Учительська світлиця

Урок № 60

Тема. Видатний представник французької літератури ХХ ст., підкорювач неба і письменник Антуан де Сент-Екзюпері. Життя і творчість письменника

V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

2. Повідомлення учнів

Дитинство Сент-Екзюпері

Антуан Марі Роже де Сент-Екзюпері народився 29 червня 1900 р. в Ліоні і був третьою дитиною графа Жана Сент-Екзюпері та Марії де Фонсколомб. Мати Антуана належала до старовинної провансальської родини. Сім’я батька, що працював страховим інспектором, мала ще давніше коріння: графи Сент-Екзюпері згадуються в історичних хроніках із 1235 р. як «синьйори Сен-Жермена в Лімузені та Мірмонта в Оверні».

Коли Антуанові було чотири роки, його батько помер. Пані де Сент-Екзюпері залишилася без засобів до існування з п’ятьма дітьми: Марі-Мадлен, Сімоною, Антуаном, Франсуа та зовсім маленькою Габріель. Удовою з малюками почали опікуватися дві бабусі — рідна і двоюрідна. Пані де Сент-Екзюпері перебралася з Ліона спочатку до своєї матері в замок Ла Молль поблизу містечка Коголен, а потім у замок Сен-Моріс де Реманс, що належав двоюрідній бабусі Антуана, пані де Тріко. Він був розташований за п’ятдесят кілометрах від Ліона. Тут минуло дитинство майбутнього письменника — найщасливіша пора його життя. Коли він виріс, то сказав: «Звідки я? Я з мого дитинства. Я прийшов із дитинства, немов із країни»; «Я не дуже впевнений, що жив після того, як минуло дитинство».

Антуан був улюбленцем матері, дитиною зі складним характером: не стільки примхливим, як запальним і вимогливим аж до деспотизму. Багато клопоту близьким завдавали його нескінченні пустощі. Наприклад, Антуан любив розгулювати дахом замку Сен-Моріс. Аби перешкодити небезпечним прогулянкам, на вікна його кімнати довелося встановити ґрати.

На розвиток хлопця серйозно вплинули казки, що йому оповідали мати та перша гувернантка Паула. А ще Антуана приваблювала техніка. У п’ять років він прокатався разом із машиністом на паровозі та з першого разу запам’ятав схему устрою цього транспортного засобу. Згодом, ставши дорослим, він сам зробив і запатентував близько десяти важливих винаходів у сфері авіації. Серед них — пристрої для посадки літаків, запуску двигунів, прилад гоніограф, призначений для використання штурманами авіації.

1909 р. Антуан і його брат Франсуа вступили до колежу єзуїтів Сен-Круа в місті Ле Манс, який колись закінчив їхній батько. Товариші по колежу дражнили Антуана Лунатиком за його мрійливий вигляд і звичку дивитися в небо. На глузування хлопець реагував болісно, одразу кидався в бійку. Тому за поведінку він завжди отримував найнижчу оцінку — «Е». Узагалі в колежі Сент-Екзюпері мав репутацію посереднього учня.

У Сен-Круа вперше виявилося захоплення Антуана літературою та володіння пером. В архіві закладу зберігся перший твір Антуана — казка про циліндр. Одного разу учням запропонували описати пригоди циліндра, і хлопець вигадав історію від імені самого головного убору: «Я з’явився на світ на великій фабриці капелюхів… Одного разу мене разом із моїми братами відправили до великої крамниці Парижа». Потім детально розповідалося про подорож циліндра від одного власника до іншого: від елегантного джентльмена до візника, від візника — до лахмітника та ін. У цьому шкільному творі видно світлий, веселий, життєрадісний та винахідливий характер автора.

1914 р. мати відправила Антуана і Франсуа до Швейцірії, у колеж «Вілла Сен-Жан». У ньому панували демократичні звичаї: вихователі вважали, що підліткам не можна нав’язувати правил поведінки, учителі та учні товаришували, до послуг вихованців були тенісні корти, зала для фехтування, басейн. Багато учнів жило в одномісних кімнатах.

1917 р. дитинтво Антуана закінчилося. Захворів і помер його п’ятнадцяти річний брат Франсуа. Ця смерть приголомшила майбутнього письменника, стала першим потрясінням у його житті. Антуан, який виріс у релігійному середовищі, відчув сумніви у вірі, замислився над питаннями: чому вмирають діти? Якщо Бог добрий та всемогутній, чому він допускає таку несправедливість?

