Учительська світлиця

Урок № 6
Тема. Перший етап Великої Вітчизняної війни.
Мета: охарактеризувати економічний, соціально-політичний та військовий стан України напередодні нацистської агресії; розвивати вміння складати хронологічну таблицю подій першого
етапу війни, аналізувати причину поразок і невдач Червоної армії в 1941—1942 рр.; виховувати
учнів у дусі патріотизму.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Обладнання: підручник, карта «Україна в роки Великої Вітчизняної війни», дидактичні та
додаткові матеріали.
Основні терміни і поняття: денонсація, евакуація, мобілізація.
Основні дати і події: 22 червня 1941 р. — початок Великої Вітчизняної війни; 23—29 червня — перша танкова битва в районі Луцьк—Броди—Рівне—Дубно; 30 червня 1941 р. — створення Державного комітету оборони (ДКО); 7 липня — 19 вересня 1941 р. — оборона Києва;
5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси; 30 жовтня 1941 — 4 липня 1942 р. — оборона Севастополя; травень—червень 1942 р. — поразки радянських військ під Харковом і на
Керченському півострові; 22 липня 1942 р. — завершення окупації УРСР німецькими військами.
Очікувані результати: після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послідовність
подій даного періоду; аналізувати та узагальнювати історичні факти, причини поразок та невдач
Радянської армії; здійснювати аналіз джерел, порівнювати та давати власну оцінку; користуватися
історичною картою.
Хід уроку
I. Організаційна частина
II. перевірка дОМашньОгО завдання
 Запитання та завдання
1. Які події відбулися 1 вересня 1939 р.; 17 вересня 1939 р.; 23 серпня 1939 р.; 28 вересня 1939 р.; 2 серпня 1940 р.?
2. Поясніть зміст понять: радянізація, мілітаризація, депортація,
репресії.
3. Які події одержали назву «золотий вересень», «визвольний
похід»?
III. МОтивація навчальнОї діяльнОсті
Учитель зачитує вислів В. О. Сухомлинського: «Пам’ятай, що
Батьківщина — це твоя колиска, твій отчий дім, джерело твого
щастя, це земля твоїх предків, на якій пролито багато крові та
поту» та пропонує учням прокоментувати його, після чого оголошує тему, її актуальність, завдання уроку.
IV. актуалізація ОпОрних знань
 Запитання
1. Які факти свідчать про плани Гітлера щодо СРСР?
2. Яке місце посідали українські землі в планах Німеччини?
V. вивчення нОвОгО Матеріалу
1 план «Барбаросса». україна в планах окупантів
 Розповідь учителя
Розгортання й наступ німецьких військ на СРСР здійснювався
за планом «Барбаросса», який базувався на ідеї «блискавичної
війни». Він передбачав зосередження німецьких військ та їх союзників у трьох армійських угрупованнях:
8 група армій «Північ» здійснювала наступ у Прибалтиці й мала
вийти до Ленінграда;
8 група армій «Центр» фланговими ударами мала оточити радянські війська в Білорусі й далі розвивати наступ на Москву;
8 група армій «Південь» здійснювала наступ в Україні.
На Україну був спрямований наступ групи армій «Південь»,
якою командував фельдмаршал К. фон Рундштедт. До складу цієї
групи входили 57 дивізій і 13 бригад, що становило 36 % німецьких військ та їх союзників (румунів і угорців). Їм протистояло угруповання радянських військ Київського та Одеського військових
округів. У кількісному співвідношенні це мало такий вигляд:
8 група армій «Південь»: 850 танків, 16 тис. гармат, 1,3 тис. літаків;
8 війська Київського та Одеського військових округів: 5625 танків, 17 тис. гармат, 2,7 тис. літаків.
Майже 80 % радянської військової техніки було застарілого
зразка.
Угруповання військ Німеччини налічувало 153 дивізії. Ще
327 дивізій належали її союзникам. (Загальна кількість особового
складу становила 5,5 млн осіб.) На озброєнні цих дивізій було
близько 2800 танків і штурмових гармат, 4950 літаків, 47 200 гармат і мінометів.
