| Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 9 клас |
Урок № 52 Тарас Шевченко і Біблія. «Ісаія. Глава 35». Цикл «Давидові псалми» Мета: з’ясувати ставлення Т. Шевченка до Біблії, його розуміння ідеї Бога; дати уявлення про стильове й образне вираження Біблії у творчості поета; удосконалювати навички виразного читання та аналізу ліричних творів; розвивати вміння висловлювати власну думку, визначити домінанти поетового почуття Очікувані результати: учні вміють обґрунтувати розуміння Шевченком ідеї Бога; мають уявлення про стильове й образне вираження Біблії у творчості поета; уміють зіставити переспів Шевченка й оригінальні біблійні тексти псалмів; визначають домінанти поетового почуття. Теорія літератури: псалом, гімн. Обладнання: підручник, портрет Т. Шевченка, репродукції картин Т. Шевченка «Видубецький монастир», «Притча про робітників на винограднику», серія «Притча про блудного сина», «Свята родина» Тип уроку: комбінований.
Вступне слово вчителя. В останній період творчості Т. Шевченко частіше, ніж у попередні роки, звертається до Біблії як джерела творчого натхнення. З неї він черпає теми, мотиви й образи для своїх поезій цього часу. Хоча і протягом усього життя, про що б поет не писав, він завжди мав у серці Бога. Отож, сьогодні на уроці ми будемо говорити про Біблію в житті та творчості поета.
Виразне читання напам’ять вірша Т. Шевченка «Доля».
Розкажіть про життєвий ідеал поета (на основі вивчених на попередньому уроці поезій). Чому він ідеалізує українську родину?
Тарас Шевченко — гордість і слава України. Поетичним ідеалом його творчості є правда і добро. Своїми творами він ніс у народ духовність, а це поняття у Т. Шевченка невіддільне від імені Бога. Хоча, слід зауважити, що донині серед дослідників творчої спадщини поета із цього питання немає одностайної думки. Отже, хай кожен із вас зробить власний висновок про роль Біблії в житті Кобзаря. Тарас Григорович Шевченко був захоплений священною книгою всіх християн і величним мистецьким витвором, у якому тисячоліттями черпали натхнення письменники, художники, музиканти, скульптори. «Єдина моя втіха тепер — це Євангеліє. Новий Завіт я читаю з благоговійним тремтінням»,— писав поет у листі до Варвари Рєпніної. Багато текстів із Біблії, Псалтиря Шевченко знав напам’ять. Уже в ранніх творах поета трапляються загальновживані в народному мовленні риторичні звертання до Бога та вислови: «Боже, Ти мій Боже!»; «О Боже мій милий!», («Причинна»); «Нехай тебе Бог прощає...»; «Прийми, Боже, мою душу...» («Катерина»); «Голосна та правдива, як Господа слово...» («До Основ’яненка») та ін. У вивчених нами творах, які написані Шевченком у період «трьох літ» («Сон» («У всякого своя доля...»), «Кавказ», «І мертвим, і живим...»), поет використовує як епіграфи вірші з Біблії. Основним джерелом поеми «Марія» була біблійна легенда про Марію, Йосипа та Ісуса. Знання Біблії, захоплення викладеними в ній загальнолюдськими істинами, красою та глибиною алегоричного змісту, поданого у високохудожній формі, дозволили Шевченкові збагатити свою творчість численними біблійними образами й темами, які під пером майстра наповнилися новим змістом. Як підрахували дослідники творчості Т. Шевченка, слово Бог, у тому числі й Ісус Христос, вживається в «Кобзарі» 600 разів, в основі семи його поем лежать біблійні сюжети. Лише в сімдесяти п’яти віршах із 218, які входять до «Кобзаря», не згадано Бога (це переважно побутова лірика).
