Головна » Статті » Конспекти уроків для середніх класів » Конспекти уроків із української літератури 6 клас (нова програма) |
Урок № 57 Позакласне читання. Народна легенда «Шандровський соляний колодязь» Мета: зацікавити учнів, спонукати їх до самостійного читання, до роздуму над прочитаним; розвивати навички коментування найцікавіших епізодів; ведення читацьких щоденників Очікувані результати: учні цікавляться літературою, самостійно знайомляться з народною легендою, уміють толерантно й аргументовано доводити свою думку, відстоювати власну позицію. Теорія літератури: народна легенда. Обладнання: географічна карта, видання твору, ілюстрації до нього; читацькі щоденники Тип уроку: бесіда з позакласного читання.
Вступне слово вчителя. Звертаємося знову до наших витоків — усної народної творчості, адже саме вона стала першоосновою для створення художньої літератури й тепер надихає митців на творчість, підказує теми та ідеє, засоби виразності. Дуже добрий був звичай у давнину: не військові з військом боротися, а висувати богатирів, які змагатимуться між собою. Те військо, чий богатир брав гору у двобої, вважалося переможцем. Часто-густо богатирі-переможці виявлялися благородними людьми, які замість особистої винагороди хотіли отримати певні пільги для свого народу. Про це ви прочитали самостійно, і на сьогоднішньому уроці ми обміняємося своїми враженнями.
Мараморош — живописна східна частина Закарпаття, територія басейну гірської річки Тиси. У західній частині Мараморошу розташований Хустський район, у якому знаходиться село Олександрівка (колишня назва Шандрово). Шандрово (назва, яка прижилася в селі ще за часів Австро-Угорської імперії) (нині Олександрівка) — батьківщина закарпатської ропи. Ропа — насичений соляний розчин. Надокучило — набридло. Тичка — палиця, яку втикають у землю для позначення межі, огорожі й таке інше. Сторопіли — заніміли, розгубилися від здивування. Нівроку — нічого собі. Силун — силач. До герцю — до змагання, бою, двобою. Спантеличеного — збитого з толку. Келих — кубок, чаша. Чиряти — добувати, випарювати. Надавчий — той, який надає право.
— Що вам найбільше запам’яталося в повісті й чому? — Наскільки реальні події, описані в легенді? — Згадайте види діяльності, про які йдеться в переказі. (Військова справа, сільськогосподарська діяльність, видобуток солі.) — Визначте головну думку твору. (Уславлення богатирів, патріотів рідної землі.) — Визначте жанр прочитаного твору. Обґрунтуйте своє твердження.
Придумайте інші заголовки до переказу. («Богатир Павло Киниж», «Здобувач привілею».)
Назвіть риси характеру головного героя-богатиря Павла Кинижа й підтвердьте їх прикладами з тексту. (Сильний, працьовитий, добрий, патріот свого краю.)
Утворіть логічні пари персонажів за народною легендою «Шандровський соляний колодязь».
10) Що попрохав Павло у винагороду за перемогу в герці? (Щоб король віддав людові соляний колодязь у Шандрові.) 11) На чому був написаний лист короля Матвія? (На песячій шкурі.) 12) Яка головна думка легенди «Шандровський соляний колодязь»? (Уславлення патріотів рідної землі.)
Підготуватися до контрольної роботи.
Інтерактивна вправа «Мікрофон». — Найбільше мені запам’яталося…
Шандровський соляний колодязь Турецький султан Сулейман, побивши сербів, оголосив війну королю Матвію і повів своє військо на Угорщину. Король Матвій зібрав велике військо й рушив назустріч туркам. До самого Дунаю підвів він своє військо, а на протилежному березі в завойованому Бєлграді вже стояли турки на чолі з султаном[1] Сулейманом. Довго розглядали ворожі війська один одного через Дунай. Але ніхто з них не наважувався переправлятись на другий берег і вступати в бій з ворогами. Боялися, щоб під час переправи не побили їх. Нарешті це надокучило султанові і він надіслав до Матвія посла й запропонував, щоб вони обидва виставили від свого війська по одному богатирю: Сулейман — свого, а Матвій — свого. Хай вони поміряються між собою силою[2], і чий богатир переможе, той і виграє війну. А другий повинен відступити і заплатити викуп. Матвій погодився. Почав шукати Матвій у своєму війську богатиря, який би зміг помірятися силою з турецьким богатирем. Але в його війську такого не знайшли. Засмутився король Матвій — невже він програє війну? I послав у всі кінці своєї держави гінців із суворим наказом привести найсильнішого в країні чоловіка. Гінці об’їздили всю Угорщину, але ніде не знайшли такого богатиря. Лишилась у них остання надія — на Мараморош. Про нього йшла слава, що там живе богатирський народ. Туди гінці й вирушили. Коли вони наближалися до села Салдобоша, в полі побачили двох людей, які збирали сіно. Під’їхали до них. Це були, виявилося, батько й син. Подорожні спитали: — Де тут дорога, що веде на Шандрово? Хлопець, який саме збирався вивершити[3] воза з сіном, тримав у руках здоровенного паузника, яким сіно притискають на возі, щоб не розтрушувалося по дорозі. — Ось там! — сказав парубок і показав паузником, тримаючи його однією рукою, наче це була якась тичка. Королівські гінці аж сторопіли: адже вони вдвох обома руками не змогли б так показати, хоч обидва були нівроку собі дужі хлопці. Такого силуна[4] вони зродувіку ще не бачили. Відразу посадили парубка на доброго коня й іменем короля наказали їхати за ними. Парубчину[5] цього звали Павлом Кинижем. Сподобався Павло королеві Матвію. Відразу ж наказав одягнути його, як належить королівському воякові, й тут же дав знати султанові, що він готовий до герцю[6]. Другого дня до Дунаю зійшли Павло Киниж і король Матвій з одного боку, а султан зі своїм богатирем — з другого. Перед ними на кожному березі був прив’язаний величезний човен. Обидва човни були однакові, як два волоси[7]. Умови герцю були такі: хто з богатирів штовхне човен далі, той виграє. Перший штовхнув свого човна турецький богатир. Не встиг човен досягти до середини ріки, як течія підхопила його й понесла вниз. Прийшла черга Павла. Він з такою силою відштовхнув свого човна, що той стрілою перебіг[8] увесь широкий Дунай і вискочив до ніг спантеличеного[9] султана. I так переможцем залишився Павло. Турецький султан визнав себе переможеним, заплатив велику данину й пішов геть. Три дні святкував Матвій перемогу. З правої руки від себе посадовив Павла і перший келих вина випив за його здоров’я. Потім подякував за те, що він переміг у герці, й у присутності всіх вельмож урочисто пообіцяв виконати будьяке Павлове бажання. Тоді Павло Киниж підвівся й сказав: — Ваша королівська величність! Нам не треба ані золота, ані срібла, ні почесного сану, ні маєтків. Тільки прошу я — дайте в нагороду соляний колодязь в Шандрові, і не мені, а моєму рідному краю Мараморошу, бідному людові з цього краю, щоб вони у всі часи могли, за даною вами вольністю, безкоштовно чиряти[10] соляну ропу, і лише вони. Матвій одразу ж наказав своєму придворному писареві написати листа на песячій шкурі, бо тоді ще паперу не було. Коли лист був готовий, то він скріпив його власноручним підписом і золотою печаткою. Відтоді вже кілька сотень років марамороські люди все ще користуються цією привілеєю[11] і згадують добрим словом свого славного земляка — богатиря Кинижа. | ||||||||||
Переглядів: 4566 | Коментарі: 1 | |
Всього коментарів: 0 | |