Учительська світлиця

Урок № 2

Народження середньовічної Європи

Мета: сформувати в учнів уявлення про причини виникнення середньовічної Європи; створити умови для розуміння причинно-наслідкових зв’язків між подіями; установити зв’язок між Великим переселенням народів та виникненням варварських королівств; охарактеризувати Франкське королівство; розвивати вміння учнів порівнювати держави Стародавнього світу й Середньовіччя та висловлювати власну думку.

Обладнання: підручник, карта світу, Європи, роздавальний матеріал.

Тип уроку: комбінований.

Основні поняття та назви: Велике переселення народів, варвари, франки, сакси, Франкське королівство, Меровінги, Каролінги, майордом, бенефіцій, феод, феодал, «Салічна правда», авари.

Основні дати та події: 476 р. — падіння Західної Римської імперії, 486 р. — виникнення Франкського королівства, 732 р. — битва при Пуатьє, 800 р. — утворення Франкської імперії, 843 р. — підписання Верденської угоди, розпад імперії Карла Великого.

Історичні постаті: Хлодвіг, Карл Мартелл, Карл Великий.

Очікувані результати: учні навчаться: називати хронологічні межі існування Франкського королівства та імперії Карла Великого; показувати на карті напрямки Великого переселення народів, кордони варварських королівств, Франкської держави та імперії Карла Великого; застосовувати й пояснювати на прикладах основні поняття та терміни; характеризувати держави та постатей; порівнювати держави Стародавнього світу та Середньовіччя; висловлювати власне судження щодо ролі імперії Карла Великого в історії середньовічної Європи.

1. Організаційний момент
2. Актуалізація опорних знань і вмінь

Варіант 1

Перевірка творчого домашнього завдання

Кілька учнів презентують результати роботи, решта учнів ставлять їм запитання за матеріалом доповіді.

Варіант 2

Історичний диктант

Дайте короткі письмові відповіді на запитання.

1. Як називається період історії, що починається після історії Стародавнього світу? (Середні віки)
2. Як ще називають період Середніх віків? (Темні віки)
3. Коли розпочинаються Середні віки? (476 р.)
4. Якою подією починається період Середніх віків? (Падінням Західної Римської імперії)
5. Коли завершуються Середні віки? (1492 р.)
6. Яка подія засвідчила завершення періоду Середніх віків? (Відкриття Америки Х. Колумбом)
7. На скільки періодів поділяються Середні віки? (На три періоди)
8. Який період завершує Середні віки? (Пізнє Середньовіччя)
9. Які історичні джерела охоплюють літописи, хроніки, манускрипти? (Писемні)

10. Які джерела «розповідають» історію Середніх віків? (Усні)

3. Вивчення нового матеріалу

Вступне слово вчителя

Пояснити учням назву теми «Середньовічний світ Західної Європи», ознайомити їх із кількістю годин, відведених на її вивчення (6 годин), формою проведення уроку узагальнення тощо.

План вивчення нового матеріалу

1. Римський і варварський світи в середині I тис.

1) Світи на перехресті історії.

1) Велике переселення народів та утворення варварських королівств.

2. Франкська держава Меровінгів. Держава Каролінгів.
3. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи.

Проблемне питання

Чи було Велике переселення народів головною причиною загибелі Західної Римської імперії?

1. Римський і варварський світи в середині I тис.

1) Світи на перехресті історії

Варіант 1

Розповідь учителя

У ІІІ—ІV ст. Римська імперія перебувала в стадії занепаду. Колись могутня величезна імперія починає втрачати свою міць: вона не тільки припинила збільшувати власну територію, а навіть стала неспроможною захистити власну.

Імперія зазнала економічної кризи, що позначилося на всіх сферах її життя. Господарство, що ґрунтувалося на рабській праці, уже не могло розвиватися далі. Скорочуються території орної землі, занепадають ремесла та припиняється торгівля. Першими проявами занепаду стало зменшення населення міст, у яких не вистачало ні роботи, ні продуктів. Імперії бракувало коштів, і влада імператорів почала послаблятися. Спроби встановити деспотичні форми правління не спрацьовували, а тільки шкодили розвитку економії. Крім того, постійні війни як із варварськими племенами, так і всередині імперії за владу, підривали її підвалини.

Значних змін зазнає й духовне життя, настає духовна, або релігійна, анархія. Християнська церква тільки починає впливати на життя, але її зусиль було замало. Передусім це відображається на культурі, відбувається її примітивізація.

Занепад імперії позначився на армії, яка поступово втрачає не тільки навички, а й бойовий досвід. В армії стає дедалі більше найманців, зникає система управління армією, яка починає активно втручатися у внутрішні справи, не захищаючи кордони держави. Посилюється тиск варварських племен, унаслідок якого Римська імперія програє на всіх фронтах. Суттєво збільшується кількість варварського населення, а римського — зменшується. Для захисту своїх кордонів імперія частіше залучає варварів до служби в армії, що істотно впливає як на стиль, так і на тактику дій армії, яка поступово варваризується й стає схожою на варварське ополчення.

