Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків з мистецтва 8 клас

УРОК 18 МУЗИКА БАРОКО

УРОК 18

МУЗИКА БАРОКО

Мета: розширити знання учнів в галузі музичних жанрів доби Про- світництва; схарактеризувати головні ознаки мистецьких стилів епохи в музичному мистецтві; сформувати уявлення про подібні аспекти та розбіжності стилів музичного мистецтва; спираючись на творчість композиторів та виконавців, дослідити національні відмінності та особливості.

Мотивація: музичне мистецтво Просвітництва подарувало світові надзвичайно багату та різноманітну за жанровими проявами ко- лекцію музичних шедеврів. Протягом уроку учні розмірковують, які чинники та події зумовили такий злет музичного мистецтва й формування численних музичних жанрів та національного колориту.

Очікувані результати: учні повинні знати специфічні особливості музичного мистецтва (народне, світське, культове музикування), видатних представників доби бароко; вміти аналізувати та само- стійно оцінювати твори музичного мистецтва (специфіка, ознаки, жанрові різновиди); розрізняти жанрові особливості музичних творів бароко; визначати просвітницькі тенденції музичного мистецтва доби бароко; пояснювати стильову специфіку та жан- рове розмаїття мистецької епохи бароко на прикладі музичних і театральних творів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Наочність і обладнання: мультимедійна дошка, підручник, роз- датковий матеріал.

Демонстрації:

візуальний ряд: портрети композиторів (Г. Генделя, Й.-С. Баха, А. Вівальді, Г. Перселла, К. Монтеверді).

музичний ряд: слухання фрагментів музичних творів Г. Генделя («Музика на воді») (Трек 13), Й.-С. Баха («Бранденбурзькі кон- церти і кантати») (Трек 14), А. Вівальді («Пори року») (Трек 15), Г. Перселла (увертюра «Дідона і Еней») (Трек 16), К. Монтеверді («Орфей»).

І. Організаційний етап

Хід уроку

Вітання. Оголошення теми і мети уроку.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

Барокові ознаки проявилися в музичному мистецтві через роз- ширення й синтезування жанрової палітри. Поява нових жанрів привела до синтезу видів мистецтва — музики, танцю, живопису тощо. При цьому формування та розповсюдження національних ознак країнами Європи сприяло формуванню національних шкіл, виявляючи поняття національного колориту в музиці.

ІІІ. Актуалізація опорних знань

Що ми знаємо про музичне мистецтво?

Які жанри музичного мистецтва вам вже знайомі?

Які ознаки мистецьких стилів епохи Просвітництва вам вже відомі?

ІV. Повідомлення теми уроку

План вивчення нового матеріалу

Жанрове розмаїття музичного мистецтва. (Матеріал на СD) Музика бароко в країнах Європи.

Музично-театральна діяльність.

Література в суспільному житті. (Матеріал на СD)

Методичні рекомендації

Досліджуючи етапи розвитку музичного мистецтва Просвітни- цтва, необхідно виявити та розтлумачити окремі аспекти кожного зі стилів. Так, аналізуючи маньєризм, необхідно довести, що цей стиль розширив жанрову палітру і гармонічний склад музичних творів, ускладнюючи нотацію та ритмічну фіксацію творів.

Аналізуючи стильові ознаки бароко, зауважимо, що йому при- таманні деякі спільні з маньєризмом риси у сфері композиційної техніки. З’являються нові музичні жанри і форми — партита, фуга, концерт, опера, ораторія, кантата.

Бароко притаманна певна двозначність: з одного боку — праг- нення відобразити внутрішній світ особистості, передати драма- тизм, що зумовило синтез мистецтв (опера, ораторія, кантата); а з іншого — бажання звільнитися від союзу зі словом (розвиток

інструментальних жанрів). Вивчаючи особливості мистецького стилю бароко, потрібно звернути увагу учнів на представників цієї епохи та визначити їхній внесок в розвиток музичних жанрів, виконавської техніки або інструментарію.

V. Вивчення нового матеріалу

Самостійна робота за підручником «Мистецтво. 8 клас».

Розповідь учителя Музика бароко в країнах Європи

Бароко найповніше розкрилося в музиці італійських мит- ців —вокально-інструментальні твори композиторів венеціанської школи на чолі з Джовані Габріелі (1555–1612), оперні твори італійського композитора, співака й органіста Антоніо Честі (1623–1669), який вивів оперне мистецтво за межі своєї країни на світову арену. Важливе місце в італійському музичному бароко по- сідає творчість композитора, органіста й клавесиніста Джироламо Фрескобальді (1583–1643), який проявив неабияку винахідливість у композиційній техніці й формі, винайшов особливі прийоми варіацій, які дозволили розширити й урізноманітнити музичну фактуру, розкривши особливості барокового стилю.

