Учительська світлиця

Урок № 54

Тема. Історичні умови, філософське та естетичне підґрунтя класицизму. Характерні ознаки класицизму як художнього напряму. Життя і творчість Мольєра

V. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Слово вчителя

Класицизм (від лат. classicus — «зразковий») — художній напрям у європейській літературі та мистецтві, для якого характерні орієнтація на античну літературу, культ розуму, нормативність, ієрархія жанрів, гармонійність форм.

Класицизм продовжив деякі традиції Відродження (схиляння перед давньою культурою, віра в розум, ідеал гармонії), але водночас був антитезою до нього. За зовнішньою гармонією в класицизмі ховалася внутрішня суперечливість світосприйняття, що зближувало його з бароко. У мистецтві Ренесансу родове й індивідуальне, суспільне і особистісне, розум і почуття, цивілізація і природа поставали як єдине ціле, а в класицизмі це — взаємозаперечні поняття.

Классицизм уперше з’явився в XVI ст. в середовищі італійських архітекторів, тому що саме в цій країні збереглося багато пам’яток античності, яка була для класицистів взірцем для наслідування. Найбільшого розквіту напрям досягнув у Франції XVII ст. Завдяки впливу французьких митців (драматургів Ж. Расіна, П. Корнеля, Мольєра, байкаря Ж. де Лафонтена і теоретика мистецтва Н. Буало) він поширився в інших країнах Європи: Англії, Німеччині, Росії. Класицизм зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Формування класицизму відбувалося в умовах переходу від феодальної роздробленості та становлення сильних держав Європи, у яких силою, що централізувала владу, була абсолютна монархія. У процесі укріплення абсолютизм прагнув регламентувати законом різні сфери суспільного та особистого життя, відносини між людиною і державою. Суспільство в сильній монархічній державі висунуло людині нові вимоги та запропонувало нову форму буття — свідоме служіння йому. Класицизм поділяв ці принципи. У його основі лежить віра в справедливість державних вимог до людини, він розцінює їх як ті, що стримують, обмежуть особистість, але водночас впливають позитивно.

Однією з наймогутніших абсолютистських монархій Європи XVI–XVIІ ст. була Франція.

Французький король Генріх IV зумів підкорити свавільних феодалів, утвердив могутність королівської влади, відновив національну єдність країни, але в 1610 р. загинув від руки найманого вбивці. Його син, Людовик XIII, був тоді ще надто малим (йому виповнилося лише дев’ять років), тому країною деякий час правила королева Марія Медічі. Але вона не мала хисту державного керівника, і у Франції знову почалися чвари. Коли Людовик XIII прийшов до влади в 1624 р., виявилося, що він теж не був сильним політиком. Тому країною майже вісімнадцять років керував перший міністр короля кардинал Рішельє.

Розумний, хитрий, гнучкий, іноді досить підступний, Рішельє створив сильну монархічну державу. Він піклувався про розвиток економіки, підтримував купців та промисловців, фактично створив військовий флот, удосконалив державний апарат службовців, розпочав випуск першого періодичного видання «Газет», що стало офіційним рупором уряду та засобом пропаганди політики кардинала. Іноді він сам писав статті для газети. 1635 р. кардинал заснував Французьку академію, аби «зробити французьку мову не тільки елегантною, а й здатною трактувати всі мистецтва та науки». Академія відіграла значну роль у становленні національної мови і розвиткові літератури.

Окрім того, Рішельє, який сам іноді писав п’єси, особисто опікувався театром, і саме з його ініціативи в Парижі відкрився новий театр Маре, в якому ставили свої трагедії провідні французькі драматурги того часу: П. Корнель, Ж. Расін та ін. Рішельє, хоча й не дуже вірив в ідею суспільної користі літератури, очікуючи від неї скоріше шкоди, усіляко намагався стежити за правильністю висловлюваних письменниками думок, спрямованих на прославлення монархії. Усе це сприяло розвиткові французького класицизму.

Філософським підґрунтям класицизму була філософія раціоналізму (від лат. ratio — «розум»), засновником якої вважають французького вченого Рене Декарта (1596–1650). Знаменита формула філософа «Я мислю, отже, існую» стала ключем до розуміння цього вчення. Мабуть, у цих словах міститься основна концепція класицизму, а саме перевага розуму над почуттями, осмисленість, розуміння, розрахунок, логічна послідовність.

Про логічну послідовність Р. Декарт зазначив у своєму головному філософському творі «Міркування про метод. Щоб правильно спрямувати свій розум і відшукати істину в науках»: «Ті довгі ланцюги висновків, усюди простих і легких, якими зазвичай користуються геометри, щоб дійти до своїх найскладніших доказів, дали мені привід уявити собі: всі речі, що можуть стати предметом знання людей, перебувають між собою в такій самій послідовності».

Принципи раціоналізму, що відповідають філософським ідеям Декарта, лежать в основі естетики класицизму. Вони зумовлюють погляд на художній твір як на утворення штучне, створене свідомо, розумно організоване, логічно побудоване.

Теоретичним підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Арістотеля, теоретичні засади якого втілювала французька поетична група «Плеяда» (XVII ст.). Формуючи свої загальнотеоретичні програми, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався й на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою висвітлення принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим став теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне» (1674), написаний віршованою мовою.

Н. Буало поділив свій трактат на чотири пісні. У першій подані загальні принципи побудови поетичних творів, друга і третя присвячені аналізові різних поетичних жанрів, четверта складається з повчань переважно морального характеру. Значення цього твору полягає у тому, що у ньому вперше у французькій літературі XVII ст. зведені й узагальнені теоретичні засади класицизму. Норми і канони класицизму викладені автором у дохідливій та життєвій формі. Твір насичений крилатими виразами, блискучими афоризмами.

У трактаті Буало відштовхується від переконання, що в поезії, як і в інших сферах життя, вищим за все повинен бути розум, здоровий глузд. Йому мають підкорятися фантазія та почуття. Як за формою, так і за змістом поезія має бути зрозумілою всім, але легкість та доступність не повинні переходити у вульгарність. Стиль має бути витонченим, високим, але водночас простим і вільним від химерності.

4. Продовження слова вчителя

Н. Буало у трактаті «Мистецтво поетичне» сформулював визначальні риси класицизму:

1. раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, утвердження переваги розуму над почуттями, ідеї про те, що прекрасним може бути тільки розумне);
2. наслідування зразків античного мистецтва;
3. нормативність, установлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця), в усіх творах узагалі — чіткий розподіл дійових осіб на позитивних і негативних, зображення героя тільки при виконанні державного обов’язку, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
4. вимога ясності та чистоти мови;

5) встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», високі (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) і низькі, розважальні (травестійна поема, комеді