Одними з найбільших племен, які впливали на імперію, стали германці, що жили між Рейном, Одером та Дунаєм. Основним заняттям германців було скотарство, але поступово до V ст. головним стає землеробство. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури, розводили тварин, займалися торгівлею. Оселялися германці в невеликих поселеннях та жили общинами. Серед них існували розвинені родоплемінні зв’язки, хоча общини були вже сусідськими. Поступово в германців посилюється майнова нерівність, яка поділяє суспільство на багатих і бідних, виникає знать, а звідси змінюється й усе життя. Вони починають активно використовувати рабську працю (на рабів перетворювали полонених). Усі важливі рішення приймали народні збори — збори дорослих чоловіків-воїнів, на яких обирали раду старійшин, що й займалася розв’язанням питань між зборами. Під час військових походів з’являлися військові вожді (конунги). Постійні сутички з римлянами, тиск інших племен та зростання майнової нерівності, використання рабської праці приводять до змін у суспільстві. Дедалі частіше владу отримують конунги, яких підтримують військові дружини. У ІV—V ст. у житті германців відбуваються суттєві зміни: вони об’єднуються у великі військово-племінні союзи, які стають основою германських народностей — франків, саксів та ін. Конунги починають більше концентрувати владу, дружинники перетворюються на знать, яка заступає раду старійшин. У ІV ст. серед германців набуває поширення християнство.

Варіант 2

Прийом «Навчаючи — учуся»

Методика проведення. Учитель об’єднує учнів у пари та пропонує за допомогою підручника скласти коротку характеристику з певної тематики та пояснити одне одному підготовлений матеріал.

Опрацюйте матеріал підручника та складіть характеристику римського світу періоду його занепаду (перший учень із пари) та варварського світу (другий учень).

Зразок відповіді

Характеристика римського світу

Занепад Римської імперії;

зменшення кількості римського населення;

збільшення кількості варварського населення;

зменшення кількості населення міст;

примітивізація культури;

релігійна анархія;

господарська криза;

занепад рабовласницького господарства;

деспотична державна влада;

найманці в армії;

варваризація армії;

колони;

поширення християнства;

війни з варварами.

Характеристика варварського світу

Початок переселення племен;

германські племена;

основне заняття — скотарство;

поселення — у вигляді невеликих хуторів;

общини;

майнова нерівність;

підневільна праця;

родоплемінні зв’язки;

народні збори — дорослі чоловіки-воїни;

рада старійшин;

конунги (вожді);

дружини (військові загони);

військово-племінні союзи;

поширення християнства.

2) Велике переселення народів та утворення варварських королівств

Варіант 1

Розповідь учителя

Період від IV до VII ст. увійшов в історію Європи як Велике переселення народів — епоха величезних міграцій, які охопили значні території Європи та Азії й суттєво змінили етнічний, культурний і політичний вигляд Європи, привівши до загибелі античної цивілізації й зародження на її руїнах нового суспільства. Існує багато точок зору на причини, які зумовили Велике переселення народів, однією з яких є суттєва зміна клімату — похолодання підштовхнуло на пошуки нових земель як кочовиків, так і осілі народи. Цей період припадає на час розпаду родоплемінних зв’язків і зростання населення, ослаблення імперії та тиск кочових племен тощо.

У IV—V ст. головну роль у Великому переселенні народів відігравали германські й тюркські, згодом також слов’янські й угро-фінські племена. Готи і гуни, алани і франки, слов’яни та вандали — величезна кількість племен та племінних союзів опинилися в горнилі Великого переселення народів.

Велике переселення народів почалося з поступового пересування готів із Прибалтики в Північне Причорномор’я. Готські племена осіли в пониззі Дніпра (остготи) та між Дністром і Дунаєм (вестготи). Але в 375 р. гуни, розбивши племінний союз готів на чолі з Германаріхом, підкорили більшу частину остготів та інші племена. Восени 376 р. вестготи під тиском гунів, перейшовши Дунай, оселилися із дозволу Риму на території римської провінції Мезії (територія між Нижнім Дунаєм і Балканами). Унаслідок постійних утисків римських чиновників вестготи підняли повстання та розгромили римську армію під Адріанополем (у цій битві загинув імператор). Лише в 382 р. вдалося придушити повстання.