Восени 1845 року, коли Т. Шевченко уважно перечитував Біблію, у нього виникла ідея переспіву псалмів. Псалтир поет знав добре ще з дитинства, бо за допомогою його текстів навчався грамоти. Шевченкові «Давидові псалми» — перший віршовий переспів Давидових псалмів літературною українською мовою. Завдяки саме Кобзареві в українську літературу вперше був уведений «високий» жанр віршованого переспіву псалмів. Недарма П. Куліш, високо оцінюючи цей Шевченків цикл, написав у листі до М. Костомарова від 27 червня 1846 року: «Вы говорите, что можно писать на этом языке только мужицкие повести. Но у вас перед глазами Шевченко, который выражает на этом языке и псалмы Давида, и чувства, достойные уст самого высшего общества». За своїм задумом і його художнім утіленням цикл виступає одним із найвіртуозніших творів Шевченка. У десяти ретельно відібраних псалмах (1, 12, 43, 52, 53, 81, 92, 132, 136 і 149 за церковнослов’янською нумерацією) поет, переймаючись тяжкою долею свого народу, створив історію України, підкріплену авторитетністю текстів першоджерела. Попри тематичне й жанрове розмаїття, більшість пісень Псалтиря пронизані молитовним першоджерелом хвалебного або прохального типу. Окрім того, усі псалми Книги Хвалінь об’єднані цілісністю життєсприйняття псалмоспівців, в основі якого — присутність високого ідеалу, загальна налаштованість на викриття зла й неправди з позиції беззаперечних моральних вимог, заповіданих Богом. Із цього погляду «Давидові псалми» Шевченка наслідують оригінал. Водночас помітно, що з усього тематичного розмаїття псалмів Шевченко для переспіву обрав ті десять, в основі яких — проблеми взаємин суспільства та людини. У них наявні неправедні грішники («злі», «лукаві») та вороги-чужинці. Розбудовуючи в циклі паралель Україна-Єрусалим, Шевченко, як ніхто інший, увійшов у саму глибінь почуттів старозавітного псалмоспівця, котрий, переймаючись проблемами юдейського народу-обранця, спрямовує свій гнів на його соціальних та зовнішньополітичних ворогів (а отже — і ворогів самого Бога), яким щиро бажає Божої помсти та переконаний в їхній незворотній загибелі від Господньої кари. Провідною є ідея політичної незалежності народу та суспільної злагоди на основі єдності національних інтересів і моральної досконалості (дотримування Божого закону), що послідовно реалізується в циклі, виявляючись в особливостях композиції. «Давидові псалми» Шевченка, як і Книгу Хвалінь, розпочинає псалом 1-й. «Блаженний муж на лукаву...», котрий виконує функцію своєрідного духовного підґрунтя для решти пісень Псалтиря, бо оспівує віру в закон Господній, дотримуючись якого людина наблизиться до блаженства життя вічного. У жанрово-тематичному плані цей псалом — не молитва, а медитація, що містить прославлення праведної людини: «Блаженний муж на лукаву / Не вступає раду… / А в законі Господньому / Серце його й воля / Навчається...». Змістом оригіналу визначається й головна ідея поезії — справедливого Божого суду: «І не встануть з праведними / злії з домовини, / Діла добрих оновляться, / Діла злих загинуть». Завдяки цьому псалму формула контрастного протиставлення добра і зла постає наскрізною для всього циклу. Друга поезія — «Чи Ти мене, Боже милий...» — переспів псалма 12-го (Давидової молитви), що, згідно з богослужбовою літературою, виступає зразком молитви для кожного, хто перебуває у важких життєвих обставинах. Ця поезія вперше в Шевченковому циклі репрезентує мотив ворожого посміху, тотожного публічній ганьбі: «Доки буде ворог лютий / На мене дивитись / І сміятись!..» Можливо, сміх ворога в Шевченка означає велику зневагу, що зачіпає національну гідність. Третя поезія — «Боже, нашими ушима...» — переспів псалма 43-го. У ній моління набуває ще більшого драматизму, викликаного відчуттям самотності, відсутності Божої підтримки перед обличчям ворога. Тому «я» ліричного героя зливається з «ми» народу у зверненні до Бога. В оригіналі молитва пов’язана з наслідками війни Юдейського царства з ідумеянами, які, скориставшись тим, що Давид вів війну проти сирійців на півночі країни, вторглися в її південні землі та знищили багатьох, а ще більшу кількість населення за безцінь продали в рабство єгиптянам та грекам.
