Година спілкування «Дерево красне корінням, а людина – родом».
Мета: виховувати в дітей почуття любові й поваги до своєї родини; зацікавити їx пошуками коріння свого родоводу; дати можливість відчути комфорт i радість від родинного оточення i спілкування; учити взаєморозуміння, взаємодопомоги, усвідомлення своїх обов'язків; закласти в учнів бажання виявляти увагу й повагу до рідних, творити добро, нести красу в дім своїми думками й учинками; сприяти розумінні необхідності міцних родинних звязків, важливоситі родинного єднання; формувати відчуття гордості за свою велику українську родину.
Обладнання: магнітофон, записи українських пісень про родину, картки з прислів'ями та приказками на тему родини, аплікація «Квітки допомоги мамі».
Оформления кабінету: фотостенд «Наша родина», стенд із пошуковими учннівськими роботами «Родинне дерево», малюнки дітей «Портрет моєї ciм’ї», плакати з текстами пісень «Єдина ми родина», виставка вишиванок, , на столі — святковий коровай на вишитому рушникові.
І. Вступне слово вчителя.
Учитель: Добрий день, діти! Добрий день, дорогі rocтi, шановні колеги! Дуже приємно, що ми сьогодні зібралися в нашому теплому родинному колі. Темою спілкування нашої зустрічі є «Щастя і родини».
(Лунає в запису пісня «Родинне коло».)
Учень: «Родина», «рід» — які слова святі!
Вони потрібні кожному в житті.
Бо Bci ми з вами — гілочки на дереві
Що вже стоїть віки.
Це — батько, мати, прадід твій i дід.
Учениця: Так, велике дерево-рід, i гілочки на ньому — це ми, тут. Ми швидко ростемо i міцніємо, бо живлять нас соки великої гілки — нашої родини. А родина тим міцніша, чим сильніша в ній дружба.
Учень: Уci дерева-роди — це могутній народ, якого ніколи не здолати, поки він береже своє коріння пам'яттю його й icторією.
ІІ. Хід години спілкування.
Учитель: Ви, всі діти, цікавились icторією свого роду, розпитували у своїх батьків, бабусь i дідусів про коріння родини (дехто дістався навітъ до четвертого i п'ятого покоління!) i намалювати свої родовідні дерева, які сьогодні представлені тут, на нашій зустрічі.
Ви намалювали також портрети своєї родини. Вони цікаві тим, що пройшли через ваше сприйняття, через вашу спостережливість, серце, вони ніби «дихають» вашою любов'ю i ставленням до своєї ciм’ї.
Учениця: У кожного з нас є своя родина. Це найдорожчі нам люди, які нас найбільше люблять, жаліють. I ми їx також найбільше любимо, бо без них не уявляємо свого життя.
Учень: Батько й мати — найрідніші та найближчі кожному з нас люди. Від них ми одержали життя. Вони вчать нас людяності, доброти, милосердя, збагачують наш розум, укладають у наші вуста ласкаві слова.
Учениця: Ми до батьків сказати хочем слово,
Сповнене ніжносп й любові,
Бо без батьків чого ми в світі варті —
Без маминої ласки i тепла,
Без батыківської строгості i жарту,
Без нашого родинного тепла?
Батько i мати — два сонця гарячих,
Що нам дарують надію й тепло,
батько i мати у долі дитячій
так необхідні, щоб щастя було!
Учень: Мама — то ніжність, ласка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість.
Учениця: Образи батьків опоетизовані у віршах, oспівані у пісях, у казках i легендах.
(Прослуховування пісні «Родина, родина, від батька й до сина»)
Учитель: Скажіть, будь ласка, що ви відчули, співаючи її, які почуття, думки викликала пісня, як ви розумієте її зміст?
(Розмірковування учнів.)
Учитель: Так, дійсно. Батько й мати — найдорожчі й найближчі люди. Вони є порадниками, заступниками, вихователями — чуйними, люблячими.
Родинне тепло, родинні уроки життя — це те, що людина бере із собою в дорослі шляхи. Батько й мати своїм прикладом навчають працювати, творити красу, доброти, відвертості, щирості у взаєминах iз людьми, навчають жити у правді й мирі, у злагоді. Ці поради всотує у себе душа i проносить упродовж усього життя.
А мама — завжди непокоїтъся за долю своїх дітей, навітъ, коли ті стають дорослими й літніми людьми.
Учениця: Мама... Це найпрекрасніше слово на землі. Найтепліше. Найсвятіше. Майже всіма мовами світу воно звучить однаково ніжно. У мами найлагідніші руки, вони все вміють. У мами найвірніше i найчуйніше серце — у ньому ніколи не згаса любов.
I скільки б не було тобі років — 5 чи 50 — тo6i завжди потрібна мама, й ласка, увага, погляд, підтримка. I чим більша твоя любов до мами, тим світліше i радісніше життя.