У цей час Римська імперія була остаточно поділена на дві частини (395 р.), що спричинило наростання кризи в імперії. На початку V ст. вестготи на чолі з Аларіхом вторглися до Італії й у 410 р. захопили Рим, що вразило весь «цивілізований» світ, оскільки Рим був столицею могутньої імперії. Ці події стали початком занепаду Західної Римської імперії. Готи та інші варварські племена продовжили захоплювати землі Римської імперії. У ці часи розпочали свій рух гуни, які після розгрому готів у Північному Причорномор’ї створили власну державу на чолі з Аттілою. Виступи гунів удалося призупинити в битві на Каталаунських полях (451 р.). Виснаження гунської армії та смерть Аттіли привели до розпаду їхньої держави. Не встигла Європа отямитися, як у 455 р., прийшовши з Північної Африки, вандали захопили Рим, жорстоко пограбувавши його, чим остаточно підірвали Західну Римську імперію. Фіналом її існування став 476 р., коли вождь варварів Одоакр скинув останнього імператора Ромула Августула.

Велике переселення народів змінило карту Європи: зникла Західна Римська імперія, з’являються нові держави, змінюється культура та способи господарства, поступово поширюється християнство. Порівняно з античними досягненнями на Європу опустилися Темні віки.

Зміни в Європі привели до виникнення держав, які дістали назву «варварські королівства» (у зв’язку з тим, що їх засновували племена варварів).

Першою варварською державою на теренах Західної Римської імперії стало Вестготське королівство, засноване в 418 р. в Галлії із центром у місті Толоза (сучасна Тулуза у Франції). Вестготи збільшували свої володіння й невдовзі королівство поширило свій вплив і на більшу частину Піренейського півострова. Дозвіл на його створення надав імператор Гонорій. На землях Галлії воно проіснувало до початку VІ ст., потім столицю було перенесено до Толедо (Толедське королівство) й у 712 р. його підкорили араби.

У Північній Африці в 429 р. племена вандалів та аланів засновують свою державу й на місці Карфагена будують власну столицю. Звідси в 455 р. вони організували експедицію в Рим, а захопивши місто, пограбували його, знищуючи все, що не змогли забрати із собою. Королівство вандалів та аланів проіснувало до 534 р. та було підкорене Візантійською імперією.

У 442 р. навколо сучасної Женеви (Швейцарія) виникає Бургундське королівство, яке розширює свої володіння навколо річки Рони. Столицею королівства стало місто Ліон. У 534 р. королівство було приєднано до держави франків.

У V ст. племена англів та саксів, ютів і фризів переправляються до Британських островів, де винищують місцеве кельтське населення та створюють власні держави.

Наприкінці V ст. племена франків у Північній Галлії засновують власну державу, яка перетворюється на величезну імперію за часів Карла Великого.

У 493 р. племена остготів на чолі з королем Теодоріхом утворюють Остготське королівство в Італії зі столицею в місті Равенна. У 554 р. Остготське королівство було знищено Візантійською імперією, а через 13 років на землі Італії вторглися лангобарди, які заснували там власну державу.

Варіант 2

Евристична бесіда

1) Причини Великого переселення народів.

2) Племена, які були охоплені рухом населення.

3) Наслідки переселення народів.

(Після завершення обговорення вчитель підбиває підсумки бесіди.)

Варіант 3

Робота з підручником

Опрацюйте матеріал підручника та складіть хронологічну таблицю подій, які призвели до занепаду Західної Римської імперії.

Зразок таблиці

Робота з картою

За допомогою карти «Велике переселення народів. Загибель Західної Римської імперії» атласу[1] та підручника складіть таблицю «Варварські королівства», зазначивши їхні назви, час існування та території.

Зразок таблиці

Варварські королівства

Додатковий матеріал

Ветсготське (Тулузьке) королівство

Ветсготське (Тулузьке) королівство (418—711 рр.) — держава вестготів і їх союзників. Вестготи вперше з’явилися в історії як окреме плем’я у 268 р., коли вторглися до Римської імперії на Балканський півострів, але були відкинуті й оселилися в Північному Причорномор’ї. Під тиском гунів у 376 р. перейшли Дунай, прохаючи римського імператора Валента надати їм місця для поселення. Ця умова була виконана, але незадоволені римськими чиновниками вестготи підняли бунт і в битві під Адріанополем розбили армію Валента, убивши імператора. Імператор Феодосій І залагодив конфлікт, але після його смерті в 395 р., коли Римську імперію було розділено між його синами на Східну й Західну, вестготи, користуючись непевністю ситуації, почали грабіжницькі походи — спочатку в Грецію, а в 410 р., очолювані Аларіхом, захопили Рим. Далі вони пішли до Південної Галлії, де створили своє власне Тулузьке королівство, до якого входила територія Галлії від Луари й уся Іспанія. Найбільшого розвитку Тулузьке королівство досягає за Теодоріха I (419—445 рр.), який розширив його межі та зміцнив державу внутрішньо. Теодоріх воював із сусідами — Візантією, вандалами, але основна загроза Риму йшла від гунів і вестготи билися на боці римлян. У вирішальній битві з гунами на Каталаунських полях вестготський король загинув, хоробро б’ючись попереду своїх воїнів (451 р.). Вестготи проголосили своїм королем його старшого сина Торісмонда. Неспокійна Європа продовжувала вирувати, й у 507 р. вестготи були розбиті королем франків Хлодвігом, залишили на його користь південну Галлію й відійшли в Іспанію. Вестготське королівство подовжувало боротьбу за своє існування, утримуючи землі на Піренейському півострові, але у 711 р. Вестготське королівство було знищене арабами.