Порівняно з оригіналом поет зробив хвалебну частину свого псалма набагато коротшою, прив’язуючи її до минулих славетних перемог «дідів», які розповідали про них своїм нащадкам. Шевченко акцентував на героїчному минулому народу, що мав Божу підтримку: «Боже, нашими ушима / Чули Твою славу, / І діди нам розказують / Про давні кроваві / Тії літа: як рукою / Твердою Своєю / Розв’язав Ти наші руки / І покрив землею / Трупи ворожі». Картині славетного минулого протиставлене сучасне поетові ганебне соціально-політичне становище народу-обранця: «Покрив єси знову / Срамотою свої люди, / І вороги нові / Розкрадають, як овець, нас / І жеруть!.. Без плати / І без ціни оддав єси / Ворогам проклятим»; «Окрадені, замучені / В путах умираєм...». З новою силою звучить у псалмі мотив ворожого посміху, що принижує гідність народу: «Покинув нас на сміх людям, / В наругу сусідям, / Покинув нас яко в притчу / Нерозумним людям. / І кивають, сміючися, / На нас головами, / І всякий день перед нами / Стид наш перед нами». Отже, у переспіві 43-го псалма поет свідомо акцентував увагу не так на духовному, як на соціально-політичному становищі народу, не так на стосунках людей із Богом, як на їхньому власному прагненні здобути волю й незалежність революційним шляхом. «Пребезумний в серці скаже...» — четверта поезія, переспів 52-го псалма. У ній Пророк нарікає на безумну зухвалість нечестивих, що не хочуть знати свого Творця. Це медитація, яка порушує питання вірності / невірності Богові: «Пребезумний в серці скаже, / Що Бога немає...». П’ята поезія («Боже, спаси, суди мене...») — переспів 53-го псалма. В оригіналі це особиста Давидова молитва, що містить прохання до Бога про порятунок Пророка від ворога (Саула) та захоплену обіцянку молільника за великі Божі милості невпинно оспівувати Його ім’я. У Шевченковому циклі цей псалом займає особливе місце: він є композиційним центром «Давидових псалмів». Розпочинається поезія-молитва проханням про допомогу в духовному зростанні («Боже, спаси, суди мене / Ти по своїй волі...»), яке в Шевченка набуває яскраво харизматичного характеру. Тут промовисто звучить мотив пророчого Слова, котре показує здатність Божої людини не лише віщувати, а й утішати, умовляти, повчати. Наслідуючи оригінал, поет підкреслив і момент особливої близькості молільника до Бога. За словом-молитвою Пророка Бог карає ворогів («А Бог мені помагає, Мене заступає / І їм правдою Своєю / Вертає їх злая». В останніх рядках поезії розкривається ще одна іпостась душі поета — біль неприйнятого оточенням Пророка («Помолюся Господові / Серцем одиноким...». Шоста поезія («Меж царями-судіями...») — переспів 81-го псалма, тема якого — відображення несправедливого земного суду та неправедності старійшин народу, які вважають себе через своє «начальницьке та судове достоїнство» чи не земними богами. «Меж царями-судіями / На раді великій / Став земних владик судити / Небесний владика. / «Доколи будете стяжати / І кров невинну розливать / Людей убогих? А багатим / Судом лукавим помагать?». Шевченко свідомо посилив соціальний аспект проблеми. Мотив викриття неправедних земних суддів поет підкреслив закликом захищати «вдову убогу» та сміливим нагадуванням, що «Царі, раби — однакові / Сини перед Богом. Не випадково ці рядки під час першої публікації циклу були вилучені цензором. Примітно, що центральні ідеї (неправедність суду «земних владик», ідея захисту «тихих» від рук «неситих», ідея рівності) Шевченко підкреслив за допомогою яскравого ритміко-синтаксичного засобу виразності — віршового переносу, паралелізму та анафори. Сьома поезія (93. «Господь Бог лихих карає...») — переспів 93-го псалма — включає провідні мотиви та образи попередніх шістьох переспівів, зокрема розвиває мотив неправедності «земних богів». Головна ідея псалма — ідея Божого Промислу, віра у який не дозволяє вболівати та тривожитися навіть тоді, коли грішники насолоджуються своєю «неправдою», а праведники терплять утиски. Свій переспів поет побудував на протиставленні вічної слави, всепрозорливості й милосердя Всевишнього гордовитому марнославству, сліпоті та жорстокості неправедних можновладців: «Встань же, Боже, Твою славу / Гордий зневажає. / Вознесися над землею / Високо, високо, / Закрий славою Своєю / Сліпе горде око». Поет майже точно передав зміст тих рядків першоджерела, де йдеться про батьківський характер любові Бога до вірних, які також можуть бути покарані Всевишнім задля їхнього блага («Благо тому, кого Господь / Карає меж нами, / Не допуска, поки злому / Ізриється яма»). Логічним семантико-композиційним завершенням поезії постають слова Пророка