Загальна кількість особового складу Червоної армії в переддень
нападу становила також понад 5 млн осіб. При цьому в західних
прикордонних округах, які з початком війни було реорганізовано
у фронти, зосереджувались 170 дивізій та дві стрілецькі бригади.
Вони налічували 2900 тис. осіб особового складу, 9200 танків, 8450
літаків і 46 830 гармат і мінометів.
2 вторгнення військ німеччини та її союзників у срср
 Розповідь учителя
Співвідношення сил на ділянці головного удару групи армії «Південь»

Український напрям за планом «Барбаросса», був одним із
найголовніших. Гітлерівське керівництво ставило за мету якомога швидше оволодіти розвинутою економічною базою УРСР, її
багатими сировинними й паливними ресурсами, щоб, з одного
боку, послабити військово-промисловий потенціал СРСР, а з іншого — зміцнити власну воєнну машину за рахунок використання економічних можливостей України, створити вигідний плацдарм для подальшого розгортання воєнних дій і перемоги над
Радянським Союзом.
 Робота з поняттями
Денонсація (від франц. — розірвати) — відмова однієї зі сторін
міжнародного договору від його виконання. Пакт про ненапад
25 серпня 1939 р. Німеччина денонсувала.
Мобілізація — приведення чого-небудь до активного стану, зосередження сил та засобів щодо досягнення мети (в даному випадку перемоги).
Евакуація — перебазування основних засобів виробництва до
східних районів СРСР.
У перші місяці війни до лав Червоної армії у 16 областях України було мобілізовано 2 млн 515 тис. осіб.
До кінця 1941 р. до народного ополчення вступило 1,3 млн
осіб.
У липні 1941 р. у винищувальних загонах вже налічувалося
близько 159 тис. осіб.
До східних районів СРСР евакуйовано понад 550 великих підприємств 30 галузей промисловості (після визволення повернулося
лише декілька), 30 тис. тракторів, 125 млн пудів зерна та іншого
продовольства, 6 млн голів худоби. Евакуйовано установи Академії
наук УРСР, 70 вузів, 50 театрів. Виїхало 3,5 млн осіб.
Усе, що не підлягало евакуації, передбачалося знищити.
22 червня 1941 р. о 3-й годині 30 хвилин війська Німеччини перетнули радянський кордон. Прикордонні міста й застави
опинилися під шаленим артилерійським обстрілом. Повітряні
атаки були здійснені на Львів, Житомир, Рівне, Київ, Одесу,
Севастополь. Раптовість дозволила ворогу захопити ініціативу,
через це радянські війська зазнали значних утрат у живій силі й техніці, особливо в літаках (на землі знищено близько
1,2 тис. машин).
Спогади О. Соловйова,
ветерана Великої Вітчизняної війни, випускника школи
Коли 22 червня 1941 р. почалася війна, ми думали, що вона закінчиться швидко, а потім загубили рахунок дням та місяцям. Ніхто не знав,
що завершиться раніше, — війна чи життя. Що поставить крапку у ній —
куля чи багнет. Тоді, у сорок першому, на важелі людства були кинуті
життя та смерть. І, як здавалося багатьом, переважувала смерть.
Ніколи земля не поглинала стільки сліз і крові. Ніколи ще вороння
не викльовувало стільки очей. Ніколи в дикої жорстокості не буде таких
жнив. Рахунок війни був немилосердним.
Як будь-яке нещастя, війна прийшла несподівано. Довідались ми про
війну за сніданком. За столом сиділи батько з матір’ю і нас четверо дітей (я
був у сім’ї найстарший, працював учителем). До хати вбіг двоюрідний брат,
він ледве вимовив слова: «Німецькі війська перейшли наш кордон». Батько
сказав: «Це війна»… Мати заплакала, вона згадала громадянську війну.