Учениця: Мати простежує за нашою життєвою дорогою, намагаючися вчасно застерегти від хибного кроку чи негідного вчинку. Будьмо чуйними й уважними до неї. I якщо іноді вона буває надто сувора, зрозуміймо її правильно: це тому, що вона бажає нам тільки добра.
Учень: Хто, як не мама, дорогу зirpiє?
Хто нас на світі ще так пожаліє?
Не заморозить нам холод віконце,
Поки є мама — немеркнуче сонце!
Учитель. Готуючись до виховного заходу, ви читали твори про всеперемагаючу любов матері. Послухаймо казку видатного педагога В.Сухомлинського «Крила матері».
(читання ланцюжком)
«Спекотного літнього дня вивела Гуска своїх маленьких жовтеньких гусенят на прогулянку.
Вона вперше показувала діткам великий світ. Цей cвіт був яскравим, зеленим, радісним: перед гусенятами розкинувся величезний луг. Гуска на-вчала дітей скубти тонесенью стеблинки молодої травички. Стеблинки були солодкими, сонечко теп¬лим i лагідним, трава м'якою, світ затишним, добрим i ствав безліччю голосів бджіл, жучків, джмелів, метеликів. Гусенята були щасливі. Вони забули про матір i розійшлися величезним зеле¬ним лугом. Коли життя щасливе, коли на душі мир i спокгій, про маму часто забувають. Стривожившись, Гуска стала скликати дітей, але не вci вони слухалися. Раптом насунулися темні хмари i на землю впали перші великі краплі дощу. Гусенята подумали: світ не такий уже й затишний i добрий. I як тільки вони про це подумали, кожне згадало про матіp. Несподівано кожному з них стала потрібна, ой, як потрібна мама. Вони підняли маленькі гoлiвки i побігли до неї. А тим часом із неба посипалися великі градини. Гусенята ледве встигли прибігти до матері вона підняла крила i накрила ними своїх дітей. Бо крила існують насамперед для того, щоб накривати дітей — про це відомо кожній матеpi, а потім уже для того, щоб літати. Під крилами було тепло i безпечно; гусенята чули гуркіт грому, який долітав ніби звідкись здалеку, завивання eвітру i стукіт градин, їм навіть стало весело: за материнськими крилами коїться щось страхітливе, а вони в теплі та затиш¬ку, їм i на думку не спадало, що крило має два боки: усередині було тепло i затишно, а зовні — холодно i небезпечно.
Потім усе затихло. Гусенятам хотілося скоріше на зелений луг, але мати не піднімала крил. Маленькі діти Гуски вимогливо запищали: «Випускай нас, мамо!» Так, вони не просили, а вимагали, бо коли дитя відчуває міцну, сильну материнську руку, воно не просить, а вимагає. Мати тихо підняла кри¬ла. Гусенята вибігли на траву. Вони побачили, що в матері поранені крила, вирвано багато пр’їнок. Гуска важко дихала. Вона намагалася розправити крила i не могла цього зробити. Гусенята все це бачили, але світ знову став таким радісним i добрим, сонечко сяяло так яскраво i лагідно, бджоли, жуки, джмелі співали так красиво, що гусенятам i на дум¬ку не спало запитати: мамо, що з тобою? I тільки одне, найменше i кволе гусеня підійшло до матері i запитало: «Чому в тебе поранені крила?» Вона тихо відповіла, ніби соромлячись свого болю: «Все доб¬ре, сину». Жовтенько: гусенята розсипалися по траві, i мати була щаслива».
Учитель: Як ви думаете, чому поранена мати, незважаючи на ситуацію, була щаслива? Що потрібно для того, щоб виросли крила материнської і батьківкої любові? Чим, на вашу думку, крила батьківської любові відрізняються од крил мате-ринської любові? Чи мусять діти ростити крила любові до своєї мами? У чому виявляеться ваша турбота до мами?
(Відповіді дітей. Обговорення. Обмін думками.)
Учитель: Давайте попрацюємо у групах. Завдання: ось «Квітки допомоги мамі», на їx пелюстках напишіть, як саме ви допомагаєте мамі, свoї обов'язки в ciм’ї , що робите (червоним кольором) i що, можливо, ще не робите, а бажано було б це робити (синім кольором).
(Учні виконують завдання, після чого один представник від кожної групи зачитує всі відповіді i пропозиції на пелюстках.)
Учитель: Пропоную вам повісити власну «Квітку допомоги мамі» удома на cтіні та час від часу намагатися робити те, що радять п пелюстки.
Учитель: Багато хто з вас написав мiні-твори про маму. Oкрім того, у вас було завдання: одного ранку прокинутися раніше мами i цілий день cпостерігати за її руками — що вони встигнуть зробити. I ось що ви написали. Давайте їх зачитаємо.