про заступництво, що надасть йому Бог, та про справедливу Божу відплату неправедним за «діла їх кроваві, лукаві», через що «їх слава / Стане їм в неславу». Восьма поезія (132. «Чи є що краще, лучше в світі...») — переспів псалма 132-го, присвяченого оспівуванню любові до Бога і ближнього, і за жанром є хвалою (або гімном). Цей твір логічно продовжує світле, оптимістичне світосприймання ліричного героя, зумовлене сподіванням Пророка на Божий Промисел. Шевченко розпочинає свій переспів риторичним питанням, спрямованим не до Бога, а до співвітчизників: «Чи є що краще, лучше в світі, / Як укупі жити, / З братом добрим добро певне / Познать, не ділити?». Зберігаючи образність оригіналу, поет по-своєму відтворює Давидове порівняння життя в братній злагоді з архієрейським миром (єлеєм), котре складалось із багатьох благовоній і було особливо запашним. Заключний вірш оригінального псалма — порівняння життя в любові з росами, що з гори Єрмона приходять на гори Сіонські,— Шевченко також розгорнув, відтворюючи глибинний зміст: життя в любові схоже на рятівну вологу, що, зменшуючи спеку, сприяє родючості землі: «Або роси Єрмонськії / На святії гори / Високії Сіонськії / Спадають і творять / Добро тварям земноводним, / І землі, і людям». Завершення поезії виражає суто авторське бачення омріяного ідеального суспільства, соціального раю, можливість якого вбачається поетом у дотримуванні людьми Божого закону. Ідею очищеного від гріха суспільства Шевченко вдало підкреслив за допомогою двічі повтореного образу роси (спочатку — єлейної, а потім — рос із гори Єрмонської), з якою порівнюється соціальне братерство; а мотиви добра і блага — багаторазовим уживанням словоформ із відповідними коренями («братам добрим добро», «добровонне», «добро», «добру долю», «братів благих») та використанням алітерації на «д» і «б». Запропонувавши утопічну мрію братерської гармонії, поет змінив свій настрій у переспіві псалма 136-го («На ріках круг Вавилона...»). Давид у псалмі 136-му пророкує майбутній вавилонський полон юдеям, що й були поневолені через свою нерозважливість. Так у «Давидових псалмах» з’являється тема втраченої можливості об’єднання в спільноту через морально-духовну недосконалість. Водночас псалом зображує й духовну велич колишніх боговідступників, які навіть попри загрози іноплемінників не насмілилися порушити Божий закон. Псалом за жанром — «колективний» плач: полонені євреї оплакують втрачений ними Єрусалим, де був храм істинному Богові, оплакують свою неможливість прославити Всевишнього (бо, згідно із законом, це слід було робити лише в Єрусалимі) та, потерпаючи від знущань вавилонян, прохають Господа покарати «едомлян» — найзапекліших ворогів євреїв, що в день руйнування Єрусалима були разом із вавилонянами та вимагали повного знищення міста. Переспівуючи цей відомий псалом, поет зберіг його композицію та поетичну образність. Проте, згідно зі своїм авторським задумом, удався до поетичної деталізації за допомогою епітетів чи навіть заміни одних реалій іншими. Своєму твору Шевченко надав більшого порівняно з оригіналом драматизму, виходячи з бажання передати читачеві глибину страждань народу. Як і в попередніх псалмах, у цій поезії з’являється мотив ворожого сміху («І нам стали сміятися...»). Шевченко глибоко зрозумів прохання вавилонських воїнів, звернене до засмучених євреїв заспівати святі пісні на чужині. Інтерпретуючи цю сцену, поет замінив вавилонян «едомлянами», етнічно спорідненими з євреями, але ворожими сусідами, у чому проглядається намір Шевченка актуалізувати біблійні події відповідно до своєї концепції історії українського народу. Прохання ворога наштовхує читача на роздуми про мову або вірність рідним пісням. Поет осучаснює відповідь поневолених євреїв «едомлянам», наголошуючи не стільки на неможливості співати святі пісні на чужині, скільки на несумісності самого співу в полоні: «Якої ж ми заспіваєм?.. / На чужому полі / Не співають веселої / В далекій неволі». Мотив полону підкреслено й завдяки змінам, внесеним у формулу клятви полонених не забувати Єрусалим: «І коли тебе забуду, Ієрусалиме, / Забвен буду, покинутий / Рабом на чужині». У завершальній частині Шевченко близько до оригіналу відтворив моління полонених про покарання «едомлян» («І Господь наш вас пом’яне, / Едомськії діти, / Як кричали ви: «Руйнуйте, / Руйнуйте, паліте / Сіон святий!»). Заключна поезія циклу (149. «Псалом новий Господові...») — досить точний переспів 149-го псалма, що за жанром виступає хвалою. Шевченко закінчив свій твір піснею радості, у якій возноситься хвала Богові за перемогу над ворогами та здобуте. У цьому творі виразно звучить заклик до соборності народу та урочистий гімн свободі й щасливому майбутньому. 