Учительська світлиця

Урок № 40 Становлення еволюційних поглядів

Мета уроку: ознайомити учнів з історією становлення еволюційного вчення,
з поняттями «еволюція», «ламаркізм», «дарвінізм», зі значенням праць К. Ліннея,
Ж. Б. Ламарка, Ч. Дарвіна для розвитку еволюційного вчення; розвивати критичне і логічне мислення, увагу і пам’ять учнів, уміння відстоювати власну або колективну думку; формувати навички учнів до самостійної роботи, колективної діяльності, формувати науковий світогляд, виховувати інтерес до історії, до походження всіх живих організмів і людини також.

Очікувані результати: учні мають характеризувати різні погляди на еволюцію, передумови розвитку еволюційного вчення.

Обладнання: ___________________________________________________________

Тип уроку: урок засвоєння знань.

14. 1. Організаційний етап

1.1. Привітання.

1.2. Перевірка готовності класного приміщення до уроку.

1.3. Перевірка готовності учнів до уроку.

1.4. Перевірка присутності учнів: кількість за списком ____, кількість присутніх на уроці ___, відсутніх ___.

14. 2. Повідомлення теми, мети і завдань уроку

2.1. Повідомлення теми уроку.

2.2. Формулювання разом з учнями мети і завдань уроку.

Мета уроку: ознайомитися з історією становлення еволюційного вчення.

Завдання уроку:

Ознайомитися: з поняттями «еволюція», «ламаркізм», «дарвінізм»; з історією становлення еволюційного вчення; зі значенням праць К. Ліннея, Ж. Б. Ламарка,
Ч. Дарвіна для розвитку еволюційного вчення.

14. 3. Актуалізація опорних знань учнів і перевірка домашнього завдання

«Асоціативний кущ»

Учні пригадують усі поняття, пов’язані з еволюцією (учні мають називати як ті поняття, що їм уже відомі, так і будь-які асоціації, які викликає в них це поняття).

14. 4. Мотивація навчальної діяльності

Обговорення вислову

Історія — скарбниця наших діянь, свідок минулого, приклад і повчання для теперішнього, пересторога для майбутнього.

М. Сервантес

14. 5. Засвоєння нового матеріалу

1. Еволюція

Бесіда, словникова робота

• Запитання до учнів:

— Пригадаємо, що таке еволюція, і спробуємо дати визначення цьому терміну.

Після декількох самостійних формулювань учням пропонується знайти визначення в підручнику, порівняти з почутими і записати в словник.

Еволюція — сукупність усіх змін у популяції організмів протягом поколінь. Якщо ці зміни виявляться корисними, нащадок матиме більші шанси витривати та продовжити свій рід, роблячи більш поширеними зміни наступної генерації. Таким чином відбувається поступове накопичення змін, що згодом приводить до загальних змін у популяції.

2. Історія становлення еволюційного вчення

«Ажурна пилка», пошуковий метод, словникова робота, короткі записи в зошитах

1 група. Еволюційні погляди в давні часи

Думки, пов’язані з уявленнями про єдність природи й загальність руху, висловлювалися вже у Стародавній Індії, Єгипті та Китаї, у вавилонських міфах,
у працях давньогрецьких і давньоримських філософів Анаксімандра, Емпедокла, Геракліта, Демокріта, Епікура й Лукреція. Відповідно до уявлень античних філософів, увесь навколишній матеріальний світ виник із «першоматерії» (природне походження), основу якої складали первинні субстанції: вогонь, повітря, вода й земля, здатні до взаємоперетворення (єдність природи). Істотним доповненням до уявлень про єдність матеріального світу стало атомістичне вчення Левкіппа й Демокріта (V–IV ст. до н. е.).