Учитель. Так, саме в дітях — найбільше щастя мами. Для мами її діти — найкращі у cвіті.
Дочка переймає від мами все, наітъ звички. А син учиться в неї тих правил, що згодом стануть його життєвим кредо: ставитися з повагою до стар¬ших, не ображати слабших, учитися по-особливому ставитися до жінки.
Маму називають берегинею роду. Бо вона справді o6epiraє його, леліє, збepiraє для прийдешніх поколінь.
Мудрють матері — то родинна святиня. Завжди прислухайтеся до маминих слів, до її порад, дотримуйтеся правил вашої родини. Пам'ятайте, що не¬добре слово залишає в душі матері подряпинку на все життя, вибілює коси, розсипає зморшки на чолі. Даруйте мамі радістъ, зігрівайте її своїм теплом, увагою, i коли виростете, ніколи не забувайте про неї.
Крізь дощ, крізь сніги i тумани,
Чи дороги туман обснує,
Приїжджайте частше до мами,
Повертайтесь в дитинство своє.
Забувайте обов'язок, втому,
Не марнуйте дрібницями дні,
Приїжджайте до рідного дому,
Розвесняйте в нім душі свої.
Там ростуть чорнобривці i м'ята,
Де пройшли ваші дні золоті,
Лиш не можуть там вічними стати
Руки мамині — крила святі.
Учитель: I знов наші щирі зізнання, наші теплі звернення до рідних людей: тепер — до тата.
Учень: Усе в житті міняється i в'яне,
Усе мина, відходить назавжди.
Лиш батьківська любов ніколи не зів'яне,
Лиш татові слова зi мною назавжди.
Усе, що є в житті — то долі повеління,
А все, що є в мені — то батькове учіння.
Від батька в мене є терпіння i удача,
I розум, батьку мій, — це твоя добра вдача.
Учитель: Послухайте казку про мyдpi поради батька.
(Читання ланцюжком російської народної казки «Мудрий батько».
«Чи так воно було, не знаю, а як чув, так i розповідаю. Був co6i один селянин. I мав він сина. Коли хлопець виpic i почав допомагати в господарстві, батько й каже:
- Дивлюся на тебе i бачу, беручкий ти до вcix справ. Час минає, молодь росте, старе старіє. Незабаром змужнієш, оженишся i сам станет на господарство. От i запам'ятай мої слова.
Живи так, щоб у кожній селі був у тебе свій дім. I нехай у тебе щодня будуть нові чоботи. I живи так, щоб люди тo6i кланялися. I завжди будеш справжнім хазяїном.
Подивувався син на такі слова, та й питає:
- Не можу збагнути: xi6a можливо звести в кожному селі будинок? I як можна справляти щодня нові чоботи? Та й як мені жити, щоб люди мені вклонялися?
Усміхнувся батько, та й каже:
- Не тужи, синку. Мою пораду легко виконати. Захочеш у кожному селі бути як удома, май у кож¬ному селі вірного, надійного друга, i буде в тебе там своя оселя. А щоб були у тебе щодня нові чо¬боти, треба з вечора добре помити та почистити свої чоботи, ніколи цього не забувай, от i будуть вони наступного дня як нові. Ну, а щоб люди тобі першому вклонялися, вставай раніше за вcix, виходь на роботу першим, тоді вci, хто пізніше тебе вийде, вітатимуться з тобою й уклонятимуться. Як бачиш, у моєму наказі немає нічого складного.
Коли прийшов час i син сам почав господарювати, він зважив на поради батька i жив добре».
Учитель. Так, батькова наука, передача умінь від батька до сина, батькова суворість i вимогливість, батькова людяність i стриманість ведуть дитину по життю впевнено i терпляче.
Здавна вважається, що батько — це захисник, годувальник. Батькове слово — закон. Як скаже батько, так i буде, бо він — голова cім’ї, зразок для своїх дітей.
Кожна дитина хоче, щоб її батько був людиною сильною i справедливою, щоб був мудрий i мужній, але щоб водночас відчувати його доброту i лагідність. Поділіться своми думками про тата.
Учитель: Дуже хочеться, діти, щоб ви розуміли своїх батьків, любили їx. Бо по-справжньому любити їx — означає ириносити в дім мир i спокій, не завдава-ти батькам болю, образи, прикрощів.
Найбільше щастя для мами й тата — ваше щастя, ваше життя, працьовитість. Якщо люди вважають дитину недоброю людиною — це велике горе для батьків.