Батькові було 44 роки, мені пішов 19-й рік. Обидва підлягали призову
до армії. Дім залишався без чоловіків, без захисту. Оскільки я був учителем історії, а ця спеціальність близька до політики, то я був упевнений,
що війна хоч і розпочалася, але скоро закінчиться, адже Радянський Союз — найсильніша держава, ворогові не вдасться нас побороти. Головним
аргументом у моїх думках про розвиток подій на фронті була історична
аналогія: Наполеон дійшов до Москви, навіть увійшов у неї, але був розбитий, а пізніше російські війська ввійшли в Париж. Так буде і з Гітлером. Ми переможемо!
Ця віра була сліпа, вона ні на чому не ґрунтувалася, але вона допомагала мені, особливо в найважчий час війни. Солдат, громадянин, який
вірить у свою країну, своїх вождів, командирів, — непереможний. Цю
віру мені дала школа, мої вчителі, історія розвитку нашої країни.
3 перші поразки червоної армії. трагедія південно-західного фронту
 Розповідь учителя
Перший удар противника прийняли на себе прикордонники.
У нерівних боях із загарбниками вони проявили мужність і героїзм. На ковельському напрямі особливою стійкістю відзначився
Любомльський прикордонний загін під командуванням підполковника Г. Сурженка. Прикордонники 9-ї застави цього загону за день
бою в оточенні знищили до 600 ворожих солдатів і офіцерів. 11 днів
і ночей відбивали атаки противника поблизу с. Скоморохи бійці
13-ї застави Володимир-Волинського прикордонного загону під командуванням лейтенанта О. Лопатіна. Героїчно билися захисники
Рава-Руського, Перемишльського та інших укріплених районів,
зокрема гарнізони дотів, якими командували молодші лейтенанти
Д. Куліш, В. Данін, П. Чаплін. Не менш ніж два тижні точилися
жорстокі бої за доти в укріпленому районі на р. Санок. В огляді
німецького розвідувального відділу штабу прифронтового тилового
району «Південь» від 19 липня 1941 р. про бої в прикордонних
районах повідомлялося: «Російська піхота проявила нечувану стійкість насамперед в обороні стаціонарних укріплених споруд. Навіть
у разі падіння всіх сусідніх споруд деякі доти, яких спонукували
до здачі, трималися до останньої людини».
Уже в перші дні війни поряд з іменами льотчиків росіянина
П. Харитонова і білоруса М. Гастелло стало відомим ім’я льотчикаукраїнця П. Бринька.
Воєнна обстановка для військ Південно-Західного фронту складалася катастрофічно. У ході прикордонних боїв, що точилися на
початку липня, вони зазнали великих утрат. На середину липня
ці втрати становили 2648 танків із 4200, а з 2256 літаків залишилося 249, на яких ще можна було літати.
Від перших годин війни ворог зустрів на українській землі
відчайдушний опір. Героїчно билися прикордонники та воїни
Київського військового округу, який одержав назву ПівденноЗахідного фронту. Протягом 22—26 червня 1941 р. прикордонники Рава-Руського укріпленого району відбили атаки п’яти
ворожих дивізій. Протягом 11 діб бійці Володимир-Волинського
прикордонного загону лейтенанта О. Лопатіна відбивали значно
потужніші сили фашистів.
4 Оборонні бої літа—осені 1941 р.
 Повідомлення учнів про оборону Києва, Одеси, Севастополя
Оборона Києва — одна з найбільш яскравих сторінок
Другої світової війни
Під час оборони Києва було сформовано 11 партизанських загонів, що налічували близько 1800 осіб. Успішно діяв київський
партизанський загін «Перемога або смерть» під командуванням
С. Осєчкіна і партизанські загони, що прибули на захист столиці
з Донбасу та Харкова.
Із військ укріпленого району в Києві було сформовано 37-му
армію, яка витримала основний тягар боротьби за місто. Велику
роль у відсічі ворогові відіграли й війська, що билися на південь
та північ від Києва. Особливо ефективними були дії 5-ї армії в районі Коростеня. Завдяки героїзму радянських солдатів ворога вдалося зупинити під Києвом на два з половиною місяці. Ця оборонна операція тривала з 11 липня до 26 вересня 1941 р.