149-й псалом у структурі шевченківського циклу виконує функцію обрамлення, бо зводить воєдино всі мотиви та образи циклу. У двох останніх рядках поезії («І вовіки стане слава, / Преподобним слава») виражена оптимістична віра поета в можливість ідеального суспільства. Отже, в основі сюжету «Давидових псалмів» — високий ідеал людського буття згідно із законами Божої справедливості. У циклі втілено ідею пророчого Слова, скерованого на духовне виховання народу; ідею неприродності (безбожності) соціальної несправедливості, а отже — неправедність земних можновладців. У ньому звучить оптимістична віра в Божий Промисел, Божу справедливість та підтримку, ідея братнього життя в єдності й злагоді; змальовано картину поступового повернення народу до Бога через страждання в неволі та щире каяття; бачення щасливого майбутнього праведного народу, що за Божою підтримкою виборов собі і «правду», і «волю», і «славу».
У багатьох своїх творах останнього періоду творчості Т. Шевченко використовує біблійні мотиви. Він цікавився життям і діяльністю біблійних пророків, які несли в народ слово Боже. Пророки — це Божі посланці, святі мужі, яких Господь час від часу посилає до народу, щоб повідомляти свою волю, попереджувати про майбутнє, застерігати від гріха. Перебуваючи в богонатхненному стані, старозавітні пророки описували свої видіння. У Біблії записані пророкування так званих великих (Ісаія, Єремія, Єзекіїль) та малих (Даніїл, Осія, Амос, Овдій, Йона, Михей, Наум, Авакум, Софонія, Огій, Захарій, Малахія) пророків у циклі книг під загальною назвою «Книги пророцькі». У них різний стиль, книги неоднакові за обсягом, писалися вони в різних місцях, але мета їх одна: указати на недопустимість гріховного життя й навернути до Бога. Пророчі книги справили на Шевченка глибоке враження. Вдаючись до наслідування Божих мужів, поет запозичив у них алегорії, образи, повчальні історії. Проте події і героїв він переносить в Україну. Шевченко зрозумів мову символів, якими оперує Біблія. Він не перефразовує біблійну символіку, а проникає в її первісне значення. Знаходячи в старозавітних пророків зразки цікавих йому тем, поет адаптує їх до реалій свого часу. Особливо близьким були для нього місця, де описується оновленням світу. Своє бачення майбутнього ідилічного суспільства поет зображує в переспіві «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)». Ісаія — один із легендарних давньоєврейських пророків. У часи, коли єврейський народ перебував у тяжкому рабстві, Ісаія пророкував йому визволення й щасливе майбутнє. Ці пророцтва вміщені в одній із книг Біблії. Помер пророк Ісаія мученицькою смертю. За наказом іудейського царя Манасії він був перепиляний дерев’яною пилкою. Пророка поховано неподалік від Силоамського джерела. Пізніше мощі святого пророка Ісаії були перенесені царем Феодосієм Молодшим у Константинополь і зберігаються в храмі Святого Лаврентія у Влахернах. Його книга — кульмінаційний пункт Старого Заповіту. А 35-та глава і послужила Т. Шевченкові для «подражанія», тобто наслідування її мотивів. Твір Шевченка «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)» написаний у формі, близькій до пророцтв біблійного пророка Ісаії. Наслідуючи стиль цього пророка, Шевченко створює власні пророцтва, у яких передає нам свої уявлення про майбутній суспільний лад в Україні. Радісно розповідає поет про те, яким він бачить життя в майбутньому. Схвильованість передає уривчаста, з численними паузами, насичена лексикою з Біблії мова. Письменник ніби заглядає в далечінь часів і бачить чудові картини: Оживуть степи, озера, Це буде справедливий суспільний лад, у ньому всіх катів покарають, а трудящі здобудуть жадану волю, Бог усіх розсудить по справедливості, визволені люди творитимуть на землі дива, працюватимуть на себе з великою радістю. «Ісаія. Глава 35 (Подражаніє)» є чи не єдиною поезією у творчості Шевченка, яка повністю присвячена темі щастя народу, що дочекався волі. Даних про історію створення «Подражанія» майже немає. Відомо тільки, що вірш у чорновому варіанті був записаний на звороті офорта, над яким працював митець. Саме весною 1859 року (поезія датується 25 березня) Шевченко наполегливо вдосконалював гравірувальну техніку, велику увагу приділяв офорту. Доводилося днювати й ночувати в майстерні. Раптова поява задуму поезії й натхнення відірвала поета від гравірування на міді, змусила взятися за перо. Чистого паперу не було,— і він, роблячи багато закреслень, записав вірш на зворотному боці нещодавно виконаного офорта.