Народна мудрість говорить: «Три нещастя є в людини: смерть, старість I лихі діти». Старість — невідворотна, смерть — невмолима, перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від лихих дітей можна дім зберегти, як від вогню. I залежить це не тільки від ваших батьків, а й від вас самих. Бути хорошими дітъми означає не допустити, щоб життя батька й матері було отруєне ваши¬ми поганими вчинками. Умійте бути добрими в дум¬ках, у почуттях, у діях. Бережітъ здоров'я своїх батьків. Пам'ятайте, що ранню старість i хворобу батькам приносять не тільки праця, утома, а й сердечні хвилювання, переживания, тривоги, прикрощі.
Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки.
Учениця: Цінуйте завжди маму й тата,
Вони зростили вас із немовляти,
Встигайте добре слово їм сказати,
Допоки ви живете в рідній хаті.
Коли ж зміцніють вaшi крила, соколята,
Відчуєте ви силу, щоб лггати, —
Не забувайте маму й тата,
Ixнix порад, добром багатих!
Учитель: Родина, родинне вогнище, родинне тепло — його завжди зберігають i підтримують наші старші мами й тата — 6a6yci й дідусі такі милі, лагідні, люблячі. Скільки знають цікавинок, так багато пам'ятають i вміють, охоче розповідають, діляться своїм життєвим досвідом, радіють онукам i готові все для них зробити.
Учениця: Свою бабусю знаю
Я з давніх, давніх пip,
Її обличчя любе,
Її ласкавий зip.
Замислиться бабуся,
Зажуриться на мить,
I знов, дивись, сміється,
Ласкаво гомонить.
Та над усе на світі
Сподобались мені ласкаві руки —
Умиті та міцні.
Оцим рукам хорошим
Робота не важка,
Бо шиє, варить, пише
Бабусина рука.
Бувае, щось як зробить —
Ви скажете: краса!
Вона робить yміє ну просто чудеса!
Учитель: А як же не поговорити сьогодні про наших сестер i братів — старших i молодшеньких! Вони — така втіxa, із ними цікаво. Вони перші друзі, опора i водночас — об'єкт піклування.
За меншенькими треба доглядати, бавити їx, хоча це інколи й набридає (та ненадовго). Бо то велике щастя — мати брата чи сестру.
- Як ви допомагаєте своїм батькам виховувати молодших братика чи сестричку?
- В чому вам допомагають ваші старші брати чи сестри?
- Робота з прислів’ями (Гра «Збери прислів'я»)
Учитель: Родина, родинні стосунки, виховна роль родини — усе це покладено в основу багатьох наших українських народних прислів'їв та приказок.
Давайте знову зберемось у групи i з двох по¬ловинок складемо приказки та прислів'я про родину.
(Роздаються картки.)
1. Шануй батька й неньку — буде тo6i скрізь гла¬денько.
2. Добрі діги — батькам вінець, а злі діти — бать¬кам кінець,
3. Яке дерево — такі й квіти, які батьки — такі й ixні діти.
4. Яка сім'я — такий i я.
5. Який дуб — такий тин, який батько — такий син.
6. Який кущ — така й калина, яка мати — така й дитина.
7. Мати одною рукою б'є, а другою гладить.
8. Батько краще догляне семеро синів, ніж се¬меро синів — батька.
9. Добре дитяті, коли добрі батько й мати, коли в xaті лад.
10. При сонці тепло, при матері добре.
11. До людей по розум, до матері по серце.
12. У сокола i діти — соколята.
ІІІ. Підсумок години спілкування.
Учитель: Родина зігріває вас маминою піснею, батьковим напуттям, дідусевими казками, бабусиними вишиванками, незрадливістю рідного слова. Тож i ви, діти, говоріть до своїх рідних тільки добрі, теплі слова, робіть тільки добрі справи.
Учениця: Слово чарівне! Яка в ньому сила!
Скажет з любов'ю — i paдість росте!
Слово чарівне народжує крила —
Ви не забудьте школи про те!
Учень: Донечко, синку, сестрице, братусю, —
Дружна, велика, весела сім’я!
Таточку, мамочко, бабцю, дідусю, —
Мій o6epiг i родина моя!
(Н.Красоткіна)
Учениця: Але родина — це не тільки родичі Це i наш клас, i школа.
Учень: Родина — це i весь наш український на¬род, наша велика Батьківщина.
Учениця: В шасливі i важкі години —
Куди б нам не стелився шлях —
Не гасне вогнище родинне
В людських запалених серцях.
Учень: На світі білому єдине,
Як i Дніпрова течія,
Домашне вогнище родинне,
Оселя наша i сім'я.
Учениця. Мій отчий дім
Ти дав усе мені.
Моя Вкраїно, піснею багата,
Як та любов, яку дарує мати.
Учитель. Бажаю всім вам щастя, здоров'я, злагоди у родинах! Сподіваюся, що в нашій шкільній родині теж завжди пануватимуть щирість i взаємо-розуміння, а у великій усенародній родині — мир. До нових зустрічей!
|
