церква, конфесії.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНА ЧАСТИНА

Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

• Бесіда

1. Назвіть основні фактори впливу на розвиток сучасної української культури? (Внутрішні: стан економіки, зміни в соціальній структурі населення, політичний режим; історичні: менталітет населення, система духовних цінностей; зовнішні: вплив загальносвітових та російських культурних процесів, вестернізація масової культури.)

2. Охарактеризуйте позитивні та негативні риси розвитку української культури в 1990-х рр.

III. СЕМІНАРСЬКЕ ЗАНЯТТЯ

• Додатковий матеріал

1. Освіта в сучасній Україні

Важливим кроком у розвитку духовності українського народу є піклування про створення національної системи освіти. Одним із найважливіших завдань школи стало забезпечення виконання «Закону про мови в Українській РСР» (1989 р.). Із того часу в республіці почали діяти сотні шкіл з українською мовою навчання, сотні тисяч учнів отримали змогу здобувати освіту рідною мовою. Сьогодні в Україні працює 215 тис. шкіл, у яких навчається 6,8 млн учнів переважно українською мовою.

Сучасна система освіти представлена різноманітними типами шкіл і навчальних закладів (коледжів, гімназій, ліцеїв, колегіумів). Посилюється увага держави до розвитку освітніх закладів із пріоритетним вивченням окремих предметів (спеціалізовані школи) та профільною освітою.

Якісно новою рисою розвитку освіти в незалежній Україні стало повернення до гармонійного розвитку особистості: поглиблене вивчення іноземних мов із молодших класів, оволодіння навичками роботи з комп’ютером, уроки спорту тощо, демократизація навчального процесу, його гуманістичність. Значна увага приділяється вивченню української історії, культури, народознавства.

8 травня 1996 р. Л. Кучма затвердив основні напрямки реформування професійно-технічної освіти в Україні. Нині ця система стабілізувалася й охоплює 977 державних професійно-технічних закладів.

2011 р. оголошено роком української освіти. На сучасному етапі вона потребує нової стратегічної програми розвитку, радикально нового ставлення держави та еліти. Бюджет 2011 р. передбачає витрати на освіту у розмірі 6 % ВВП. Згідно з адміністративною реформою функції Міністерства освіти і науки розширилися, і воно дістало назву «Міністерство освіти і науки молоді та спорту України».

В Україні почалась реалізація національного проекту «Електронна та медіа-освіта». Залишається нерозв’язаною проблема комп’ютеризації закладів освіти, адже бюджетом кошти на ці проекти не передбачено.

У вищій школі традиційно сконцентровано могутній інтелектуальний потенціал української нації. Флагманами вищої освіти України є Київський національний університет ім. Т. Шевченка, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Національний університет «Києво-Могилянська академія» та ін. Понад 20 провідних закладів освіти держави мають статус національних.

На 2000 р. в Україні працювало 298 університетів, академій, інститутів (із них 92 — недержавної форми власності). Поступово вища освіта перестає бути засобом підготовки фахівців і перетворюється на досягнення певного ступеня розвитку сучасної людини.

Але якість вищої освіти знизилась. У світовому рейтингу 2009 р. Київський національний університет ім. Т. Шевченка посідав 1613-те місце, Київський політехнічний — 2173-те, Львівський університет ім. І. Франка — 2223-те, Харківський національний університет ім. В. Каразіна — 2570-те. Державна програма «Наука в університеті» повернула науку у ВНЗ. Було створено п’ять науково-дослідних університетів, де працювало 4,6 тис. учених.

Проблеми освіти:

1) обмеження державного фінансування;

2) недостатня матеріально-технічна база, комп’ютеризація закладів освіти;

3) падіння соціального престижу педагогічної діяльності і, як наслідок, загострення кадрової проблеми;

4) повільне проведення реформування освіти.

