Уроки № 64—65
Тема. Політика радянського уряду в Україні в 1919 р. Воєнний комунізм. Зростання
антибільшовицького опору в Україні. Селянські повстання.
Мета: схарактеризувати становище України в першій половині 1919 р.; розповісти про перебіг
подій у цей період; пояснити зміст основних термінів і понять; формувати в учнів уміння аналізувати
й узагальнювати історичний матеріал; виховувати в них почуття патріотизму і взаєморозуміння між
народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: підручник, стінна карта «Друга війна радянської Росії проти УНР. Установлення
в Україні більшовицького режиму (грудень 1918 — червень 1919 р.)», атлас, ілюстративний і дидак-тичний матеріал.
Основні терміни та поняття: агресія Антанти, отаманщина, УСРР, воєнний комунізм, продза-гони, продовольча диктатура, продрозкладка.
Основні дати: кінець листопада 1918 р. — початок агресії країн Антанти на Півдні України; 3 січ-ня 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Харкова, проголошення Української Соціалістичної Радянської
Республіки (УСРР); 16 січня 1919 р. — Директорія УНР офіційно оголосила війну радянській Росії; 5 лю-того 1919 р. — вступ більшовицьких військ до Києва; березень 1919 р. — прийняття Конституції УСРР;
березня 1919 р. — останнє засідання Директорії УНР у повному складі; квітень 1919 р. — підрозділи
Червоної армії під командуванням М. Григор’єва завдали поразки військам Антанти.
Хід уроку
І. ОрганІзацІя навчальнОї дІяльнОстІ
Учитель оголошує учням тему й основні завдання уроку.
IІ. перевІрка дОмашньОгОзавдання
Письмові завдання
1. Чому прагнення українців на західноукраїнських землях створи-ти власну державу зустріло такий опір із боку Польщі, Румунії
та Чехословаччини?
2. Як вплинули революційні події в Росії та Угорщині на долю за-хідноукраїнських земель?
ІІІ. актуалІзацІя ОпОрниХзнань, умІнь І навичОк
Запитання та завдання
1. Коли було відновлено УНР? У результаті яких подій це відбулося?
2. Поясніть, чому Директорія УНР зазнала поразки.
IV. вивчення нОвОгОматерІалу
1 агресія антанти на півдні україни (листопад 1918 — квітень 1919 р.).
Розповідь учителя
16 листопада 1918 р. транспорти з військами Антанти пройшли
чорноморські протоки Дарданелли і Босфор і направилися в усі пор-ти від Одеси до Новоросійська. На початок 1919 р. тут висадилися
дві французькі дивізії, а також англійські, грецькі, румунські та
польські частини загальною кількістю до 60 тис. осіб. Своє пряме
завдання — узяти під контроль території, які залишали армії німець-кого блоку, підрозділи Антанти повністю не виконали. Ці війська
зайняли лише прибережну смугу по лінії Тирасполь—Бірзула—
Вознесенськ—Миколаїв—Херсон, відмовившись від просування углиб
території України. Проте вони підтримували в Україні білогвардійців,
які виступали за відновлення «єдиної й неподільної Росії».
Повстання моряків на французькому флоті, які були розагітовані
більшовиками, поразка під Вознесенськом від військ Червоної армії,
якими командував М. Григор’єв, змусили країни Антанти евакуюва-ти свої війська з Півдня України (квітень 1919 р.). Проте надалі
тривала морська блокада Чорноморського узбережжя флотом країн
Антанти. Здійснювалося перевезення білогвардійських військ.
2 Отаманщина. реорганізація директорії унр. с. петлюра.
Під натиском більшовиків війська Директорії відступали на захід.
Директорія й уряд із Вінниці переїхали до Проскурова (Хмельниць-кий), де в середині березня 1919 р. відбулося останнє засідання Ди-ректорії в повному складі. На початку квітня в Рівному була про-ведена реорганізація Директорії. Тепер вона складалася із С. Петлюри,
А. Макаренка, представника ЗУНР і двох представників соціалістич-них партій. Було впорядковано функції Директорії та її взаємини
з урядом: вона мала лише затверджувати закони, проекти яких го-тували міністерства, і давати розпорядження лише міністерствам.
Новий уряд очолив Б. Мартос. Він звернувся до народу з деклараці-єю, у якій закликав боротися з більшовиками, спираючись не на
іноземну допомогу, а на українських повстанців.