Душевні переживання людини цього періоду прекрасно втіли- лися у музиці бароко. Із намаганням відродити античну трагедію і втілити її риси у новому театрально-музичному жанрі пов’язана поява опери. У 1637 р. у Венеції відкрився перший громадський оперний театр.

Видатним представником раннього бароко в італійській школі вважають Клаудіо Монтеверді (1567–1643). Майстер працював в стилістиці пізнього Відродження та раннього бароко. Найбільш ві- домі твори Монтеверді — пізні мадригали та опера «Орфей». Голо- вна особливість композиційної техніки композитора — поєднання поліфонії, характерної для композиторів пізнього Відродження, і гомофонії — досягнення нової епохи бароко. Він наполягав на пануванні в музиці поетичного тексту, якому підпорядковують- ся всі елементи музичної мови, перш за все, мелодія, гармонія і ритм. Саме текст виправдовує будь-які нерегулярності останніх. Пізніше барокові тенденції розвинулись у німецькому му- зичному мистецтві. Звернемо увагу на видатного композитора Рейнхарда Кайзера (1673–1739) творчість якого поклала поча- ток німецькому оперному мистецтву. Композитор писав твори

на міфологічні сюжети (опери «Адоніс» та «Помона»), він першим звернувся до народно-побутової тематики (опера «Гамбурзький ярмарок»).

Важливим музичним спадком є творчість датсько-німецького композитора Дитріха Букстехуде (1637–1707), який став нійбіль- шим представником північнонімецької органної школи добахів- ського періоду. Його твори й сьогодні складають вагому частину традиційного органного репертуару. Не менш вагомою є творчість видатного композитора, органіста і музикознавця Йогана Кунау (1660–1722). У сонатах композитора на біблійні теми («Біблійні сонати») відчувається прагнення до програмної музики.

Найвидатнішим представником епохи бароко не тільки Ні- меччини, а й всього світу можна назвати Йогана Себастьяна Баха (1685–1750) — композитора, талановитого органіста і скрипаля, одного з творців світової музичної класики. Його твори давали натхнення майже кожному композитору європейської традиції — від Моцарта до Шенберґа. Він узагальнив досягнення музичного мистецтва від бароко до класицизму, а в майстерності поліфонії і контрапункту йому не має рівних. Його творчий підхід від- крив безмежні можливості щодо створення творів музичного мистецтва.

Які нові жанри стиль бароко привніс в музичне мистецтво? (Партита, фуга, опера, ораторія, кантата.)

ХVІІ ст. стало кульмінаційним і для англійської музики, її стилів та напрямів, початок якої рахуємо ще з епохи Відро- дження. Закінчення Столітньої війни, початок капіталістичного розвитку, утворення централізованої держави, гуманізм і рефор- мація, народні повстанські рухи — все це глибоко вплинуло на музичне життя. Буржуазна революція урізноманітнила музичне життя міст, винісши музику на вулиці, площі, ринки, в тавер- ни, цирульні. Хоровий спів набув розвитку у міських клубах, будинках заможних шанувальників музики та великих артистів- професіоналів. У цих умовах зростає попит на ноти. Розповсю- джувалися збірки сольних, хорових та різних інструментальних п’єс. Були надруковані книги, підручники з теорії музики. У 1676 р. в Англії вийшла перша друкована музично-педагогічна енциклопедія.

Також ХVІІ ст. для Англії — період тісного зв’язку професій- ної музики та народної творчості. Англійський фольклор не мав

італійської мелодійності або іспанської емоційності й орнамен- тальності. Але мав оригінальні, складені віками, риси: стриману за експресивністю, неяскраву за колоритом, проте поетичну красу мелодії. Поступово історичне об’єднання Британських островів привело до зближення місцевих пісенних стилів: шотландсько- го, ірландського, валлійського. Також фольклор Британських островів здавна славився хоровим співом, тонким інтонаційним багатоголоссям.