2. Становище науки і наукових досліджень

Провідним центром розвитку української науки є Академія наук України, яка з 1994 р. одержала статус Національної. Загальна кількість науковців становила 300 тис. осіб, із яких 80 тис. є кандидатами й докторами наук. Економічна криза істотно вплинула на стан науки. За 1991—1998 рр. фінансування науки скоротилося в 17 разів. 1998 р. воно не перевищувало 0,5% державного бюджету. Щорічні витрати на одного науковця не перевищують в Україні 700 дол. США, тоді як в Ізраїлі на це витрачається 41 тис. дол., у Південній Кореї — 60 тис. дол., США — 180 тис. дол. Переважно з цих причин Національну академію наук України залишило 1500 осіб, які переважно виїхали за кордон (генетики, фізики, теоретики, фізіологи, біохіміки). Незважаючи на значні витрати, в умовах незалежності Україна здобула і низку серйозних успіхів, наприклад, у гуманітарній сфері.

У системі НАН з’явилися нову інститути: Інститут національних відносин та політології, Інститут Української археографії ім. М. Грушевського (з філіями у Львові й Дніпропетровську), Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства.

Україна зберігає вагомий потенціал у ракетно-космічній сфері (наукові центри Києва, Харкова, Дніпропетровська). Триває випуск ракетно-космічної техніки, серед якої — системи керування та системи стикування ракет «Курс», ракетоносії «Циклон», «Зеніт», «Дніпро». Україна бере участь у реалізації міжнародної програми ракетно-космічного комплексу морського базування «Морський старт» і «Глобалстар». Космічна галузь України виконує 130 міжнародних контрактів. У листопаді—грудні 1997 р. український космонавт-дослідник Леонід Каденюк здійснив політ на космічному кораблі «Каламбія». Незважаючи на значні економічні труднощі, українська наука має передові технології в галузі літакобудування, танкобудування, будівництва морських суден, а також в області математики, теоретичної фізики, біотехнолоіій, зварювальному виробництві.

Міністерство освіти і науки України підтримує ідею створення технопарків. Створення тих восьми технопарків, які нині діють, пройшло складний шлях, але за сім років вони виробили продукції на 87,4 млрд грн. Скажімо, технопарк «Інститут електрозварювання ім. Є. О. Патона» на одну вкладену гривню реалізував продукції на 35 грн.

У 2011 р. в державному бюджеті вперше передбачено виділення значних коштів (близько 1 млрд грн) на підтримку інноваційної діяльності шляхом їх прямого кредитування та відшкодування відсоткових ставок за кредитами.

У загальному обсязі реалізованої промислової продукції лише 6,5% мають ознаки інновації (в Євросоюзі — 60%). Частка морально застарілого обладнання становить 65% — у промисловості, у науково-технічних установах — 98%. За статистикою 70% інноваційних підприємств — представники коксівної, нафтопереробної, хімічної та металургійної галузей.

Україна входить до п’ятірки провідних країн у галузі ракетобудування, до сімки країн у галузі авіабудування, до десятки країн у галузі суднобудування, до десятки країн у провідних галузях оборонно-промислового комплексу, і посідає п’яте місце за кількістю сертифікованих математиків-програмістів.

Україна виробляє машини для зварювання високопробних рейок, так званого оксамитового шляху найшвидших залізниць, які займають лідируючі позиції на світових ринках. Не мають аналогів у світовій практиці і технології виплавки високоякісних зварювальних флюсів, які дозволяють наполовину замінити дефіцитну дорогу імпортну сировину шлаковими відходами металургії.

3. Культурні процеси

Однією з тенденцій сучасного культурного життя України є відхід від тоталітарного минулого й перехід на шлях національних та загальнолюдських цінностей. У незалежній Україні сфера культури стала плюралістичною. Серед перших лауреатів Шевченківської премії незалежної України були: в’язень сталінських концтаборів письменник і мовознавець Б. Антоненко-Давидович (посмертно), дисиденти письменники І. Калинець, Т. Мельничук, художники М. Максименко, Г. Синиця, капела бандуристів ім. Т. Шевченка з Детройта (США) та хор ім. О. Кошиця з Канади. Лауреатами Державної премії стали письменник І. Чандей, співак В. Зінкевич, мистецтвознавець В. Овсійчук, художник А. Антонюк, науковець Р. Конквест (США). Національні премії у 2000 р. присуджено письменникові І. Гнатюку, композиторові І. Караманову, художниці М. Тимченко, скульпторові В. Чепелюку, хореографові А. Шекері та ін.