Щоб організувати опір більшовикам, головний отаман С. Петлюра
почав призначати або визнавати отаманами будь-кого, хто міг коман-дувати, мав зброю, виявляв лояльність до Директорії та заявив про
своє прагнення боротися з більшовиками. Кожний такий отаман отри-мував грамоту від С. Петлюри й кілька мільйонів українських кар-бованців. Жодного контролю над отаманами не було. Ця ситуація
спричинила появу такого явища, як отаманщина.
Робота з термінами та поняттями
Отаманщина (як синонім використовується термін махновщи-на) — 1) засилля різноманітних збройних формувань, як прави-ло, із селян, в умовах відсутності (вакууму) реальної державної
влади; 2) період визвольних змагань в історії України кінця
1918 — першої половини 1919 р.
Діяльність отаманів припадає на період 1918—1923 рр. Окремі
загони діяли аж до 1925 р. Отаманщина була одним із проявів се-лянської війни за землю, проти політики режимів, що встановлюва-лися в Україні. Загалом в Україні діяло кілька сотень отаманів. Їх
можна назвати польовими командирами, які номінально підпоряд-ковуються якомусь політичному керівництву, але на практиці здійс-нюють власну політику, що зазвичай не збігається з політичною
лінією керівництва. Отамани доволі часто змінювали свою політичну
орієнтацію, виходячи лише з власних інтересів.
Загалом історична наука дала отаманщині негативну оцінку як
деструктивній силі, що паралізовувала українську визвольну боротьбу,
поглиблювала внутрішній фронт боротьби, підточувала провідні сили
народу й послаблювала можливості протистояти перед зовнішнім фрон-том, яким були передусім російські Біла й Червона армії. Глибока
роз’єднаність та антагонізм, що панували між окремими загонами, та
ворожнеча між отаманами завдавали великої шкоди. Отамани часто
виявляли багато геройства і самопосвяти в боротьбі з ворогами, але,
виступаючи відокремлено, розпорошували національну енергію, занар-хізовували життя, деморалізовували національні сили. Сваволя й ота-манія у війську часто зводили нанівець плани командування.
Отаманщина в Україні стала проблемою не тільки для Директорії,
а і для більшовиків та Білої армії генерала А. Денікіна. Фактично
питання стояло таким чином: хто зуміє приборкати стихію селян-ського повстання, тому й дістанеться Україна.
Революційна стихія, безвладдя, що панували на більшій частині
території України, зумовили й таке явище, як єврейські погроми.
Загалом у 1917 — на початку 1921 р. зафіксовано 1236 погромів
у 524 населених пунктах, у яких за різними оцінками загинуло 30—
60 тис. євреїв.
3 Бойові дії на правобережжі, волині та поділлі.
У лютому 1919 р. після захоплення Києва більшовики повели
подвійний наступ: на півночі, намагаючись відділити армію УНР від
(УГА), і на півдні, із метою ізолювати українські військові частини
від десанту Антанти. На південній ділянці армія УНР зазнала по-разки, оскільки отаман М. Григор’єв, незадоволений поступливістю
Директорії Антанті, перейшов на бік більшовиків. Тим часом третя
більшовицька група повела наступ із Києва з метою не допустити
з’єднання між північними й південними частинами армії УНР. Але
цей план не вдався. Реорганізовані частини корпусу січових стрільців
і сили Північної групи армії УНР несподівано в березні 1919 р. пере-йшли в контрнаступ, завдаючи відчутних ударів більшовикам у ра-йоні Бердичів—Козятин—Житомир і підступили аж до Києва. Цей
стратегічний маневр армії УНР, а також антибільшовицьке повстан-ня отамана М. Григор’єва унеможливлювали спробу більшовиків про-рватися через Румунію в Угорщину на допомогу Угорській Червоній
армії і тим самим розпалити пожежу світової революції.
Більшовики відповіли на цей наступ армії УНР ударом на Поді-ллі, у результаті якого Південна група армії УНР була ізольована
від решти армії УНР і від військ Антанти. Через виступ отамана
О. Волоха ця група мусила 16 квітня 1919 р. перейти річку Дністер,
де румуни її роззброїли, і тільки пізніше через Галичину дістатися
на Волинь, де приєдналася до армії УНР. Після цієї поразки Дирек-торія УНР контролювала лише невелику територію на Волині.
У цей час за наказом головного отамана С. Петлюри було здійс-нено низку заходів, покликаних викорінити в армії УНР отаманщи-ну та підвищити її боєздатність. Створювалася Державна інспектура,
що мала боротися з проявами отаманщини в армії, стежити за дис-ципліною та неблагонадійними командирами. Головним державним
інспектором було призначено полковника В. Кедровського. Ці заходи
зумовили гострі конфлікти між інспекторами та польовими коман-дирами.