Розповсюдженим ліричним жанром в народній творчості була балада — жанр ліричної поезії та музики. Найвідомішим жанром побутових пісень були різдвяні наспіви-славління (carols). Духов- не життя народу відображалося в епічних піснях, що агітували за боротьбу та незалежність. Високої майстерності англійське народне мистецтво досягло в жанрі хорової пісні (round), де з тонкою майстерністю один і той самий короткий наспів «по колу» передавався від одного голосу до іншого. У народній та світській музиці широке розповсюдження мали саме народні ін- струменті: в селищах — скрипка, віолончель; у містах — цитра й гітара, з духових — волинка та ріжок.

Видатним представником англійської школи став англійський композитор ірландського походження Генрі Перселл (1659–1695)

— видатний майстер епохи бароко, автор першої національної англійської опери «Дідона і Еней».

У чому проявилась особливість музичного простору Англії доби бароко? (У тісному зв’язку професійної та народної музики.)

Барокові тенденції у Франції проявилися набагато скромніше, ніж в інших країнах Європі, як в музиці, так і в інших видах мистецтва. Проте й тут були свої яскраві представники епохи. Одним з них є Мішель Ламбер (1610–1696) — видатний компо- зитор і співак епохи бароко. Ламбер був одним з найвідоміших французьких майстрів вокальної музики свого часу. Композитор присвятив себе виключно вокальній музиці («Арії пана Ламбе- ра»). Його твори вирізнялися вільними мелодійними лініями з великими фразами та інтервалами, — такий ефект спрямований на створення драматичної атмосфери.

Не менш відомим у Франції був композитор Пьєр Робер (1618–1699), якого по праву вважають творцем жанру французь- кої барочної духовної музики — гранд-мотетів.

Отже, стиль бароко в музичному мистецтві, як і в інших ви- дах мистецтва європейських країн, вирізняє подвійність, певна двозначність: з одного боку — прагнення відобразити глибокий внутрішній світ людини, передати драматизм, що зумовило синтез мистецтв (опера, ораторія, кантата); а з іншого — бажання звіль- нитися від союзу зі словом (розвиток інструментальних жанрів).

Музично-театральне мистецтво

Театральне мистецтво доби Просвітництва перейшло на новий рівень розвитку: урізноманітнились театральні жанри, відкриті площі було замінено спеціальними театральними спорудами, вдосконалилася акторська майстерність. Тенденції маньєризму помітні в театральному мистецтві Італії й Іспанії. Характер- ним для театру маньєризму був показ непевності людської долі та ефемерності світу. Рання творчість маньєристів була пронизана трагізмом і містичністю. Театральні митці відображали зруйно- ваний світ, у якому людину цікавила лише вона сама. Для п’єс характерні щасливі фінали, конкретний сюжет, коли характери

стають масками. Яскравий представник маньєризму — іспанський драматург Тірсо де Моліна.

На зміну традиціям маньєризму прийшло бароко. Театральне мистецтво нового стилю витісніло все, що було притаманне маньє- ризму. У добу бароко театр переживав розквіт. Багато технологій, які в театральному мистецтві використовуються й сьогодні, було винайдено саме в цей час. Митці використовували магічну дію перспективи, весь простір театральної сцени оформлювали так, щоб глядачі могли бачити тільки певну її частину, таким чином приховуючи все обладнання. Театр бароко ставив перед собою мету пробуджувати емоції, використовуючи символіку і величні обра- зи, однак залишаючи при цьому розповідь доволі простою. Театр бароко особливий і всеохоплюючий, оскільки зміг об’єднати різні види мистецтва. Архітектура, скульптура, живопис — ці мисте- цтва використовувалися для поглиблення видовищного ефекту театральної дії за рахунок створення декорацій. Костюми стали більш різноманітними і складними. У нову епоху в акторському середовищі з’явилися жінки. У XVII ст. театр об’єднав мистецтво і технології, щоб створити нове, домогтися нових ефектів. Театр бароко був універсальним у своїх амбіціях. Він представляв люд- ству історичну велич, сільську простоту і міський реалізм; він зображував богів і героїв, святих і селян, королів і дурнів.

Які досягнення театрального мистецтва доби бароко ви- користовуються й сьогодні? (Принцип перспективи.)

На професійну сцену вийшла комедія дель арте, в якій теат- ральна видовищність перемагала літературний текст. Активно розвивалося оперне мистецтво. Перший оперний театр був по- будований у Венеції 1637 р. А у Франції сади Версаля були не тільки осередком придворного життя, а й прекрасним місцем для театральних постанов. Шедевр Мольєра «Тартюф» уперше був поставлений саме там.