Вихід противника 25—30 серпня до Дніпра, тобто загарбання ним
усієї Правобережної України, за винятком плацдармів у районі Києва та Одеси, значно ускладнив дії Південно-Західного та Південного
фронтів. Ворог міг завдати удару з півдня, із району Кременчука,
у тил військам Південно-Західного фронту, а на півдні — притиснути до Чорного та Азовського морів війська Південного фронту.
На 9 вересня дивізії 17-ї німецької армії форсували Дніпро й захопили великий плацдарм на південний схід від Кременчука.
15 вересня дві танкові дивізії 1-ї та 2-ї танкових груп ворога,
що наступали назустріч одна одній, вийшли в район населених
пунктів Лохвиця та Лубни й перетнули комунікації Південно-Західного фронту. В оточенні опинилися 5-та, 21-ша і 37-ма радянські армії. Лише в полон до фашистів потрапили 665 тис. червоноармійців та командирів Червоної армії. Командування, штаб
фронту, у тому числі командувач фронтом генерал М. Кирпонос,
загинули в бою, виходячи з оточення.
Проте ворогові дорого коштували ці успіхи. Червона армія завдала суттєвих втрат понад 10-м його кадровим дивізіям. Це значною
мірою зірвало розрахунки німецького генерального штабу на швидке
захоплення Москви й завершення війни проти СРСР до початку зими.
Героїчна оборона Одеси
На початку серпня 1941 р. на Одесу рушила й 4-та румунська
армія. Зазнаючи великих утрат, противник прорвався до моря
і півкільцем оточив місто-порт. Усі сухопутні шляхи до Одеси були перетнуті.
Під Одесою загарбники втратили близько 200 тис. осіб убитими,
пораненими й полоненими, а також багато техніки. Оборона міста
тривала 73 дні. Лише за наказом Верховного Головнокомандування 16 жовтня 1941 р. радянські війська були евакуйовані морем.
Обороняючи Одесу, радянські війська тривалий час стримували
понад 18 дивізій противника. Це полегшило відхід частини військ
Південного фронту за Дніпро й організацію там оборони.
Остаточне захоплення території України
та встановлення окупаційного режиму
Особливо відчутною була поразка в районі Харкова. На пропозицію
головкома Південно-Західного напрямку С. Тимошенка, члена військової ради М. Хрущова і начальника штабу військ І. Баграмяна Ставка
дозволила провести велику наступальну операцію, яка почалася
12 травня 1942 р. Спочатку наступ розгортався вдало, однак незабаром
далися взнаки й погана його організація, й нестача бойової техніки,
й недооцінка загрози флангових угруповань противника. Останній
у зручний момент вдарив по слабкому флангу радянських військ
й оточив майже три армії. Спроби прорвати кільце оточення були марними. У полон потрапили 240 тис. червоноармійців і командирів.
Поразки в Україні та Криму (здача Керчі у травні та Севастополя в червні 1942 р.) поклали початок новим невдачам радянських
військ. Наприкінці червня 1942 р. німецькі армії розгорнули наступ на півдні й завдали сильних ударів військам Південно-Західного та Південного фронтів.
Причини поразок 1941—1942 рр.
8 Жорстка централізація військової влади, брак ініціативи.
8 Низькі темпи переозброєння.
8 Знищення військових оборонних споруд старого кордону СРСР.
8 Неправильне визначення напрямку головного удару німецьких
військ.
8 Відсутність військових планів ведення оборонних боїв.
8 Війська не перебували в бойовій готовності, не очікуючи приводу до війни.
8 Неправильне розташування військ (склади, аеродроми розміщувалися близько до кордонів і були швидко захоплені німецькими військами).
8 Радянська військова доктрина, яка передбачала війну на чужій
території.
8 Для більшості військових частин, які дислокувалися в Україні,
напад ворога мав раптовий характер.
8 Під час сталінських чисток 1937—1938 рр. зазнали репресій
найкращі командні кадри Київського та Одеського військових
округів. Репресовано всіх командирів корпусів (їх було чотири), усіх командирів укріплених районів (їх було чотири),
24 з 25 командирів дивізій; були розстріляні командири двох
округів — Й. Якір та І. Федько; сталінське керівництво недооцінило військово-технічні можливості вермахту, його бойовий
досвід, набутий від початку Другої світової війни, та використання військового й економічного потенціалу окупованої Європи.