Тим часом командувач Північної групи армії УНР генерал-хорун-жий В. Оскілко зі своїми прихильниками 29 квітня 1919 р. здійснив
спробу державного перевороту. Він виступив проти «соціалістичного»
уряду Б. Мартоса та вважав, що всі поразки армії УНР зумовле-ні тим, що у вищі ешелони влади проникли агенти більшовиків,
а С. Петлюра є безвольною й непослідовною людиною. Заколотники
вимагали скликати Установчі збори, укласти мир із Польщею, зааре-штували міністрів уряду. Але заколот вдалося швидко придушити
за допомогою січових стрільців. Ці події ослабили фронт проти біль-шовиків, чим вони негайно скористалися, розпочавши наступ. Одно-часно поляки захопили Луцьк, де були великі запаси зброї й амуні-ції армії УНР. У результаті Північна група армії УНР фактично
припинила існування, Директорія й уряд переїхали до Тернополя,
а залишки армії передислокувалися в район міст Дубно—Броди.
За таких обставин армія УНР, уклавши наприкінці травня пере-мир’я з поляками, реорганізувалася й на початку червня вдалим на-ступом витіснила більшовиків із південно-західного Поділля, звіль-нивши Кам’янець-Подільський, який став тимчасовою столицею УНР.
Наприкінці червня — на початку липня більшовики перейшли в на-ступ і підійшли до Кам’янця. Однак у середині липня, зміцнившись
повстанським загоном Ю. Тютюнника (рештки загону М. Григор’єва),
що пробився крізь зону, контрольовану більшовиками, армія УНР
відтіснила більшовиків від міста.
Творче завдання
Спробуйте пояснити популярний у 1919 р. вислів: «У вагоні Ди-ректорія, під вагоном територія».
4 утворення української соціалістичної радянської республіки.
Формування вдруге державних інститутів більшовицької влади
розпочалося зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду
України, який пізніше було перейменовано на Раду народних коміса-рів (РНК) України. Очолив його більшовик Х. Раковський, присланий
із Москви. Більшість членів уряду становили росіяни та євреї, укра-їнців серед вищих чиновників була незначна кількість.
Радянська влада в Україні будувалася відповідно до зразків, що
утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. назва, якою радянська
влада прикривалася в 1918 р. — Українська Народна Республіка, бу-ла скасована. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. офіційною
назвою держави стала Українська Соціалістична Радянська Республі-ка (УСРР, після 1937 р. — УРСР). Вищим органом державної влади
визнавався Всеукраїнський з’їзд Рад, у період між з’їздами — Все-український Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях
влада належала місцевим Радам, але до їх виборів вона перебувала
в руках революційних комітетів (ревкомів) і комітетів бідноти (комбі-дів). 10 березня 1919 р. ІІІ з’їзд Рад ухвалив Конституцію УСРР і тим
самим узаконив в Україні радянську владу.
Ця Конституція закріплювала диктатуру пролетаріату, скасову-вала приватну власність і позбавляла «експлуататорські класи» ви-борчих прав. Пролетарський характер держави закріплювала непро-порційна система виборів депутатів.
У процесі становлення радянської влади здійснювалися спроби
від’єднати від України Донецько-Криворізький край і Крим. Якщо
перший залишився у складі республіки, то в Криму була створена
Кримська Радянська Соціалістична Республіка.
Найважливіші риси процесу радянізації України в 1919 р.:
8відбувався «згори донизу» — спочатку створювалися вищі органи
влади, а потім формувалися місцеві;
8здійснювався за зразком РСФРР та під її керівництвом;
8мав антинаціональний характер;
8відзначався суворим централізмом;
8значна частина вищих чиновників мала неукраїнське походження.
Сутність політичного курсу більшовиків полягала в прискореному
насильницькому руйнуванні існуючої в Україні соціально-економічної
системи, що ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні
її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на держав-них чиновників. Тобто передбачалося негайне впровадження елемен-тів комуністичного суспільства в реальне життя. Така політика зго-дом дістала назву воєнного комунізму.
Найважливіші заходи політики воєнного комунізму:
8націоналізація великих і середніх підприємств, уведення державно-го контролю над виробництвом. Приватні підприємства, що зали-шалися, мали дотримуватися встановлених державою цін і розцінок;
8мілітаризація праці (загальна трудова повинність, трудова мобі-лізація, запровадження законів воєнного часу на виробництві);
8скасування товарно-грошових відносин, натуралізація оплати пра-ці (карткова система розподілу продуктів, зрівняльний розподіл).