Невдовзі після трагедії закінчилося навчання Антуана в колежі, він поїхав до Парижа для продовження освіти.

Вибір життєвого шляху

У столиці Франції вісімнадцятирічний Антуан вирішив вступати до Вищого військово-морського училища «Еколь наваль» — не стільки тому, що його приваблювала кар’єра моряка, скільки за традицією: училище закінчували багато титулованих французів. Під час підготовки до іспитів Сент-Екзюпері вів богемне життя: зійшовся з представниками аристократії, відвідував кафе, де обговорювали останні новини мистецтва. Крім того Антуан почав писати вірші. Зеберглися відомості про те, що він створив віршовану драму, яку читав друзям. У ній ішлося про благородних розбійників, які наводили жах на різних лиходіїв. Проте про письменництво як професію автор драми не замислювався: спочатку потрібно було знайти спосіб заробляти на життя, а також накопичити враження.

До «Еколь наваль» Сент-Екзюпері так і не вступив, проваливши іспити. Біографи вважають, що він зробив це навмисне, тому що чудово знав необхідні для вступу предмети — математику, історію та географію.

Після невдачі юнак обрав інший навчальний заклад — Академію мистецтв. 1919 р. його було зараховано студентом архітектурного відділення. В Академії він провчився майже півтора роки, а 1921 року несподівано покинув заняття, щоби присвятити себе авіації. Сент-Екзюпері записався добровольцем до авіаційного полку в Стразбурзі, де готували льотчиків цивільної авіації. За спогадами товаришів із полку, ось як виглядав письменник у ті часи: «До нашої четвірки потрапив високий огрядний хлопець із кирпатим носом і незвичайним поглядом широко розставлених, сильно видовжених очей — рядовий Сент-Екзюпері. Очі — це перше, що привертало до нього увагу, мабуть, тому, що зіниці кольору стиглих каштанів були посаджені в нього дуже високо та, оголюючи білки, надавали погляду особливої глибини. Його округле обличчя справляло враження чи то задумливої серйозності, чи то стриманості. Іноді воно ніби освітлювалося завдяки соромливій усмішці на губах. У виразах його обличчя, що постійно змінювалися, можна було прочитати безперечні ознаки індивідуальності, що вражала в його віці. Він був некрасивим, але випромінював якусь чарівність».

Спочатку Антуана зарахували до робочої команди ремонтной майстерні, але незабаром йому вдалося скласти іспити на цивільного пілота. Про його навчання ходило багато легенд: розповідали, що одного разу Сент-Екзюпері піднявся в повітря без інструктора, навіть не вміючи приземлятись, а в повітрі в літака загорівся мотор. Незважаючи на це, Антуан успішно посадив літак. Насправді такого випадку не було, але легенда добре передає відчайдушний характер Сент-Екзюпері.

Закінчивши курс підготовки цивільного льотчика, Антуан попросив направити його до Марокко, де можна було отримати права військового пілота. За ті півроку, що він провів у цій африканській країні, Антуан устиг розчаруватися в армійській кар’єрі: його обтяжували казарменні звичаї. Дочекавшися закінчення терміну служби, тепер уже офіцер і військовий льотчик Екзюпері повернувся до Парижа, до цивільного життя.

У Парижі в письменника виникли проблеми з грішми, він був змушений братися за будь-яку роботу: був службовцем на черепичному заводі, працівником відділу продажів в автомобільній компанії. Ночами Антуан багато писав.

1925 р. він випадково познайомився з літератором Жаном Прево та розповів йому про високу романтику польотів, трудові будні пілотів. Екзюпері захоплено говорив Прево: «Потужні колеса притиснули гальмові колодки. Трава, прибита вітром від гвинта, ніби тече метрів на двадцять позаду… Рев мотора поперемінно то затихає, то посилюється, наповнюючи повітря щільним, майже твердим середовищем, що замикається навколо тіла…

Пілот повільно вирулює проти вітру, тягне на себе руків’я подачі газу…

Земля натягується під колесами і мчить, немов ремінь приводу. Ангари на краю аеродрому, дерева, потім пагорби повертають горизонт, самі ж вислизають».