VI. ОсМислення нОвих знань і вМінь
 Робота з картою
1. Покажіть території, окуповані німецькими військами та союзниками з вересня 1939 до червня 1941 р.
2. Покажіть напрямок просування окупаційних військ територією
України і міста-героя, які завадили ворогові швидко нею заволодіти і зірвали план «блискавичної війни».
VII. підсуМки урОку
Учитель аналізує та оцінює роботу учнів на уроці.
VIII. дОМашнє завдання
1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
2. Складіть хронологічну таблицю «Події в Україні в 1941—
1942 рр.».
3. Підготуйтеся до семінарського заняття* «Україна в роки окупації». Учитель пропонує учням план семінару і список рекомендованої літератури, об’єднує клас у групи, кожна з яких
обирає питання, яке вона готуватиме на наступний урок.
* Доцільно запропонувати учням використати інструкцію-пам’ятку для
підготовки до семінарського заняття (див. с. 455).
План семінарського заняття
1. Україна в роки окупації. План «Ост».
1) Ліквідація державності України — розчленування на окупаційні зони 1941 р.
2) Нацистський «новий порядок».
Система масового знищення людей. Бабин Яр. Голокост.
Система каральних органів.
Система економічного пограбування та експлуатація людських
ресурсів. Остарбайтери.
3) Проблема колабораціонізму. Дивізія СС «Галичина».
2. Визвольний рух.
1) Поняття руху Опору. Причини й основні течії руху Опору
в Україні.
2) Радянський рух Опору.
3) Націоналістичний рух Опору.
Акт відновлення Української держави і реакція Німеччини.
Спроби ОУН налагодити співробітництво з німецькою окупаційною адміністрацією.
Утворення Української повстанської армії. Боротьба УПА
з радянськими партизанами. Трагедія Волині.
Література:
1. В битвах за Советскую Украину. — К., 1985.
2. Коваль М. 1941—1945 роки. Україна // Укр. іст. журн. —
1991. — № 6.
3. Король В. Бабин Яр: відоме і невідоме // Голос України. —
1991. — 14 серпня.
4. Проектор Д. Фашизм: путь агрессии и гибели. — М., 1989.
5. Самсонов А. Знать и помнить. — М., 1988.
6. Субтельний О. Україна: історія. — К., 1991.
Методичні рекомендації щодо проведення семінару
Семінар — вид навчального заняття, під час якого відбувається
обговорення учнями під керівництвом учителя підготовлених ними
повідомлень і доповідей. Семінари бувають різної форми:
1. Семінар-дослідження, метою якого є набуття, розширення і часткова реалізація знань із наданням цьому процесу елементів наукового дослідження. Він складається з етапів: підготовчий (визначається проблема дослідження, план семінару); власне проведення
семінарського заняття і підбиття підсумків, визначення напрямків
подальшої роботи.
2. Семінар — «круглий стіл», в основу якого закладено наявність
декількох точок зору на проблему, обговорення яких сприяє
залученню більшості учнів та розробці різних позицій або рішень. Такий семінар починається словом учителя, після чого
виступають представники від мікрогруп і окремих учасників із
викладом своїх позицій, організовується всебічне обговорення.
3. Семінар — «мозковий штурм», спрямований на спонукання учнів
до пошуку шляхів колективного розв’язання проблемного питання на основі максимального розумового напруження учасників
заняття, активне обдумування та обговорення певної проблеми.
4. Семінар з елементами дискусії, на якому розглядаються суперечливі проблеми, застосовуються різноманітні шляхи їх розв’язання з елементами дослідницької роботи. Під час семінару-дискусії вчитель визначає коло проблем, організовує дискусію,
пропонує різноманітні шляхи достовірного розв’язання проблеми
та підбиває підсумки семінару.
Учитель заздалегідь (не пізніше ніж за два тижні) визначає тему, план семінарського заняття, об’єднує клас у групи, проводить
консультації, допомагає учням у доборі матеріалу, рекомендованої
літератури.