Проте повністю це здійснити не вдалося, гроші (радянські знаки)
залишилися в обігу, але сфера їх уживання була звужена;
8установлення державної монополії на торгівлю — цукром, вугіл-лям, залізною і марганцевою рудою, продукцією металургії, ме-талообробки, шкіряної промисловості;
8заборона приватної торгівлі, яка оголошувалася спекуляцією;
8запровадження системи насильного вилучення всіх надлишків (то-го, що не йшло на проживання й засів) хлібних запасів на селі —
продрозкладки. Достатніх ресурсів для налагодження із селом
прямого продуктообміну не було. Фактично відбувалася реквізиція
врожаю в селян спеціальними продовольчими загонами (продзаго-нами); до початку липня 1919 р. діяло 46 продзагонів кількістю
1,5 тис. бійців. У 1919 р. на українське село наклали продрозклад-ку в 140 млн пудів, але до наступу денікінських військ удалося
зібрати не більше ніж 7 млн пудів;
8знищення ринкових відносин потребувало цілковитої ліквідації
приватної власності на засоби виробництва. Ішлося не лише про
експропріацію буржуазії та поміщиків, а й про ліквідацію дрібних
власників.
В Україні, де ще на початок 1919 р. зберігалися поміщицькі гос-подарства, була здійснена спроба прямого переходу до комуністичного
будівництва на селі. Почалася колективізація селянських господарств.
Навіть у малоземельних районах частина поміщицьких земель пере-давалася не селянам, а цукровим заводам під організацію радгоспів,
або тим, хто бажав утворити комуну (на літо 1919 р. було створено
близько 500 колективних господарств — переважно комун).
Запровадження в Україні воєнного комунізму супроводжувалося
різким обмеженням її суверенітету. КП(б)У, профспілки, Комуніс-
тична спілка робітничої молоді України фактично були філіями від-повідних російських організацій і контролювалися Москвою. РНК
України, Українська рада народного господарства (УРНГ) діяли під
безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР.
У травні—червні 1919 р. створено військово-політичний союз ра-дянських республік: об’єднанню під керівництвом вищих державних
органів Російської Федерації підлягали військова організація і вій-ськове командування народного господарства, залізниці, фінанси.
4 червня було ліквідовано Український фронт, а з підрозділів, які
входили до його складу, утворили три дивізії, що стали частиною
Червоної армії. 14 червня 1919 р. ВУЦВК схвалив декрет РСФРР
про створення військово-політичного союзу України і Росії, який
юридично закріпив залежність УСРР від радянської Росії у військо-во-політичній сфері.
Політика більшовиків в Україні в 1919 р. справила гнітюче вра-ження на населення республіки, викликала невдоволення в середови-щі селянства, інтелігенції та робітників і, зрештою, призвела до по-встання.
Завдання
Складіть і заповніть таблицю «Політика “воєнного комунізму”, за-значивши сферу впровадження та заходи, які були в ній здійснені.
V. закрІплення нОвОгОматерІалу
Фронтальне опитування
1. Що таке отаманщина?
2. Як розвивалися бойові дії в Україні в першій половині 1919 р.?
3. Які зміни в Директорії УНР відбулися в умовах збройної бо-ротьби?
4. Коли було проголошено створення УСРР? Як відбувалося будів-ництво радянської влади в УСРР?
5. Чому В. Ленін назвав політику, яку здійснювали більшовики
в 1918—1921 рр., воєнним комунізмом?
6. Яка заходи політики воєнного комунізму реалізовувалися в Укра-їні в першій половині 1919 р. у галузі сільського господарства?
7. Коли було створено військово-політичний союз радянських рес-публік?
8. Які взаємовідносини склалися між УНР і країнами Антанти? По-ясніть, чому саме такі.
VI. пІдсумки урОку
8Не зумівши впоратися зі складною ситуацією, яка вразила Україну,
не знайшовши вдалого рішення, Директорія зазнала поразки, що
призвело до встановлення вдруге радянської влади в Україні у формі УСРР. Але український народ продовжив національно-визволь-ну боротьбу. На чолі цієї боротьби став С. Петлюра.
8Повторна спроба радянізації України, запровадження політики
воєнного комунізму наразилися на опір населення.
VII.дОмашнє завдання
Опрацюйте відповідний матеріал підручника.
|