Слухача вразили точність, образність і яскравість розповіді, несподівана краса образів. Прево порадив Екзюпері викласти все це на папері та з подивом дізнався, що Антуан напам’ять цитував йому уривки з власної повісті «Втеча Жака Берніса» (потім вона була втрачена). Прево переконав співрозмовника, що твір необхідно друкувати. У квітні 1926 р. на сторінках журналу «Навір держан» з’явилася новела «Авіатор» (також зустрічається під назвою «Льотчик»), що була створена за мотивами повісті. Передмову до твору написав Жан Прево. У ньому він відзначив: «Це безпосереднє мистецтво і дар достовірності здаються мені дивними у початківця».

Незважаючи на теплий прийом у літературних колах та добрі перспективи в кар’єрі письменника, Антуан круто змінив життєвий курс і повернувся до авіації.

Екзюпері й небо

1926 р. Антуану запропонували роботу пілотом у компанії «Латекоер», що займалася поштовими авіаперевезеннями. Сент-Екзюпері погодився влаштуватися в компанію, залишив Париж і прибув до Тулузи, де був розташований аеродром «Латекоер».

1927 р. письменника призначили начальником аеродрому в крихітному поселенні Кап-Джубі, загубленому в пісках Сахари. Домом Антуанові там слугував маленький дощаний барак. Інші працівники аеродрому Кап-Джубі вважали це місце в’язницею, а Екзюпері воно здавалося дуже відповідним для роздумів і праці, до того ж йому подобалася пустеля. Він писав матері: «Що за чернече життя я тут веду!.. Цілковита відмова від благ. Дощане ліжко, тонкий сінник, таз, глечик із водою. Та ще дрібнички: друкарська машинка і казенні папери. Справжня чернеча келія! <…> Почуваюся добре. Мамо, ваш син дуже щасливий, що він знайшов своє покликання».

У Кап-Джубі Екзюпері провів 18 місяців. Враження від перебування в цій сумовитій місцевості лягли в основу першого роману письменника — «Південний поштовий».

У центрі роману — льотчик Жак Берніс (це ім’я вже письменник уже використав у своїй першій повісті). Він шукає сенс життя у своєму небезпечному ремеслі, у коханні. Дія роману триває лише добу, поки Берніс летить у височині. Однак у розповідь широко залучається минуле, дія переривається спогадами героя про події, що сталися два місяці тому, в роки далекого дитинства та юності.

«Південний поштовий» вийшов у Франції 1929 р. й отримав багато позитивних відгуків. Знавці літератури побачили в романі багато переваг: коло нових проблем; індивідуальний, свіжий погляд на світ; незвичну, неповторну манеру оповіді.

Екзюпері не встиг насолодитися літературним успіхом: його призначили директором з експлуатації в компанії «Аеропоста-Аргентина». Її офіс був розташований у Буенос-Айресі. У жовтні 1929 р. Антуан вирушив до Аргентини.

У Буенос-Айресі Сент-Екзюпері створив нову книгу, знов на тему буднів авіаторів — «Нічний політ». Головний персонаж книги — директор поштової лінії зв’язку Рів’єр, людина незламної волі, яка вважала ознакою старості те, що «душа його потребує іншої їжі, крім дії». Очікуючи на прибуття чергового рейсу, він підбиває підсумок чотирьох десятиліть своєї служби, життя в цілому. «Нічний політ» мав такий самий успіх, як і «Південний поштовий».

У Буенос-Айресі Антуан не тільки написав новий твір, а й познайомився з красунею Консуело Сунцин, удовою аргентинського журналіста Гомеса Карільйо. Після повернення до Франції в 1931 р. він одружився з Консуело.

Першу половину 1930-х рр. Екзюпері літав пілотом між Касабланкою (Марокко) і Дакаром (Сенегал), працював льотчиком-випробувачем на авіазаводі, як позаштатний працівник відділу пропаганди авіації компанії «Ер Франс» здійснив подорож Середземномор’ям та Індокитаєм.

У цей час авіація бурхливо розвивалася, льотчики, ентузіасти повітроплавання намагалися поставити рекорди швидкості на великих відстанях. Екзюпері піддався загальному захопленню. 1935 р. він придбав літак «Сімун» і зробив спробу поставити рекорд під час перельоту за маршрутом Париж — Сайгон. Однак у Лівійській пустелі, за 200 км від Каїра, машина Антуана зазнала аварії. Пілот і механік Прево дивом урятувалися, потім ледве не загинули від спраги. Змучених льотчиків урятували бедуїни.

