Учительська світлиця

Урок № 3

Формування корисних звичок і навичок.

Значення життєвих принципів для здоров’я

Мета: показати, як формуються корисні звички і навички; обґрунтувати значення життєвих принципів для здоров’я; надати практичні навички самооцінки здоров’я; виховувати свідоме ставлення до збереження власного здоров’я.

Матеріали та обладнання: методичний комплект (підручник «Основи здоров’я. 7 клас», «Робочий зошит» і «Зошит для тематичного контролю знань»); фотографії, плакати, ілюстрації, на яких зображені корисні звички і навички, життєві принципи здоров’я; ростомір і підлогові ваги для практичної вправи, комп’ютерна презентація MS PowerPoint.

Поняття: корисні звички, корисні навички, принципи здоров’я, самооцінка здоров’я.

Тип уроку: комбінований (засвоєння нових знань, виконання практичної вправи).

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Урок починається з презентації соціальної реклами про здоровий спосіб життя. Кожна група презентує свою рекламу. Потім іде обговорення та порівняння змісту і зовнішнього вигляду презентацій. Можна обрати журі, у якому буде по одному представнику з кожної групи, що визначить, яка реклама була кращою. Журі може обрати кращу рекламу для того, щоб показати її на рівні школи, в інших класах.

3. . МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Робота з підручником

Обговорення ситуації на с. 14 підручника: «Наталя звикла читати в транспорті. Вона захоплено читає в тролейбусі, автобусі, трамваї. Чи можна цю звичку вважати корисною?».

Вислухайте відповіді учнів і дайте свій коментар, наголосивши на тому, що в кожної людини є певні звички — корисні або шкідливі — але вони не з’являються раптово, а формуються протягом деякого часу, і на це треба звертати увагу.

Повідомлення теми уроку, постановка мети й завдань уроку

4. . ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Як формуються корисні звички і навички.

Послідовність тез:

Кожен з нас у процесі життя накопичує знання і виробляє певні вміння. Наприклад, уміння читати, рахувати й писати.

Якщо людина якимось умінням користується часто, то починає автоматично вчиняти ці дії. У неї з’являється навичка. Наприклад, спочатку школяр здобуває вміння писати. Потім за допомогою частих вправлянь здобуває навичку письма, тобто починає робити це автоматично. Навички з’являються протягом життя і становлять основу поведінки.

— Наведіть приклади навичок, які є у вас.

— А чи відрізняються навчи від звичок?

Вислухайте відповіді учнів і зверніть увагу на те, що навички треба відрізняти від звичок. Навичка складається в результаті постійних вправ, вона розвивається і вдосконалюється. А звичка з’являється при простому багаторазовому повторенні однієї й тієї самої дії протягом більш-менш тривалого часу. Вона не розвивається і не вдосконалюється. Вона просто є.

Наприклад, людина торкається мочки вуха, якщо про щось задумалася. Постійне повторення цієї дії перетворює її в звичку. До звичок можна віднести також манеру підкидати голову, для того щоб прибрати волосся з чола або манеру сутулитися при ходьбі.

Будь-яка дія, якщо ви її багаторазово повторюєте, може перетворитися на звичку. Якщо це корисна дія, то формується корисна звичка. Але можуть формуватися і шкідливі звички.

Робота з підручником

Попрацюйте з класифікацією звичок, користуючись схемами на с. 14 підручника.

Розрізняють прості і складні звички. До складних відносять здатність цінувати час, дотримуватися режиму дня, доводити розпочате до кінця. А до простих звичок можна віднести, наприклад, звичку завжди класти на місце необхідні предмети, або збирати портфель відразу після приготування уроків.

Обговорення ситуації на с. 15 підручника: «Микола звик вітатися при зустрічі з іншими людьми, а Галя завжди грубо відповідає, коли до неї звертаються. До яких наслідків призводить така поведінка? Чи є вона корисною для здоров’я цих школярів? Якої поведінки будете дотримуватися ви?».

— Наведіть приклади звичок, які допомагають нам у житті.

Звичка дивитися під ноги допомагає нам уникнути травм і переломів. Звичка зупинятися біля дороги, дивитися ліворуч і праворуч перед тим, як перейти її, рятує нам життя. Звичка вітатися і привітно усміхатися робить нас привабливими для інших людей. Звичка мити руки перед їжею вберігає нас від інфекційних захворювань. Звичка піднімати руку, коли хочете щось запитати або сказати на уроці, допомагає успішно вчитися.

— Як, на ваш погляд. з’являються корисні звички?

Корисні звички з’являються не відразу, а після тривалого повторення дії. Наприклад, якщо школяр один або два рази зробив уранці зарядку, то звичкою це не стане. А от якщо він займається зарядкою протягом року, то це може стати звичкою. Звички — це риси поведінки, які стали вашою потребою.