1 Возвеселится пустыня и сухая земля, и возрадуется страна необитаемая и расцветет как нарцисс. 2 Великолепно будет цвести и радоваться, будет торжествовать и ликовать; слава Ливана дастся ей, великолепие Кармила и Сарона; они увидят славу Господа, величие Бога нашего. 3 Укрепите ослабевшие руки и утвердите колени дрожащие. 4 Скажите робким душею: будьте тверды, не бойтесь; вот Бог ваш, придет отмщение, воздаяние Божие; Он придет и спасет вас. 5 Тогда откроются глаза слепых, и уши глухих отверзутся. 6 Тогда хромой вскочит, как олень, и язык немого будет петь; ибо пробьются воды в пустыне, и в степи — потоки. 7 И превратится призрак вод в озеро, и жаждущая земля — в источники вод; в жилище шакалов, где они покоятся, будет место для тростника и камыша. 8 И будет там большая дорога, и путь по ней назовется путем святым: нечистый не будет ходить по нему; но он будет для них одних; идущие этим путем, даже и неопытные, не заблудятся. 9 Льва не будет там, и хищный зверь не взойдет на него; его не найдется там, а будут ходить искупленные. 10 И возвратятся избавленные Господом, придут на Сион с радостным восклицанием; и радость вечная будет над головою их; они найдут радость и веселье, а печаль и воздыхание удалятся. )».
— Чому письменник упевнений у тому, що «блаженний муж» не стане на шлях злочину? — Чим оригінальний 1-й Шевченків псалом? — Коли герой поезії буде схожий на «дерево зелене, вкрите плодами»? — Яке запитання задає ліричний герой Богові? Чим це викликано? (Псалом 12). — Чого найбільше остерігається герой поезії? — За що страждаючий буде вдячний Богу? — Чи завжди Всевишній може допомогти позбавитися своїх мук? — Що є причиною того, що люди чинять зло ближнім своїм? Як на це питання відповідає ліричний герой «Давидових псалмів»? — Чому Бог іноді карає не тільки грішних, а й праведних? — На які реалії буття України натякав переспів «На ріках круг Вавилона»? — Який духовний заряд несуть псалми Шевченка?
— Яким настроєм пройнято вірш? — Який образ у ньому головний? Що він уособлює? — Якою уявляється поетові рідна земля в майбутньому? — Як ви розумієте метафори «незрячі прозрять» та «німим отверзуться уста»? — Зіставте тексти з біблійної Книги пророків та переспів Шевченка. Який мотив, відсутній у пророцтві Ісаії, розробив Шевченко? (Мотив Божого суду.)
— Зачитайте рядки, у яких говориться про майбутнє. Яку лексику використовує в них Т. Шевченко? З якою метою? — Якого звучання надають поезії архаїзми та старослов’янізми? (Піднесеного, урочистого.)
Визначте віршовий розмір поезії. (Ямб.)
Робота з таблицею.
Написати міні-твір «Світле й прекрасне майбутнє у творах Т. Шевченка».
Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Мені здається, що Біблія в житті Шевченка... — Мене вразило, що... — Шевченко черпав із Біблії... | |||
| Переглядів: 1457 | | |||
| Всього коментарів: 0 | |