Вандальське королівство

Упродовж багатьох століть на берегах середнього Одеру жило плем’я вандалів. Відносно розмірене життя племені було перерване Великим переселенням народів, у результаті якого вандали в 409 р. потрапили до Іспанії, зайнявши південну частину Піренейського півострова. Незабаром королем вандалів стає Гейзеріх, який укладає договір із правителем римської провінції Африки. У результаті в 429 р. близько 80 тис. вандалів на чолі з королем переселилися до Африки. Проте спокійно жити їм не дали, і вандали починають війну із Західною Римською імперією, що завершилася укладенням договору, за яким західноримські імператори визнавали владу вандалів в Африці. Нестабільна ситуація в Італії дозволила королівству вандалів не тільки зміцніти, але й почати здійснювати набіги. У 455 р. місто Рим зазнало страшного пограбування з боку вандалів, і відтоді це ім’я стало прозивним. Поставивши на коліна столицю імперії, король вандалів відібрав у римлян землі, які ті ще мали в Африці. Від жорстоких гонінь потерпало католицьке духовенство, яке було вислане з Африки за сприяння аріан, чия релігія стала державною у вандалів. Усі історики називають Гейзеріха «морським» королем, оскільки саме завдяки розвитку військово-морського флоту державі вандалів удалося лише за кілька років перетворитися на найсильніше царство того часу. У 477 р., повернувшись із чергового морського походу, Гейзеріх помер, передавши престол своєму сину. Останній незабаром уклав з імперією мирний договір, завдяки якому на кілька десятиріч війну було припинено. Але через певний час виник конфлікт Вандальського королівства зі Східною Римською імперією (Візантією). Війна, що почалася в 533 р., була завершена майже рік по тому і привела до повного розгрому вандальської держави, останній правитель якої — Гелімер — був узятий у полон і переправлений до Константинополя. Вандальське королівство, що наводило жах на всю Європу своїми морськими набігами, припинило своє існування.

Бургундське королівство

Східногерманські племена бургундів жили на берегах річки Одер, звідки згодом перейшли в долину річки Майн. Перші сутички римлян із бургундами відносять до 279 р. У IV ст. бургунди під тиском сусідніх племен переправилися через Рейн та отримали прикордонні землі в Галлії від імператора Гонорія, де вони й зупинилися після поразок від Аеція в 437 р., а потім — від гунів під Женевою. Центром Бургундського королівства стало місто Ліон. Невелике за розміром королівство впливало на Західну Римську імперію через вигідне географічне положення, відокремлюючи імперію від Північної Галлії. У 534 р. Бургундське королівство було підкорено франками. Пізніше назва племені бургундів залишилася в назві герцогства, а потім і частини території сучасної Франції.

Франкське королівство

Франки належать до групи германських племен, що вперше згадуються в хроніках у III ст., що жили по берегах Рейну й Маасу. Наприкінці III — на початку IV ст. франки здійснюють набіги на територію Римської імперії, а саме на північно-східну Галлію, й осідають там як союзники Риму. У IV ст. деякі їх вожді обіймають важливі посади в адміністрації Римської імперії та її армії. Починаючи з 407 р. франки, скориставшись ослабленням імперії, просуваються на захід, розселяючись на вільних землях, не конфліктуючи з місцевим галло-римським населенням. До 450 р. франки розпадаються на дві великі групи та створюють численні королівства, що рідко об’єднуються в союзи. У V ст. франки під керівництвом вождя Хлодвіга завоювали основну частину Галлії й утворили королівство франків. Франки були прихильні до язичництва; вони не визнавали бога, але створювали зображення лісів і вод, птахів і тварин, інших стихій природи, поклонялися їм як богу й приносили жертву. Але в 496 р. Хлодвіг вирішує прийняти католицтво, що дозволило йому завоювати вплив і владу над галло-римським населенням, тим більше, що тепер він мав могутню підтримку — католицьке духовенство. Практично весь час король воював. Останні роки свого правління Хлодвіг займався усуненням суперників, зокрема серед своїх родичів. У 511 р. голова королівства, що простягалося від Рейнської долини до Піренеїв, оселяється в Парижі, який перетворює на «резиденцію короля». Подальша історія франків пов’язана з Меровінгами і Каролінгами.