Попрацюйте зі схемою «Корисні звички» на с. 15 підручника.

2. Значення життєвих принципів для здоров’я

— У чому на ваш погляд полягає значення життєвих принципів для здоров’я?

— Що буде, якщо життєві принципи здорового способу життя залишаються тільки на словах?

— На яких принципах ґрунтуються правила здорового способу життя?

Давайте разом складемо схему, що показує принципи здорового способу життя:

Принципи здорового способу життя

• принцип забезпечення раціонального харчування

• принцип підтримування оптимального рухового режиму

• принцип загартовування

• принцип дотримування правил особистої гігієни

• принцип формування в себе вольових якостей

• принцип інтелектуального, морального і духовного розвитку.

Розв’язання проблеми на с. 16 підручника: «Існує певна проблема, яка полягає в тому, що шкідливі звички формуються швидше і легше, ніж корисні. Як ви вважаєте, що може допомогти у формуванні корисних звичок?».

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з підручником

Попрацюйте з рубрикою «Запитання для повторення й обговорення» на с. 16–17 підручника.

Далі йде практична вправа, яка включає дві частини: визначення стану організму за допомогою суб’єктивних показників і визначення індивідуальних показників фізичного здоров’я за допомогою об’єктивних показників. Для проведення другої частини практичної вправи було б доцільно організувати роботу в парах.

6. . ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Читати §3, поміркувати над результатами самооцінки здоров’я.

2. Підготуватися до невеличкої наукової конференції «Види імунітету».

Що треба знати всім учасникам міні-конференції

Проведення конференцій, семінарів, диспутів та дискусій на уроках «Основ здоров’я» спрямоване не тільки на розширення знань про основи здорового способу життя та способи збереження здоров’я, а й на формування у школярів культури ведення дискусії, толерантності до думки іншої людини, розвитку мовлення, освоєння наукової термінології. Важливо познайомити школярів з правилами ведення конференцій, семінарів, диспутів та дискусій, пояснити, як в цьому випадку повинен поводитися ведучий, доповідач, слухачі. При організації таких заходів важливо виділити правила для того, хто говорить, і того, хто слухає. Пропонуємо варіант таких правил, які будуть оформлені у вигляді пам’ятки.

Правила для того, хто говорить

Той, хто говорить, повинен:

• доброзичливо ставитися до співрозмовника. Він не має права у своїй промові ображати співрозмовника або зневажливо ставитися до нього. Слід уникати прямих негативних оцінок особистості співрозмовника. Співрозмовника треба поважати й звертатися до нього доброзичливо, не ставити у центр уваги власне «я», краще бути скромним у самооцінці і не нав’язувати категорично співрозмовнику власних думок та оцінок;

• уміти грамотно переконувати співрозмовника, намагаючись зрозуміти його точку зору;

• уміти користуватися прийнятими в науковій дискусії мовними кліше. Наприклад: «Чи правильно я Вас розумію?», «Мені хотілося б уточнити Вашу точку зору», «Дозвольте заперечити Вам по суті питання», «З усього сказаного можна зробити такий висновок» і т. п.;

• дотримуватися обраної теми для диспуту і не змінювати її на іншу тему на свій розсуд;

• слідувати логіці й стежити за тим, щоб висновок не суперечив посилці, щоб наслідки випливали з причин;

• пам’ятати, що він бере участь у диспуті не один і його виступ може тривати від 45 секунд до півтори хвилини;

• уміти використовувати у своїй промові спеціальні наукові терміни й розуміти їх зміст;

• пам’ятати, що слухач його не тільки чує, а й бачить. Треба звернути увагу на жести, пози, міміку, загальну манеру триматися, культуру поведінки та культуру мовлення. Необхідно обмежувати свою жестикуляцію, не розмахувати надмірно руками, не топтатися на місці, не повертатися до слухачів спиною і т. д.

Правила для того, хто слухає

Багатьом школярам здається, що слухати — це дуже просто і вчитися цього не треба. Можливо, саме тому багато з них слухають, але не чують. Тому правилам слухача треба приділити не менше, а більше уваги, ніж правилам для тих, хто говорить.

Слухач повинен:

• ставитися до мовця доброзичливо, з повагою і терпляче;

• мати такт, терпіння і вміти вислухати уважно до кінця;

• доброзичливо, шанобливо вислуховувати співрозмовника, не перебивати його, не збивати його з думки, не вставляти свої зауваження;

• докласти зусиль, щоб зрозуміти мовця, причому зрозуміти правильно;

• вчасно оцінити мовлення співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на поставлене запитання;

• вести діалог, але при цьому не забувати, що не слід займати весь часовий простір бесіди власними висловлюваннями.

Школярі повинні розуміти, що правила для того, хто говорить, і для того, хто слухає, тісно пов’язані, бо говорить і слухає — два повноправні учасники процесу спілкування, організованого в режимі конференції або дискусії. Вони також повинні мати спільне уявлення щодо ведення дискусії.