В епоху Відродження стихійно-діалектичні уявлення, що панували у філософії, змінилися на метафізичний світогляд (грец. «фізис» — природа та «мета» — над), сутність якого зводилася до таких постулатів:

• навколишній світ, у якому ми живемо, створив Бог;
• із того часу, як живі організми були створені Творцем, вони не змінюються; видів стільки — скільки їх створив Бог;
• доцільність (пристосованість) живих істот споконвічна.

Тому цей період (друга половина XV — середина XVIII ст.) увійшов в історію науки під назвою метафізичного. Домінуючими вченнями цього періоду були:

• теологія — учення, спрямоване на наукове обґрунтування ідеї Бога;
• креаціонізм — учення про незмінюваність видів живих істот;
• телеологія — уявлення про споконвічну доцільність.

Отже, офіційна наука змирилася з релігією і слідом за нею визнала Творця, відповідального за виникнення природи й існуючий у ній порядок.

Але, незважаючи на офіційну науку, в епоху Відродження окремі освічені європейці почали заново відкривати для себе філософську літературу Стародавньої Греції,
і еволюційні ідеї дістають новий імпульс. Зародки еволюційного бачення світу поширюються не стільки серед біологів, скільки серед філософів. Голландець Свамердам припускав, що всі види пішли від одного. Німець Ляйбніц стверджував, що всі класи тварин пов’язані перехідними формами. Великий розвиток еволюційних учень здійснили французи: де Мальє припускав, що суходільні тварини пішли від морських; Мопертюї вивчав механізми схрещування та запровадив теорію мутацій; Ляметрі не бачив принципової різниці між тваринами і людиною і припускав висхідну еволюцію; енциклопедист Дідро відстоював принцип природного добору. Нарешті черга дійшла до дідуся Чарлза Дарвіна — Еразма Дарвіна: одночасно з Жоржем Бюфоном вони відстоювали (хоча й не дуже рішуче) думку про еволюцію під впливом навколишнього середовища. Німець Кант припускав, що складні організми розвинулися з простіших. Філософи Гегель та Шелінг висловлювали різного роду еволюційні думки. Чимало менш відомих учених теж підтримували еволюціонізм ще до Чарлза Дарвіна.

Особливої уваги заслуговують праці К. Ліннея. Лінней припускав природне виникнення різновидів, але був переконаний у тому, що «видів стільки, скільки різних форм створила предвіковічна сутність». Лінней розглядав вид як стабільний, реально існуючий елемент у природі, але оскільки він вірив у біблійну легенду створення видів, то стояв на позиціях креаціонізму й уважав, що види не змінюються. Однак під тиском спостережень за природою в останні роки життя К. Лінней визнав, що види можуть виникати шляхом схрещування або навіть у деяких випадках — у результаті дії змін середовища, тобто без участі божественної сили. Він одним із перших звернув увагу на дивну подібність людини і людиноподібних мавп, об’єднавши їх в одну родину — ряд Примати.

2 група. Прибічники Ж. Б. Ламарка

Автором першої базової еволюційної теорії живих організмів уважають Жана Батіста Ламарка (1744–1829), а прибічників його поглядів називають «ламаркістами». Ламаркізм полягає у вірі у внутрішню здатність усіх організмів передавати нащадкам видозміни, набуті тілом протягом життя. Тобто, якщо кінь упродовж багатьох поколінь тягне шию вгору, то він поступово перетворюється на жирафу. Думка про те, що навіть мозолі «передаються» нащадкам та що діти важкоатлета мають збільшені біцепси, не
є вірогідною. Цим пояснюється, чому ламаркізм ніколи не користувався справжньою науковою повагою.

Свої еволюційні ідеї найбільш повно Ж. Б. Ламарк виклав у праці «Філософія зоології», яку було опубліковано в 1809 році.

Еволюційна концепція Ж. Б. Ламарка ґрунтується на його природничонаукових уявленнях і філософських поглядах.

Основним змістом концепції еволюції Ж. Б. Ламарка є уявлення про напрямок
і рушійні сили еволюції.

