Учительська світлиця

Урок № 6

Європа після Віденського конгресу

Мета: сформувати в учнів уявлення про Європу після Віденського конгресу; створити умови для розуміння причин революційних та національних рухів; розглянути суспільно-економічні та політичні закономірності й відмінності розвитку європейських країн; установити зв’язок між зовнішніми та внутрішніми чинниками розвитку революційних і національних рухів; охарактеризувати політичне становище в Європі після Віденського конгресу; розвивати в учнів уміння порівнювати національні та революційні рухи, висловлювати власну думку щодо системи колективної безпеки.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: підручник, стінна карта світу, роздавальний матеріал.

Основні поняття: клерикалізм, політична реакція, національно-визвольний рух, конституційна монархія.

Основні дати та події: вересень 1814 — червень 1815 р. — Віденський конгрес, вересень 1815 р. — утворення Священного союзу.

Історичні постаті: Олександр І, Меттерніх.

Очікувані результати: учні навчаться: називати дати, пов’язані з темою; показувати на карті кордони країн після Віденського конгресу; застосовувати та пояснювати на прикладах поняття й терміни; характеризувати політичне становище в Європі після Віденського конгресу; порівнювати національні та революційні рухи й висловлювати власну думку щодо системи колективної безпеки.

І.   Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь

Перевірка творчого домашнього завдання

Два-три учні презентують твори за темою «Якби Наполеон здобув перемогу…». Решту робіт учнів потрібно зібрати для перевірки.

Історичний диктант

Методика проведення. Серед запропонованих тверджень є правильні й помилкові. Правильне твердження учні мають позначити знаком «+», а помилкове — «–». Після закінчення диктанту на дошці записується таблиця з правильними відповідями або вони надиктовуються.

1)  Похід Наполеона на Росію отримав назву Вітчизняна війна.

2)  Наполеон захопив Москву.

3)  Російський цар уклав перемир’я з Наполеоном, і той повернувся до Франції.

4)  Російські війська захопили Берлін.

5)  Вирішальна битва відбулася під Лейпцигом.

6)  Наполеон втік на острів Ельба.

7)  Повернення Наполеона отримало назву «Сто днів».

8)  Остаточно Наполеон був розбитий під Ватерлоо.

9)  У Франції була відновлена династія Валуа.

10)  Післявоєнний устрій Європи вирішувався у Відні.

ІІІ.  Вивчення нового матеріалу

План вивчення нового матеріалу

1.   Політичне становище в Європі після Віденського конгресу

2.   Національний і революційний рухи в Європі у 20-х рр. ХІХ ст.

Проблемне запитання

Чому систему взаємовідносин після Віденського конгресу деякі вчені називають першою системою колективної безпеки?

1.   Політичне становище в Європі після Віденського конгресу

Розповідь учителя

Після перемоги над Першою імперією європейські монархи змінили політичну карту Європи. Франція повернулася до кордонів 1792 р., і вздовж її кордонів був створений бар’єр для захисту від «несподіванок». Крім того була створена система політичної рівноваги, коли жодна з країн не мала переваги.

Поразка наполеонівської Франції призвела до посилення реакції — монархи європейських держав посилили тиск на суспільство, намагаючись повернути «старі» порядки. Так, в Італії переслідувалися борці за незалежність, в Австрії придушувалися всі спалахи національно-визвольного руху, в Іспанії була скасована Конституція та відновлена влада Бурбонів, в Англії посилилися обмеження громадянських прав і свобод, у Франції абсолютизм переслідував не тільки військовослужбовців і чиновників наполеонівської імперії, а й усіх, хто виступав за громадянські права.

Практично в усіх країнах відбувалося зміцнення абсолютизму, відновлення дворянством своїх прав, повернення впливу церкви. Посилився тиск на пресу, почалися звільнення викладачів у школах та університетах.

За дотриманням порядку, встановленого Віденським конгресом, наглядали держави Священного союзу. У разі необхідності вони втручалися в справи інших держав, придушуючи революційні та національно-визвольні рухи. Основні питання розглядалися на конгресах (збиралися всього чотири рази). Так, згідно з рішеннями конгресу були придушені революції в Італії та Іспанії, відбулося засудження грецького повстання.

Практично від самого початку існування Священного союзу всередині його виникали суперечки та загострювалися суперечності, які призвели до того, що на 1830 р. він перестав існувати.

Робота з підручником

Самостійно опрацюйте матеріал підручника, заповніть таблицю «Діяльність Священного союзу».