Із давніх-давен Україна пишалася своєю музикою та піснею і має багато талановитих співаків. Майстром народної пісні визнано Н. Матвієнко. У репертуарі співачки — побутові, ліричні, календарно-обрядові пісні, твори сучасних композиторів — О. Білаша, В. Шумейка, І. Поклада та ін. За визначні досягнення в галузі культури та пропаганду народного мистецтва Н. Матвієнко була нагороджена орденами Миколи Чудотворця, княгині Ольги III ступеня.

В оперному мистецтві значних успіхів досягла В. Степова, народна артистка України, солістка Національної опери. Вона є лауреатом багатьох конкурсів, зокрема Міжнародного конкурсу оперних співаків імені Соломії Крушельницької. Знана В. Степова і за межами України: її чули в Канаді, Австрії, Франції, США та інших країнах світу. Стали відомими альбоми: «Арії з опер», «В обіймах вічної музики», «Соловейко».

Ставить інтерес українська популярна музика сьогодення. Здобули визнання серед слухачів такі співаки, як Руслана, Ані Лорак, Олександр Пономарьов, гурти «Океан Ельзи», «ВВ» та ін.

Найрезонанснішим досягненням української популярної музики стала перемога співачки Руслани на міжнародному конкурсі Євробачення. Поєднуючи у своїх піснях сучасні ритми і традиції української народної музики, вона підкорила піснею «Дикі танці» серця не тільки українців, але й цілої Європи.

Національне відродження стимулювало зростання музейної мережі — в областях відкрито 29 нових державних музеїв. Започатковано нові історико-культурні заповідники в Батурині, Глухові, Дубні, Збаражі, Корсуні-Шевченківському тощо.

Повертаються твори, книгозібрання, архіви й інші культурні й духовні цінності, які з різних причин були вивезені з України за кордон. Тільки за останні роки в Україну повернуто особисті архіви Олександра Олеся та Олега Ольжича. Велику зацікавленість науковців викликають передані в Україну копії документів Державного архіву Швеції, що висвітлюють зв’язки України і Швеції у XVIII ст. До України повернулися зі США архівні матеріали уряду УНР в екзилі. Розпочато роботу з повернення в Україну спадщини професора І. Огієнка, праці якого налічують майже 2 тис. назв із різних галузей знань. Останніми роками побачили світ раніше не доступні українському читачеві твори І. Багряного, В. Барки, О. Теліги, М. Зерова, М. Хвильового, Є. Плужника, Г. Косинки та інших. Вийшли друком твори українських дисидентів В. Стуса, І. Світличного, Є. Сверстюка, В. Рубана, М. Руденка та інших. Сучасна українська література представлена іменами П. Загребельного, Л. Костенко, Р. Іванченко, І. Драча, Д. Павличка, Ю. Щербака, В. Яворівського, І. Дзюби, М. Вінграновського та інших.

Україна переживає піднесення фізичної культури. Далеко за її межами відомі імена уставлених спортсменів, чемпіонів світу, Європи та Олімпійських ігор: Я. Клочкової (плавання), Віталія й Володимира Кличків (бокс), А. Шевченка (футбол), Ж. Блок (Пінтусевич), І. Кравець, І. Бабакової (легка атлетика) та інших.

Перед українським культурним відродженням сьогодні постало декілька істотних проблем:

1) в Україну активно надходить низькопробна масова культура, яка пропагує насильство, жорстокість, бездуховність, розбещеність і порнографію, криючи в собі загрозу для українського суспільства;

2) зменшення державного фінансування негативно позначається на розвитку культури. Якщо 1997 р. державний бюджет України передбачав видатки на фінансування закладів культури в розмірі 399 млн грн (близько 220 млн дол.), то 1998 р. — 159,1 млн грн. Скажімо, Франція виділяє з держбюджету на розвиток культури близько 15 млрд дол. Крім того, органи місцевого самоврядування виділяють на ці потреби 40% від загальних видатків.