1936 р. в Іспанії розпочалася громадянська війна між республіканцями і військово-націоналістичною диктатурою під керівництвом генерала Франциско Франко. Ці події надзвичайно схвилювали Сент-Екзюпері. Він погодився на пропозицію газети «Ентрансіжан» і поїхав кореспондентом до Іспанії. У серпні 1936 р. газета друкувала його репортажі з країни під заголовком «Іспанія в крові». 1937 р. нариси про іспанські події з’явилися на сторінках видання «Парі суар».

1939 р. вийшла одна з найвідоміших книжок французького автора — роман «Планета людей». У творі Екзюпері описав випадки з власного досвіду авіатора, намалював портрети товаришів — сміливих льотчиків. Через три місяці після видання «Планети людей» Французька академія присудила Антуанові свою «Велику премію роману».

Роки війни

4 вересня 1939 р. Німеччина оголосила війну Франції. Екзюпері надіслали так званий мобілізаційний листок: «Капітанові запасу Антуану де Сент-Екзюпері належить прибути на військовий аеродром Тулуза-Монтодран». На аеродромі письменник пройшов медичну комісію, яка визнала його непридатним до служби. Сент-Екзюпері це обурило, він писав: «Мій обов’язок — узяти участь у цій війні. Усе, що я люблю, — під загрозою. У Провансі, де палають ліси, всі, хто не наволоч, хапають відра та лопати. Я хочу битися, мене змушують до цього любов і моя внутрішня релігія. Я не можу залишатись осторонь». Письменник використав усі свої зв’язки, аби домогтися призначення в діючу армію. Нарешті його перевели до авіачастини дальньої розвідки 2/33, що базувалася в місті Орконт.

Сент-Екзюпері здійснив декілька бойових вильотів на літаку «Блок-174», виконуючи аерофоторозвідку, та був представлений до нагороди «Військовий хрест».

1940 р. Франція зазнала поразки та майже повністю опинилася під владою німців. Письменник переїхав у Віші, до неокупованої частини країни. Там він прийняв рішення перебратися жити до США: він зрозумів, що Гітлер незабаром буде повновладним господарем Європи. Антуан відплив до Сполучених Штатів і оселився в Нью-Йорку.

У лютому 1942 р. в США вийшла його книга «Військовий льотчик». У ній Сент-Екзюпері повернув читача до першого періоду війни, до травневих днів 1940 р., коли «відступ французьких військ був у розпалі». За своєю формою «Військовий льотчик» — це репортаж про події одного дня. Автор розповів про політ французького літака-розвідника до міста Аррас, що опинилося в німецькому тилу. Книга нагадує газетні звіти Сент-Екзюпері про події в Іспанії, але написана вона на іншому, вищому рівні. На відміну від газетних статей, у ній міститься багато філософських роздумів письменника.

1942 р. Антуан написав свій найвідоміший твір — казку-притчу «Маленький принц». Казка з’явилася в книгарнях Америки 6 квітня 1943 р., коли її автор уже покинув США. Сент-Екзюпері перебрався до Алжиру та домігся зарахування до бойової частини. Йому це вдалося тяжко, оскільки для бойового льотчика він не підходив за віком. Як він сам зізнався в одному з листів, «наступний за мною за віком молодший від мене на шість років». В армії Антуан був змушений навчитися пілотувати новий швидкісний літак «Лайтінг».

31 липня 1944 р. Сент-Екзюпері вирушив з аеродрому Борго на острові Корсика в черговий розвідувальний політ. Він повинен був пролетіти над районом Аннесі та Гренобля, однак не дістався до місця призначення, з бойового завдання не повернувся. За свою кар’єру льотчика Сент-Екзюпері 15 разів потрапляв в аварії та залишався живим, проте остання, у липні 1944 р., виявилася фатальною.

Тривалий час про обставини загибелі письменника не було відомо нічого. Лише 1998 р. в морі поблизу Марселя один рибалка знайшов браслет, на якому були помітні написи: «Antoine», «Consuelo» (ім’я дружини письменника) та «c/o Reynal & Hitchcock, 386, 4th Ave. NYC USA» — адреса видавництва, в якому виходили книжки Антуана. А 2000 р. в Середземному морі, на сімдесятиметровій глибині, було знайдено уламки літака Екзюпері. Вони були розкидані на смузі завдовжки кілометр і завширшки 400 метрів. Імовірно, письменника збили німці, хоча існує версія й про падіння літака через технічні несправності.