2.   Національний і революційний рухи в Європі у 20-х рр. ХІХ ст.

Варіант І

Розповідь учителя

Революція в Іспанії. У роки наполеонівської окупації в Іспанії розгорнувся масовий партизанський рух за свободу країни. Після визволення Піренейського півострова Іспанію очолив король Фердинанд VII. Він скасував Конституцію 1812 р. та декрети кортесів, відновив діяльність інквізиції, що призвело до посилення реакції та абсолютизму. Король почав правити як абсолютний монарх. У відповідь на це в Іспанії виникають численні таємні товариства, які своєю метою ставлять відновлення конституційної монархії.

Приводом до початку революції стала боротьба за незалежність іспанських колоній у Латинській (Південній) Америці, а точніше набір і підготовка військ до відправлення в колонії для придушення повстань. 1 січня 1820 р. вибухнуло повстання у військах на чолі з Рафаель дель Рієго-і-Нуньєсом. Звістка про повстання швидко поширилася Іспанією, і народні виступи охопили всю країну. У березні король Фердинанд VІІ оголосив про відновлення Конституції, скликання кортесів та ліквідацію інквізиції. Був сформований новий уряд із представників ліберальної буржуазії («модерадос»). Війська, що підняли повстання, утворили «армію спостереження», яка повинна була захищати завоювання революції.

На виборах у кортеси в 1821 р. перемогли «модерадос», які почали проведення реформ — були скасовані внутрішні мита, ліквідовані цехова система та державні монополії. Землі орденів та частини монастирів перейшли в державну власність і були виставлені на продаж, також скасовувалися майорати (землі дворян, які були власністю всього роду і не могли ні повністю, ні частково продаватися), і земля стала продаватися. Реформи сприяли розвитку торгівлі та промисловості, подальшому формуванню буржуазних відносин. Разом із тим, «модерадос» вважали, що революція завершилася, і виступали проти участі різних верств населення в політичному житті суспільства. Уряд обмежив свободу слова, друку й зборів. «Армія спостереження» була розпущена.

Така політика уряду спричинила падіння авторитету «модератос» і зростання популярності «ексальтадос» (ліве крило лібералів — «запальні»). На початку 1822 р. «ексальтадос» перемогли на виборах. А після повстання роялістів, яке було придушене народною міліцією, очолили уряд. «Ексальтадос» прийняли в кортесах закон про пустища й королівські землі (половину цієї землі передбачалося продати, а решту розподілити між ветеранами антинаполеонівської війни й безземельними селянами).

У 1822 р. Веронський конгрес Священного союзу прийняв рішення про придушення революції, і у квітні 1823 р. французькі війська перетнули іспанський кордон. Незважаючи на відчайдушний опір, восени практично вся Іспанія була зайнята інтервентами. Король Фердинанд VІІ скасував усі закони, прийняті кортесами, і повернув землі церкві. Почалося переслідування учасників революції. А в 1830 р. король навіть закрив усі університети. До Іспанії знову повернувся абсолютизм. Проте підкорити повсталі колонії Іспанія так і не змогла.

Революція в Італії. Відповідно до рішення Віденського конгресу територія Італії знову була поділена на вісім королівств і герцогств, а північно-східна частина увійшла до складу Австрійської імперії. В усіх італійських державах відновлювалася монархія, яка була залежна від Австрії. Це призвело до панування реакції — запровадження цензури, обмеження громадянських прав і свобод, поліцейське свавілля.

Роздробленість негативно впливала на розвиток італійських держав. Між державами існували митні кордони (щоб провести товар по річці По потрібно було сплатити 21 мито). Кожна держава мала власну систему мір і ваги, грошову систему, закони.

В усіх італійських державах було відновлено панівне положення дворянства та духівництва, буржуазія була позбавлена політичних прав.

Національно-визвольний рух в Італії очолили карбонарії, які з’явилися на півдні країни ще за часів французького панування. Це була таємна, суворо законспірована організація, яка мала розгалужену мережу своїх вент (осередків) в усіх державах Італії. Серед карбонаріїв були представники ліберального дворянства, буржуазії та інтелігенції, які своєю головною метою вважали встановлення в Італії конституційної монархії.

Першими виступили карбонарії Неаполя. Повстання почалося в липні 1820 р. і завершилося перемогою революції. Король Фердинанд I Бурбон був вимушений підписати Конституцію і скликати парламент.