Незважаючи на складну економічну ситуацію, українська культура поступово пристосовується до нових умов існування.

4. Релігійне життя

За радянської доби релігія й церква перебували під особливо пильною увагою комуністичної влади. За офіційною статистикою 1980-х рр. вірянами в Україні вважалися не більш ніж 15% громадян, хоча під час соціологічного опитування 1995 р. атеїстами себе вважало не більш ніж 10%. За спеціальною анкетою академіка В. Амосова у 1997 р. 42% громадян України заявили, що вірять у Бога, 18% — визначили себе атеїстами, решта — не змогли дати чіткої відповіді. У середині 1980-х рр. в Україні існувало 5,5 тис. релігійних громад 18 різних конфесій, а 1995 р. — відповідно, 16,5 тис. громад і 67 конфесій і напрямків. За десятиліття незалежності України спостерігалися такі тенденції в релігійному житті:

• динамічний розвиток релігії і церкви;

• зростання різноманітних конфесій;

• існування напруження в міжконфесійних відносинах.

У червні 1992 р. в Києві за підтримки керівництва України прибічники митрополита Філарета об’єдналися з відновленою (24 серпня 1991 р.) Українською автокефальною православною церквою й створили Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ-КП). Її патріархом став голова УАПЦ Мстислав (С. Скрипник), а його заступником — Філарет (М. Денисенко).

Проте в УПЦ-КП відбувся розкол. Виникла нова УАПЦ. Її патріархом обрано Димитрія (В. Ярему), а патріархом УПЦ-КП — митрополита Володимира (В. Романюка). У липні 1995 р. патріарх УПЦ-КП Володимир раптово помер. Спроба поховати тіло в Софійському соборі наштовхнулася на опір із боку духовенства УПЦ Московського патріархату (УПЦ-МП) та силові дії з боку бійців спецпризначення МВС України. Його поховали біля брами дзвіниці Софійського собору в Києві. УПЦ-КП очолив митрополит Філарет.

На початку 1999 р. в Україні діяли:

• Українська православна церква Московського патріархату;

• Українська православна церква Київського патріархату;

• Українська автокефальна православна церква;

• Українська греко-католицька церква;

• Римо-католицька церква.

Про становище релігійних громад та їхню кількість у 1999 р. свідчать такі цифри:

• Українська православна церква Московського патріархату — 7996 громад;

• Українська православна церква Київського патріархату — 2187 громад;

• Українська автокефальна православна церква — 1026 громад;

• Українська греко-католицька церква — 3212 громад;

• Римо-католицька церква — 751 громада.

Активно розвиваються релігійні організації національних меншин. Якщо 1993 р. в Україні діяли 52 іудейські та 42 мусульманські релігійні громади, то 2000 р. — відповідно, 172 та 368.

У сучасній Україні налічується 17 тис. релігійних громад. Більшість із них існує на легальній основі, а ті, що загрожують громадському життю й здоров’ю людини, переслідуються законом.

Станом на 1 січня 2011 р. в Україні налічується 55 віросповідань (у 2000 р. — 52); 35184 релігійних організацій (приходів). Порівняно з 2000 р. їх кількість зросла на 49%, більшість із них становлять православні приходи — 17 941 (51% усієї релігійної мережі).

Українська греко-католицька церква включає в себе 765 релігійних організацій (10,7% від усіх християнських конфесій). Порівняно з 2000 р. зросла кількість священиків на 43%; із яких 46 % обслуговують православну релігію, 40% — протестантську.

Кількість духовних навчальних закладів зросла на 65%, а кількість слухачів — лише на 9%. 42 навчальні заклади є протестантськими.

Загалом в Україні налічується 12 758 недільних шкіл.

IV. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйтеся до повторювально-узагальнювального уроку.