Остготське королівство

Остготи становили східну гілку готського народу, що розпався від кінця IV ст. на вестготів та остготів. Межею між ними в IV ст. була річка Дніпро. Остготи жили в піщаних степах між Дніпром і Доном. Найбільшої могутності в Північному Причорномор’ї вони досягають під час правління Германаріха, але незабаром після нищівного розгрому гунами остготи підкоряються їм, і гуни залишають остготів жити на колишніх місцях. Майже 100 років вони прожили на цих землях, здійснюючи набіги на сусідів, поки в 481 р. єдиним королем усіх остготів став Теодоріх. Невдовзі Теодоріх повів остготів до Італії, де після її підкорення, за домовленістю з римським імператором, і почав правити. Зовнішня політика Теодоріха мала мирний характер; він був старшим між усіма королями варварів та розглядав себе й остготів як посередників між античним світом і варварським. Сім’я Теодоріха здобула римську освіту. Як аріанин, він відрізнявся віротерпимістю, але релігійний антагонізм готів-аріан і католиків-римлян був головною перешкодою успіху його прагнень. При дворі Теодоріха жили Сіммах, Боецій, Кассіодор. Релігійні розбрати стали приводом для зіткнень із Візантією; це зробило Теодоріха жорстоким, і під кінець життя він почав переслідувати римських сенаторів і католиків. У 526 р. Теодоріх помер, і від того часу починається швидкий занепад Остготського королівства, яке за Теодоріха досягло вищого ступеня розквіту. Незабаром починається війна з Візантією, й Остготське королівство було знищено після героїчної 20-річної боротьби, а Італія невдовзі після цього потрапляє в руки інших варварів — лангобардів.

Варварські королівства на Британських островах

У середині V ст. до Британських островів, де була розташована колишня римська провінція, розпочалося вторгнення північно-західних германських племен англів, ютів та саксів із Північної Німеччини (район Шлезвіг-Хольштайну та нижньої Ельби). Легко придушивши опір залишків римських військ і місцевого населення та асимілювавши місцеві племена кельтів і так званих романо-британців, англосаксонські племена утворили сім королівств: Ессекс, Уессекс і Суссекс утворили сакси, Останглію, Марсію та Нортумбрію — англи, а юти заснували Кент. На початку ІХ ст. королівства створили об’єднання на чолі з Ессексом, а їх формування стали називати Англією. Під час завоювання Британії в англосаксів виникли зародки феодальних відносин. Із маси королів — вільних членів сільських громад — поступово виділився прошарок великих землевласників, що походили з родової знаті (ерли) та королівських дружинників (тени). Важливу роль у житті англосаксів відіграло прийняття християнства (VII ст.) та виникнення церковного землеволодіння. Вторгнення норманів (вікінгів) у 1066 р. поклало край пануванню англосаксів.

2. Франкська держава Меровінгів. Держава Каролінгів

Варіант 1

Розповідь учителя

Франки належать до групи германських племен, що жили по берегах Рейну і Маасу (вперше згадуються в хроніках у III ст.). Наприкінці III — на початку IV ст. франки здійснюють набіги на територію Римської імперії, а саме на північно-східну Галлію, й осідають там як союзники Риму. У IV ст. деякі їх вожді обіймають важливі посади в адміністрації Римської імперії та її армії. Починаючи з 407 р. франки, скориставшись ослабленням імперії, просуваються на захід, розселяючись на вільних землях, не конфліктуючи з місцевим галло-римським населенням.

До 450 р. франки розпадаються на дві великі групи: франки ріпуарські, що жили біля середнього Рейну між Тріром і Кельном, звідки вони доходять до долини Мозеля, і франки салічні (приморські), що жили між Рейном і Шельдою, які просуваються до долини Сомми. Вони створюють численні королівства, що рідко об’єднуються в союзи. У 457 р. з’являється королівство Турне, королем якого стає Хільдерік із роду Меровінгів, батько Хлодвіга.

Меровінги — перша королівська династія у Франції. Бере початок від легендарного Меровея, нащадок якого, Хільдерік був першим її історично відомим представником. Син Хільдеріка Хлодвіг (466—511 рр.) після низки перемог над римлянами, алеманами, вестготами заснував королівство франків. За перші десять років Хлодвіг здійснив завоювання останніх володінь імперії та намагався зберегти римські інститути, що довели свою ефективність. Уся держава була поділена на графства, у яких граф командував військами, збирав податки, вершив суд. Він продовжує захоплення територій: досягає Луари, здійснює набіги на Аквітанію, установлює відносини з бретонцями Арморіка. Хлодвіг був язичником, але став християнином, що перетворило франкського короля на поборника католицизму та забезпечило підтримку церкви, як у своєму королівстві, так і в королівствах, що підкоряються суверенам — аріанам. Прийняття християнства франками також сприяло асиміляції галло-римлян і варварів. Від середини VI ст. слово «франк» означає будь-якого підданого короля. Останні роки свого правління Хлодвіг спрямовує свої сили на усунення суперників, а також своїх родичів, і вимагає, щоб інші франки визнали його владу. У 511 р. голова королівства, що простягається від Рейнської долини до Піренеїв, оселяється в місті Парижі, яке перетворює на «резиденцію короля». Того самого року він скликає в Орлеані перший національний собор, у якому брало участь 32 єпископи.