Ламарк виділяв два основні напрямки еволюції: градацію («сходи істот»)
і пристосувальну диференціацію видів.

Ламарк сформулював уявлення про чинники, що відповідають за ці напрямки:

• тенденція (прагнення) до удосконалення;
• прямий вплив середовища.

Теорія еволюції Ж. Б. Ламарка залишає не вирішеними такі основні проблеми:

• механізм виникнення нових органічних форм;
• причини, за яких види пристосовуються до середовища, тобто механізм виникнення пристосувань;
• механізм ускладнення організації.

Запропоноване Ж. Б. Ламарком пояснення цих процесів споконвічним божественним поштовхом не сприйняли його сучасники, які стояли на позиціях еволюціонізму й відкидали ідею Бога.

3 група. Прибічники Ч. Дарвіна

Усі проблеми, що не зміг подолати Ж. Б. Ламарк, блискуче розв’язали Чарлз Дарвін й Альфред Уоллес.

Ч. Дарвін народився 12 лютого 1809 р. в Англії, у місті Шрюсбері, у родині, де всі були лікарями, філософами, натуралістами. Дідусем його був теж лікар Еразм Дарвін, автор «Зоонімії» — праці про закони органічного життя. Після закінчення богословського факультету Кембриджського університету в 1831 р. він був зарахований як натураліст до складу екіпажу британського військового брига «Бігль», що прямував до берегів Південної Америки, щоб дослідити Патагонію, Вогняну Землю, узбережжя Чилі, Перу й острови Тихого океану.

Матеріал, зібраний під час подорожі, особливо в галузі палеонтології, а також біогеографічні спостереження, серед яких перше місце за вагомістю належить спостереженням на островах Галапагоського архіпелагу, остаточно переконали
Ч. Дарвіна в тому, що тваринний і рослинний світ Землі пройшов дуже складний шлях еволюції, який тривав багато мільйонів і сотень мільйонів років.

Більш як 20 років Ч. Дарвін працював над своєю теорією. Він видав багато рукописів, однак справжньої популярності теорія природного добору набула в 1859 р. після виходу у світ основної праці Ч. Дарвіна — монографії «Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних порід у боротьбі за життя».

Дарвіну вдалося показати рушійні сили еволюції. Він не метафізично,
а матеріалістично зумів пояснити виникнення і відносний характер пристосованості дією тільки природних законів, не приписуючи це надприродним силам.

Дарвіну вдалося довести, що рушійними силами еволюції порід і сортів є спадкова мінливість і добір, здійснюваний людиною. Людина протягом довгого часу намагалася відібрати для поліпшення певних якостей особин із потрібними змінами, закріпленими генетично. Щоб вивести інший вид, вона відсторонювала від розмноження інші особини. У результаті селекції були отримані або виведені нові сорти й породи, властивості яких були необхідні й цікаві людині.

Помер Ч. Дарвін 19 квітня 1882 року. Похований у Вестмінстерському абатстві, де спочиває прах багатьох видатних людей Англії. А. Уоллес визнав пріоритет Ч. Дарвіна, назвавши еволюційну теорію дарвінізмом.

14. 6. Узагальнення і закріплення знань

«Ти — мені, я — тобі»

Учні складають запитання з вивченої на уроці теми, щоб поставити його будь-кому зі своїх однокласників. Учень, який дістав запитання і дав на нього відповідь, має право поставити запитання.

14. 7. Підбиття підсумків уроку, рефлексія

Учні самостійно підбивають підсумки уроку: стисло характеризують різні погляди на еволюцію, називають передумови еволюційного вчення.

14. 8. Інформування учнів про домашнє завдання, інструктаж щодо його виконання

8.1. Завдання для всього класу.

Підручник _______________________________________________________________

Робочий зошит ___________________________________________________________

8.2. Індивідуальне завдання.

Підготувати повідомлення про різні види ізоляції.