Проте серед карбонаріїв виникли розбіжності. Частина з них вважала, що революція перемогла, інші вимагали її продовження. А в північній частині королівства почалося селянське повстання, спрямоване на повернення земель громад.

Лайбахський конгрес Священного союзу прийняв рішення придушити революцію і в березні 1821 р. австрійські війська вторглися до Неаполітанського королівства. Більша частина населення не підтримала революціонерів, і австрійці захопили Неаполь.

У ніч із 9 на 10 березня 1821 р. розпочалася революція в П’ємонті. Офіцери-карбонарії захопили цитадель у місті Александрія і утворили революційну хунту. Революція поширилася іншими містами королівства під гаслами боротьби з Австрією. Король Віктор Еммануїл зрікся престолу, а принц-регент Карл Альберт запровадив Конституцію. Через місяць австрійські війська придушили революцію.

У державах Італії відновилася реакція. Почалися арешти, багато карбонаріїв було заарештовано й страчено.

Національно-визвольна боротьба в Греції. Від початку виникнення Османської імперії (1453 р.) народ Греції почав боротьбу із визволення країни від іноземного панування. Наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. національно-визвольна боротьба посилилася. Активізували свою боротьбу загони селян-партизан — клефти, поза Грецією утворювалися таємні революційні організації. У 1814 р. в Одесі було засноване товариство «Філікі Етерія» («Товариство друзів»), яке і підготувало організоване збройне повстання в Греції. У 1820 р. Товариство очолив російський генерал О. Іпсіланті.

Повстання розпочалося в березні 1821 р. і впродовж трьох місяців охопило всю країну. У січні 1822 р. скликані Національні збори проголосили незалежність Греції та прийняли Конституцію країни. А вже влітку цього ж року 30-тисячна турецька армія увійшла в Пелопоннес і з великими втратами повернулася назад. Суперечності серед революціонерів обернулися двома громадянськими війнами (селяни воювали проти землевласників та судновласників, а потім останні воювали між собою).

У 1825 р. в Грецію вдерлася турецько-єгипетська армія, яка захопила більшу частину Пелопоннесу. На допомогу грецьким патріотам почали прибувати добровольці з усіх країн Європи. Зміна громадської думки, політичні протистояння між європейськими державами привели до зміни міжнародної обстановки. Якщо спочатку держави Священного союзу на Веронському конгресі (1822 р.) не підтримали грецьке повстання, то в 1827 р. Англія, Франція та Росія підписали Лондонську угоду, спрямовану на досягнення Грецією автономії.

Туреччина відмовилася виконувати умови союзників, і в результаті англо-франко-російська ескадра знищила турецько-єгипетський флот у Наваринській битві (1827 р.). Після поразки Туреччини в російсько-турецькій війні (1828—1829 рр.), за умовами Адріанопольського миру (1829 р.) Греція отримала автономію. У 1830 р. Греція здобула незалежність.

Варіант ІІ

Прес-конференція

Методика проведення. Учні (окрема група або групи) за допомогою підручника готують інформацію про національний і революційний рухи в Європі у 20-х рр. ХІХ ст. та презентують її. Решта учнів, які не беруть участі у представленні результатів, ставлять питання, вступають у дискусію.

Під час прес-конференції учні з інших груп занотовують основні положення в зошитах.

Робота з візуальним джерелом

Розгляньте картину Т. Врізакіса «Митрополит Германос благословляє стяг повсталих у монастирі Ая-Лавра» та дайте відповіді на запитання.

1)  Яке значення мала ця подія для повсталих греків?

2)  Як християнська церква в Греції ставилася до повстання?

Додатковий матеріал

Карбонарії

Карбонарії (від італ. carbonaro, буквально — вугільник, від латин. carbo — вугілля) — члени однойменного таємного політичного товариства, що виникло на Півдні Італії на початку ХІХ ст., під час наполеонівської інтервенції в Італії. Назва пов’язана з легендою про походження карбонаріїв від середньовічних вугільників та ритуалу спалення деревного вугілля, що символізував духовне очищення членів товариства. У роки наполеонівського панування карбонаріям допомагала Англія, яка забезпечувала їх зброєю.