Джерелом права у франків були звичаї, постанови франкських королів законодавчого характеру (капітулярії). Завойоване населення Галлії жило за римським правом. Хлодвіг наказав записати звичаї франків, і цей збірник став першим зводом законів франків, який дістав назву «Салічна правда» (кінець V ст.).

«Салічна правда» — це фіксований перелік правових звичаїв. Здебільшого її статті присвячені злочинам проти особи й майна. Ці статті встановлюють покарання за крадіжку свиней, рогатої худоби, коней, собак, рабів, за підпал, ламання загорож. «Салічна правда» передбачала суворі покарання, великі штрафи за вбивство, тілесні ушкодження. Покарання диференціювалися залежно від суспільного стану правопорушника.

Протягом VI ст. франки на чолі з Меровінгами продовжують свої завоювання, і в середині VI ст. королівство, яке приблизно вдвічі розширило свою територію, значно посилюється та стає головною державою Західної й Центральної Європи, союзником Візантійської імперії в її боротьбі з остготами, а потім із лангобардами. Після Хлодвіга держава не стала стабільним утворенням, її територія постійно перерозподілялася між нащадками королів. Остаточно вона розпалася на три держави — Бургундію, Австразію та Нейстрію. Проте в 629—639 рр. король Дагоберт спробував знов об’єднати під своєю владою всю державу, але невдало здійснювана ним внутрішня політика призвела до послаблення королівської влади, а після його смерті почався період «лінивих королів», коли в країні панували майордоми.

Син Піпіна Герістальського Карл Мартелл (715—741 рр.) успішно продовжив політику батька, провів низку реформ (найбільше значення мала військова реформа, яка започаткувала феодальне землеволодіння).

Син і наступник Карла Мартелла майордом Піпін Короткий (741—768 рр.) на зборах франкських феодалів за підтримки папського престолу був проголошений у 751 р. королем франків. Над ним, першим із європейських королів, був здійснений обряд помазання на царство. Останній із Меровінгів був насильно пострижений у ченці. Папа Римський визнав призначених Піпіном єпископів, і під страхом відлучення заборонив франкам обирати собі королів з іншого роду. На знак вдячності Каролінги підтримали заснування та існування Папської держави в Італії (володіння Папи Римського). Вони успадкували владу від Меровінгів і продовжували управляти деякими королівствами до 987 р. Каролінгами їх назвали на честь Карла Мартелла, який переміг маврів у битві при Пуатьє в 732 р.

На початку Середньовіччя поступово формувалися земельні відносини. Король надавав землю (здебільшого із селянами) з умовою виконання одержувачем певних обов’язків, найчастіше — військової служби. Це називалося бенефіцієм, який був дійсний до смерті одержувача або жалувателя. Ця система виникає та розвивається у Франкській імперії. Із метою підкорення феодалів і зміцнення своєї військової могутності Карл Мартелл, відмовившись від дарування земель, надавав їх лише на умовах бенефіцію. Таким чином виникає феод (бенефіцій) — земля разом із селянами, що давалася за військову службу й переходила у спадок нащадкам, якщо вони продовжували виконувати військову службу. Наслідком запровадження бенефіцію стало знищення стану вільних людей і розшарування суспільства на великих землевласників, васалів і кріпаків.

Найвидатнішим членом династії вважають Карла Великого, за правління якого (768—814 рр.) монархія досягає найбільшого розвитку. У результаті великих завойовницьких походів (50 походів проти лангобардів, саксів, арабів, аварів) до її складу увійшли території, які зараз складають Західну Німеччину, Північну Італію, Північну Іспанію, а також багато інших земель. Показником зростання могутності держави стає проголошення у 800 р. Карла імператором Священної Римської імперії. У його руках зосереджується значна влада. Але Карл Великий мав ділити свою владу зі знаттю, без згоди якої не приймалося жодне важливе рішення. Найвищі світські та духовні феодали входили до складу постійно діючої ради при імператорі. Майже щороку скликався з’їзд усієї знаті (так зване «Велике поле»).

За часів Карла Великого відбувається активний розвиток культури. Цей процес дістав назву «Каролінгське відродження». Сам імператор полюбляв читати книги, знав грецьку та латинську мови. При дворі була створена «Академія» за зразком школи грецького філософа Платона. При єпископствах засновуються школи, які стають підґрунтям для майбутніх університетів. Карл Великий бажав поширити освіту, навіть видав указ про навчання дітей усіх вільних людей, але брак учителів не дозволив утілити це починання. Імператор доручив записувати події, які відбувалися в державі: так з’являються «франкські літописи» — аннали. В імперії будувалися кам’яні палаци й собори, прокладалися нові шляхи. Карл навіть намагався поєднати Чорне та Балтійське моря за допомогою каналу між Рейном і Дунаєм, але проект так і не був здійснений.