Особливість театру бароко полягала в тому, що він поступово перейшов у закрите приміщення і зумовив появу спеціальної га- лузі архітектури — будівництво театральних споруд. У закритому приміщенні виникла проблема освітлення, яка перетворилася з технічної на художню. В оформленні вистав почали застосо- вувати різні ефекти: яскраве світло, темряву з мерехтливими вогнями, феєрверки, димову завісу, навіть пожежу. Зростання популярності придворних оперно-балетних вистав потребувало

заміни нерухомих декорацій рухливими. З початку XVII ст. теа- тральні постановники все частіше використовували різноманітні сценічні механізми. Наприклад, застосування тригранних призм, що оберталися, дозволяло здійснювати зміну декорацій на очах у публіки. Результатом удосконалення техніки стало створення системи куліс. Таким чином, динаміка була присутня не тільки в рухах акторів, а й у рухливості самої сцени. Світ барокового теа- тру став рухливим і мінливим так само, як архітектура і живопис. При характеристиці оперної традиції бароко стало правилом казати про те, що головна увага в оперних виставах приділя- лася декоративному оформленню, тобто спецефектам, від яких залежав успіх оперного дійства. Тож однією з головних осіб по- станови були не композитор, і навіть не співаки, а фахівець зі сценічної «машинерії» і художник-декоратор. Зазвичай, він був інженер і художник одночасно. І саме на технічні можливості певного театру орієнтувався лібретист, створюючи сценарій опери. Тому що лібрето для бароко — не просто набір реплік, які співають герої, а справжній сценарій з описами сцен, і те, що там було написано, повинно було бути відтворено на сцені. Видатним інженером-сценографом та винахідником італійського театрального митсецтва був Джакомо Тореллі, якого називали

«Великим чародійником».

До яких технологічних нововведень привів перехід теат- ральної дії з вулиці у закриті приміщення? (Використання світлотіньових ефектів та сценічних механізмів.)

Висновок. Як бачимо, мистецькі напрями і стилі в літературі доби Просвітництва розвивались абсолютно по-різному, перети- налися і водночас заперечували один одного, однак кожний із них залишив свій внесок у скарбниці європейського мистецтва XVII–XVIII ст. Культурно-мистецький спадок того часу вражає різноманітністю і багатством стилів та жанрів, великим оптиміз- мом і вірою в людину та її розум.

VІ. Закріплення нових знань

Які музичні жанри розвинулися в добу бароко?

Як на вашу думку, сучасне музичне мистецтва користується досягненнями епохи бароко в галузі теорії музики? Чи використо- вують сучасні композитори ті форми й жанри, що були закладені в добу бароко? Наведіть приклади.

VІІ. Повторення основних понять

Гомофонія (однозвуччя) — склад багатоголосся (спрощено, мелодія з акомпанементом), музична форма, притаманна компо- зиторській музиці Європи доби бароко.

Кантата (італ. cantata — співати) — вокально-інструменталь- ний твір для соліста, хору або оркестру.

Контрапункт — одночасне поєднання кількох мелодійних ліній.

Опера (італ. opera — вироби, твори) — музично-драматичний жанр, заснований на синтезі слова, сценічної дії та музики.

Ораторія (італ. oratorio — говорити, багато розмовляти) — ве- ликий музичний твір для хору, соліста або оркестру. Спочатку ораторії писалися тільки на біблійні сюжети, пізніше — на роз- важальні. Відрізнялися від опери відсутністю сценічної дії, а від кантати — великими розмірами та розважальністю сюжету.

Партита (італ. partita — розділена на частини) — форма му- зичного твору, рід органних варіацій в музиці XVIІ–XVIIІ ст. Цей термін використовували в своїй творчості Дж. Фрескобальді та Й.-С. Бах

Поліфонія (багатозвуччя) — вид багатоголосся, у якому окремі мелодії (групи мелодій) мають самостійне значення і самостійний інтонаційно-ритмічний розвиток.

Фуга (лат. fuga — біг, втеча) — музична форма, що сформу- валася у XVI–XVII ст.; заснована на розвитку однієї теми (іноді двох-трьох тем), яка проводиться почергово в різних голосах (інструментальних або вокальних).

VІІІ. Домашнє завдання

Відповіді на контрольні запитання та виконання творчих завдань за підручником «Мистецтво. 8 клас».

 

 

 

 

Категорія: Конспекти уроків з мистецтва 8 клас | Додав: uthitel (17.07.2018)
Переглядів: 949 | Рейтинг: 0.0/0

Всього коментарів: 0
Имя *:
Email *:
Код *: