Учительська світлиця

Урок № 43

Література рідного краю

Мета: ознайомити учнів із творами місцевих письменників, викликати захоплення талановитими земляками, розвивати навички аналізу літературних творів, самостійного визначення їхньої художньої вартості

Очікувані результати: учні знають імена письменників-земляків, їхні твори, уміють визначати головні думки творів, висловлювати власні думки щодо прочитаного.

Теорія літератури: відгук про книгу, тема, основна думка, художній образ.

Обладнання: портрети письменників, видання творів, ілюстрації до них та до біографії митців

Тип уроків: література рідного краю (або: бесіда з позакласного читання).

(Урок проводиться за індивідуальним планом учителя відповідно до місцевого матеріалу.)

• ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

2. Творча робота.

Складіть асоціативні ряди до слів «мати», «Батьківщина».

Зразок

Мати — сонечко, лагідність, ніжність, любов, відданість...

Батьківщина — дім, рідна земля, основа, краса, тепло...

• ІІІ. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Повідомлення учня.

Христофóр Колýмб (1451 (за іншою версією — 1446 р.) — 1506) — іспанський мореплавець, першовідкривач Америки (Багамських та Антильських островів, узбережжя Центральної та Південної Америки).

Фернáн (Фернáндо) Магеллáн (1480–1521) — португальський мореплавець, відомий тим, що здійснив першу подорож навколо світу.

3. Словникова робота.

Вітр и´ла — паруси.

Жагá — сильне бажання, пристрасть.

Н и´діє — не знаходить собі місця, сумує.

Тужáві — міцні, чіпкі.

Каравéла — корабель.

Шквáрити — смажити.

7. Самостійна робота.

Зробіть ідейно-художній аналіз вірша «Ти знаєш, що ти — людина…» В. Симоненка.

Орієнтовна відповідь

Великий український поет В. Симоненко над усі цінності ставив людське життя, його неповторність. Про це він писав у багатьох творах. Вірш «Ти знаєш, що ти — людина…» виразно розкриває саме таку думку.

Безліч облич навколо, різні людські долі. Усі вони, маючи певну схожість, не повторюються.

Поезія починається простими риторичними питаннями. І кожен задумується, читаючи або слухаючи: «Ти знаєш, що ти — людина…» А хто ж тоді?

Далі поет деталізує:
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.

Епіфора «єдина» підкреслює індивідуальність, неповторність кожного. Життя швидкоплинне. У межах вічності це лише короткий спалах зірки. Тож «…жити спішити треба, кохати спішити треба», не втрачати жодної хвилини. Цю думку увиразнює епіфора «спішити треба». Швидкоплинність людського життя підкреслює також анафора «інші». Не встигнеш оглянутися, а «тебе не буде» — житимуть інші.

Люди бувають різні — добрі, інколи — злі. Поет не ідеалізує їх, бо це не відповідало б правді життя.

Тим, що дає природа треба користуватися розумно: «Сьогодні усе для тебе — озера, гаї, степи». «Не проспати», не проіснувати — прожити повноцінно закликає поет.

Поезія починається й завершується однаковими строфами. В останній — змінено тільки один рядок. Слова: «І хочеш того чи ні» підкреслюють, що істина незмінна, незалежно від її трактування.

У вірші немає барвистих порівнянь та метафор, переважає спокійна розмовна інтонація, наявна уривчастість фраз. Але яка сила та глибина думки, афористичність висловлювання!

Поетичний шедевр «Ти знаєш, що ти — людина…» В. Симоненка короткий, але місткий. Автор по-своєму розв’язує одну з найболючіших проблем — життя і смерті людини, сенсу її існування.

8. Робота зі словником літературознавчих термінів.

Анáфора (від грец. ana + phoros — винесення) — єдинопочаток, повторення на початку віршових рядків, строф або речень однакових чи співзвучних слів, синтаксичних конструкцій.

Епíфора (грец. epiphora — повторення) — стилістична фігура, протилежна анафорі: повторення однакових висловів, слів, або звукових сполучень у кінці віршових рядків чи строф, а також прозових уривків із метою посилення виразності поетичної мови, підкреслення чогось.