Учням треба пояснити, що дискусія — це спосіб ведення обговорення, який полягає в змаганні учасників в доказі істинності чи хибності висловленої думки. Думка, для обґрунтування істини чи хибності якої будується доказ, називається тезою доказу. Учасник спору завжди повинен мати одну головну тезу. На доказ істинності чи хибності тези наводяться інші думки.

На початку дискусії треба з’ясувати саму спірну думку, а також тезу. Для цього потрібно перевірити, чи всі слова і вирази тези цілком і чітко вами зрозумілі. Кожен важливий аргумент доказу треба розглядати окремо. Знайти й точно вказати, у якому саме пункті ви не згодні з тезою доказу (думкою) — установити пункти розбіжності в суперечці.

Мета спору може полягати у з’ясуванні істинності думки (тези спору) або істинності доказів.

Усе, про що йдеться в дискусії, можна поділити на ваші доводи й аргументи супротивника. Необхідно вислухати, точно зрозуміти й оцінити всі доводи співрозмовника. Іноді варто тільки уточнити його довід — і співрозмовник сам відмовляється від свого аргументу, відчувши його слабкість. Коли супротивник наводить який-небудь аргумент проти вашої думки, для захисту необхідно переконатися в тому, що довід цей правдивий, правильний і що він дійсно суперечить вашій думці і несумісний з нею.

Важлива частина спору — це уточнюючі, інформативні запитання і висловлювання, прояснення сенсу того чи іншого слова, як розуміє його співрозмовник. Якщо він розуміє слово так, а ми інакше, то виникає суперечка про визначення слова. Треба пам’ятати, що дати цілком точне і безперечне визначення слова можливо далеко не для всіх слів.

Правила ведення спорів освоюються школярами поступово і головне в цьому процесі — сама практика ведення дискусії.

Деякі правила ведення спору

• сперечайтеся тільки про те, що добре знаєте;

• у суперечці зберігайте спокій і повне самовладання;

• ретельно й чітко з’ясовуйте тезу і всі головні доводи — свої і супротивника;

• відкидайте всі доводи, які не стосуються справи.

Іноді людина не дає співрозмовнику говорити, постійно перебиває його, намагається перекричати або просто демонстративно показує, що не бажає його слухати. Така поведінка є абсолютно неприйнятною в науковій дискусії. Необхідно вміти переконувати супротивника, аргументуючи свою думку наявними у вас даними або фактами. Уміння переконувати — ще одне важливе вміння, яке формується тільки практикою спору. Можна виділити деякі правила, які допомагають переконувати.

Правила, що допомагають переконувати

• спробуйте побачити речі очима вашого опонента;

• проявляйте симпатію по відношенню до його думок та інтересів;

• якщо ви відчули нелогічність власного висловлювання або його протиріччя фактам, визнайте це;

• уникайте того, щоб опонент міг сказати «ні»,— будуйте ланцюг аргументації так, щоб він завжди був змушений говорити «так»;

• нехай опонент каже основний час (не заважайте йому висловитися);

• якщо вам відомий якийсь найсильніший аргумент, з яким опонент не може не погодитися, то постарайтеся пред’явити його якомога пізніше;

• намагайтеся робити тільки справжні висловлювання, не кажіть того, що самі вважаєте брехнею;

• не кажіть того, для чого у вас немає достатніх підстав;

• покритикуйте себе самі до того, як вас стануть критикувати інші.

Первинна підготовка до невеличкої наукової конференції «Види імунітету» — розподіл ролей.

Виділяється три основних ролі для учасників:

• доповідач

• учасник

• ведучий конференції.

Ведучий конференції регулює порядок ведення конференції, оголошує тему доповіді, ім’я доповідача, сигналізує, коли час ставити запитання. Ведучий є основним голосом конференції: коли він говорить, решта мовчать і слухають, хто і які дії повинен виконувати. Саме він оголошує початок і кінець конференції.

Учасник конференції під час конференції уважно слухає все, що відбувається, і включається в обговорення тільки, коли до нього звертається ведучий і дає йому слово.

Доповідач конференції повинен підготувати доповідь.

Теми для доповідей, які підготують троє доповідачів:

1. Уроджений імунітет. Його значення.

2. Природний набутий імунітет.

3. Штучний набутий імунітет.

Усі учасники міні-конференції повинні знати відповідні правила спілкування.

7. . ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

Фронтальна бесіда

— Чи досягли ми мети уроку?

— Які висновки ви зробили сьогодні?

Словничок до уроку

Звички — це типові для людини дії або риси поведінки, які стали її потребою.

Корисні звички — це риси поведінки, які стали потребою людини і допомагають їй зберігати здоров’я і бути успішною в житті.

Навички — способи виконання дій, при яких вони в силу частого вправляння стають автоматизованими.