Варіант 2

Робота з підручником (робота за варіантами)

Опрацюйте матеріал підручника та підготуйте розповідь про державу Меровінгів (І варіант) та державу Каролінгів (ІІ варіант).

Зразок відповіді

Держава Меровінгів

Час існування: 486 р. — перша половина VIIІ ст.;

походження назви династії Меровінгів від її засновника Меровея (у перекладі означає «народжений морем»);

франки жили вздовж течії Рейну;

об’єднання франків Хлодвігом, який очолив похід до Галлії;

486 р. — Хлодвіг розбив війська римлян у битві при Суассоні, захопив Північну Галлію та утворив Франкське королівство;

Хлодвіг прийняв християнство;

«Салічна правда» — збірник звичаєвого права;

уся держава поділена на графства;

граф — командував військами, збирав податки, вершив суд;

Хлодвіг поділив імперію між синами;

«ліниві королі»;

майордоми — вищі посадовці у Франкському королівстві, управителі королівського двору;

єпископ Григорій Турський написав «Історію франків»;

використання латинської писемності.

Держава Каролінгів

Час існування: перша половина VIIІ — середина ІХ ст.;

походження назви на честь Карла Мартелла («Молот»), який 732 р. у битві при Пуатьє розбив арабів та зупинив їх вторгнення в Європу;

Карл Мартелл об’єднав королівства в одне;

військова реформа Карла Мартелла — посилення війська, початок рицарства;

Піпін Короткий — син Карла Мартелла — проголосив себе королем, заснував династію Каролінгів;

756 р. — заснування Папської держави (за підтримки Каролінгів);

правління Карла Великого (768—814 рр.);

50 завойовницьких походів проти лангобардів, саксів, арабів, аварів;

800 р. — проголошення Карла Великого імператором Священної Римської імперії;

перетворення общинників на залежних селян;

поширення християнства та феодальних порядків;

культура: Каролінгське відродження.

3. Загибель імперії Карла Великого, утворення держав середньовічної Європи

Розповідь учителя

На початку ІX ст. Франкська держава перебувала в зеніті своєї могутності. Охоплюючи територію майже всієї Західної Європи та не маючи на своїх кордонах ворога, рівного їй за силою, вона здавалася непереможною. Але вже тоді ця держава несла в собі елементи занепаду й розпаду: створена шляхом завоювань, вона була конгломератом народностей, не пов’язаних нічим, крім військової сили. Подолавши на деякий час масовий опір поневоленого селянства, франкські феодали втратили зацікавленість у єдиній державі. У цей час економіка франкського суспільства мала натуральний характер. Відповідно не існувало тісних, стабільних господарських зв’язків між окремими районами. Були відсутні будь-які інші чинники, які могли б стримати роздроблення держави. Згодом Карл Великий розділив імперію між своїми синами.

Людовік I Благочестивий (син Карла Великого) був єдиним наступником імператора, який утримував державу в єдності, але після його смерті три роки тривала громадянська війна між його синами: Лотарем I, Людовіком II Німецьким і Карлом II Лисим. Після поділу імперії між трьома онуками Карла Великого згідно з Верденським договором 843 р. Каролінги спочатку продовжували тримати трон у всіх трьох країнах, які були створені: Західній Франкії, Середній Франкії та Східній Франкії.

У Західній Франкії, яка ставала Францією, вони продовжували бути правлячою династією, поки Капетинги не захопили трон у 987 р. У Середній Франкії, яка перетворювалася на королівства Лотарингія, Прованс і Ломбардія, сім’я правила до 875 р., але далі держава розпалася згідно з Мерсенським договором 870 р. У Східній Франкії, осередку пізніших Німеччини та Священної Римської імперії, Каролінги панували до смерті Людовіка IV Дитини (911 р.). Герцоги племінних герцогств прийняли Саксонську династію (Оттоніанів, або Людольфінгерів), які свідомо подавали себе як наступники Каролінгів.

Робота з картою

За допомогою карти «Франкське королівство. Імперія Карла Великого» атласу визначте, на які території була поділена імперія Карла Великого та хто їх очолив.

Зразок відповіді

Поділ імперії Карла Великого:

1) Карл Лисий — майже вся територія майбутньої Франції;

2) Людовік Німецький — територія майбутньої Німеччини;

3) Лотар — Італія та землі вздовж Рейну.