Після 1815 р. (відновлення роздробленості Італії за рішенням Віденського конгресу) рух карбонаріїв поширився в усіх італійських державах. У ньому брали участь різні соціальні сили — від ліберального дворянства до нижчого духівництва, селян і ремісників. Керівною силою руху карбонаріїв була буржуазія, а також представники вільних професій і офіцери. Найважливішою метою руху карбонаріїв було національне звільнення (спочатку від французького, а потім від австрійського гніту, що виявлявся тою або іншою мірою по всій Італії) і прийняття конституції. Проте чіткої програми об’єднання країни у карбонаріїв не було. Більшість карбонаріїв належала до прибічників конституційної монархії, радикальна меншість висувала республіканські вимоги. Структура товариства організації карбонаріїв загалом повторювала структуру масонської організації з її ієрархією, складними обрядами і символікою. Спочатку існувало два головні рівня присвячення — «учень» і «майстер», згодом кількість рівнів зросла до дев’яти. Нижчі групи карбонаріїв — «дочірні венти» — підкорялися «материнськими вентам», якими, у свою чергу, керували високі венти, що розташовувалися в найбільших містах Італії. Засідання венти супроводжувалося безліччю символічних обрядів: при прийомі нових членів розігрувалася емоційна сцена принесення в жертву Христа, який вважався заступником карбонаріїв, тощо.

Карбонарії очолювали буржуазні революції 1820—1821 рр. у Королівстві обох Сицилій і в П’ємонті. Після придушення революцій австрійськими військами відбулися жорстокі розправи з карбонаріями. Проте незабаром у Королівстві обох Сицилій відродився так званий неокарбонарський рух, що існував до кінця 40-х рр. ХІХ ст. Карбонарії брали участь в революційних повстаннях 1831 р. у Романьї, Пармі та Модені.

Під впливом італійського руху карбонаріїв у 1820—1821 рр. виник рух карбонаріїв у Франції, Швейцарії, на Балканах. Головною метою французьких карбонаріїв було повалення династії Бурбонів, але всі їх спроби підняти повстання закінчилися невдачею. Карбонарії брали участь в Липневій революції 1830 р. і в революційному русі 30-х рр. ХІХ ст. Пізніше вони влилися в таємні республіканські організації.

Мозковий штурм

Визначте спільні риси національних і революційних рухів у Європі у 20-х рр. ХІХ ст.

Зразок відповіді

• Революції готувалися та проводилися таємними товариствами.
• Особливу роль у революціях відігравала армія.
• Основні учасники — буржуазія, інтелігенція, ліберальні дворяни, військові.
• Небажання докорінних перетворень.
• Компроміси з монархами та дворянством.
• Суперечності серед революціонерів.

IV.   Узагальнення та систематизація знань

Робота з картою

Покажіть на карті території, охоплені революційними подіями.

Робота з таблицею

За самостійно визначеними критеріями складіть порівняльну таблицю «Революційні події 20—30-х рр. ХІХ ст. в Європі».

Робота з документом

Прочитайте уривок із документа, дайте відповіді на запитання. (Текст подається мовою оригіналу.)

Адрианопольский мирный договор Между Россией и Турцией

2 сентября 1829 г.

<…>

Статья X

Блистательная Порта, объявляя, что она совершенно согласна на постановление договора, заключенного в Лондоне 24 июня/6 июля 1827 г. между Россией, Великобританией и Францией, приступает равномерно и к тому акту, который по взаимному согласию оных держав состоялся 10/22 марта 1829 г. на основании упомянутого договора и содержит в себе подробное изложение мер, относящихся до окончательного приведения оного в действие. Немедленно по размене ратификаций настоящего мирного договора Блистательная Порта назначит уполномоченных для соглашения с полномочными дворов императорского российского, а также английского и французского, о приведении в исполнение помянутых мер и постановлений.

Запитання до документа

1)  Про що домовилися Росія, Англія та Франція?

2)  Які наслідки для Греції мав Адріанопольський договір?

V.  Підсумки уроку

Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки:

• після поразки наполеонівської Франції в країнах Європи відбулася реставрація монархій та наступила реакція;
• із метою недопущення революцій у Європі був створений Священний союз, результатом дій якого стало придушення революційних та національно-визвольних рухів у Європі в 20-х рр. ХІХ ст. Через суперечки між державами-учасниками Священний союз розпався в 30-ті рр. ХІХ ст.

Робота над проблемним запитанням

Організувати роботу над проблемним запитанням, поставленим на початку уроку. Заслухавши відповіді учнів, підвести їх до висновку, що відносини між країнами мали певні ознаки колективної безпеки, хоча вони базувалися на дещо інших засадах, ніж у наші часи.

VІ.   Домашнє завдання

1)  П.: 1, § 5; 2, § 7.

2)  ТЗ: напишіть реферат за темою «Кинджал Занда», про події в Німеччині.