4. Узагальнення та систематизація знань

Фронтальне опитування

1. Якими є причини та наслідки Великого переселення народів?
2. Чим варварський світ відрізнявся від римського?
3. Що вам відомо про варварські королівства?
4. Чим уславився Хлодвіг?
5. Чому Карл Великий здобув підтримку християнської церкви?
6. Кому й за якої умови надавався феод?
7. Чому розпалася імперія Карла Великого?

Робота з документами

1. Прочитайте уривок із документа і дайте відповіді на запитання.

Франкський історик Григорій Турський розповідає про те, як після однієї з битв військо франків отримало багату здобич, яка за звичаями того часу мусила бути рівномірно розділена поміж вояками. Однак Хлодвіг зажадав золоту чашу з християнського храму, і він звернувся до війська з проханням віддати цю чашу йому. Вояки погодилися, усі, крім одного, який вийшов уперед і зі словами: «Я не згоден. Це проти наших звичаїв. Ми маємо поділити здобич порівну» розрубав чашу. Хлодвіг промовчав, і чаша була розплавлена, а здобич розділена. За рік, після чергової перемоги, Хлодвіг проводив огляд війська і, помітивши воїна, який розрубав чашу, звелів тому показати зброю. Дружинник витягнув свого старого, дешевого меча, яким рік тому розрубав золоту чашу. «Як ти смієш тримати зброю в такому ганебному стані?!» — заволав король і зніс винуватцю голову зі словами: «Ось так у Суассоні ти розрубав чашу». Військо промовчало…

Запитання

1) Які звичаї були у франків щодо військової здобичі?

2) Чи можна за цим випадком визначити ставлення франків до християнської церкви?

3) Як змінилося становище Хлодвіга серед франків?

2. Прочитайте уривок із документа і дайте відповіді на запитання.

Франкський історик Григорій Турський розповідає про те, як Хлодвіг став єдиним королем франків. Коли Хлодвіг перебував у Парижі, він відправив таємного посланця до сина одного з франкських вождів Сигіберта, щоб той сказав йому: «Ось твій батько вже старий і кульгає на хвору ногу. Якщо він помре, ти законно отримаєш разом із його королівством нашу приязнь». Син вождя, підбурюваний Хлодвігом, убив батька. Однак коли він повідомив про це Хлодвіга, то підіслані ним люди вбили сина Сигіберта.

Наближені іншого вождя, за намовляннями Хлодвіга, захопили свого правителя та віддали Хлодвігу. Останній звинуватив полоненого вождя, що, дозволивши себе зв’язати, він знеславив увесь свій рід. Тому він убив вождя, а також двох його братів за те, що вони не допомогли йому.

Третього вождя разом із сином Хлодвіг хитрощами полонив і примусив батька стати священиком, а сина — дияконом у церкві. Проте через деякий час, остерігаючись змови, він наказав їх стратити та приєднав їхні землі до своїх володінь.

Так він винищив більшість вождів, а також своїх родичів, щоб вони не захопили його владу. Однак через деякий час він зібрав своїх друзів і почав розповідати про родичів, яких сам убив: «Лихо мені, оскільки залишився я одинаком серед чужинців і не маю родичів, які могли б допомогти мені в нещасті». Але він казав це не тому, що сумував за ними, а розраховуючи випадково відшукати ще когось із родичів і позбавити його життя.

Запитання

1) Якими засобами діяв Хлодвіг у боротьбі за владу?

2) Які риси характеру знайшли відображення в його діяльності?

3) Дайте оцінку діяльності Хлодвіга з точки зору самого короля та епохи, у яку він жив. Як можна оцінити його діяльність із позиції сучасності?

Робота з контурною картою

Позначте на відповідній контурній карті[2]:

1) кордони Римської імперії наприкінці IV ст.;

2) місця розташування варварських королівств (підпишіть їхні назви або назви племен, які їх заснували).

5. Підсумки уроку

Вибіркова перевірка виконання завдань, аналіз типових помилок.

Основні висновки

Велике переселення народів суттєво змінило карту Європи: зникла Західна Римська імперія, а на її руїнах з’явилися варварські королівства. Настали Темні віки, що розпочинають новий період в історії, який дістав назву Середніх віків.

Серед варварських королівств виділяється держава франків, яка за часів Хлодвіга стає королівством, а пізніше, за часів Карла Великого, — імперією, підкоривши величезні території. Але вже після смерті Карла Великого вона розпадається на окремі держави.

За часів франків виникає нова політико-економічна система, яка базується на феодальному володінні землею.

Відповідь на проблемне питання

Велике переселення народів було однією з основних причин падіння Західної Римської імперії. У ці часи імперія перебувала в стані кризи й тільки «чекала» приводу до остаточного зникнення.

6. Домашнє завдання

1. Підручник: 1, § 1; 2, § 1; 3, тема § 1.
2. Творче завдання. «Відвідайте» одне з варварських королівств і напишіть, що ви побачили.